Система органів травлення. Травлення в ротовій порожнині

Травна система - це комплекс органів, які забезпечують надходження в організм і перетворення їжі та води у ньому на прості хімічні сполуки, які здатні засвоюватись або виводитись.

Травний канал людини (8-10 м) складається з кількох відділів: ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, тонкої і товстої кишок(рис.56). До органів травлення належать слинні залози, печінка і підшлункова залоза.

			Рис.56. Травний канал: 1 - порожнина рота, глотка; 2- стравохід; 3 - шлунок; 4 - дванадцятипала кишка; 5 - лівий згин ободової кишки; 6 - порожня кишка; 7 - низхідна ободова кишка; 8 - сигмоподібна ободова кишка; 9 - пряма кишка; 10 - червоподібний відросток; 11 - сліпа кишка; 12 - висхідна ободова кишка; 13 - клубова кишка; 14 - правий згин ободової кишки.   Перетравлення їжі починається в ротовій порожнині, в якій розрізняють два відділи: переддвер’я рота, яке обмежоване спереду і боків губами і щоками, ззаду яснами і зубами і власне ротову порожнину, утворену твердим і м’яким піднебінням (рис.57). Отвір, обмежований передніми піднебінними дугами називається зівом, який сполучає ротову порожнину з глоткою.

У ротовій порожнині є чотири мигдалики, які утворюють навколо зіва лімфоїдне кільце. У мигдаликах розвиваються лімфоцити.

У ротовій порожнині містяться язик і зуби.

Язик — рухомий м’язовий орган, вкритий слизовою оболонкою, є органом смаку. Язик бере участь у перемішуванні їжі в порожнині рота, проштовхуванні харчової кашки до глотки та стравоходу, акті ковтання та у формуванні мовлення.

Рис. 58. Постійні зуби верхньої щелепи дорослої людини: 1 - різці; 2 - ікла; 3 - малі кутні; 4 - великі кутні; 5 - зуб мудрості.

Зуби - утворення, що складаються переважно з твердих тканин, розташовані у ротовій порожнині й призначені для відкушування, утримання та подрібнення їжі, а також беруть участь у формуванні звуків мови.

Рис. 57. Порожнина рота: 1 - нижня губа; 2 - нижня вуздечка; 3 - зуби; 4 - язик; 5 - піднебінний мигдалик; 6 - передня і 7 - задня піднебінні дужки; 8 - язичок; 9 - верхня губа; 10 - верхня вуздечка; 11 - тверде піднебіння; 12 - зів.

За формою і функціями розрізняють різці, ікла, малі і великі кутні зуби.

У дорослої людини 32 зуби (по 16 у кожній щелепі): 8 різців, 4 ікла, 8 малих кутніх і 12 великих кутніх (рис.58).

Кожний зуб має коронку, що виступає з ясен, яка переходить у шийку, і корінь, занурений у зубну лунку ясен. Великі кутні зуби на нижній щелепі мають по 2, а на верхній — по 3 корені. Решта зубів — однокорінні.

Зовнішня поверхня зубів - коронка - вкрита емаллю (рис.59). Емаль є найтвердішою речовиною організму людини (на 97% складається з мінеральних солей, в основному кальцію, а також фосфору і фтору), що захищає зуб від руйнування та проникнення інфекції.

Рис.59. Будова зуба: 1 - емаль; 2 - порожнина зуба; 3 - дентин; 4 - цемент.

Під емаллю міститься основна речовина зуба - дентин (містить 72% мінеральних солей, 28% органічних речовин і води), яка заповнює також шийку та корінь зуба і за міцністю подібна до кісткової тканини. У корені дентин вкритий цементом, який є видозміненою кістковою тканиною, яка містить багато кальцію фосфату. Усередині зуба є порожнина, заповнена ніжною сполучною тканиною — пульпою, в якій розміщені кровоносні судини і нерви. Тут відбувається інтенсивний обмін речовин зуба, і з пульпою пов’язані відновні процеси у разі якихось пошкоджень дентину.

Зуби закладаються і розвиваються в товщі щелепи. Ще в утробному періоді розвитку закладаються початки постійних зубів, які потім змінюють молочні. У дитини на 6 – 8 місяці починають прорізатися тимчасові, або молочні зуби. Протягом другого року життя, а інколи і на початку третього року закінчується прорізування всіх 20 молочних зубів.

