Дослідження впливу дисфункціональної сім’ї на розвиток особистості, навчання та виховання молодшого школяра

Враховуючи актуальність даної проблеми, нами було проведено дослідження, яке спрямоване на спробу виявити вплив дисфункціональної родини на особистість молодшого школяра.

Провівши дане дослідження, гіпотеза про те, що дисфункціональна сім’я має негативний вплив на виховання, навчання та розвиток особистості молодшого школяра підтвердилася. Адже виконання батьками своїх функцій стосовно дітей досить часто порушується, на основі чого сім’я може набувати статусу дисфункціональної; виховання, розвиток та навчання дітей перестає бути оптимальним, з’являються девіації, депривації. Соціальна адаптація таких дітей потребує зусиль та підвищеної уваги з боку соціальних педагогів та вчителів молодших класів.

Основна мета проведення дослідження – перевірка виконання батьками своїх функцій, визначення ознак неблагополучності та дисфункціональності серед опитаних сімей.

Завдання дослідження:

Визначити генеральну сукупність, вибірку, експериментальну базу дослідження, діагностичний інструментарій.

Дослідити якість виконання батьками своїх функцій, умови навчання та виховання дітей молодшої школи з дисфункціональної родини.

Проаналізувати й узагальнити отримані результати дослідження.

Генеральна сукупність: батьки, чиї діти є школярами молодшої школи.

Вибірка: батьки дітей, котрі навчаються в 1, 2 та 4 класі, соціальні педагоги та працівники соціально-психологічної служби школи, де проводилось дослідження, вчителі молодших класів.

Відповідно обсягу вибірки, було опитано 60 батьків молодших школярів, 4 соціальних педагога та 2 вчителі молодших класів. Нами були обрані методи глибинного інтерв‘ю для соціальних педагогів шкіл; розроблені опитувальники для батьків молодших школярів. Слід зазначити, що при проведенні дослідження враховувалася інструкція з охорони праці (див. Додаток Д).

У вивченні проблем різних категорій сімей, в даному випадку – дисфункціональної сім’ї, опитування виступає провідним методом отримання інформації, дозволяючи аналізувати інтереси, мотиви, думки, очікування респондентів, а також об’єктивні факти їх життєдіяльності [43, с. 98].

Глибинне інтерв’ю проводилося у відповідності із завчасно сформульо­ваними питаннями. Відповідно до теорії – подібне опитування може бути достатньо тривалим, не має чіткої структури. Найбільшого поширення воно набуло у "якісній" дослідницькій практиці при вивченні специфічного соціального досвіду індивідів, але також може застосовуватися на роз­відувальній стадії більш масштабних соціальних досліджень у сфері со­ціальної роботи з молоддю з метою уточнення специфіки об'єкту, деяких аспектів досліджуваної проблеми.

При проведенні даного виду опитування респонденти відповіли на 8 запитань (див. Додаток А).

За результатами, які були отримані від респондентів, можна зазначити, що найпоширенішими дисфункціями у сім’ях молодших школярів соціальними педагогами були названі наступні:

Терапевтична та комунікативна функції:

· недостатня увага з боку батьків до дитини;

· порушення у взаємостосунках;

· батьки недостатньо уваги приділяють повсякденному спілкуванню з дитиною;

· сім’ї, де немає порозуміння між членами родини;

· сімейне неблагополуччя (дитина не отримує належної уваги, виховання, підтримки, розуміння).

Виховна функція:

· необізнаність батьків у питаннях виховання;

· невисокий рівень психолого-педагогічної культури батьків;

· недотримання принципів погодженості у вихованні, одностайності у вимогах до дітей.

Матеріальна функція:

важке матеріальне положення родин, неналежні умови для проживання та розвитку дитини;

Інші поширені дисфункції:

· соціально-неблагополучні сім’ї, де поширене пияцтво;

· сім’ї, в яких переважає культ сім’ї.

На питання «Які форми роботи Ви використовуєте для соціально-педагогічної підтримки дітей із дисфункціональних родин?», члени соціально-психологічної служби школи відповіли, що для соціальної підтримки використовують наступні форми роботи: корекційна (передбачає проведення бесід з батьками із залученням психолога та соціальних працівників служби, якій підшефна школа), індивідуальна консультаційна робота з батьками та дітьми, групова та індивідуальна профілактична робота, відвідування сімей за місцем проживання, міні-лекції з проблем виховання на батьківських зборах, спільні виховні заходи за участю батьків та дітей. На запитання «Які техніки соціальної підтримки дітей з дисфункціональних родин Ви використовуєте?» респонденти називають налагодження взаємин батьків і дитини через індивідуальні бесіди, консультації. Також варто зазначити, що на питання відповіло тільки двоє респондентів, але частина їхніх відповідей є недоречними. Наприклад: «підтримка статусу дитини з дисфункціональних сімей в класному колективі, залучення до гурткової роботи, консультації щодо можливих соціальних пільг і державної підтримки для таких дітей, організація відпочинку та дозвілля дітей». Дані відповіді свідчать про низький рівень обізнаності з даного питання.

