ТЕМА 6. Запобіжні заходи та інші заходи кримінально-процесуального примусу

Семінарське заняття

Тема заняття: „Поняття, значення, цілі та класифікація заходів кримінально-процесуального примусу”.

Час– 2 години.

Мета заняття:поглибити та закріпити теоретичні знання щодо правил застосування примусу у кримінальному судочинстві; формування переконання у необхідності суворого дотримання прав і свобод затриманих та заарештованих

Опорні поняття:кримінально-процесуальний примус, запобіжні заходи, взяття під варту, затримання, підписка про невиїзд, застава

План семінарського заняття

1. Поняття, процесуальне значення і класифікація заходів кримінально-процесуального примусу.

2. Загальні цілі, підстави і правила застосування запобіжних заходів.

3. Процесуальна характеристика окремих запобіжних заходів.

3.1. Процесуальна характеристика ізоляційних запобіж­них заходів.

3.2. Процесуальна характеристика неізоляційних запобіж­них заходів.

Методичні рекомендації

Перш ніж дати визначення поняттю запобіжних заходів студенти повинні вміти називати основні ознаки кримінально-процесуального примусу:

1) державно-владний характер відносин, що виникають, розвиваються і припиняються в ході застосування і припинення конкретних заходів примусу. Це — владовідносини;

2) примус пронизує все провадження у кримінальних справах, бо кримінально-процесуальне право, яким воно регламентується, є галуззю публічного права;

3) примус може полягати у фізичному, матеріальному або мо­ральному (психологічному) впливі державного органу на суб'єкта кримінального процесу;

4) він завжди пов'язаний із певними обмеженнями прав і свобод суб'єктів процесу,

5) застосовується в разі, якщо авторитету закону і переконання в необхідності виконання приписів норм права є недостатньо;

6) заходи примусу застосовуються всупереч волі та бажанню суб'єктів; більше того, вони спрямовані на придушення волі, бажань і дій.

Усі заходи процесуального примусу поділяють на дві групи:

1) запобіжні;

2) інші заходи процесуального примусу:

— привід свідка (ч. 2 ст. 70 КПК); потерпілого (ч. 3 ст. 72 КПК); обвинуваченого і підозрюваного (статті 135 і 136 КПК);

— відсторонення обвинуваченого від посади, яку він обіймає (ст. 147 КПК);

— письмове зобов'язання щодо повідомлення про зміну свого місця перебування, а також про явку до слідчого і суду за їх викли­ком (ч. 3 ст. 148 КПК);

— поміщення неповнолітнього віком від 11 до віку, з якого настає кримінальна відповідальність, до приймальника-розподільника для неповнолітніх (ч. 3 ст. 7-3 КПК);

— запобіжне обмеження, тобто заборона особі, щодо якої пору­шено кримінальну справу, виїжджати за межі України до закінчення досудового слідства чи судового розгляду (ст. 98-1 КПК);

— поміщення обвинуваченого до медичного закладу (ст. 205 КПК);

— видалення із зали судового засідання осіб, які порушують по­рядок (ст. 272 КПК)та ін.

Процесуальне значення запобіжних заходів полягає в тому, що вони:

1) забезпечують оптимальні умови для доказування і досягнення істини у кримінальній справі;

2) завдяки їм створюються умови для реалізації завдань кримі­нального процесу;

3) сприяють вирішенню профілактичних завдань процесу;

4) є засобами забезпечення спеціального режиму, в якому повинен перебувати підозрюваний, обвинувачений, підсудний чи засуджений.

За чинним законодавством (ст. 149 КПК)систему запобіжних заходів становлять:

1) підписка про невиїзд (ст. 151 КПК);

2) особиста порука (ст. 152 КПК);

3) порука громадської організації або трудового колективу (ст. 154 КПК);

4) застава (ст. 154-1 КПК);

5) затримання — тимчасовий запобіжний захід (статті 106, 115, 165-2 КПК);

6) взяття під варту (ст. 155 КПК);

7) нагляд командування військової частини (ст. 163 КПК);

8) віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклу­вальників або адміністрації дитячої установи (ст. 436 КПК).

