Філософсько-антропологічний підхід до виховання дітей

Вихідним положенням у становленні філософсько-антропологічного підходу у вихованні стали ідеї К.Д.Ушинського про змістове і пізнавальне наповнення педагогіки і її взаємовідносини з наукою про людину.

У своїй праці «Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології» К.Д.Ушинський навів «широке коло» антропологічних наук як наукових дисциплін, у яких відкриваються, викладаються, співставляються факти, що виявляють властивості предмета виховання, тобто людини. До них він відніс: анатомію, фізіологію і патологію людини як жителя Землі, статистику і ін. Думка великого педагога була зосереджена на створенні синтетичного вчення про людину, в якому б осмислювалися тільки факти з наук, «які можуть мати застосування в справі виховання» і забезпечити всесторонні відомості про людську природу.

Частково для свого часу педагогічна антропологія була реалізована К.Д.Ушинським. Проте педагогічна антропологія в нашій країні не була створена. Вона і не могла бути створена раніше, ніж виникли філософські школи, що претендували на створення цілісного філософського образу людини як ідеала освітньої системи.

Перша педагогічна концепція філософсько-антропологічного плану була створена в Німеччині і викладена в роботі М.Шелера «Форми знання і освіти» (1926 р.).

У Росії філософсько-антропологічна проблематика в педагогіці почала розроблятися тільки в 90-их роках ХІХ ст.

Філософсько-антропологічний підхід розробляє проблеми, пов’язані з створенням педагогічної антропології на основі використання всіх досягнень людинознавства, попередньо осмислених філософською антропологією.

Філософсько-антропологічний підхід у своїй дослідницькій і виховній функціях зосереджений на розумінні духовного життя вихованця, духовного буття, тому він відноситься до так званих буттєвих, антологічних підходів.

Радість, журба, страх, натхнення, праця, любов, совість і сором, розуміння і взаєморозуміння і навіть нерозуміння конструктивні в плані виховання. Спільне переживання і проживання подібних складових буття складають зміст виховного процесу. Таким чином формується педагогіка Буття поряд з уже існуючою педагогікою заходів.

Синергетичний підхід як сучасна методологічна орієнтація

Синергетика –достатньо молода галузь науки, яка стала самостійним науковим напрямком тільки в 70-і роки ХХ ст. Її назва походить від грецького слова «синергейя», що означає спільну дію, співробітництво. Головним предметом вивчення синергетиків є процеси самоорганізації і саморозвитку, що відбуваються в природних і соціальних системах.

Синергетичний підхід визначають як постнекласичний міждисциплінарний напрям досліджень відкритих нерівноважних і нелінійних систем з метою вивчення процесів самоорганізації і саморозвитку соціальних і природних явищ.

Колективні творчі справи

Першим у педагогічні діяльності використав технологію колективного творчого виховання А. Макаренко. Вся його діяльність була заснована на ідеях цієї технології: колективне рішення і виконання всіх дій, зміна складів зведених загонів, система перспективних ліній. Згодом санкт-петербурзький учитель

І.Іванов, узагальнивши ідеї А. Макаренка, розробив та апробував технологію колективного творчого виховання.

У становленні технології колективного творчого виховання вирізняють п’ять періодів:

1) 1956 – 1959 рр. – період зародження ідей на базі декількох шкіл і дружин

м. Ленінграда;

2) 1959-1962 рр. – створення експериментальних колективів та створення цілісної комунарської технології, яка охоплює клуб юних фрунзенців „Орлятко”, клуб нових комунарів;

3) 1962-1966 рр. – поширення технології;

4) 1966-1986 рр. – період консервації;

5) 1986 рр. – до теперішніх часів – період відродження.

Створення технології колективного творчого виховання стало вимогою часу. В середині 50-х років у країні відбулося відродження гуманістичних ідеалів і цінностей, творчого духу народу, змінилися акценти у вихованні.

