Розвиток педагогічних технологій в історії дидактики.

Лекція

Тема: Використання новітніх технологій навчання природознавства в початковій школі

Мета.Орієнтуватися в сучасних педагогічних та навчальних технологіях.

Вступ. Сучасне життя потребує активної творчої особистості. Виховати її можна лише впроваджуючи у педагогічну практику стратегії розвитку критичного мислення. Завдання цієї стратегії полягає у «пробудженні свідомості», коли молода людина усвідомлює реалії, що оточують її, і шукає шляхи розв'язання проблем. Такий підхід співзвучний концепції особистісно-орієнтованого навчання і нерозривно пов'язаний із застосуванням активних та інтерактивних технологій.

План

1. Розвиток педагогічних технологій в історії дидактики.

2. Сучасні педагогічні та навчальні технології.

3. Роль і місце інтерактивних методів навчання на уроках з природознавства у початкових класах.

4. Форми організації інтерактивних методів навчання під час уроків з природознавства.

Зміст лекції.

Розвиток педагогічних технологій в історії дидактики.

В історії педагогіки та науки проблема розвивального навчання учнів існувала не як самостійна, а як складова частина інших проблем навчання.

Уперше давньогрецькі філософи сформували деякі ідеї необхідності навчання учнів методів пізнання. Платон (427-347 рр. до н.е.) вважав, що головне завдання педагогіки – передати нащадкам принципи доброчинності і тим самим зміцнити розумову частину душі.

У розробку теоретичних основ і практику побудови української національної школи кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. вагомі внески зроблено провідними спеціалістами у сфері нових форм і методів навчання, теоретиками і практиками, в тому числі і вітчизняними, які розробляли новітні концепції побудови навчального процесу. Було звернуто особливу увагу на необхідність виховання розуму дитини; під розумовим вихованням мається на увазі організована діяльність вчителів, вихователів, спрямована на розвиток сил і мислення учнів.

На початку 30-х років видатний психолог-гуманіст Л.С.Виготський обґрунтував можливість та доцільність навчання, орієнтовано на розвиток дитини як на свою пряму та безпосередню мету. Розвиток інтелекту дитини відбувається через «зону ближнього розвитку», коли дитина спочатку може робити щось у співпраці з дорослими, а потім переходить на такий рівень розвитку, коли цю дію може виконати самостійно. Він вважав, що «тільки те навчання у дитячому віці добре, коли воно випереджає розвиток і веде розвиток за собою…». Не відкидаючи необхідності засвоєння знань, умінь та навичок, Л.Виготський розглядає далі їх як найважливіший засіб розвитку учнів.

Ідею концепції Ельконіна-Давидова можна висловити таким чином: у молодшому шкільному віці через спеціально побудоване навчання у дитини можуть бути сформовані здібності до самовдосконалення, саморозвитку, самопізнання. Тобто дитина повинна поступово, за час навчання в молодших класах, набути «вміння навчатись».

У традиційній школі таке завдання ніколи не висувалось, бо головним вважалось «уміння організувати себе і своє робоче місце». Тому формування здатності навчити самого себе, а значить – змінити себе в бік поліпшення (розвитку, подолання лінощів, своєї обмеженості) вже є новаторським, творчим підходом до учня як до суб'єкта навчально-виховного процесу.

Однією з провідних тенденцій розвитку пояснювально-навчального процесу другої половини ХХ ст. є серйозна трансформація раніше домінуючого принципу «учень для школи» на принципово протилежну йому тезу «школа для учня», яка знаменувала початок розвитку особистісно орієнтованої педагогічної теорії і практики.

Наша школа переживає нині складний і водночас цікавий період реформування. Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту», Концепція загальної середньої освіти, Державного стандарту початкової загальної освіти, в сучасній початковій школі відбувається системне оновлення змісту та перехід до нової структури навчання. Перед педагогами постає завдання забезпечити всебічний розвиток особистості учня. Реалізація цього завдання може здійснюватися лише за умови якомога активнішого включення у навчання – виховний процес кожного учня.

2. Сучасні педагогічні та навчальні технології.

Суттєвою ознакою сучасних інноваційних процесів у сфері навчання і виховання є їх технологізація – неухильне дотримання змісту і послідовності етапів впровадження нововведень. В дослівному перекладі з грецької технологія – це майстерність. Педагогічна технологія – це вся сукупність знань і дій, спрямованих на досягнення мети розвитку, виховання і навчання. Поняття педагогічної технології можна визначити усе, що міститься між завданням і результатом.

