Максим созонтович березовський

(1745 - 1777)

Серед найвизначніших музикантів, якими так щедро обдарувала людство українська культура ХVІІІ сторіччя, почесне місце належить Максиму Березовському. Доля його склалася винятково трагічно. Блискучий талант композитора, яскраво й раптово спалахнувши на мистецькому небосхилі, на довгі роки поринає в морок забуття після його ранньої й загадкової смерті. Навіть перелік творів, які він написав, не є зовсім достовірним: про одні твори відомо, що вони належать саме композиторові, проте загублені ноти, інші ж - збереглись, але не доведено, що їх написав Березовський. Проте, хоч і небагато створив він, його композиції - справжні перлини в скарбниці вітчизняного мистецтва.

Народився М.С.Березовський 16 жовтня 1745 р. в м. Глухові (тепер - райцентр Сумської обл.). На той час тут знаходилася резиденція[15] останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Він дуже любив музику, тож тримав чудову хорову капелу. Крім того, в Глухові існувала музична школа, де, хоч навчання й тривало всього два роки, проте учні вчилися правильно співати в хорі, грати на декількох інструментах, засвоювали основи нотної грамоти.

М. Березовський навчався спочатку в ній, а пізніше, декілька років, - у Києво-Могилянській академії.

У нього був надзвичайно гарний голос, отже, невипадково юний співак привернув увагу самого графа Розумовського, який забрав його в Петербург, у славнозвісну Придворну півчу капелу. Цей хор тоді знаходився на вершині свого розквіту. Як згадує сучасник, німецький дипломат при дворі цариці Катерини в Петербурзі, Якоб фон Штелін, «згаданий хор царської придворної капели складається тепер із сотні прекрасних вибраних голосів, переважно, українців, і включає в себе ясні, ніжні і сильні голоси»[16]. Керівником хору був у час навчання М.Березовського талановитий співак і композитор, також вихідець з України, Марко Полторацький.

Особливою подією в житті композитора стала його праця в оранієнбаумському[17] театрі великого князя Петра Федоровича, пізніше царя Петра ІІІ. Єдиним захопленням царя були військові паради і мистецтво, через те в маєтку він вибудував спеціальний «Оперний дім». М. Березовський виступав в «Оперному домі» як соліст, виконавець провідних чоловічих партій в операх забутих сьогодні італійських композиторів ХVІІІ ст. Франческо Арайї та Вінченцо Манфредіні.

У 1762 р. Петра ІІІ за наказом його дружини Катерини було вбито. М.Березовський повертається в Петербург, у Придворну півчу капелу і тут розпочинає свою композиторську діяльність. Вона була дуже успішною, його твори - в основному церковні композиції й духовні концерти[18] - отримують високу оцінку не лише російських, але й іноземних любителів мистецтва, про неї пишуть тогочасні петербурзькі часописи. Звернемося ще раз до свідчення Я.фон Штеліна:

"... придворний камерний музика Максим Березовський...визначається видатним талантом, смаком і майстерністю в композиції церковних творів витонченого стилю. У цьому він настільки тямущий, що знає, як щасливо сполучити вогненну італійську мелодію з ніжною грецькою[19]. На протязі декількох років він створив для Придворної капели чудові церковні концерти і то з такою знаменитою гармонізацією, що виконання їх викликало захоплення знавців і схвалення двору"[20].

Серед інших, почутих у Петербурзі духовних творів композитора, Штелін з особливим захопленням згадує концерт «Не отвержи мене во время старости» («Не відкинь мене в час старості»). Не всі дослідники пізнішого часу змогли повірити, що такий шедевр здатний був написати двадцятирічний юнак - стільки сердечного болю, туги й страждання звучить у цій музиці. Тому дехто з сучасних учених та музикантів приписує його останнім рокам життя й творчості М.Березовського.