До початку 60-х років визначилися два напрями у вихованні. Сутнісно-самодіяльний підхід, що спирався на творчу думку та моральну активність самих дітей, втілював І. Іванов та емоційно-романтичний мажорний стиль у житті дитячого колективу здійснював С. Шмаров.

У дитячому таборі „Орлятко” 1962 року вперше зібрались 50 представників шкільних комунарських секцій. Після 1963 року комунарські збори було проведено в Салехарді, Горлівці, Києві, Архангельську та десятках інших міст.

Однак вже 1964 року поширення технології пішло на спад, бо розроблена в „Орлятку” структура учнівського самоврядування не відповідала офіційній структурі шкільних організацій. З 1986 року почався період відродження технології колективного творчого виховання, яка все ширше входила в життя школи. Цьому сприяла активна її пропаганда на сторінках „Учительской газеты” та журналу „Воспитание школьников”.

Сутність технології колективного творчого виховання – формування особистості в процесі роботи на користь інших людей; в організації певного способу життя колективу, де все ґрунтується на засадах моральності та соціальної творчості.

Технологія колективного творчого виховання дасть можливість удосконалювати пізнавально-світоглядну, емоційно-вольову та дієву сфери особистості учня й педагога.

Ця технологія – особистісно-орієнтована, бо кожній дитині знайдеться справа до душі, яку вона може організувати, зробити краще ніж інші. Сьогодні учень керує, організовує, творить спільно з іншими такими ж зацікавленими людьми. Завтра він вже з такою самою зацікавленістю візьме участь у новій колективній творчій справі, але вже в ролі виконавця. Ця технологія об`єднує ділову та міжособистісну сфери діяльності людини.

Особливість технології полягає в тому, що між вихователями і вихованцями складаються в процесі діяльності суб’єкт-суб’єктні взаємини, в силу яких і вчитель, і учень рівною мірою почуваються відповідальними за якісне виконання поставлених завдань.

Одна з головних ідей методики колективного творчого виховання – формування особистості через єдиний виховний колектив, з однаковими вимогами до старших і молодших. Творчий підхід до процесу виховання забезпечується як групою засобів дружньої виховної турботи (збудження, переконання, привчання, дружньої поваги, довіри, схвалення, „секретного договору”), співдружності старших і молодших колективів, так і роботою з різними виховними засобами (колективна організаторська діяльність, колективні творчі справи, творчі ігри, творчі свята).

Колективні творчі справи – це передусім прояв життєво-практичної громадської турботи про поліпшення спільного життя, це сукупність певних дій на загальну користь та радість. Ця справа - колективна, тому що планується, готується, здійснюється і обговорюється всіма учасниками. Вона -творча, тому що на кожній стадії її здійснення і учні, і педагоги ведуть пошук найкращих шляхів вирішення спільного завдання, бо справа не робиться по шаблону, а завжди розкриває нові можливості її учасників. Колективні творчі справи розрізняються за напрямками виховання: громадські, пізнавальні, трудові, спортивні, оздоровчі, художньо-естетичної творчості тощо.

Демократизація й гуманізація суспільства зумовили відповідні зміни в методиці виховної роботи. У ній починає домінувати акцент на взаємодію дорослих і дітей, які, об’єднуючись задля загальної мети, формують стосунки між собою на принципах співробітництва й співтворчості. Вихователь орієнтується на позитивні якості учня, вірить у його творчі сили, намагаючись активізувати й розвинути їх. Цьому сприяють творчий підхід до школярів, гнучкість форм впливу на них, урізноманітнення змісту діяльності дитячого колективу. Певною мірою узгоджується з таким підходом методика колективного творчого виховання, створена російським педагогом І. Івановим. Зародилась вона у 60-ті роки ХХ століття, коли стали формуватися виховні об`єднання дітей і дорослих, які називали себе комунарами. Тому її називають ще „методикою Іванова”, або „комунарською”. До 90-х років вона не набула поширення, бо авторитарна система керівництва суспільством в СРСР формувала соціальне замовлення тільки на людину-виконавця, конформіста.