Існують десятки класифікацій технологій. Складність полягає в тому, що одні і ті ж технології називаються в одних авторів освітніми, в інших – педагогічними, а в третіх – навчальними чи виховними.

У існуючому спектрі технологій першийнайнижчий ярус займають технології навчальні, вище–освітні, виховні, ще вище – розвиваючі і формуючі.

Прикладами технологій першого, загальнопедагогічного рівня можуть бути такі, що істотно розрізняються між собою як в ідеях, так і засобах реалізації педагогічного процесу, наприклад:

- догматична зі своєю неповторною технологією, що відбиває ідеали, панівні погляди, неможливості своєї епохи;

- трудова педагогіка як світовий проект зі своїми специфічними підходами, теоріями і концепціями, засобами досягнення запланованих результатів;

- соціалістична педагогіка як різновид світового педагогічного процесу, що відбила ідеологію і можливості того суспільно-політичного ладу, що викликав її до життя і підтримував.

До другого, галузевого рівня можуть бути віднесені технології:

Трудового навчання; проблемного навчання, розвиваючого навчання; навчання через здійснення відкриттів; естетичного виховання й інші.

До технологій третього рівня (аспектний, компонентний, авторський) можуть бути віднесені, наприклад, такі: Саморозвитку М.Монтессорі; „переможного” навчання В.Шатовалова і ін.

У збірнику „Освітні технології” (2001) виділяють як технології: Вольдорську педагогіку; технологію саморозвитку; організацію групової навчальної діяльності; навчання як дослідження; проектну технологію; інформаційні технології; колективне творче виховання; створення ситуацій успіху; сугестивну технологію; аналіз образу-персонажу епічного твору.

Професор В.Ликова (2001) виділяє технології: педагогічного спілкування; гуманістичної педагогічної взаємодії; виховної корекційної взаємодії та деяких інших.

Технологія для вчителя уособлює три компоненти: а) ідею, що вносить істотну зміну в організацію процесу; б)детальний опис процесу усіх його особливостей; в) практичний результат, що має бути вищим. Технологія має вписуватись в схему „ідея-процес-результат”.

Технології випливають з основної моделі педагогічного процесу. У педагогічному процесі наявні три головні і постійні складники – учитель, учні, інформація (предмет вивчення). Процес скеровується на засвоєння учнями предмету вивчення. Мета учня – опанувати інформацію. Мета педагога – організувати допомогу.

Організація педагогічного процесу може відбуватися за трьома схемами:

1) у голову процесу ставиться навчальний предмет, і процес розгортається „від предмету”.

2) у голову процесу ставиться учень, і процес розгортається „від учня”;

3) рівноцінними визначаються і учень, і предмет, процес розгортається з обох боків, „від учня” і „від предмету”.

Залежно від того, чому надається пріоритет, з’являється три принципово відмінні між собою технологічні схеми організації навчально-виховного процесу:

1) скерованого на засвоєння предмета – предметно зорієнтованого навчання;

2) скерованого на задоволення потреб учня – особистісно зорієнтованого навчання;

3) скерованого на засвоєння предмета і задоволення потреб учня – співпраці (партнерства).

Для зручності і простоти першу технологію називають продуктивною, другу – поблажливою, а третю – партнерською.

Предметно орієнтована технологія

Чільне місце посідає навчальний матеріал. Засвоєння матеріалу – головна мета навчання. Схема: матеріал – учні – результат. Навчання розвивається „від предмета”. Контроль якості засвоєння ігнорує особистість учня і зводиться до контролю засвоєння предмета. Ця технологія безжалісна до учнів, але гарантує високий рівень навченості.

Особистісно орієнтована технологія

У центрі – учень. Матеріал –немов доповнення до нього. Мета – розвивати особистість, а не опановувати навчальний матеріал. Навчальний процес будується „від учня”. Ніякого насильства. Кількість і якість конкретних знань, умінь нікого особливо не цікавлять. Основний критерій – задоволення запитів особистості, створення умов для самореалізації.

Партнерська технологія (технологія співробітництва)

Передбачає оптимальне поєднання предметно орієнтованого і особистісно орієнтованого навчання. Педагог піклується про засвоєння навчального предмета, і про розвиток особистості. Програма навчання багатопланова, а її реалізація – надзвичайно важка. Вона найважча для практичної реалізації.

Три завдання – навчити, розвити, виховати об’єднані однією метою – забезпечити розвиток і виховання, з одного боку, створити умови для самореалізації особистості, з іншого боку. Використання цієї технології вимагає великої праці педагога.

Наши рекомендации