Диференційований та індивідуальний підходи в навчанні й вихованні дітей

Диференціація та індивідуалізація навчання і виховання охоплює всіх без винятку учнів, бо кожен учень повинен отримувати в школі "порцію" педагогічної уваги і піклування про його зростання і формування особистості.

Диференціація виховання — це поділ учнів класу на умовні мікрогрупи з однорідними психологічними характеристиками.

Індивідуалізація виховання — система педагогічних відносин і дій, спрямованих на управління формування особистості кожного учня. Педагогічний шлях до учня пролягає від загально-колективних дій через диференціацію до індивідуалізації. Диференціація, може відбуватися за такими ознаками:

§ розумовими, коли мікрогрупи учнів виявляють здібності до гуманітарного, фізико-технічного, математичного, природничого циклів. Учні таких мікрогруп часто переходять до гімназії, спеціальних шкіл з поглибленим вивченням, вони виявляють надпрограмну ерудицію в певній сфері знань, зорієнтовані на професію, мають життєві плани, розвинений інтелект або виявляють потяг до певного предмета, інтерес до нього;

§ трудовими — коли виявляється здібність учнів до певних видів праці, ремесел, оволодіння навичками майстерності. Такі учні беруть участь у виготовленні виробів для шкільних виставок, мають чітку профорієнтацію на певне матеріальне виробництво, робітничу чи селянську кваліфікацію;

§ економічними — учні виявляють здібності до комерційних операцій, бізнесу та торгівлі, вони бережливі, передбачливі, вміло розраховують сімейний бюджет, рано заробляють гроші чесним шляхом;

§ теїстичними — ці учні схильні до релігії, прагнуть до майбутньої духовної кар'єри. Існують атеїстичні мікрогрупи, у яких не визнають релігії;

§ естетичними — це учні, які спрямовують себе на активний розвиток своїх естетичних здібностей і смаків, вони мають єдині погляди на рок-музику, ансамблі, солістів, а також на мистецтво, класичну спадщину в ньому. Вони зорієнтовані або на професію митця, або на участь у художній самодіяльності, навчання в музичній школі тощо;

§ комунікативними —- вони відрізняють учнів за організаторським хистом, лідерством у колективі, відкритістю перед людьми, профорієнтацією на певну організаторську (парламентську, депутатську) чи молодіжну роботу;

§ спортивними — ці здібності ведуть людину до кваліфікаційних досягнень у певних видах спорту, роблять пріоритетним її заняття фізкультурою.

Існують й інші класифікації мікрогруп: сімейні мікрогрупи, поділ на мікрогрупи у зв'язку з проведенням вільного часу, залежно від ставлення до політичного життя, політичної культури старшокласників.

Диференційований підхід свідчить про глибину рівня виховної роботи школи, її адміністрації, педагогів. Він дає можливість згуртувати навколо кожного адміністратора, вчителя групи учнів, що тяжіють до нього, додатково працювати з ними на вищому від стандартного рівні, готувати їх до вступу до відповідного навчального закладу. Це далеко не суцільно теоретична проблема, а суто практична робота, яка споконвіку проводиться в школах і не є зайвою зараз, в умовах загальної і стандартної освіти. Історія індивідуального підходу поєднує у собі досягнення американської ("педоцентризм" Дьюї), європейської (система шкіл Ж. Піаже), російської і вітчизняної педагогіки (СТ. Шацький, П.П. Блонський).

Індивідуалізація як система складається з циклів.

1. Вивчення особистості учня до того, як впливати на нього. Матеріали, які допомагають педагогові пізнавати учня, містяться в загальній, віковій та педагогічній психології. Головне для практичного вчителя, класного керівника — вироблення в собі спостережливості, чималу допомогу може надати в цьому практична психологія.

2. Прогнозування виховання учня на основі його пізнання. Зробити оптимістичний прогноз — це виявити, які позитивні риси і якості потрібно розвинути, які недоліки усунути, якими методами діяти. А. С. Макаренко в 30-х роках ввів у науковий обіг термін "проектування особи". Він тісно пов'язував проектування з метою виховання, із засобами впливу колективу: "Від людини треба вимагати, вимагати, вимагати! І кожна людина повинна від себе вимагати... Я повинен вдосконалювати колектив доти, доки не буде недоліків" (Макаренко А. С. Твори: в 7 т. — К., 1954. — Т.5. — С.399). Прогноз виховання залежить від диференційовано-групової чи індивідуальної програми виховання. Диференційовано-групова програма складається для груп чесності (для нечесних), сміливості (для боязких), зосередженості (для неуважних), стриманості (для нестриманих), вольовитості (для безвольних) та ін. Для кожної групи застосовують методи переконання, вимоги, вправи, створення ситуацій.

Індивідуальна програма складається для талановитих хлопчиків або дівчат, яким не вистачає якихось якостей, або для важковиховуваних дітей. Добір методів у таких програмах індивідуальний, не схожий на групові програми. Педагог ставить перед собою питання: яким хоче бачити учня, у який термін цього досягне, як досягти, щоб учень став союзником у самовихованні. У вихователя повинен бути власний оптимізм, упевненість у позитивності наслідку. Після досягнення успіхів у вихованні складається вища програма.

3. Виконання групових та індивідуальних програм — це серцевина виховного процесу в класному колективі.

4. Індивідуальне виховання особистості в класному колективі, який є також суб'єктом виховання і створює умови для підвищення учнів авторитету.

Індивідуальна виховна робота класного керівника за програмою. Тут індивідуальне виховання здійснюється і в колективі, і наодинці. Програма складається з мислительної частини, дійової частини та ведення педагогом обліку наслідку своїх дій.

5. Педагогічне рішення і дія — це словесне попередження (відстрочене і негайне), виставлення оцінки, покарання, схвалення, довіра. Учитель не має права приймати антипедагогічного рішення, яке. ображає гідність учня, показує безпорадність учителя. Вміле розв'язання ситуації свідчить на користь учителя і працює на його авторитет.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає суть нового педагогічного мислення?

2. Як вирішує українська школа проблеми глобальної освіти?

3. Що дає вчителю педагогічна наука?

4. Який шлях становлення пройшла педагогічна наука?

5. Які вчені зробили вагомий внесок в теорію і практику освіти?

6. Що являє собою система освіти в Україні та її диференціація?

7. Який комплекс головних завдань освіти, виховання і розвитку потрібно вирішити і забезпечити на кожному ступені школи?

8. За якими закономірностями і принципами організовується і функціонує система освіти в Україні?

9. Чи повинен учитель стати на шлях досліджень? Якими науковими методами досліджень він повинен оволодіти?

10. Які три умови сприяють формуванню особистості підростаючої людини?

11. Чому кожному потрібно займатися цілеспрямованим самовихованням та з яких трьох взаємопов'язаних процесів воно складається?

12. У чому полягає специфіка методики перевиховання?

13. Якими нормативними документами керуються навчально-виховні заклади в Україні?

14. Які права і обов'язки вчителів та батьків визначено в Законі "Про освіту"?

15. Які нові положення є в Законі "Про загальну середню освіту", у "Національній доктрині розвитку освіти"?

16. Як називаються нормативні документи про національне виховання підростаючих поколінь?

17. Як ви розумієте положення В.О. Сухомлинського "Педагогіка — наука для всіх" та А.С. Макаренка "Педагогіка — найскладніша наука" ?