У процесуальній літературі запобіжні заходи часто класифікують залежно від поширеності дії на тих чи інших суб'єктів, щодо яких їх може бути застосовано. Ті, що застосовуються до всіх суб'єктів (підписка про невиїзд, порука, застава, затримання, взяття під варту), є загальними, а ті, що до спеціальних суб'єктів (військовослужбовців і неповнолітніх) — спеціальними.

Проте, зміст запобіжних заходів точніше відображає класифікація, в основу якої покладено ступінь обмеження прав суб'єктів. За цією підставою розрізняють ізоляційні та неізоляційні запобіжні заходи. До першої групи належать затримання і взяття під варту, до другої — всі решта.

Під час підготовки до другого навчального питання, студентам необхідно ознайомитися з положеннями ч.1 та 2 ст. 148 КПК України, де регламентовано загальні цілі та підстави застосування запобіжних заходів.

Аналізуючи положення глави 13 КПК України, студентам необхідно виділити основні правила застосування запобіжних заходів, тобто бути готовим дати відповіді на такі запитання: Коли (на яких стадіях) може застосовуватися запобіжний захід? До яких суб’єктів його можна застосовувати, які обставини при цьому враховуються? Яким суб’єктам надано право обирати запобіжний захід? Які підстави та порядок для його зміни або скасування?

Під час відповіді на третє питання семінарського заняття доцільно характеризувати окремі запобіжні заходи за такою логіко-правовою схемою:

1) визначення запобіжного заходу;

2) спосіб запобігання;

3) мета застосування;

4) підстави застосування;

5) умови застосування;

6) процесуальний порядок застосування;

7) строк дії;

8) юридична відповідальність за порушення.

Розкриваючи сутність таких запобіжних заходів як взяття під варту та застава, необхідно посилатися на положення Постанов Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" та від 26 березня 1999 р. № 6 "Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу".

Питання для самоконтролю

1. Чим зумовлена необхідність застосування заходів проце­суального примусу у кримінальному судочинстві?

2. Що слід розуміти під заходами процесуального примусу?

3. Які заходи процесуального примусу передбачені чинним кримінально-процесуальним законодавством України і які з них для застосування потребують рішення судді?

4. Що таке привід, ким, стосовно кого і в яких випадках він може застосовуватися?

5. Ким, стосовно кого і в яких випадках може застосовува­тися відсторонення обвинуваченого від посади?

6. Ким, стосовно кого і в якому випадку може застосовува­тися запобіжне обмеження щодо особи, стосовно якої порушено кримінальну справу?

7. Що слід розуміти під запобіжними заходами як окремим видом заходів процесуального примусу? Чим зумовлене виділення їх в окрему групу?

8. Що є достатньою юридичною підставою для застосуван­ня запобіжних заходів?

9. Якою є мета застосування запобіжних заходів? Які об­ставини враховуються при їх обранні?

10. Які запобіжні заходи передбачені Кримінально-процесу­альним кодексом України і до кого вони можуть застосо­вуватися?

11. Як забезпечити явку обвинуваченого до органів, що ве­дуть кримінальний процес, у випадку, коли підстави для обрання запобіжного заходу відсутні?

12. У чому полягає суть підписки про невиїзд і які наслідки її порушення?

13. У чому полягає суть особистої поруки? Які наслідки не­дотримання поручителями взятих на себе зобов'язань? Яким є порядок притягнення їх до відповідальності?

14. У чому полягає суть поруки громадської організації або трудового колективу? Чи може громадська організація чи трудовий колектив відмовитися від поруки?

15. За яких умов застосовується запобіжний захід у вигляді взяття під варту?

16. Як процесуально оформляється застосування запобіж­ного заходу взяття під варту? Кому належить право обрати цей запобіжний захід?

17. Які існують установи для попереднього ув'язнення?

18. Які строки тримання під вартою? Чи можна продовжу­вати їх? Якщо так, то у якому порядку?

