Вправи на брусах різної висоти

У вправах на брусах різної висоти послідовно змінюються махові, статичні та силові елементи. Специфіка їх полягає у швидкій зміні характеру руху, в чергуванні махових і статичних елементів. При цьому створюються умови для активного відпочинку, а отже і для виконання тривалих вправ, які складаються із великої кількості елементів.

Маховий характер вправ потребує вміння правильно використовувати сили інерції, докладати фізичні зусилля в потрібний момент руху.

Слід відзначити специфіку хватів. Так, при обертах жердину охоплюють усіма пальцями вгорі і знизу (в залежності від напрямку руху), при перемахах ногами і в стійку на руках жердину охоплюють так, як і гриф перекладини. Основи техніки виконання махових елементів схожі з вправами на перекладині за біомеханічною структурою.

Для виконання вправ на брусах різної висоти, гімнасти повинні точно орієнтуватися в просторі та часі, а також виявляти сміливість і рішучість. Більшість елементів, які виконуються на верхній жердині, слід розучувати на нижній жердині, на брусах з однією жердиною, а також на низькій перекладині.

При розучуванні складних зіскоків, перельотів та інших подібних елементів на брусах різної висоти рекомендується користуватися підвісним поясом, поролоновими прокладками, що підкладаються на живіт або на нижню жердину. При виконанні зіскоків із приладу треба навчити гімнасток правильного м'якого приземлення, використовуючи для цього спеціальні підвідні вправи.

Із методів навчання при тренуванні на брусах різної висоти найчастіше застосовується метод розчленування - стиль, характерний і для інших видів у гімнастиці. Цілісний метод розучування вправ у поєднанні з прийомами проводки, спрямованої допомоги, страхування по всьому руху ефективні лише при засвоєнні відносно простих рухів (підйом розгином, махи дугою, відмахи із упорів).

Вправи на колоді.

Техніка виконання вправ на колоді значною мірою визначається конструктивними особливостями приладу. В зв'язку з тим, що ширина опорної поверхні колоди дорівнює 10 см, то до рівноваги гімнастки ставлять високі вимоги.

При виконанні вправ на колоді ЗЦТ гімнастки розміщений вище площини опори. Тому рівновага спортсменки залежить від розміщення ЗЦТ відносно площини опори, іншими словами, відносно між висотою розташування ЗЦТ та відстанню від його проекції на площину опори до відповідної межі.

Виконання будь-якого руху на колоді потребує зберігання положення тіла, при якому проекція ЗЦТ лежить в площі опори. Від занять на цьому приладі у гімнасток удосконалюється функція вестибулярного апарату, поліпшується орієнтування в просторі, розвивається пропріорецептивна і тактильна чутливість, виховуються сміливість і спритність.

Вивчення вправ проходить у полегшених умовах. Наприклад, перекиди, вскоки на прилад, перевороти розучуються спочатку на гімнастичній лаві, на коні, на низькій колоді, на колоді стандартної висоти з поролоновим килимом.

Елемент, засвоєний у полегшених умовах, виконується на колоді стандартної висоти з допомогою, а потім самостійно.

При заняттях на колоді слід продумати страхування, бо кожне падіння, як правило, викликає сильну захисну реакцію. Страхування при навчанні неповинне бути тривалим, бо це виховує у гімнасток невпевненість, обмежує амплітуду й волю рухів.

6.Техніка гімнастичних вправ .

Основні поняття

1. Техніка - це ефективний спосіб (або сукупність способів) виконання рухових дій, - раціональна система використання рухових можливостей, яка спрямована на високі спортивні досягнення. Основа техніки - сукупність характеристик структури руху, яки необхідні для вирішення рухового завдання визначеним способом: порядком м'язових напружень - розслаблень, моментів підпорядкування рухів в просторі і за часом. Основною ланкою техніки називається вирішальна частина механізму будь-якої вправи, - „провідний елемент структури вправи" .