Досягнення композитора були помічені, і вже в 1766 р. він одержує почесну посаду придворного камерного музиканта. Крім того, в 1768р. (за іншими джерелами - 1769 р.) він одержав спеціальну стипендію (або, як тоді говорили, «пансіон») для навчання за кордоном, в Італії. Місцем його перебування стала Болонья, один із найзначніших центрів музичної освіти ХVІІІ ст., де діяла славнозвісна академія. Гордістю Болонської академії був Джамбатіста Мартіні, знаний більше як "падре Мартіні", францісканський[21] монах, один із найкращих музичних теоретиків та педагогів того часу в Європі. У ті ж роки, що й М.Березовський, у падре Мартіні брали уроки музиканти з багатьох країн, зокрема багато слов’ян з Росії, Чехії, Польщі, а деякий час у нього вчився навіть геніальний Моцарт[22].

М.Березовський був настільки здібним учнем, що здебільшого доволі скупий на похвали падре Мартіні пише про нього в листі до директора Російських імператорських театрів Івана Єлагіна: «Пан Максим має всі здібності вивчити мистецтво контрапункту[23] та стати незвичайним композитором музики»[24]. В Італії композитор пробув близько п’яти років – до 1774 р., і за цей час написав не лише церковну хорову музику, але й активно працював у світських жанрах, зокрема створив оперу «Демофонт» - першу оперу, написану українським композитором на античний міфологічний сюжет, та першу Сонату для скрипки і чембало[25]. На жаль, довгі роки ці твори були недоступними для українських слухачів та й сьогодні віднайдені не повністю. З опери збереглися лише чотири арії, тобто сольні номери, а Соната майже двісті років вважалася безнадійно загубленою, аж поки в 70-х рр. нашого сторіччя її рукопис не віднайшовся в паризькій бібліотеці.

Італійський період був найщасливішим у житті Березовського - тут оцінили його талант, виконували інструментальні твори, поставили оперу «Демофонт» в дні карнавалу, перед молодим мистцем відкривалась блискуча творча перспектива.

Тим більшим контрастом стали для нього прикрі обставини життя після повернення до Петербурга. Його освіта, талант були тут нікому не потрібні, російські вельможі та царський двір надавали перевагу іноземним музикантам, а М.Березовський міг розраховувати лише на ту саму скромну посаду хориста в Придворній півчій капелі, яку він мав перед від’їздом в Італію. Певний час він мав надію на те, що князь Г.Потьомкін, фаворит Катерини ІІ, відкриє в Катеринославі консерваторію, і його запросить на посаду директора. Але виявилося, що це лише пусті обіцянки. Однак, композитор і надалі плідно працює, незважаючи на життєві труднощі, пише духовні концерти «Бог ста в сонмі богів», «Хваліте Господа».

Автори книги коротких біографічних нарисів про знаменитих діячів України «Неопалима купина», письменники Юрій Колісниченко і Сергій Плачинда, зазначають у нарисі про М.Березовського, що він прагнув написати твори на українську тематику, зокрема «Хор запорожців», «Хортицю», «Марію», але, на жаль, навіть чорнові записи цієї музики не збереглися. Вони пишуть, що ці твори знищила після смерті композитора сама імператриця Катерина ІІ, додавши, що «Березовський - бунтівник, гірший за Пугачова»[26]. Невідомо, чи це історична правда, чи художній вимисел[27], але беззаперечним фактом залишається те, що творчі плани митця не знаходять підтримки при російському дворі. У розпачі від байдужості та зневаги можновладців 24 березня 1777 р., у віці 32 років, Максим Березовський закінчує життя самогубством. Він помер у таких важких матеріальних нестатках, що не було навіть за що його поховати, і похороном заопікувалися друзі-українці, співаки з Придворної півчої капели.

Після його смерті хорові концерти й світські композиції перестали виконуватись і в церковній, і в концертній сфері, майже зовсім зникли з мистецького обрію, і лише в наш час повертаються до слухачів. Тільки один твір залишився в репертуарі капели, незважаючи на всі зміни в духовному й політичному житті Росії, – найвідоміший його духовний концерт «Не отвержи мене во время старости».

Духовний концерт «Не отвержи мене во время старости»

Цей концерт був написаний в другій половині 60-х років ХVІІІ ст., орієнтовно він виник 1765 чи 1766 р.[28] Його літературною основою послужили слова псалма № 70 з Псалтиря (Давидових псалмів, однієї з книг Старого Заповіту), однак автор втілив не весь текст повністю, а лише частково: вибрані п’ять строф, найбільш драматичні з усіх 24-х. Подаємо текст концерту в перекладі митрополита Іларіона Огієнка:

Не відкинь мене в час старості, коли зменшиться сила моя, не покинь мене.