19. Які заходи піклування про неповнолітніх дітей заареш­тованого вживаються, ким і в якому порядку?

20. Які вживаються заходи щодо охорони майна заарешто­ваного, яке залишається без нагляду?

21. Яким є порядок надання побачень особам, взятим під варту, та з ким?

22. Якими є підстави для скасування чи зміни запобіжного заходу? Ким і в якому порядку вони можуть проводитися?

23. Ким і в яких формах здійснюється контроль за законніс­тю застосування запобіжних заходів?

24. Чи можна оскаржити постанову судді про взяття обви­нуваченого (підозрюваного) під варту? Якщо так, то ким, в який строк, куди і в якому порядку?

Завдання і задачі

1. Які з перерахованих нижче заходів процесуального при­мусу, передбачених КПК України, слід віднести до запобіжних заходів: обшук і вилучення предметів і документів (статті 177, 184, 186); виїмка (ст. 178); освідування (ст. 193); взяття під варту (ст. 155); привід (статті 70, 72, 136); накладення на свідка грошового стягнення (штрафу) за неявку без поважних причин на виклик (ст. 70); затримання (статті 106, 115); відібрання зразків для експертного дослідження (ст. 199); відібрання підписки про невиїзд (ст. 151); направлення обвинуваченого на стаціонарну експертизу (ст. 205); відсторонення від посади (ст. 147); передача під нагляд командування військової части­ни (ст. 163); віддання неповнолітнього обвинуваченого під на­гляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи (ст. 436); накладання арешту на майно обви­нуваченого або підозрюваного та його вилучення (ст. 126); видалення підсудного з залу засідання за порушення порядку судового засідання (ст. 272)?

Які із перерахованих заходів процесу­ального примусу застосовуються тільки за рішенням суду (судді)?

2. Уважно прочитайте наведену нижче постанову слідчого. Зробіть її аналіз і дайте висновок щодо її обґрунтованості і за­конності.

«Підписку про невиїзд щодо неповнолітнього Струтинського М. Г. санкціоную»

Прокурор м. Енська

радник юстиції І. В. Петренко

10 грудня 2006 р.

Постанова про застосування запобіжного заходу —

Підписки про невиїзд

10 грудня 2006 р. м. Енськ

Слідчий слідчого відділення управління внутрішніх справ м.Енська лей­тенант міліції Гиря В. В., розглянувши матеріали кримінальної справи № 52 про обвинувачення Струтинського Миколи Григоровича у злочині, перед­баченому ч. З ст. 185 КК України,

встановив:

2 листопада 2006 року, біля 16 години, неповнолітній Струтинський М. Г, застосувавши раніше виготовлену ним відмичку, проник до квартири грома­дянина Гофмана С. М., що проживає у м. Енську, вулиця Вокзальна, буд. 6, кв. 102, і вчинив крадіжку відеомагнітофона фірми «Соні», золотого годинни­ка «Польот», трьох золотих обручок та носильних речей, — всього на суму 22 тис. 650 грн, — тобто вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України.

Струтинський М. Г. визнав себе винним у пред'явленому обвинуваченні і висловив каяття за вчинене. Проте раніше він піддавався заходам громад­ського впливу за вчинення крадіжки з учнівської роздягальні школи № 8 м. Енська, перебував на обліку в кримінальній міліції в справах неповнолітніх як такий, що схильний до правопорушень, школою характеризується вкрай негативно, вчиненню неповнолітнім злочину сприяла безконтрольність і бездоглядність за ним з боку батьків. Перелічені обставини є достатньою підставою вважати, що Струтинський М. Г. може продовжувати займатися злочинною діяльністю, а також ухиляться від слідства і суду. Тому, керую­чись статтями 130, 148, 150 і 151 КПК України,

постановив:

1. Застосувати щодо обвинуваченого Струтинського Миколи Григоро­вича, 15 січня 1988 року народження, уродженця м. Енська, що проживає з батьками за адресою: м. Енськ, вул. Вокзальна, буд. 6, кв. 102, українця, учня 10-го класу середньої загальноосвітньої школи № 8 м. Енська, раніше не судимого, запобіжний захід — підписку про невиїзд.

