Вікові особливості фізичного розвитку дітей раннього та дошкільного віку
Період від народження дитини до вступу у школу – найбільш відповідальний етап розвитку організму і один з найважливіших у становленні особистості людини.
Знання особливостей росту та розвитку дітей різних вікових груп необхідно дошкільним працівникам для того, щоб правильно здійснювати фізичне виховання малюків, спостерігати за їхнім психічним станом та фізичним розвитком. К. Д. Ушинський писав з цього приводу: „Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, то вона повинна спершу пізнати її також в усіх відношеннях”.
Організм дитини розвивається безперервно. Функціональні системи дозрівають нерівномірно, включаються поетапно, забезпечуючи організму пристосування в різні періоди розвитку. Гетерохронія дозрівання органів та систем визначає специфіку функціональних спроможностей організму дітей різного віку, особливості їх взаємодії з навколишнім середовищем.
Протягом перших шести років у дитини не тільки інтенсивно збільшується вага внутрішніх органів, а й удосконалюються їхні функції. Змінюється опорно-руховий апарат, збільшуються довжина та вага тіла, розвиваються функції аналізаторів, мова та удосконалюються психічні процеси (пам’ять, мислення, сприймання тощо) і т.д.
Фізичний розвиток у ранньому та дошкільному віці характеризується безперервною зміною основних антропометричних показників: довжини та маси тіла, окружності голови, грудної клітини.
Довжина тіла дитини за перший рік життя збільшується у середньому на 20–25 см. Наприкінці першого року життя цей показник складає 74–75 см.
3–5-річна дитина підростає за рік на 4–6 см.
Зріст дитини після 3 років дещо уповільнюється, але на 6–7-му році знову починається його інтенсивне збільшення – від 6–7 іноді до 10 см на рік. Це період першого витягнення. Різкий стрибок росту пов’язаний з ендокринними змінами, що відбуваються в організмі дитини. Наприкінці дошкільного віку довжина тіла у порівнянні з новонародженими збільшується у 2–2,5 рази. Нормальний для новонародженого зріст від 48 см до 58 см.
Норму зросту дітей від 1 до 6 років можна розраховувати за формулою
Lналеж = M + (n ∙ K),
де M – середня довжина тіла малюка у віці 1 року (у хлопчиків – 76 см, у дівчаток – 74 см); n – вік дитини (років); K – коефіцієнт, K = 6.
Маса тіла дитини на першому році життя потроюється (у порівнянні з вагою при народженні) і складає у середньому 10–10,5 кг. Після кожного року життя вага тіла щорічно збільшується на 2–2,5 кг. Наприкінці дошкільного віку вона збільшується у два рази в порівнянні з вагою тіла однорічної дитини.
Про нормальний розвиток дитини або відхилення свідчать розміри голови, грудей, живота. За цими показниками визначають пропорційність співвідношень найважливіших частин тіла дитини, гармонійність розвитку.
Окружність голови у новонародженого приблизно на 2 см більша окружності грудної клітини. На 4–му місяці життя значення цих показників практично не відрізняються, а на 12–му місяці розмір грудної клітини стає на 2см більшим за окружність голови. Ріст черепа найінтенсивніший протягом першого року життя та порівняно інтенсивний до чотирьох років (це пов’язано із збільшенням ваги головного мозку). Потім темпи його зростання значно зменшуються.
Окружність грудної клітини дитини змінюється нерівномірно. Найбільші темпи її збільшення припадають на перший рік життя, коли вона збільшується на 12–15 см. Приблизно на цю величину збільшується окружність грудної клітини за весь дошкільний період. Окружність грудної клітини (у стані спокою) залежить від угодованості дитини та її фізичного розвитку.
Значення окружності живота змінюється і залежить від характеру харчування, тонусу м’язів, типу фізичних вправ, які виконуються. Окружність живота повинна бути трохи меншою за окружність голови, інакше дитина розвинена не пропорційно.
Оцінюючи фізичний розвиток дитини необхідно враховувати не тільки дані антропометричних вимірів, але й особливості її психомоторного розвитку залежно від умов навколишнього середовища і виховання.
Середні показники фізичного розвитку дітей 1–6 років наведені у табл. 1 (дані Н.Ф. Ворисенко, Н.І. Слєпушкіної та ін.).