Відмінність „комунарської” методики від традиційної простежується за двома параметрами. Традиційна орієнтована на зовнішні аспекти, не приховує своєї виховної мети, завдань і прямого морального впливу, а методика колективного творчого виховання залучає до діяльності кожного учасника колективу, орієнтуючись на суспільне вироблення дітьми і дорослими мети колективу, використовуючи одночасно різноманітні види виховного впливу, вирішує виховні завдання непомітно для вихованців.

Перехід до системи колективного творчого виховання відбувається за одним із напрямів – „технологічним” чи „ідеологічним”. Прибічники „технологічного” підходу обмежуються засвоєнням основних форм методики. Практика свідчить, що зміни технології виховного процесу підвищують інтерес учнів до спільної діяльності, розвивають їх активність. Але здебільшого це не сприяє формуванню нового ставлення до життя, яке є результатом змін не лише способів діяльності, а й характеру міжособистісних стосунків у колективі. Прибічники „ідеологічного” підходу впевнені, що достатньо захопити учнів і педагогів ідеєю спільної творчої праці, змінити характер міжособистісних стосунків у колективі, і вони самі визначать оптимальну для себе технологію діяльності. Така недооцінка технологічних аспектів системи нерідко призводить до провалів хороших задумів, безуспішної трати сил, згасання зацікавленості справою.

Найраціональнішим є поєднання обох підходів. Оскільки методика колективного творчого виховання передбачає спосіб організації життя дитячого колективу, за якою діти й дорослі, будучи захопленими спільною справою, турбуються про поліпшення клімату в колективі, самопочуття, настрою один одного, вони спільно планують, організовують та аналізують свою діяльність, накопичуючи, осмислюючи пропозиції, ідеї, розвиваючи власні погляди, почуття дружби, поваги, взаєморозуміння й турботи. У методиці колективного творчого виховання чітко окреслюються три складові: людяність, діяльність, творчість. Основними її перевагами є:

1. Соціальна спрямованість діяльності. Уся колективна творча діяльність має бути спрямована на поліпшення роботи школи, дитячого садка чи будинку. Особлива увага приділяється громадянами, які потребують допомоги (літні люди та інваліди), утвердження соціальної, моральної справедливості. Це забезпечує участь дитини у створенні умов, за яких формується її громадянська позиція.

2. Турботливі стосунки. Коли з дітьми налагоджено доброзичливі, щирі, демократичні стосунки, можна сподіватися на інтерес до спільної діяльності, але коли вони змінюють її характер, вимоги висуває не педагог, а спільна справа. Отже, дітей готують до майбутньої діяльності, орієнтуючи на поліпшення свого мікросередовища.

3. Поділ колективу на міні-колективи(творчі глупи, екіпажі, бригади, ланки тощо). Двоступенева організація діяльності сприяє залученню до планування, виконання й аналізу діяльності всіх членів колективу. Міні-колектив (3-10 осіб) обговорює важливі проблеми, кожний пропонує свої рішення. Такі колективи можуть бути постійними або тимчасовими. Критерієм поділу є інтереси, прагнення, місце проживання тощо.

4. Колективні творчі справи. Вони є формою організації колективної творчої діяльності, а також основним виховним засобом. Колективні творчі справи, ігри, колективні організаційні справи зарекомендували себе ефективними способами організації життя колективу.

5. Чергування творчих доручень. Передбачає періодичні перевибори органів учнівського самоврядування, чергування постійними справами – дорученнями між міні-колективами; планування діяльності, внаслідок чого кожен з учасників колективу обов’язково задіяний до обговорення справи, організовує її, що унеможливлює поділ колективу на активних і пасивних. Усі почергово обіймають „керівні” посади.

Різноманітність діяльності. Кожна справа має свою стрижневу спрямованість, згідно з якою всі колективні творчі справи класифікують на організаційні, суспільні, пізнавальні, трудові, художньо-естетичні, спортивно-оздоровчі. Кожну колективну творчу справу очолює рада, чисельність якої залежить від масштабів і характеру роботи.

