Професійно-педагогічної діяльності

Категорія педагогічної діяльності відображає цілеспрямовану активність фахівців освітньо-виховної сфери щодо практичної організації педагогічного процесу та здійснення різноманітних педагогічних впливів на учнів. У загальній системі праці вчителя-вихователя педагогічна діяльність становить її технологічну основу, за допомогою якої вирішуються завдання спеціальної організації навчання та виховання. Цей термін широко вживається у практиці роботи освітньо-виховних закладів та використовується у понятійному апараті теорії педагогіки, психології, соціології, проте на сьогодні у спеціальних наукових довідникових виданнях відсутнє наукове тлумачення дефініції педагогічної діяльності.

На сучасному етапі розвитку наукової думки педагогічна праця досліджується крізь призму ідей цілісності, єдності, системності. Труд вчителя в науково-педагогічній літературі розглядається як складна психологічна реальність, багатовимірний простір, концептуальна схема якого, визначаючи його найважливіші сторони, поряд із особистістю, спілкуванням, охоплює і педагогічну діяльність (А.К.Маркова, Л.М.Мітіна, Є.І.Рогов, В.А.Семиченко та ін.).

А.К.Маркова визначає педагогічну діяльність як професійну активність вчителя, в якій за допомогою різноманітних засобів впливу на учнів вирішуються задачі їх навчання та виховання.

Педагогічна діяльність є видовим поняттям до родового – категорії людської діяльності, що набула методологічного значення у вітчизняній та зарубіжній психології, філософії, педагогіці. Діяльність в енциклопедичному значенні розуміється як специфічна форма активності суспільно-історичного буття людей, цілеспрямоване перетворення ними оточуючого світу та утворення його нових якостей та властивостей. Діяльнісний підхід, розроблений в працях Л.С.Виготського, О.М.Леонтьєва, С.Л.Рубінштейна, Б.С.Тєплова, М.С.Кагана та ін., виступає фундаментальним методологічним підгрунтям наукових досліджень праці педагога. З огляду на це педагогічна діяльність цілком правомірно розглядається у контексті загальної теорії людської діяльності, а саме закономірностей її мотивації, цілепокладання, предметності, результативності та ін. Разом із тим, педагогічна діяльність характеризується і певними особливостями, специфікою прояву її загальнотеоретичних закономірностей, структури, функцій, які становлять основні положення сучасної теорії педагогічної діяльності. У такому контексті педагогічна діяльність являє собою систему активних виховних та освітніх впливів педагога на учнів, спрямованих на їх особистісний, інтелектуальний та фізичний розвиток, а також становить основу їх саморозвитку та самовдосконалення.

Найсуттєвіша особливість педагогічної діяльності полягає в тому, що вона, на відміну від багатьох інших професій, може бути професійною та непрофесійною. Останню здійснюють зрілі дорослі люди (сім'я, батьки, дідусі та бабусі, суспільні організації, керівники колективів тощо), які, не маючи спеціальної освіти та педагогічної кваліфікації, виявляють здатність вдало її виконувати у буденному житті переважно за допомогою набутого емпіричного досвіду, здебільшого інтуїтивно, на рівні здорового глузду, без теоретичної аргументації та обгрунтування своїх педагогічних рішень. Професійно-педагогічна діяльність виникла в процесі еволюції людства внаслідок суспільного розподілу праці та утворення спеціальної професійної групи педагогів-фахівців, які мають відповідну кваліфікацію та цілеспрямовано здійснюють навчання і виховання молоді в освітніх установах різних типів та рівнів. Їх професійна праця покликана задовольняти соціальні потреби, відповідати суспільним нормам даної професійної діяльності, якими майбутні фахівці оволодівають у процесі спеціальної підготовки у педагогічних навчальних закладах. Професійно-педагогічна діяльність, порівняно до так званої "аматорської", відрізняється озброєністю освітянина системою спеціальних знань та умінь, усвідомленням теоретичних закономірностей педагогічного процесу, обґрунтованістю вибору технологій педагогічних впливів, а також сформованістю професійно важливих особистісних якостей. Реальна доступність здійснення педагогічної діяльності без спеціальної професійної підготовки (порівняно до професій, наприклад, хіміка, програміста, лікаря) спричиняє неправомірну ілюзію простоти, елементарності фахової підготовки освітянських кадрів і це призводить до можливості недооцінювання складності психологічних аспектів педагогічної діяльності, необхідності спеціальної підготовки, розвитку професійної самосвідомості та ціннісно-смислової сфери вчителя, без чого педагогічна праця позбавляється професіоналізму, здійснюється на емпірично-інтуїтивному рівні, а проблеми виховання та розвитку учнів можуть звужуватися до завдань трансляції навчальної інформації та викладання предмету.