Фізичний розвиток залежить від ваги та довжини тіла дитини, від спадкових факторів та соціальних умов середовища. Режим дня, харчування, загартовуючі процедури, застосування різноманітних форм фізичного виховання – все це значною мірою впливає на фізичний розвиток та здоров’я дітей.
Кісткова система. У різні періоди життя дитини хімічний склад кісток неоднаковий. Він залежить від її віку, харчування, обміну речовин, функціонального стану ендокринних залоз і м’язевої роботи. Кісткова тканина у дітей містить більше води і лише 13% мінеральних солей. Саме тому кістки еластичні, легко піддаються викривленню внаслідок негативних зовнішніх факторів.
Процес окостеніння скелета відбувається протягом всього періоду дитинства. З двох-трьох років починається створення кісткової тканини з пластинчастою структурою, як у дорослих. Хребет у новонароджених прямий, немає фізіологічних вигинів. У міру того як дитина зростає і навчається тримати голову, у неї з’являється шийний вигин хребта, починає сидіти –грудний вигин; стояти та ходити (після року) – поперековий. У 3-4-річної дитини конфігурація хребта наближається до такої, як і у дорослого. Хребет дитини має велику гнучкість. У ньому можливі обертальні рухи, нахили вперед, назад та в сторони.
Протягом дошкільного віку інтенсивно відбувається розвиток стопи. Поширеність сплощення склепіння стопи та плоскостопості залежить від статі та віку. Наприкінці дошкільного віку (у шість років) плоскі та сплощені стопи мають майже в середньому 30% хлопчиків та 20% дівчаток, при цьому сплощення лівих стоп спостерігаєтеся частіше, ніж правих (Н. Т. Лебєдева). Тому повинні насторожувати скарги дитини на біль у ногах навіть при відносно невеликих навантаженнях під час стояння, ходьби або стрибків.
Для нормального розвитку скелета дитини надзвичайно важливо, щоб вона багато рухалася, достатньо перебувала на свіжому повітрі, правильно харчувалася та дотримувалася режиму дня.
Розвиток скелета тісно пов'язаний з розвитком мускулатури, сухожиль та зв’язково-суглобового апарата. Значна рухливість суглобів у дітей ясельного та дошкільного віку залежить від великої еластичності м’язів, сухожиль та зв’язок.
М’язева система. М’язи у новонародженого та у дітей ясельного віку розвинені слабо. Вони складають 20–23% (у дошкільника близько 25%) загальної ваги тіла, тоді як у дорослого 35–45%.
Поки дитина ще не почала ходити, м’язи зростають повільніше, ніж вага тіла в цілому.
Протягом перших місяців життя у дітей відмічається фізіологічна гіпертонія м’язів, особливо чітко виражена з боку згиначів кінцівок. Гіпертонія м’язів верхніх кінцівок зникає до 2–2,5 місяців життя, нижніх кінцівок – до 3–4 місяців. Оскільки м’язи-згиначі дитини розвинені більше, ніж розгиначі, вона часто приймає неправильні пози – голова опущена, плечі зведені вперед, сутула спина.
Статичний стан м’язів називають м’язовим тонусом, який підтримується імпульсами, що надходять від центральної нервової системи. Особливе значення має тонус м’язів тулуба, які створюють „м’язовий корсет”, для формування у дітей правильної постави. З підвищенням віку дитини збільшується тонус м’язів спини та живота, що є наслідком не тільки покращання регуляторної функції центральної нервової системи, а й позитивного впливу фізичної культури.
У п’ять-шість років значно збільшується вага мускулатури (особливо нижніх кінцівок); зростають сила та працездатність м’язів. Праця зі зміною напруження і розслабленням м’язів менше стомлює дитину порівняно з тією, що потребує статичності, тобто утримання тіла чи окремих його частин у певному фіксованому положенні. Через це тривале стояння або сидіння знесилює дитину.
М’язова працездатність у дітей значно нижча, ніж у дорослих. Це пояснюється недосконалістю координаційного апарата, частішим скороченням м’язів, меншим поперечним їх перерізом та іншими фізіологічними особливостями. Водночас стомлені м’язи у дітей під час відпочинку швидше відновлюють працездатність завдяки кращому кровообігу.
