Основі віхи життя і педагогічної діяльності А.С.Макаренка

Найяскравішою особистістю в радянській педагогіці став Антон Семенович Макаренко - вихователь, вчений, письменник.

Антон Семенович Макаренко (1888-1939) народився 13 березня в м. Білопілля Харківської губернії в сім'ї майстра малярського цеху залізничних майстерень.

Закінчив міське училище в м. Кременчуці, а потім однорічні педагогічні курси і в 1905 р. в 17 років став учителем двокласного залізничного училища в м. Крюкові. Вже з перших років свого учительській діяльності А.С. Макаренко прагнув розширити поле своєї педагогічної роботи. Крім уроків, у школі проводилася різноманітна позаурочна культурна робота, влаштовувалися свята із запрошенням на них батьків, екскурсії та походи учнів - усього цього тоді не було в школах. Ініціатива, сила волі, наполегливість яскраво виявлялися у творчій роботі Макаренко з найперших років його педагогічної практики.

У 1914 р., маючи вже значний учительський досвід, Макаренко поступає вчитися в Полтавський учительський інститут і в 1917 р. закінчує його із золотою медаллю.

У 1917/18 навчальному році Макаренко стає завідувачем вищим початковим училищем. А незабаром сталася подія, яка докорінно змінних всю його життя. У 1920 р. Макаренко прийняв пропозицію очолити колонію для безпритульних і малолітніх правопорушників, що розташовувалася під Полтавою. В перший час крім Макаренко в колонії були ще два педагога і завгосп. Цей період педагогічної діяльності описаний самим Макаренко в «Педагогічної поемі ». Перші місяці для Макаренка і його товаришів були не тільки часом відчаю і безсилля, але й місяцями пошуків істини в педагогічній літературі. Результатом цього читання стало переконання Макаренко, що прийнятною теорії немає і що потрібно витягти її з усієї суми реально відбувалися подій.

Незабаром з'явилося поповнення - нові педагоги і вихованці, але залишалася «запаморочлива бідність», однаково бідні були всі - вихователі та вихованці.

Перші паростки «хорошого колективного тону »дали не стільки моральні повчання, скільки спільна робота, цікаве і справжнє діло. Випадково виявлене А.С. Макаренко неподалік від колонії кинуте хазяями (трепку) маєток влада дозволила передати колонії. Тут були хоча і розграбовані, але хороші приміщення, господарські будівлі, великий сільськогосподарський ділянку. Отримавши невеликі гроші на ремонт маєтки, всі взялися за справу: запрацювала столярна майстерня і кузня, колонія навіть почала заробляти гроші на послугах селянам. Поступово все - вихованці і вихователі - включилися в сільськогосподарські роботи.

У перші роки прийшло багато організаційних знахідок, в тому числі загони і командири. Словом «загін» вирішили називати своє об'єднання самі перші колоністи, це йшло від романтики недавньої партизанської війни, коли вона велася загонами. Макаренко не став заперечувати і переконувати колоністів. А на чолі загону за спільною домовленістю повинен стояти командир - як у Червоній Армії. На початку склався один загін, але інші колоністи теж побажали об'єднатися. А далі розгортання загонів пішло дуже швидко.

«Система загонів остаточно виробилася до весни. Загони укладали в собі ідею розподілу колоністів по майстернях. Я пам'ятаю, що шевці завжди носили номер перший, ковалі - шостий, конюхи - другий, Свинарі - десяти ... Командири призначалися мною, але до весни все частіше я став збирати нарада командирів, якому скоро хлопці привласнили нове і більш красиве назву В«рада командирів». Я швидко звик нічого важливого не робити без ради командирів» 1 .

Найважливіший винахід колективу за всі роки роботи відбулося навесні 1923 р. - створення зведених загонів, об'єднань, що складаються не більше ніж на тиждень. Зведений загін був викликаний до життя тим, що 70 десятин землі (взагалі все сільське господарство) вимагали робочих рук. Колоністи ж полягали в постійних загонах при майстерень і не хотіли поривати з ними; адже майстерні - це кваліфікація. В такому зведеному загоні могли бути від 2 до 20 чоловік з різних постійних об'єднань, робота була пов'язана із зміною місця і її характеру; на тиждень радою командирів призначався командир зведеного загону. З'явилася ціла сітка, в ній було розписано, де і коли працює такий загін: третій «ОВ» - на городі з 8 ранку до 4 дня, третій «СВ» - в саду, В«РВ» - на ремонті, В«ПВ» - в парниках і т.п. Командиром такого загону міг бути будь колоніст, а так як командування вимагало великої відповідальності, турботи, воно навчило більшість колоністів виконувати організаторські функції.