Види техніки:

- надійна техніка - рівень досконалості, що забезпечує потрібну якість та результат рухових дій;

- раціональна техніка - надійна та економічна (не потребує додаткових зусиль);

- індивідуальна техніка - відповідає функціональним, психологічним, руховим, анатомо-конституційним і морфологічним особливостям виконавця.

- зразкова (еталонна) техніка - відповідає усім практичним вимогам і науково-теоретичним уявленням.

2. Розрізняються елементи техніки:

- основні, з яких складається структура і без яких неможливе виконання конкретної вправи;

- додаткові, які додаються до основних елементів з метою поліпшення вправи (у гімнастичних видах покращення видовищності);

- індивідуальні - це також додаткові, але притаманні даному виконавцю. Індивідуальність техніки полягає у її різних доцільних варіантах, а не у відступі від основного механізму та структури вправи.

3. Високий рівень технічної підготовки в гімнастиці визначається:

- найбільш чіткою концентрацією м'язових зусиль у необхідні моменти;

- ефективним використанням конструктивних та еластичних якостей приладів;

- сполучення фізичних якостей у єдину структуровану рухову систему;

- видовищністю та зовнішньою легкістю простих і складних дій.

4. Шляхи вдосконалення техніки визначаються: акцентуванням внутрішніх та зовнішніх сил у необхідні фази і моменти; активним м'язовим напруженням і розслабленням; еластичними властивостями рухового апарату з використанням зовнішніх сил (вага тіла, що іноді допомагає руху, коли збігається за спрямованістю прискорення) та узгодженням внутрішніх та зовнішніх сил.

Уявлення про структуру і техніку вправ та їх співвідношення. Структура вправи - це упорядкований склад (система) частин рухового акту за змістом і формою, які мають взаємопідпорядковані відносно внутрішніх (що проявляє організм) та зовнішніх сил. Структурний зміст вправи - це її технічна основа, виходячи із взаємодії зовнішніх та внутрішніх сил, їх прояву або подоланню.

Структура гімнастичних вправ складається і розглядається як послідовна взаємозалежна множина динамічних акцентів та траєкторій тіла і його частин. Складні вправи містять: підготовчі, основні і заключні дії.

Біомеханічний аналіз вирішує завдання найбільш ефективного способу виконання, тобто раціональної технічної основи взаємодії механічних сил, прискорень, форм руху, що складають вправу.

Фізичні закономірності рухів та одиниці їх виміру

Вправи у гімнастиці, як і в інших видах спорту, підпорядковані фізичним законам механіки. Вони визначають методику біомеханічного аналізу, яка умовно розглядає спортсмена та його рухові частини як тверде тіло з ланцюгом жорстко зв'язаних між собою матеріальних точок [8]:

- І закон (інерції): тіло зберігає стан спокою або прямолінійного рівномірного руху, якщо взаємодії з боку інших тіл не змушують його змінити цей стан.

- II закон (сили): визначає прямо пропорційну залежність між силою (Б), зміною швидкості (а), масою (т): тха, де сила (Б) - причина прискорення (а).

- III закон (рівності дії та протидії): сили, з якими тіла діють одне на одне рівні за модулем, протилежні за напрямком, спрямовані вздовж однієї прямої. -" Кількість руху" або "імпульс сили" (І? х ї) - динамічний показник, що відображає дію сили протягом часу і дорівнює: т ху (масі тіла, яка помножена на швидкість).

- "Момент сили" - дія сили на відстані від осі обертального руху.

"Момент інерції " - характеристика обертального руху.

„Реактивні сили" - це сумарний показник еластичних сил.

- Внутрішні сили - сили напруги м'язів, еластичні властивості напружених м'язів та сухожиль.

- Зовнішні сили - вага тіла та його ланок, тертя руху на приладах, зворотні прояви сил від пружних властивостей приладів та їх сумарні показники.

- Кінематика тіла - його рух (шлях) у просторі.

- Кінематичні (просторові) характеристики: координати тіла, його ланок, точок та їх переміщення у просторі (вперед, назад, вбік, вверх, вниз, а також по відношенню до тіла спортсмена).