Динамічна робота сприяє активному припливу крові не тільки до м’язів, а й до кісток, що зумовлює їх інтенсивний ріст. Діти, які достатньо рухаються (ходять, бігають, стрибають, грають), здебільшого фізично краще розвинені, ніж ті, що мало рухаються.
З віком збільшується швидкість, з якою м’язи можуть переходити від скорочення до розслаблення, тобто швидкість чергування різних рухових дій. Рухи малих м’язів кисті формуються у дітей наприкінці першого і на початку другого року життя. Наприклад, дитина може брати пальцями дрібні предмети (кубики, кульки). У три-п’ять років їй доступні різноманітні, добре координовані і точні рухи пальців: ловлення та кидання м’яча, прокачування кульок та ін. Властива дорослій людині координація рухів різних м’язових груп встановлюється в шестирічному віці.
Дітям дошкільного віку властива низька витривалість м’язової системи. Статичне напруження м’язів дитина може утримувати лише нетривалий час. Тому малюки не можуть тривало виконувати одноманітні рухи, йти спокійним та рівномірним кроком. Вони змінюють позу під час стояння та сидіння. У старших дошкільників витривалість м’язів підвищується, однак відносно силових напружень вона низька (лазіння по канату, багаторазові підстрибування тощо).
Нормальний фізичний розвиток організму неможливий без всебічного розвитку мускулатури. Поряд зі систематичним тренуванням м’язового апарата дитину слід обмежуватися у значних м’язових напруженнях, пов’язаних з тривалим збереженням тієї чи іншої нерухомої пози, перенесення важких предметів тощо. Варто також враховувати, що м’язи дитини швидко стомлюються, а тому слід уникати тривалих і надто великих фізичних навантажень під час виконання вправ та рухливих ігор.
Дихальна система. Органи дихання у дітей мають ряд особливостей. Процес формування тканини легень та дихальних шляхів в основному закінчується до 6–7 років.
У новонароджених переважає діафрагмальне дихання. Для дітей віком 1–2 роки характерним є поєднання діафрагмального та грудного дихання. В період від чотирьох до шести років поступово починає переважати грудне дихання.
Структура тканини легень дошкільника ще не досягає повного розвитку: носові ходи, трахея та бронхи порівняно вузькі, що утруднює надходження повітря до легень: ребра значно опущені, діафрагма розміщена високо, порівняно невисока життєва ємність легень. Все це зумовлює неглибоке дихання, що повною мірою компенсується його частотою, яка з віком зменшується.
Життєва ємність легень (за В. І. Молчановим) у дітей трьох-чотирьох років – 400–500 мл, чотирьох-шести років – 800–1000 мл, у дорослих – 3000–5000 мл. Життєву ємність легень у дітей до трьох років практично визначити не вдається.
Частота дихання коливається у зв’язку з легкою збудливістю дихального центру не тільки в межах однієї вікової групи дітей, але й в однієї й тієї самої дитини протягом дня. Частота дихання змінюється під впливом різних факторів: психічного збудження, виконання фізичних вправ, підвищення температури тіла або середовища.
З віком частота дихання у стані спокою зменшується і наближається до показників дорослих.
У дитини проходить значно більше крові через легені, ніж у дорослого. Це дає змогу задовольнити потребу дитячого організму в кисні внаслідок інтенсивного обміну речовин. Підвищена потреба в кисні під час фізичних навантажень задовольняється за рахунок частоти і меншою мірою – зміни глибини дихання. Під впливом різноманітних фізичних вправ зростає екскурсія грудної клітини, зміцнюється дихальна мускулатура, збільшується газообмін у легенях.
З трирічного віку дитина привчається дихати через ніс. У зв'язку з цим в її організм не потрапляють носії інфекції, пил, що затримуються на слизовій оболонці носової порожнини. Так, холодне повітря, проникаючи через носові ходи, зігрівається, а сухе – зволожується. Це запобігає охолодженню дихальних шляхів, усуває подразнюючу дію сухого повітря на них.