2. Оголосити цю постанову обвинуваченому, роз'яснити її суть та на­слідки недотримання зобов'язання про невиїзд з місця постійного прожи­вання без дозволу слідчого під розписку на постанові.

Слідчий,

лейтенант міліції (підпис) Гиря В. В.

Постанова мені оголошена 10 грудня 2006 року о 12 год. Зобов'язуюсь без дозволу слідчого не відлучатися з місця свого постійного проживання і вести себе добре. Я попереджений, що у випадку порушення цього зобо­в'язання буду нести тяжке покарання.

Обвинувачений (підпис) Струтинський М. Г.

10 грудня 2006 р.

3. Прохоренко був затриманий за підозрою у вчиненні злочину. Після закінчення строку затримання відносно нього був обраний запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Через 9 днів після застосування запобіжного заходу слідчий викликав Прохоренка для пред'явлення йому обвинувачення. Однак він за викликом не з'явився, оскільки виїхав із міста. Доставлений до слідчого через два дні Прохоренко пояснив, що порушувати підписку про невиїзд не мав наміру. Він вважав, що особа може бути підозрюваною, а запобіжний захід має силу протягом 10 днів із моменту затримання. І оскільки обвинувачення в цей строк йому не було пред'явлено, то він, вважаючи запобіжний захід скасованим, виїхав із міста в особистих справах.

- Оцініть ситуацію та міркування Прохоренка.

4. У кримінальній справі щодо обвинувачення Павлова у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України (службове підроблення, що спричинило тяжкі наслідки), слідчий, враховуючи те, що обвинувачений може перешкодити встановленню істини у справі, а також беручи до уваги характер вчиненого злочину та особу обвинуваченого, виніс єдину постанову про застосування відносно обвинуваченого Павлова запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд та відсторонення його від посади.

- Дайте оцінку діям слідчого.

5. У кримінальній справі щодо обвинувачення Антонова у вчиненні крадіжки слідчий, вважаючи, що він може сховатися від слідства та суду, обрав відносно нього запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, хоча будь-яких даних, які підтверджували б його наміри виїхати з постійного місця проживання під час розслідування встановлено не було.

- Чи правильне рішення прийняв слідчий?

- Що є підставою для застосування запобіжного заходу?

- Яким чином можна зобов'язати обвинуваченого з'являтися за викликами та повідомляти про зміну свого місця перебування, якщо підстави для застосування запобіжних заходів відсутні?

6. Старший слідчий прокуратури м. Львова радник юстиції Дмитренко пред'явив обвинувачення Івановій Г. за ч. 2 ст. 191 КК України. Беручи до уваги, що характер пред'явленого обвину­вачення (небезпечність вчиненого злочину) виключає мож­ливість перебування обвинуваченого на волі, а тим більше на посаді завідувача бази «Шкіргалантерея», старший слідчий на підставі статей 147, 155 КПК України одночасно з пред'яв­ленням обвинувачення в постанові про притягнення як обви­нуваченого постановив: «Враховуючи тяжкість вчиненого злочину, від посади завбази Іванову Г. відсторонити і запропо­нувати прокуророві звернутися з поданням до суду щодо об­рання обвинуваченому запобіжного заходу взяття під варту».

- Якими є підстави для застосування запобіжного заходу?

- У чому полягає суть заходів (засобів) процесуального при­мусу і запобіжних заходів? Як співвідносяться ці поняття?

- Яким є процесуальний порядок застосування такого за­побіжного заходу, як взяття під варту?

- Дайте правову оцінку процесуальним діям слідчого в описаній ситуації.

7. Під час провадження в кримінальній справі щодо обвинувачення Лозицького у вчиненні розбою слідчий встановив, що обвинувачений через погрози схиляє свідків — очевидців злочину до давання неправдивих показань. Враховуючи ці факти, суддя за поданням слідчого, погодженим з прокурором, обрав відносно обвинуваченого Лозицького запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

- Визначте підставу застосування запобіжного заходу в цьому випадку?