Технологія підготовки і реалізації колективних творчих справ передбачає шість послідовних етапів:

1. Попередня робота вихователів. Цей етап охоплює визначення ролі колективних творчих справ у житті колективу, формування виховної мети, обміркування варіантів роботи й настановної (стартової) бесіди, розгляд доцільність залучення шефів, однодумців. Тон розмови при цьому доброзичливий, товариський, зацікавлений. Думки не нав’язують, не диктують, розмова відбувається на рівних.

2. Колективне планування. Його метою є колективне уточнення мети діяльності колективу, збір, аналіз і узагальнення інформації. Визначення завдань, з огляду на їх корисність та посильність щодо виконання. Після цього з`ясовують, хто виконуватиме це завдання – весь колектив, окремий міні-колектив чи зведена бригада добровольців; хто керуватиме – рада колективу, спеціальна рада з представників міні-колективів чи командир зведеної бригади; де краще провести роботу; коли і як здійснити розподіл міні-колективів. Важливо, щоб на цьому етапі кожен висловив свою думку, обміркувавши пропозиції товаришів. Керівник резюмує усі пропозиції, формулює спільну думку.

Колективне планування – це теж творча справа. Воно забезпечує участь кожного члена колективу в обговоренні і визначенні перспектив, пошуку і виборі загальних справ на новий період, в розробці конкретного плану цих справ.

Колективне планування для кожного його учасника – це школа відповідальності і турботи, школа самовиховання і навчання найважливішим організаторським умінням, перш за все вміння будувати особисту і загальну перспективу «завтрашньої радості» – ближню, середню, дальню.

Перспективне планування включає:

- пошук і вибір найважливіших справ на користь і радість своєму колективу, навколишнім людям, далеким друзям, (визначення постійних справ-доручень;

- пошук і вибір героя, історичних фактів, які вивчатимуться всіма членами колективу і стануть прикладом і зразком в повсякденній роботі і самовихованні;

- пошук і затвердження традицій, звичаїв, які організовують окремі сторони життя колективу.

Перспективне планування можна проводити після створення колективу (навіть тимчасового) на зборі народження колективу (зборах-стартах) на початку навчального року.

Для того, щоб кожен член колективу став активним учасником перспективного планування, можна використовувати такі форми роботи:

– розвідка дій на різних маршрутах;

– скарбничка цікавих пропозицій;

– анкета «Хочу, щоб було так», або «Думаю, мрію, пропоную», або твори на подібну тему;

– випуск газети-«блискавки» з пропозиціями в план роботи;

– журнал-естафета, яка допомагає зробити аналіз прожитого періоду і спланувати справи на завтра;

– конкурс між колективами на кращу пропозицію про життя колективу в майбутній період;

– закритий конкурс на кращу пропозицію про життя колективу;

– фестиваль мальованих фільмів;

– огляди дружби між колективами.

План загальних справ колективу на певний черговий термін (місяць, чверть) складається на загальних зборах. Тут визначається, хто братиме участь в справі (весь колектив або мікроколективи), колективи за бажанням або зведені колективи (добровільні об'єднання), хто буде організатором: рада справи, ініціативна група або керівник зведеного колективу, спільно з ким буде зроблена справа і для кого.

3. Колективна підготовка роботи. Керівний орган колективних творчих справ (рада) уточнює й конкретизує план її підготовки та проведення; організовуючи виконання його, розставляє учасників колективних дій, враховуючи їхні взаємини, заохочуючи ініціативу кожного.

4. Реалізація колективних творчих справ. Передбачає виконання наміченого плану, враховуючи зміни у ньому. Вихователі, як керівники та основні учасники творчої роботи створюють та підтримують хороший настрій, підбадьорюють і надають упевненості у власних силах. Кожна дитина має можливість проявити себе, утвердитися у колективі. Важливо, щоб ніхто не боявся невдач, панували доброзичлива атмосфера, загальний порив. Це сприятиме творчому зростанню дітей, їх умінню долати труднощі.