Враховуючи особливості дихальної системи дітей раннього та дошкільного віку, необхідно створювати їм умови перебування на свіжому повітрі під час прогулянок та денного сну. Особливо корисні фізичні вправи, які сприяють розвитку та удосконаленню дихального апарата. Це – ходьба, біг, катання на лижах, ковзанах, плавання та ін.
Серцево-судинна система. За період від народження до шести років відбувається перебудова діяльності серцево-судинної системи на більш оптимальний рівень функціонування, у зв’язку з чим збільшуються можливості дітей у руховій діяльності.
Вага серця збільшується з 20 г у новонародженої дитини до 92 г у шість років, завдяки чому збільшується сила серцевих скорочень і підвищується його працездатність. Судини в дитини ширші, ніж у дорослих, і кров по них тече набагато швидше.
Крові відносно теж більше (на 1 кг ваги дорослого припадає близько 50 г, а в дошкільника – 60–80 г). Проте шлях по судинах значно коротший, а швидкість кровообігу більша.
Частота серцевих скорочень у перші місяці життя складає 120–140 разів за хвилину, на кінець першого року життя – 100–130, у дітей двох-чотирьох років – 90-120, а п’яти-шести років – 80–100 разів за хвилину у стані спокою. Причому у дівчаток пульс на 5–7 ударів більший, ніж у хлопчиків.
Артеріальний тиск з віком трохи підвищується: на першому році життя він становить 80–85/55–60 мл рт. ст., у три-шість років він коливається у межах 80–100/50–70 мл рт. ст. Поступово покращується працездатність серця, підвищується його адаптаційна здатність до фізичних навантажень і скорочується відновний період після виконання рухів.
Серце у дітей дуже швидко збуджується. З одного боку, воно має здатність швидко пристосуватися до фізичного навантаження і відновлює свою працездатність, а з іншого – його діяльність нестійка. Під впливом багатьох факторів (фізичне навантаження, підвищення або зниження температури, емоційне збудження та ін.) ритм серцевих скорочень порушується (різке коливання пульсу, зміна кров’яного тиску).
Тривалі фізичні та психічні напруження можуть негативно вплинути на діяльність серця, призвести до її порушення. Якщо фізичне навантаження збільшується швидше, ніж серцево-судинна система встигає до нього пристосуватися, і такі значні навантаження часто повторюються, то можуть виникнути різні паталогічні явища у серцевому м’язі і в судинах. Тому необхідно дозувати фізичне навантаження відповідно до вікових особливостей та стану здоров’я дитини. Виняткове значення має посилення тренування серця дитини шляхом систематичних занять фізичною культурою, проведення рухливих ігор, особливо на свіжому повітрі, створення оптимального рухового режиму у дошкільному закладі.
Нервова система проходить тривалий шлях розвитку. До моменту народження мозок дитини є ще незрілим у морфологічному і в функціональному відношеннях. У новонародженої дитини існують тільки безумовні рефлекси: смоктальний, ковтальний, захисний та ін. Однак вже у перші місяці життя виникають умовні рефлекси на комплексні подразники. Одним з перших у дітей виробляються вестибулярні та слухові умовні рефлекси, дещо пізніше – зорові, шкірно-тактильні та пропріоцептивні, смакові та нюхові умовні рефлекси. На третьому-четвертому місяці життя спостерігаються перші умовні орієнтувальні рефлекси. Пізніше вони утворюються швидше і починають відігравати значну роль у поведінці дитини.
Координація між слухом та зором встановлюється дуже рано. Грудна дитина реагує на звуки приблизно з такою самою швидкістю, як і доросла. На 3-му місяці життя здорова дитина вже досить добре розрізняє основні смакові подразники (солодке, солоне, кисле, гірке).
Найбільш складні лобні ділянки мозку дозрівають повністю до шести-семи років. У цих відділах мозку спостерігається бурхливий розвиток асоціативних зон, у яких формуються психічні процеси, що обумовлюють виявлення складних інтелектуальних дій дошкільнят. Значна морфологічна перебудова структур мозку дитини супроводжується більш суттєвими змінами в активності головного мозку і відбивається на її психічних функціях.