- Траєкторія - лінія вздовж якої рухається тіло, кінцівки, суглоби, точки.

- Динамічні характеристики - кількісні показники внутрішніх та зовнішніх сил у точках їх прикладання до тіла і кінцівок, що викликають зміну швидкості та спрямованості рухів: кількість руху (імпульс сили, момент сили, момент інерції), реактивні сили, складання сил по спрямованості руху й проти, хода як додаткова від'ємна сила.

- Часові характеристики: темп - кількість рухів за одиницю часу; ритм - співвідношення частин рухів за величиною і зміною швидкості, час дії динамічних акцентів.

- Просторово-часові характеристики: лінійна або кутова швидкість та прискорення тіла і його частин (рухових ланок).

6.Особливості навчання і тренування .

1. Спортивний результат складається з двох основних компонентів: потенціалу фізичних якостей і ступеню досконалості техніки вправи (враховуючі, що базою техніки є рівень розвитку фізичних якостей).

2. Цілісно-розчленований метод передбачає аналітичний підхід до навчання, засвоєння і вдосконалення складної вправи. Біомеханічний аналіз виявляє необхідні моменти динамічних акцентів, прискорень, кінематичні (просторові) особливості руху і потенціальні можливості прояву фізичних якостей, виявлення з цілої вправи основних фаз і опорних точок (ООТ)[25].

3. В процесі цілісно-розчленованого методу використовуються підготовчі та підвідні вправи та їх сполучення. Завданням підготовчих вправ є набуття необхідного ступеня прояву фізичних якостей (швидкості, сили, гнучкості та ін.). Завданням підвідних вправ є набуття необхідного стану психологічної готовності (сміливості, рішучості, впевненості), оволодіння складними технічними і координаційними моментами вправи: часовими параметрами (ритмом), чергуванням і узгодженням напружень та послаблень м'язів. Конструктивне поєднання підготовчих і підвідних вправ реалізує досягнення в одній тренувальній вправі розвиток фізичних якостей в рамках певної технічної структури. Наприклад, у стрибку „шпагатом" або „кільцем" здійснюється досягнення необхідної висоти польоту з проявом гнучкості у кульшових суглобах і хребті.

4. Використання цілісно-розчленованого методу з обліком біомеханічної структури вправи, чітке визначення головних фаз і їх конструктивне відображення в підготовчо-підвідних вправах стало основою програмового навчання складних гімнастичних вправ, де кожен „крок" вправи (алгоритм) забезпечує чітке засвоєння необхідних частин та безпеку виконавця. Складовою частиною цілісно-розчленованого методу є алгоритмізація - програмоване навчання ефективне при роботі з великими групами (класом), де проблематично використати індивідуальний підхід.

5. Підготовчі та підвідні вправи використовуються в індивідуальних тренуваннях спортсменів (особливо високої кваліфікації). „Програма тренувань" виходить з того, що є необхідно для кожного окремо (тобто те, чого не вистачає тому чи іншому спортсмену), зменшується „комплекс неповноти". Виходячи з необхідності одночасного впливу щодо розвитку необхідних фізичних якостей і вдосконалення техніки був розроблений „метод спряженого впливу" (В.М. Дьячков, 1966). В цьому методі рекомендовано зменшувати вагу приладу (диск, ядро та ін.) або навантаження як тільки спостерігається спотворення техніки вправи і зміщення динамічних і кінематичних характеристик. [25].

6. Взаємодія гімнастичних вправ та „перенесення навичок" - це автоматичне (неусвідомлене) включення попередньо вивченого стійкого стереотипу якогось руху або його частини в нову вправу. Таке „втручання" може впливати як негативно, так позитивно, тому розробляти програми і методики навчання необхідно з врахуванням впливу рухових дій одна на одну, особливо при одночасному вивченні структурно зближених вправ. Позитивний момент „перенесення" і взаємодії проявляється в оволодінні стійкою на руках, яка поліпшує перевороти боком, назад, уперед. Також позитивно взаємодіють підйоми розгином на різних приладах: брусах, кільцях, перекладині.