У 6 – 7 років у дітей починають випадати молочні зуби і замість них поступово виростають постійні зуби. Прорізування постійних зубів закінчується до 14 – 15 років. Виняток становлять зуби мудрості, поява яких часом затримується до 25 – 30 років.

При хімічній дії на емаль відбувається демінералізація, розчинення мінеральних солей емалі кислотами, які утворюються в основному в результаті розпаду залишків їжі. Демінералізація відбувається також і в тканині зуба, розташованої під емаллю, — в дентині. Найбільш згубно діє на емаль молочна кислота — основний продукт бродіння вуглеводів.

Подрібнена механічно їжа в порожнині рота змішується із слиною.

В слизовій оболонці рота є багато дрібних залоз, що виділяють слину. В порожнину рота відкриваються три пари великих слинних залоз (рис.60):

·

Рис. 60. Слинні залози: 1 - протока під‘язикової і підщелепної залоз; 2 - розріз нижньої щелепи; 3 - під‘язикова залоза; 4 - жувальний м‘яз; 5 - протока привушної залози; 6 - привушна залоза; 7 і 8 - вена і артерія; 9 - підщелепна залоза.

привушна — найбільша слинна залоза, яка знаходиться трохи нижче від вушної залози. Вивідна протока її знаходиться під шкірою щік і відкривається у переддвер’я рота на внутрішній поверхні щік, проти другого верхнього великого кутнього зуба;

· підщелепна, розміщена у підщелепній ямці, вивідна протока її відкривається на дні рота під передньою частиною язика;

· під’язикова — найменша залоза, лежить під язиком, має кілька вивідних проток, найбільша з них відкривається в ротову порожнину разом з протокою підщелепної залози.

Слина, що виділяється слинними залозами, — прозора рідина, в ній міститься 98 – 99% води, решта — неорганічні (солі калію, кальцію тощо) і органічні (ферменти – птіалін і мальтази, а також білкові речовини – муцин і лізоцим) речовини. Фермент птіалін розщеплює складні вуглеводи до мальтози; мальтаза розщеплює дисахариди до глюкози. Повного ферментативного розщеплення складних вуглеводів у ротовій порожнині не відбувається через короткий час перебування в ній харчової грудки. Білок слини муцин робить слину клейкою, завдяки чому їжа легше проковтується. Білкова речовина — лізоцим має бактерицидну дію (знезаражує мікроорганізми і швидко загоює пошкоджену слизову оболонку). Слина має лужну реакцію (рН=7,4-8,0). Висока лужнiсть слини сприяє нейтралiзацiї кислот, що утворюються в процесi бродiння вуглеводiв.

У дітей слинні залози сформовані вже в день народження, але виділення слини у перші місяці життя незначне, вже з 4–6-місячного віку слиновиділення у дітей значно посилюється.

У дітей 11 – 12 років виділяється під час їжі за добу 200 мл слини. У проміжки між прийманням їжі — 400 – 600 мл, ця величина відносно стала в однієї й тієї самої дитини і неоднакова у різних дітей.

Регуляція слиновиділення

Слиновиділення здійснюється рефлекторно, за участю нервової системи. До кожної слинної залози підходять волокна нервів симпатичного і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи.

Їжа, що надійшла в порожнину рота, подразнює закінчення смакових нервів; у них виникає збудження, яке по доцентрових нервах передається в центр слиновиділення - довгастий мозок. Тут відбувається передача збудження із доцентрових нервів на відцентрові (симпатичні і парасимпатичні), які йдуть до слинних залоз. Збудження охоплює секреторні клітини слинних залоз і відбувається виділення слини певної якості і кількості. Так здійснюється безумовний слиновидільний рефлекс.

Жування посилює слиновиділення. Причому, чим більше подрібнюється їжа, тим більше виділяється слини. Деякі люди за звичкою їдять дуже швидко. У результатi слина не надає хiмiчного впливу на таку їжу, як свiжий хлiб, тiстечка, картопляне пюре. Тому потрiбно завжди кожний шматочок їжi добре пережовувати i змочувати слиною.

Кiлькiсть кровi, яка протiкає через слиннi залози пiд час їх дiї, збiльшується в 3-4 разiв. Тому в процесi простого жування можна "перегнати" i очистити через цi залози до 6 лiтрiв кровi (практично всю).

Крім безумовно-рефлекторного виділення слини, може бути і умовно-рефлекторне — на вигляд їжі, її запах, спогади або розмови про неї, що кілька разів поєднувалися в часі з їдою.