Читаючи довгими осінніми вечорами разом із Макаренком книги А.М. Горького, колоністи були вражені схожістю своїх доль з долею письменника. Написали йому лист, на який тут же отримали відповідь і зав'язалася листування. За клопотанням колонії їй було присвоєно ім'я Горького і вона стала називатися так: «Трудова колонія ім. А.М. Горького ».

Через 3 роки після свого утворення колонія була визнана Нар-компросом України зразковим виховним закладом, в якому була чітко налагоджена життя і сільськогосподарське виробництво. Здавалося б, все влаштувалося добре. Але, як пише Макаренко: «В повний зріст постало перед моїми очима якийсь грізний криза ... Я уявив собі силу колективу колоністів і раптом зрозумів, у чому справа ... Вся справа в зупинці. Не може бути допущена зупинка в колективі ... ми майже два роки стоїмо на місці: ті ж поля, ті ж квітники, та ж столярна і той же щорічний праця » 2 .

І в цей час Наркомпрос запропонував переїзд в Куряж - абсолютно запущену дитячу колонію; рада командирів, порадившись, вирішив рятувати Курязькій колонії; загальні збори колоністів постановило: просити Наркомпрос передати горьковцам Куряж. Там знаходилися 280 вихованців, а горьковцев було 120.

У дуже короткі терміни (менше ніж за рік) колишні вихованці Куряжської колонії влилися в колектив колонії ім. Горького, змінилися як вони, так і вся обстановка: було відремонтовано старі приміщення, побудовані нові, налагоджено господарство, запрацювала школа. Куряж був «завойований».

1 Макаренко А.С. Собр. Соч. Т. 1. с.200

2 Макаренко А.С. Собр. Соч. Т. 1. с.380

У колонії «різними правдами і неправдами» організували деревообделочного майстерню, уклали договори, відкрили в банку поточний рахунок. Робили вулика, меблі, ящики та ін

Почали намічати нові плани: відкриття власного робітфаку, нового корпусу машинного відділення.

Старші вихованці колонії відправлялися в місто на робітфак, але продовжували приймати саме діяльну участь в житті колонії: проводили тут канікули, включалися в роботу, виступали вихователями молодших. Це були вірні і кращі прихильники та помічники Макаренко.

У колонії велася і велика культурна робота: було організовано оркестр, традиційними стали кінопокази. Часто приїздили гості: студенти вузів, робочі екскурсії, педагоги, журналісти, іноземні гості.

У пресі з'явилися статті про життя колонії; про неї з великою теплотою писав і Горький.

Напруженою, заповненої до країв було життя А.С. Макаренко, він не міг кілька років дозволити собі відпустки, навіть, як він писав, не міг одружуватися до 40 років. Його дружиною в 1929 р. стала Галина Стахиевной Салько. I

Роки становлення і розвитку колонії ім. Горького були часом осмислення А.С. Макаренко свого практичного досвіду, розробки педагогічної системи, визначення основних цілей і принципів виховання. Ідея демократизму і гуманізму, вимогливості й дисципліни, на яких будувалася його система, зустрічала не лише однодумців, але й великий опір представників офіційної «науки», якою вважалася тоді педологія, і Наркомосу України: загальноприйнятими були твердження про те, що «покарання виховують раба», що потрібні самоорганізація і самодисципліна і т.п. Постійні комісії, перевірки, розноси і повчання від людей, що займалися кабінетної педагогікою - таке було відношення Наркомосу та НДІ педагогіки до Макаренко.

Заслухавши звіт Макаренко про його педагогічних поглядах, представники Наркомосу та педагоги-теоретики засудили його виховні методи: «Колектив у вас чудовий, але це нічого не значить, методи ваші жахливі». «Запропонована система виховного процесу є система не радянська».

Доводи були такими:

- Макаренко хоче побудувати педагогічний процес на ідеї боргу. Радянська педагогіка прагне виховувати в особистості свободу творчих сил, але, ні в якому разі не буржуазну ідею боргу.

- З журбою почули ми заклик до виховання почуття честі. Не можна примиритися з поверненням цього поняття, що нагадує офіцерські привілеї, мундири, погони.

Засуджували і виробництво як фактор виховання, яке визнали корисним лише для матеріального збагачення колонії; загалом же його вважали вульгаризацією ідеї трудового виховання.