Про поширену техніку «Формування навичок та вмінь», яку доцільно використовувати під час роботи з дисфункціональною сім’єю не згадувалося. Особливістю цієї техніки є постановка відповідних завдань чи їх сукупності, коли повідомлється про уміння та навички, що мають бути сформовані та критерії, за допомогою яких можна оцінити результати.

Респонденти також об’єктивно оцінюють поведінку молодшого школяра з дисфункціональної родини. Проявами девіантних, асоціальних ознак є різноманітні порушення нормального спілкування з однокласниками, замкнутість та скутість у спілкуванні або ж агресія.

Соціальні педагоги у своїй роботі керуються такими завданнями та принципами, як: індивідуальний підхід, законність, захист прав дитини, принцип конфіденційності, дотримання етичних та правових норм, здійснення соціального супроводу проблемної (дисфункціональної) родини, орієнтація на державний підхід і на об’єкти соціально-педагогічної роботи, їх проблеми. Також соціально-педагогічну підтримку дисфункціональних сімей, розуміння її як особливої соціальної системи, зумовлюють здійснення роботи з нею на основі наступних принципів: гнучкість у роботі і оптимальність вибору методів, субсидіарності (одержання допомоги відповідно до потреб сім’ї, спрямованості на самовизначення сім’ї та її членів, рівності та якості послуг. Дотримання такої кількості принципів при роботі з дисфункціональними сім’ями є необхідним фактором при роботі з функціонально неспроможною родиною.

Щодо соціально-педагогічних послуг, які надаються респондентами, можна виокремити професійні консультації та педагогічну просвіту батьків вчителями молодших класів.

Висновком проведеного глибинного інтерв’ю може слугувати низький рівень і недосконалість методичного та законодавчого забезпечення системної соціальної-педагогічної діяльності з дисфункціональними сім’ями. Такі родини потребують окремого підбору методів виховання членів сім’ї, формування безконфліктних взаємовідносин, запобігання насильства, прояву негативних явищ у родині, прояву дисфункції. Потрібно формувати вміння соціальних педагогів та вчителів молодших класів використовувати потенціал сім’ї для збільшення її функціональної спроможності.

На другому етапі був проведений розроблений нами опитувальник для батьків молодших школярів (див. додаток Б). У ньому взяли участь батьки молодших школярів перших, других та четвертих класів

На перше твердження «У Вашій сім’ї лише дорослі визначають, що правильно, а що неправильно, при цьому думка дитини не враховується», погодилося 24 % опитаних батьків. В даній ситуації, чітко вимальовується авторитарний стиль виховання дитини, порушується виконання терапевтичної функції, хоча відсоток відповіді «повністю не згодний» становить 22, а «скоріше незгодний» - 44 %. Таким чином, можна говорити про байдужість батьків до думки дитини. Парадигма виконання даної функції у 24 % випадків є порушеною (див. Рис. 2.1.).

Рис. 2.1. Дослідження виконання терапевтичної функції

У наступному твердженні «У Вашій сім’ї існують заборони щодо обговорення своїх проблем як поза сім’єю, так і в самій родині», «У Вашій родині постійно наявні заборони щодо прояву відчуттів» – можна прослідкувати приховані ознаки дисфункціональної сім’ї. 31 % батьків скоріше згодні, що у їхніх родинах є заборони щодо обговорення своїх проблем як поза сім’єю, так і в самій родині, заборони для дитини голосно сміятися, танцювати та стрибати. Позитивну відповідь на твердження про існуючі заборони щодо прояву почуттів надали 16 % опитаних батьків. Більша частина відповідей є негативними – 51 % («повністю незгодні») та 43 % – «скоріше згодні». Також 36 % батьків молодших школярів повністю згодні, що у їхній родині є теми табу, які не обговорюються в сімейному колі. Це свідчить про значне порушення комунікативної функції. Незгодні з цим твердженням лише 19 % респондентів. У відсотковому відношенні відповіді «не знаю» коливаються від 3 % до 10 %, тобто в родинах існує згода між батьками, спільність прийняття рішень (див. Рис. 2.2.)

Рис. 2.1.2 Дослідження наявності дисфункцій у сім’ї респондентів

Якщо розглядати питання, яким чином вирішуються проблеми у родині, 93 % зазначили, що проблеми обговорюються та спільно вирішуються. Лише 4 % обрали варіант «проблеми замовчуються». Такий незначний відсоток вказує на ймовірність існування порушення терапевтичної функції, також можна говорити і про ззовні благополучну сім’ю, яка замовчує всі свої проблеми. 3 % опитуваних не знали відповіді на дане твердження. Отже алгоритм вирішення сімейних проблем не чітко спланований, коливається в залежності від ситуації, або ж батьки мають низьку педагогічну культуру.

Важливо відзначити, що 91 % респондентів визначили демократичний стиль виховання власних дітей, а 9 % – авторитарний. Можна вважати це позитивною тенденцією у сфері профілактики дитячих девіацій та дисфункцій у родини.