Негативний перенос[24] спостерігається, наприклад, при вивченні перевороту назад ("фляк") і сальто назад. Відштовхування у сальто потрібно спрямувати вгору, а при "фляку"- під кутом назад. Тут проявляється плутання кінематичних характеристик при поштовху взаємних розміщень частин тіла, тобто „ динамічної постави " (взаємо розміщення частин тіла та їх зміна при виконанні гімнастичного елементу).

Фізіологічні і психологічні механізми перенесення навичок полягають у тому, що при "жорсткому" стереотипі у структурно близьких діях автоматично вмикаються м'язові групи, які повинні у новому русі бути послабленими. Так по аналогії з сальто у групуванні, при виконанні перевороту назад - (фляк) ноги підтягуються колінами у напрямку грудей, що для фляку є недопустимою помилкою.

Тому, коли попередньо вивчено сальто назад, потрібно "розвести" ці елементи і формувати динамічну поставу "прогнувшись" можливо такою вправою: лежачи на спині поперек гімнастичного коня, переносити вагу тіла на руки , зберігаючи у цій позі прогин.

7. Варіативність техніки - це здатність корисно змінювати структуру дії до раптових обставин. Це поняття близьке до спритності, але в основному це стосується зміни технічної структури вправи. Таким чином, "варіативність" техніки - це властивість і здатність до оперативного корегування характеристик вправи, поточної нейтралізації помилок за рахунок своєчасної корекції, також це корисна зміна деталей руху для здійснення можливості виконання вправи за рахунок внутрішніх зусиль в умовах негативного зовнішнього впливу.

У гімнастиці варіативність - це здатність до оперативного корегування програми дій і прояв додаткових зусиль для нейтралізації помилки. Ця компенсація може реалізовуватись включенням додаткового елементу або переміщення в іншу позицію. Наприклад, додаткове включення схрещень на коні або обертів на перекладені, які виконуються для встановлення динамічної позиції для продовження комбінації[25].

Прояв варіативності проявляється при "гнучкому" стереотипі дій, який дає можливість до творчої, іноді раптової перебудови. При "жорсткому" засвоєнні матеріалу утворюється "косний стереотип ", - негнучка відповідна реакція (І.П. Павлов), яка обмежує якісний руховий прояв при зміні ситуації. Тому у процесі навчання і тренування необхідно проводити у різних умовах, що збагачує варіативні здібності спортсмена.

Висновок

Отже, гімнастика - це своєрідна історично складена форма фізичної діяльності, яка являє собою систему спеціально підібраних вправ і методів, яка у поєднанні з іграми, туризмом, плаванням та іншими засобами ефективно впливає на укріплення здоров'я та фізичний розвиток, вдосконалення рухових здібностей людини, а у спортивній діяльності - високим досягненням у багатьох видах спорту, особливо у мистецтві володіння тілом.

Прогрес системи фізичного вихо вання в XX ст., медичних досягнень, спеціалізація вправ, розвиток методів чіткого спрямування на організм людини дозволяють класифікувати гімнастику на окремі групи і види, вказати їх призначення, визначити засоби.

Багаторічний педагогічний процес підвищення показників гімнастів в фізичній діяльності та результатів змагань – це спортивна підготовка.

Таким чином, найбільш раціональні способи виконання вправ ,що полягають в поєднані рухів окремих частин тіла , або всього тіла відносно опори, або приладу –це - техніка виконання гімнастичних вправ.

Основа техніки - сукупність характеристик структури руху, яки необхідні для вирішення рухового завдання визначеним способом: порядком м'язових напружень - розслаблень, моментів підпорядкування рухів в просторі і за часом.

Отже,гімнастика є ефективним засобом впливу на організм людини. Засоби гімнастики невичерпні і мають ряд переваг перед іншими засобами фізичного виховання.