5. Колективне підбиття підсумків колективних творчих справ. Охоплює аналіз на рівні міні-колективів, де кожен висловлює що і завдяки чому вдалося зробити із запланованого, що варто використовувати надалі, перетворити в традицію, а від чого слід відмовитися. Узагальнені думки міні-колективів виносять на загальний збір, де формується колективна думка. Підбиття підсумків відбувається у формі збору-вогника, за допомогою анкети-оцінки із запитаннями: „Що більш за все сподобалось і чому?”, „Чого вдалося навчитися?”, „Чого і кого навчили самі?”. Збір спонукає до аналізу помилок, вироблення загальної думки, формування традицій.

6. Найближчі колективні творчі справи. Після завершення справи вихователі пропонують учням взятися за нові.

У проміжках між виконанням колективних творчих справ проводяться творчі свята, ігри, зустрічі з цікавими людьми тощо. Це сприяє створенню колективістських стосунків (діти зайняті вирішенням спільного завдання), атмосфери взаємної поваги, симпатії, злагоди.

В організації колективної творчої діяльності важливою є роль дорослих. Залежно від досвіду, віку, можливостей і взаємин з дітьми, класний керівник може бути консультантом, експертом, керівником одного з мікроколективів. Результат діяльності багато в чому залежить від його взаємин з класом і в класі між учнями. Педагог повинен із самого початку стати для дітей старшим другом, який цікавиться їх життям, бере в ньому участь і, навчаючи їх, вчиться сам. Надзвичайно важливо при цьому викликати інтерес до себе.

Для того щоб робота була виконана добре і була цікавою для дітей, її потрібно правильно спланувати. Колективне планування роботи є важливим чинником у виховному процесі. Воно допомагає вчителю керувати справою, за яку взялися. Один з варіантів його запропонували О. Мороз, В. Омеляненко.

Мотиваційний етап

Дії вчителя:

Дії учнів:

1. Учитель пропонує для колективу ситуацію (повідомлення, факт, проблему), яка б сприяла мобілізації учнів на прийнятті важливих рішень щодо планування подальшої роботи; розвиває теми, запропоновані окремими школярами; звертає увагу учнів на певні елементи змісту матеріалу, важливого для вирішення певних питань. Таким чином формулюється мета та завдання подальшої діяльності. 2. Пропонує свій (попередньо складений) перелік заходів, здійснення яких було б корисним для всього класного колективу, кожного учня зокрема. На загальне обговорення також виноситься питання щодо найважливіших справ, які доцільно було б виконати протягом року, а також вибір найкращого варіанту організації життя класу. 3. При підбитті підсумків обговорення, спрямовує діяльність школярів на визначення найістотніших завдань подальшої діяльності. 4. Для організації і керівництва виконанням намічених завдань проводить вибори ради, до якої входять 2-3 учні або представники мікроколективів (по одному від кожного). Голову ради обирають її учасники або весь класний колектив. 5. Разом із школярами – членами ради, визначає склад мікроколективів відповідно до функціональних завдань. 6. З метою врахування думок кожного члена колективу пропонує такі підходи до організаційної діяльності щодо планування роботи на рік: визначення найважливіших справ, пошук варіантів організації життя колективу, проведення конкурсу серед мікроколективів на кращу пропозицію до річного плану, анкетування учнів, випуск спеціальної газети, в якій висвітлювалися б питання розробки варіантів плану, організація конкурсу між батьками учнів на кращу пропозицію щодо плану роботи на рік, проведення закритого конкурсу на кращі заходи. 7. Організовує разом з радою загальне обговорення внесених пропозицій. 8. Підбиває підсумки цього етапу, дає учням завдання продумати, як здійснити пошук необхідних напрямів діяльності, а також порадитися щодо цього питання з батьками. 9. Інструктує членів ради щодо подальшої організації роботи.