Таким чином, на основі відповідей батьків можна стверджувати, що більшість родин є благополучними, але, згідно вибірки – третина сімей опитаних батьків мають чіткі ознаки дисфункціональної родини.

Перейдемо до обробки ІІ частини опитувальника, мета якого – визначити якість виконання батьками молодших школярів свої безпосередніх функцій. Розглянемо виконання виховної функції батьками молодших школярів, адже саме вона забезпечує передачу соціального досвіду дитині молодшого шкільного віку. Правильне сімейне виховання розвиває здібності, здорові інтереси та потреби дитини, зміцнення її психічного здоров’я. Ця функція – одна з найважливіших. Успіх виховання залежить від виховного потенціалу сім’ї, а у дисфункціональній родині можуть виникати труднощі стосовно даного фактору.

Батьки молодших школярів оцінювали роль певних факторів у вихованні дітей. Респонденти, виконуючи вказівки рейтингових запитань, виставили оцінки від 5 до 0, які на їхню думку оптимально виражають внутрішньо сімейну ситуацію. Відповіли 60 осіб. 41 % респондентів на запропонований фактор високого рівня контролю за дитиною поставили 5 балів, інші – 41 % оцінили твердження на 4 бали; лише 9 % поставили 3 бали (див. Рис. 2.3.).

Рис. 2.3. Дослідження рівня батьківського контролю над молодшими школярами

Такі показники свідчать про авторитарний стиль виховання дитини. Не варто забувати, що такий стиль може призвести до надмірної суворості у вихованні, застосування фізичних покарань, вчинення насильства стосовно молодшого школяра. Ці негативні прояви слугують ознакою неблагополуччя, тому вчителям молодших класів та соціальному педагогу потрібно пояснювати батькам, що надмірний контроль у вихованні є шкідливим для розвитку особистості їхньої дитини.

Розглянемо відповіді респондентів щодо встановлення в їхній родині жорстких вимог і правил у вихованні дитини. Відповіло 50 осіб.

27 % батьків оцінили твердження щодо наявності в родині жорстких вимог і правил на 4 бали по шкалі від 5 до 1. 35 % поставили по 3 бали. 16 % оцінили твердження двійкою. Це говорить про недотримання норми щодо жорсткості вимог батьків до молодшого школяра (див. Рис. 2.4.).

Рис. 2.4. Дослідження наявності жорстких правил і вимог

При дослідженні рівня теплих відносин при низькому рівні контролю, ми виявили наступне: найбільша кількість відсотків - 36 % та 31 % припадають на оцінки – 4 та 3. Це свідчить про те, що батьки встановлюють теплі відносини, але все ж таки рівень контролю залишається високим. В результаті цього в сім’ях об’єктивно чи суб’єктивно можуть складатися несприятливі умови для виховання дитини. Також варто пояснювати батькам під час соціально-педагогічних бесід, консультуванні, на батьківських зборах разом з вчителем молодших класів, що виховання в умовах негативного емоційно -психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленістю, невпевненістю у своїх силах, втечею з дому, бродяжництвом. Функціонально-неспроможна сім’я приречує дитину слідувати такому стилю поведінки.

Розглянемо інший бік виховання, а саме відсутність контролю та обмежень.

Отримані результати стверджувальних оцінок 5 та 4 - 11 % та 12 % вказують на безконтрольність з боку батьків за успішністю та поведінкою дитини або ж контроль носить однобічний характер (див. Рис. 2.5.).

Рис. 2.1.5 Дослідження відсутності контролю та обмежень

Ці ознаки є умовою існування дисфункцій – зовні благополучної сім’ї та наслідування родиною моделі поведінки «дитина – маніпулятор». В такому соціальному інституті даний тип поведінки молодшого школяра є недопустимим, адже це провокує виникнення серйозних проблем у вихованні, навчанні та розвитку дитини.

Часто в родинах допускають серйозні помилки, прорахунки у системі сімейного виховання внаслідок низької педагогічної культури та неосвіченості. Причому, вони носять не ситуативний, а стійкий характер. Тобто, в таких сім’ях порушуються певні педагогічні вимоги. В такій ситуації виникає загроза перетворення функціонально спроможної родини на дисфункціональну.

Необхідно зауважити, що відсутність деяких функцій не можна розглядати як обов’язкову причину для втручання і початку превентивних дій, хоча це може ускладнити функціонування сім’ї.

Підсумовуючи результати даного дослідження, було виявлено наступні фактори:

· виховання дитини молодшого шкільного віку у більшості випадків базується на авторитарних уявленнях батьків, підвищеному контролі, суворості; такі ознаки провокують виникнення девіації у родині, створюють ситуацію крайньої норми;

· дитина в такій сім’ї може рости замкненою, проявляти агресивність, жорстокість в учнівському колективі; також у молодшого школяра рівень тривожності порівняно вищий, аніж у однолітків із функціональних родин;

· відносини батьків з дітьми є дещо деструктивними, холодними, члени сім’ї не відчувають повною мірою прихильність один до одного;

· діти опитаних респондентів гірше адаптуються, потребують соціально - педагогічної підтримки з боку соціального педагога.