Професійно-педагогічній діяльності притаманні специфічні с у т н і с н і о з н а к и. Серед них провідною характеристикою виступає її творча природа. Педагогічну діяльність часто розглядають як практичне мистецтво навчання та виховання, що обумовлено постійною зміною, варіативністю професійних завдань, необхідністю оновлення цілей, змісту, технологій, форм роботи вчителя, виявів творчої уяви та ініціативи, застосування нетрадиційних форм професійної поведінки. Такі відмінності професійно-педагогічної діяльності, на думку Н.Нелюдової, характеризують її зміст як перетворювальної діяльності, що спрямовується на удосконалення навчальних планів і програм, модернізацію методів дидактичної діяльності, форм взаємодії та зумовлює співтворчість у комунікативній діяльності, впливає на структуру й ієрархію педагогічних цінностей та їх трансляцію наступним поколінням.

Творчість, охоплюючи всі ланки професійно-педагогічної діяльності, виявляється в оригінальному використанні теоретичних закономірностей та практичного досвіду, які вчителю кожного разу необхідно "перевідкривати", перетворювати на самостійне рішення залежно від проаналізованої ситуації та особливостей дітей, постійно проектувати їхній розвиток та добирати нетрадиційні способи педагогічних впливів. Творчі засади педагогічної діяльності також пояснюються тим, що вона "вбирає" в себе інші види людської діяльності творчого характеру, зокрема науково-дослідну (постійний аналіз загальних теоретичних закономірностей, обгрунтоване прогнозування, оперування поняттями та цілісними об’єктами), акторську (естетична виразність, емоційність поведінки, мовленнєва культура) тощо. Виходячи з цього, творчість в педагогічній діяльності виступає не стільки її вищим щаблем, скільки найбільш суттєвою ознакою, що виявляється в кожному з її елементів та складових.

В теорії творчої педагогічної діяльності окремої уваги заслуговує розгляд тези про співвідношення у педагогічній діяльності творчої активності, нестандартності поведінки вчителя з виконанням професійних норм та обов’язків. Віддаючи належне професійній свободі педагога, значенню неповторності його індивідуалізованої поведінки як вияву творчої діяльності, не можна і перебільшувати значення творчості в педагогічній діяльності, що може призвести до неврегульованої педагогічної стихії, анархії, волюнтаристичних педагогічних рішень та втрати можливостей цілеспрямованого управління педагогічними процесами. Параметр нормативності педагогічної діяльності зумовлює об’єктивну необхідність її заданості щодо виконання вчителем суспільно значущих цілей, задач, рольових функцій, режимних моментів, які висуваються суспільством на рівні вимог до навчання та виховання дітей і врешті решт до професійно-педагогічної діяльності. Разом з тим, це не може бути пасивною адаптацію педагога до існуючих професійних норм, а тому правомірною та перспективною можна вважати позицію, сформульовану Ю.М.Кулюткіним щодо співвідношення в діяльності учителя-професіонала нормативного та творчо активного. Нормативно заданим, на думку автора, має бути не формальна структура педагогічної діяльності, а її творчий характер, творча активність та ініціатива вчителя, що перетворюється на соціальну норму його професійної поведінки, а творчість в педагогічній діяльності виявляється відповідно до суспільно значущих ідеалів та вимог, критеріїв оцінювання роботи вчителя. Проблема співвідношення творчих та репродуктивних аспектів педагогічної діяльності вирішується на користь перших, тобто творче начало є первинним, а репродуктивне вторинним при загальній заданості таких параметрів.