У 1928 р. Макаренко змушений був піти з колонії, але зробив це тактовно: вже після довгоочікуваного приїзду Горького в колонію, перетворився у велике свято, і його від'їзду віддав наказ про своє звільнення «у відпустку» і передав завідування колонією одному з вихователів.

Педагогічна діяльність Макаренко тривала в дитячій трудовій комуні ім. Ф.Е. Дзержинського, яку він очолив у 1928 р. і над якою шефствовали чекісти.

Ще в 1927 р. на особисті кошти чекістів на околиці Харкова було збудовано будівлю для дитячої комуни. Це був гарний будинок зі світлими спальнями та ошатними залами, великою бібліотекою, обладнаними майстернями. Шефи комуни доручили Макаренко і колонії ім. Горького взяти на себе підготовку до відкриття цієї установи. З комуни ім. Горького для створення нового колективу радою командирів були відібрані 50 чоловік. До них приєдналися 100 безпритульних. Незабаром число вихованців зросла до 500. «Тільки п'ятьдесят пацанів-горьковцев прийшли в пухнастий зимовий день в гарні кімнати комуни Дзержинського, але вони принесли з собою комплект знахідок, традицій і пристосувань, цілий асортимент колективної техніки ... » 1 .

Створили деревообробну, швейну, ливарну майстерні Було висунуто гасло: «Нам потрібен справжній завод». І незабаром на кошти, зароблені самими комунарами, було організовано справжнє промислове виробництво - відкритий завод, тут вперше в СРСР почали виготовляти фотоапарати марки «ФЕДВ» (на честь Фелікса Едмундовича Дзержинського) і електросвердла (1931).

Комуна ніколи не отримувала грошей від держави, спочатку вона, жила на кошти відрахувань із заробітку чекістів. Останні роки: комуна ім. Дзержинського була на госпрозрахунку ... Це дуже важлива обставина: з 1930 р. окупалися всі витрати: на платню вчителям, обладнання кабінетів в школі, на утримання вихованців, крім того, на проведення літніх походів, відвідування театрів, купівлю автобусів і т.д. Комуна давала кілька мільйонів рублів чистого прибутку державі.

Госпрозрахунок допоміг підготувати вихованців до життя: робота на виробництві забезпечувала їм можливість придбання різних робочих кваліфікацій.

Комунари працювали на підприємстві 4 години на день, вчилися в середній школі, багато хто після школи надходили вчитися у вузи.

Виховання в комуні грунтувалося на принципах, вироблених Макаренко в колишні роки, добре організований виробничий працю він вважав одним з основних ланок виховної системи. Праця на заводі створював і прекрасну базу для розгортання виховної роботи.

У 1935 р. Макаренко залишив роботу в комуні ім. Дзержинського і, переїхавши до Москви, зайнявся за порадою Горького літературною діяльністю.

У 1933-1935 рр.. була видана «Педагогічна поема», потім - «Книга для батьків», В«Прапори на баштах», надруковані літературознавчі, педагогічні статті; твори Макаренко видавалися в СРСР близько 250 разів і були переведені на багато мов світу.

В золотий фонд світової літератури увійшла «Педагогічна поема», якою зачитувалися в СРСР; вона була видана вже в 1936 р. в Англії, а також у Голландії,

1 Макаренко А.С. Собр. Соч. Т.1. С. 638

Італії, Данії, Фінляндії, Японії та перевидавалася не раз, інсценування по ній пройшли в різних театрах світу.

До 1980 р. в Західній Німеччині було опубліковано більше 800 робіт по Макаренка. У Москві кілька разів видавалися зібрання творів А.С. Макаренко, останнім вийшло у восьми томах. Все це - свідчення затребуваності педагогічної теорії Макаренка.

1 квітня 1939 Антон Семенович Макаренко раптово помер - Не витримало серце. Похований він на Новодівичому кладовищі в м. Москві.

Долі більше трьох тисяч вихованців А.С. Макаренко - краще свідоцтво його педагогічного успіху і кращий йому пам'ятник. З колишніх колоністів і комунарів вийшли кваліфіковані робітники та інженери, крупні керівники виробництва, видатні вчителі та вихователі, військові лікарі, художники, артисти, юристи та журналісти. Чимало колишніх вихованців героїчно загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Чесність, самовідданість у працю, прекрасне почуття колективізму, чуйність і готовність прийти на допомогу іншому пронесли багато з них через все життя. А в серці - світлий образ свого вчителя Антона Семеновича. «Дивовижний Ви чолов'яга і якраз з таких., в яких Русь потребує », - так мудро охарактеризував Макаренко в одному з листів до нього А. М. Горький.