Бо вороги мої проти мене змовляються і ті, що чатують на душу мою, нараджуються спільно, кажучи:

«Бог покинув його, доганяйте і хватайте його, бо нема кому рятувати».

Боже мій, не віддаляйся від мене, поспіши, Боже, на поміч мені.

Нехай засоромляться і щезнуть ті, що обмовляють душу мою.

Концерт складається з чотирьох частин, які яскраво контрастують між собою і за темпом, і за забарвленням, а головне - за настроями, котрі в них втілюються. Головна думка концерту повністю відповідає відомій ще з часів античності метафорі на означення героїчної боротьби за достойне життя – "через терни до зірок", тобто, через страждання й муки, тяжкі випробування тіла і духу – до боротьби й перемоги.

Перша частина висловлює величаву скорботу, в ній декілька разів повторюється благання зневіреної, доведеної до відчаю людини до всемогутнього й милосердного Бога. Сама мелодія нагадує звучання багатьох українських тужливих пісень (серед них згадуються «За нашою слободою», «Кущ калини розвивається», «Ой нас, братці, п’ять» та багато інших). У своєму розвитку вона набуває рис драматичності, ніби втілюючи ті важкі випробування, які довелось зазнати людині, створює настрій неспокою й загрози.

Друга частина, що уособлює «ворожу силу» з її агресивністю й зловісністю, починається одразу після першої без перерви. Тут теж відчутний вплив української пісні, проте композитор використовує його незвично - характерні мотиви українських жартівливих пісень набувають зловісного, жорстокого звучання, ніби грізна насмішка долі.

Третя частина - найменша з усіх частин циклу, це ніби остання пристрасна молитва перед вирішальною розв’язкою, що повинна невдовзі наступити. У музиці немає бурхливого розвитку, все раптом ніби завмирає в покорі й смиренні.

І тим більшим контрастом вривається в цей молитовний і стриманий настрій рішуча й цілеспрямована тема фінальної фуги[29], в основу якої покладена та сама мелодія, на якій в першій частині звучала молитва «Не відкинь…». Але тепер вона перевтілюється до невпізнанності – з невпевненого, несміливого у своїй безнадії йрозпачу благання виростає сильний, вольовий мотив, сповнений життєвої сили і незламності, що швидко й переможно досягає вершини. Впевнено та урочисто звучать останні рядки «Нехай засоромляться й щезнуть…». І завершення концерту сприймається як перемога людського духу над невблаганністю долі.

Спадщина М.Березовського приходить сьогодні не лише до українських слухачів, але й до всієї Європи, світу, знаходяться все нові й нові твори, відроджуючись іззабуття, які і з величезним успіхом виконуються на концертних естрадах та в церковних богослужіннях. Справжньою подією стало виконання його Сонати для скрипки і чембало у вісімдесятих роках, видання в Україні арій з опери «Демофонт», віднайдених вже в наш час у архівах бібліотек Англії і Франції. Особливою популярністю користуються в сучасників його духовні твори - концерти, причасні пісні, «Херувимські». Вони поповнюють репертуар сучасних професійних і навіть любительських хорів, видаються їх ноти, з’являються аудіозаписи.

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

1. В яких жанрах Максим Березовський створив перші зразки в українській музиці?

2. В яких ще сферах музичної діяльності, крім композиції, прославився М.Березовський?

3. Де і в яких ролях він виступав?

4. Звідки походить композитор?

5. Яким чином, завдяки кому він потрапив у Петербург?

6. Де і в кого навчався М.Березовський за кордоном?

7. Які твори і в яких жанрах були там написані?

8. Які обставини призвели до трагічної загибелі композитора?

9. Які тексти зі Святого Письма обирає композитор для своїх духовних концертів?

10. З яких частин складається духовний концерт «Не отвержи мене во время старости»?

11. Які паралелі з українським фольклором викликають музичні теми духовного концерту "Не отвержи мене во время старости"?