Суттєвою особливістю педагогічної діяльності є її розуміння та визначення (за Ю.М.Кулюткіним) як своєрідної мета-діяльності. Це означає, що діяльність педагога по суті є діяльністю по керівництву діяльності іншої людини, зокрема учінням школярів. У такому розумінні діяльність вчителя нібито “надбудовується” над діяльністю учнів, він не просто ставить та реалізує свою мету, а намагається зробити так, щоб ця мета усвідомлювалась та сприймалась дітьми як їх власна. У такому контексті учень ставиться в активну позицію, що створюється вчителем і він у своїй професійній діяльності "керує процесами керівництва". Виникає психологічне відображення вчителем "внутрішньої картини світу учня" і в такий спосіб він здійснює не прямий вплив для реалізації власної мети, а опосередкований, начебто "підводить" учня до прийняття власних самостійних рішень. Педагогічна діяльність вимагає від вчителя не стільки відтворення психології учнів, скільки її цілеспрямованого перетворення відповідно до висунутої педагогічної мети. Тому вчитель має чітко й свідомо визначати мету своєї діяльності, домогтися її розуміння та сприйняття учнями, прагнути зробити її близькою дітям, а не лише дбати про вибір дієвих засобів досягнення цієї мети. Для цього необхідно створювати спеціальні умови, що забезпечують власну активність учнів з реалізації висунутої вчителем мети. Це вимагає від вчителя здатності до розвиненого самоаналізу, самоусвідомлення, самоконтролю для більш глибокого розуміння учнів і відповідної корекції власних установок та способів дій. У психології такі явища отримали назву рефлексивних процесів, а педагогічна діяльність – рефлексивного управління діяльністю учнів, тобто мета-діяльності. Рефлексивне керівництво вчителем діяльністю учнів відображає позицію, що центрується на учні як активного учасника педагогічного процесу. Враховуючи інтереси, бажання, завдання розвитку дітей, вчитель, завдяки рефлексивному управлінню педагогічними процесами, взмозі реалізувати позицію співробітництва, допомоги, фасілітації (підтримки) та сприяти самовиявленню можливостей учнів. Практичне використання положень теорії рефлексивного управління педагогічними процесами забезпечує реалізацію психолого-педагогічних аспектів будь-якої діяльності в системі "людина-людина", а в професійно-педагогічній діяльності вони стають визначальними.

Серед специфічних особливостей професійно-педагогічної діяльності виділяється її когнітивно-інтелектуальний характер, що обумовлюється насиченістю педагогічної діяльності пізнавальними процесами, необхідністю постійного осмислення ситуацій, прогнозування та аналізу досягнутих результатів, професійної самоосвіти та самовдосконалення.

Слід вказати і на організаційно-комунікативну природу педагогічної діяльності, що завжди вимагає від вчителя інтенсивних соціальних контактів, передбачає здійснення ним активних емоційно-вольових впливів, постійної взаємодії, роботу з інформаційними потоками тощо.

Отже, сутність професійно-педагогічної діяльності розуміється як особливий вид соціальної активності вчителя, спрямований на трансляцію підростаючому поколінню культурних цінностей та набутого досвіду, створення умов для їх особистісного розвитку та підготовки до життя.

Педагогічна діяльність є найважливішою стороною праці педагога, підсистемою його професіоналізму та майстерності, продуктивність якої і визначає ступень її професійності. Педагогічна діяльність поряд із загальними рисами, притаманними будь-якому виду людської діяльності, має власні специфічні властивості, центральними серед яких є її нормативно-творчий, рефлексивно-гуманістичний та пізнавально-комунікативний характер.