1. Кожен школяр бере участь у попередньому пошуку мети і завдань діяльності. Бригадир функціонального колективу заслуховує пропозиції учнів, узагальнює їх (результати узагальнення теж обговорюються). 2. Таємним або відкритим голосуванням обирається рада для організації та проведення певного заходу. Кандидатури членів ради висуваються як окремими учнями, так і мікроколективами. 3. Обговорюють пропозиції щодо організації подальшої роботи, визначають у загальних рисах напрями пошуку ідей. 4. Здійснюють роботу добору варіантів плану діяльності на рік, працюючи у бібліотеках, радячись з батьками, вчителями, товаришами.

Етап планування

Дії вчителя:

Дії учнів:

1. Дає настанови школярам щодо порядку роботи приплануванні, організації і проведенні заходів. 2. Разом з радою аналізує пропозиції щодо організації подальшої діяльності, вносить у них корективи, погоджуючи їх з безпосередніми виконавцями. 3. Визначає спільно з радою критерії оцінювання досягнутих результатів. 4. Допомагає раді сформувати остаточний варіант плану, визначити склад робочих груп та роль окремих учнів у подальшій діяльності.

1. Рада збирає пропозиції щодо організації подальшої роботи, відбираючи кращі, виносить загальний план на обговорення всіма учнями. 2. У процесі обговорення визначається остаточний порядок роботи з організації планування, а також терміни проведення збору з метою ухвалення річного плану.

Організаційний етап

Дії вчителя:

Дії учнів:

1. Коригує процес підготовки заходу, пропонуючи варіанти вирішення завдань. Допомагає учням у доборі літератури та інших матеріалів, спрямовує їх дії. 2. У разі необхідності бере участь у пошуку справ (особливо в тих випадках, коли для цього потрібна взаємодія з іншими установами та організаціями). 3. Перед проведенням заходу разом з радою визначає, наскільки доцільно обговорювати ті чи інші пропозиції, а також затверджує остаточний порядок його проведення. 4. Може подати варіант проведення заходу. Наприклад, усі пропозиції попередньо виносяться на загальне обговорення. Щодо кожної пропозиції формується група опонентів, які роблять уточнення, висувають свої концепції або альтернативні проекти.

1. Кожен школяр виконує свою частину підготовчої роботи згідно з його роллю та завданнями. 2. Керівники мікроколективів організовують взаємооцінювання і взаємоперевірку учнями виконаної роботи, у разі необхідності дають додаткові завдання. 3. Остаточний контроль за підготовкою заходу здійснюють члени ради і, якщо в цьому є потреба, вносять відповідні корективи. Про хід організаційної діяльності повідомляють вихователів. 4. Рада разом з вихователями підбиває підсумки роботи, виконаної на цьому етапі, визначає остаточний план проведення заходу. Виготовляється запрошення на цей захід гостям (представникам адміністрації школи, підприємств та організацій, на базі яких планується провести такі заходи). 5. Визначається точний термін проведення заходу.

Етап проведення заходу

Діївчителя:

Дії учнів:

1. Допомагає раді в проведенні заходу, спрямовує дії школярів. Здійснює оперативне втручання у хід роботи, що передбачає виправлення недоліків, які можуть допустити члени ради. 2. Під час заходу здійснює спостереження з метою діагностичного контролю рівня розвитку в учнів відповідних особистісних якостей. 3. Зіставляє запропоновані варіанти заходу, організовує (разом з радою) доопрацювання, уточнення пропозицій. Стежить, щоб кожен етап прийняття рішень було критично оцінено. 4. Організовує підбиття підсумків проведеного заходу, допомагає раді узагальнити пропозиції школярів для колективного підсумкового аналізу.

1. Члени ради контролюють виконання плану проведення заходу, коригують дії школярів, заохочують ініціативу їх опонентів. 2. Учні, які виступили з пропозиціями, коротко аргументують їх, а опоненти висловлюють критичні зауваження. Потім під час загального обговорення приймається остаточне рішення. 3. На завершальному етапі проведення заходу організовується попереднє обговорення результатів. Визначається дата колективного підбиття підсумків. 4. Обирається редакційна колегія для підготовки остаточного варіанту річного плану, з яким потім ознайомлюють весь колектив.

5. Підсумковий аналіз колективного планування