8. 24 жовтня слідчим була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч. З ст. 187 КК України (розбій, поєднаний з проникненням у житло). 12 листопада за підозрою у вчиненні цього злочину був затриманий Машков, а 15 листопада відносно нього суддею районного суду за поданням слідчого, погодженим з прокурором був обраний запобіжний захід у вигляді взяття під варту. 22 листопада слідчий пред'явив Машкову обвинувачення. Під час подальшого провадження досудового слідства Машков тяжко захворів, що перешкоджало закінченню провадження у справі, і слідчий прийняв рішення про зупинення провадження. Після одужання Машкова через три тижні слідчий відновив провадження досудового слідства у справі. Встановлено, що для закінчення провадження у справі слідчому необхідно ще три тижні.

- Назвіть строк тримання під вартою під час досудового слідства.

- З якого моменту слід обчислювати строк тримання під вартою обвинуваченого Машкова?

- Чи обчислюється строк тримання під вартою під час зупинення досудового слідства у справі?

- Чи є необхідність у цій ситуації продовжувати строк тримання під вартою обвинуваченого Машкова? Якщо так, то коли й перед ким слідчий повинен порушити відповідне клопотання?

9. У провадженні слідчого знаходиться кримінальна справа щодо обвинувачення Чистого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження). Відносно обвинуваченого Чистого суддею за поданням слідчого, погодженим з прокурором, був обраний запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Під час подальшого провадження у справі слідчий перекваліфікував дії обвинуваченого й змінив йому обвинувачення на ст. 124 КК України (умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони).

- Чи повинен слідчий у цій ситуації вирішувати питання про зміну запобіжного заходу? Якщо так, то на якій підставі та в якому порядку?

10. Кримінальна справа щодо обвинувачення Денисова у вчиненні ряду тяжких злочинів 23 вересня була направлена з обвинувальним висновком до суду для розгляду по суті. Під час провадження досудового слідства в цій справі відносно Денисова був обраний запобіжний захід у вигляді взяття під варту. На момент надходження справи до суду він був під вартою вже 3 місяці і 17 днів. 15 жовтня зі стадії попереднього розгляду справа була повернута суддею на додаткове розслідування у зв'язку з неповнотою досудового слідства.

- Протягом якого строку Денисов ще може триматися під вартою під час проведення додаткового розслідування?

- Чи є необхідність у продовження строку тримання під вартою Денисова? Якщо так, то в якому порядку це зробити?

- Чи зараховується в строк тримання Денисова під вартою час попереднього розгляду справи суддею?

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України: стаття 29

2. Кримінально-процесуальний кодекс України: глава 13; стаття 436

3. Закон України від 30 червня 1993 р. "Про попереднє ув'язнення" // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 35. — Ст. 360.

4. Закон України від 11 грудня 2003 р. "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" // Урядовий кур'єр. — 2004. — № 7. — 15 січня.

5. Рішення Конституційного Суду України у справі за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення ст. 150 Кримінально-процесуального кодексу України стосовно тяжкості злочину (справа про врахування тяжкості зло­чину при застосуванні запобіжного заходу) від 8 липня 2003 р. № 14-рп/ 2003 // Офіційний вісник України. — 2003. — № 29. - Ст. 1486.

10. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 р. № 6 "Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.Грошевий Ю.М., Стахівський С.М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Науково-практичний посібник. – К.: КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. – С. 82-251.

7. Коваленко Є.Г. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник / 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 381-410.

8. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 370-392.

9. Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, доп. і переробл. – К.: Атіка, 2007. – С. 153-183.

1. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 5-е вид., доп. і перероб. – К.: А.С.К., 2007. – С. 508-532.

2. Лобойко Л.Н. Уголовно-процессуальное право: Учебное пособие: курс лекций. – Х.: Одиссей. – 2007. – С. 180-216.

3. Кримінальний процес України: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – С. 264-282.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966р.

2. Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй щодо заходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням (Токійські правила) від 14 грудня 1990 р.

3. Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. // Офіційний вісник України. — 1998. — № 13. — Ст. 270.

4. Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню або арешту в будь-якій формі, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1988 р. // Негодченко О. В. Забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ: Монографія. — Дніпропетровськ, 2002.

5. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. — Амстердам—Київ, 1996.

6. Закон України від 23 грудня 1997 р. "Про Уповноваженого Верхов­ної Ради України з прав людини" // Відомості Верховної Ради України. — 1998. - № 20. - Ст. 99.

7. Закон України від 24 березня 1999 р. "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 22-23. - Ст. 197.

8. Закон України від 22 березня 2001 р. "Про розвідувальні органи України" // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 19. — Ст. 94.

9. Положення про органи дізнання в системі МНС України, затв. наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи від 27 квітня 2004 р. № 187 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 23. — Ст. 1576.

10. Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України від 23 квітня 2001 р. № 300/73 "Про заходи щодо дотримання законності при затриманні осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, обранні щодо них запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та додержанні встановлених законом строків затримання і тримання під вартою під час досудового слідства" // Офіцій­ний вісник України. — 2001. — № 37. — С. 66.

11. Ахпанов А. Н. Меры процессуального принуждения: социальная цен­ность, теория и практика применения. — Караганда, 1989.

12. Батюк В. Н. Задержание и заключение под стражу в стадии предва­рительного расследования. — К., 1990.

13. Баулін О. В., Беца О. В., Мельник М. І., Сірий М. І. та ін. Затримання та взяття під варту в Україні: стан, проблеми удосконалення законодавства та практики його застосування: Посібник. — К., 2002.

14. Борисов В. І., Глинська Н. В., Зеленецький В. С, Шило О. Г. Затри­мання і взяття під варту в процесі дізнання та досудового слідства в Укра­їні. — Харків, 2004.

15. Бортновська 3. Реалізація права на свободу і особисту недоторкан­ність в українському кримінальному процесі // Право України. — 2003. — № 10.

16. Верцюх В., Верцюх І. Щодо правової невизначеності запобіжного за­ходу у вигляді нагляду командування військової частини // Право Укра­їни. - 2001. - №5.

17. Дубинский А. Я. Эффективность применения мер уголовно-процес­суального принуждения органами предварительного расследования в сис­теме МВД СССР. - К., 1985.

18. Зеленецкий В. С. Прокурорский надзор за законностью избрания мер пресечения в стадии предварительного расследования. — Харьков, 1986.

19. Зинатуллин 3. 3. Уголовно-процессуальное принуждение и его эф­фективность. — Казань, 1981.

20. Клочков В. Прокурорський нагляд за додержанням строків тримання під вартою // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 8.

21. Литвинчук А.И. Проблемные вопросы участия суда в ходе дознания и досудебного следствия // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС ім. 10-річчя незалежності України. – 2004. – № 1. – С. 148-154.

22. Петрухин И. Л. Неприкосновенность личности и принуждение в уголовном процессе. — М., 1989.

23. Приміч І. Запобіжний захід — взяття під варту // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 6.

24. Практика дотримання судами строків провадження у кримінальних справах щодо підсудних, які тримаються під вартою // Вісник Верховного Суду України. — 2002. — № 6.

25. Реформування системи запобіжних заходів у кримінальному судо­чинстві. Останні зміни. Нові ідеї. Порівняльні матеріали: Збірник мате­ріалів. - К., 2000.

26. Рожнова В. В. Застосування заходів процесуального примусу, пов'яза­них з ізоляцією особи: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2003.

27. Михайлов В. А. Методологические основы мер пресечения. — М., 1998.

28. Міщенко С. М, Солодкий С А. Взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства // Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 5.

29. Шило О., Глинська Н. Взяття під варту повинно застосовуватися виключно на підставі обґрунтованих процесуальних рішень // Право Ук­раїни. — 2004. — № 10.

30. Шило О. Г., Шпонька В П. Взяття під варту та продовження його строків на стадії досудового розслідування кримінальної справи: проблеми правозастосування // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 8.