Відповідно до фізіологічного вчення І.П. Павлова процес складного пристосування організму до навколишнього середовища здійснюється корою головного мозку насамперед через умовно-рефлекторну діяльність. Основною формою прояву діяльності вищої нервової системи є рефлекс – відповідь на подразник. Першу групу рефлекторних реакцій становлять безумовні (природні) рефлекси. Вони забезпечують дитині біологічне пристосування до навколишнього середовища і пов’язані в основному з трьома видами діяльності – харчовою, дихальною та орієнтувальною.
На основі безумовних рефлексів формуються досконаліші реакції – так звані умовні рефлекси, завдяки яким організм пристосовується до умов зовнішнього середовища. Навички та звички – це і є ті ланцюги умовних рефлексів, що виникають тоді, коли дитина взаємодіє з навколишнім середовищем. Тому формування в дітей певних рухових навичок розглядають як створення умовних рефлексів вищого порядку на основі вже наявних.
Протягом першого року життя у малюка встановлюються такі показники психо-моторики:
1 міс. – хаотичні рухи руками і ногами;
2 міс. – тримає голову у вертикальному положенні, лежачи на животі, піднімає голову. Повертає голову на звук, усміхається;
3 міс. – лежачи на животі і спираючись на плечі, вигинає спину. Спирається на ноги з підтримкою дорослого. Бере іграшку. Підносить її до рота;
4 міс. – самостійно перевертається зі спини на живіт. Лежачи на спині та спираючись на долоні, піднімає верхню частину тулуба;
5 міс. – сидить з підтримкою дорослого. Намагається ходити, коли його підтримують під пахви;
6 міс. – перевертається з живота на спину, намагається повзати. Сидить без підтримки. Починає вимовляти перші звуки: ба, ма, та ін.;
7 міс. – самостійно сідає. Піднімається на коліна, тримаючись за перекладину ліжечка. Добре повзає;
8 міс. – впевнено стоїть. Ходить, тримаючись за руку дорослого. Піднімається на ноги, тримаючись за край ліжка.
9 міс. – намагається ходити, тримаючись руками за край ліжка;
10 міс. – ходить, тримаючись обома руками за опору. Промовляє слова: мама, баба, тато та ін.;
11 міс. – присідає, піднімається, не тримаючись за опору;
12 міс. – самостійно ходить. Має словниковий запас до 10 слів.
Важливо врахувати ще одну суттєву особливість центральної нервової системи дитини – це здатність зберігати сліди тих процесів, які в ній відбувалися. Звідси зрозуміло, чому діти такі сприйнятливі, так багато й легко запам’ятовують. Все ж для закріплення та вдосконалення засвоєного необхідні багаторазові повторення. Про це не слід забувати, формуючи в них певні рухові навички.
Велика збудливість, реактивність, а також висока пластичність нервової системи в дитячому віці сприяють кращому, а іноді й швидшому, ніж у дорослих, засвоєнню складник навичок в основних рухах (лазіння, стрибки) та вправах спортивного характеру (ходьба на лижах, плавання та ін.). Причому правильне формування рухових навичок у дошкільників з самого початку має неабияке значення (ці помилки у навчанні дітей фізичних вправ згодом дуже важко виправляти).
Фізичні вправи підвищують тонус організму дитини. Завдяки їм прискорюється кровообіг, підвищується діяльність органів дихання, поліпшується обмін речовин, стає стійкішою проти негативних впливів зовнішнього середовища серцево-судинна система. „Рухи, – писав ще у XVII столітті відомий французький лікар Тіссо, – за своєю дією можуть замінити будь-які ліки, однак усі лікувальні засоби світу не спроможні замінити дії руху”.
Правильне фізичне виховання дітей немислиме без урахування їхніх психологічних особливостей. У дошкільному віці досить високого ступеня досягає мимовільна увага. Але в цей період вже починає формуватися і довільна (навмисна) увага, що виникає в процесі біологічного розвитку дитини та під впливом виховної роботи з нею. Проте діти не можуть ще свідомо зосереджуватися.
Втома – головний ворог їхньої уваги. Особливо швидко втомлюються діти від монотонної праці або одноманітних фізичних вправ.
З цього приводу К.Д. Ушинський писав: „Примусьте дитину йти – вона стомиться дуже швидко, стрибати – також, стояти – також, сидіти – вона також стомиться, але вона зміщує всі ці діяльності різних органів і пустує цілий день не стомлюючись”.