Проблема відставання учнів у навчанні

ПЛАН

1. Відставання: ознаки, причини

2. Робота з відстаючими учнями

Відставання: ознаки, причини

Загалом приблизно 12,5% учнів мають труднощі у навчанні.

На означення цього явища вживають поняття «неуспішність» і «відставання».

Неуспішність — невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, що фіксується через значний проміжок часу навчання (вивчення розділу, наприкінці чверті, півріччя).

Відставання — невиконання учнями вимог або однієї з них, наявне на одному з проміжних етапів навчального процесу.

Неуспішність і відставання взаємозв'язані. В неуспішності синтезовані окремі відставання, вона є результатом процесу відставання. Загалом неуспішність може виявлятися у загальному і глибокому відставанні з багатьох предметів і тривалий час, частковому або стійкому відставанні з кількох складних предметів чи епізодичному відставанні з одного або кількох предметів.

Відставання учня у навчанні визначають на підставі його невміння усвідомити суть, трудність завдання, намітити план його вирішення, пасивності й неуважності на уроці, коли відбувається пошук рішення, байдужості до результатів своєї навчальної діяльності, нездатності адекватно оцінити свою роботу, відсутності самоконтролю у навчанні. Часто такий учень не може пояснити мету виконуваного ним завдання, хаотично, не дотримуючись правил, діє під час його виконання, не знає, як перевірити одержаний результат, не може відтворити визначення понять; не розуміє тексту.

Причини відставання у навчанні зводять до таких груп:

— біопсихічні (спадкові особливості, задатки, здібності, особливості характеру);

— недоліки фізичного та психічного розвитку (слабке здоров'я, нерозвинута пам'ять і мислення, нерозвинуті навички навчальної праці);

— недостатній рівень вихованості (немає інтересу до навчання, почуття обов'язку, слабка сила волі, недисциплінованість);

— недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація індивідуальної і самостійної роботи учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя);

—негативний вплив сім'ї (погані матеріальні умови життя сім'ї, негативне ставлення батьків до школи і навчальної діяльності дітей, відрив дітей від навчальної праці та ін.).

Серед загальних причин неуспішності навчання виділяють: уніфікованість системи навчання, однаковий для всіх зміст освіти, що не задовольняє потреби дітей; стереотипність у методах і формах навчання, вербалізм, недооцінка емоцій у навчанні; невміння визначити мету навчання, налагодити ефективний контроль за його результатами; зневажливе ставлення до розвитку учнів, практицизм, орієнтація на зубрячку. Загалом ці причини можна охарактеризувати як дидактичну, психологічну, методичну некомпетентність.

Робота з відстаючими учнями

Подоланню дидактичних причин неуспішності сприяють:

— педагогічна профілактика — пошуки оптимальних педагогічних систем, методів і форм навчання, нових педагогічних технологій, проблемне, програмоване навчання, комп'ютеризація навчання;

— педагогічна діагностика — систематичний контроль та оцінювання результатів навчання, своєчасне виявлення прогалин у навчанні (проведення бесід з учнями, батьками, спостереження за учнями, їх тестування, аналіз результатів, підбиття підсумків на педагогічному консиліумі вчителів);

— педагогічна терапія — заходи з метою подолання відставань у навчанні (проведення додаткових занять, організація класів вирівнювання);

— виховний вплив — налагодження індивідуальної виховної роботи з учнем, співпраці з батьками.

Залежно від виду відставання учнів у навчанні (епізодична неуспішність, стійке відставання з одного предмета чи предметів одного профілю, стійке і широкопрофільне відставання) обирають засоби для його подолання.

Найчастіше вдаються до проведення додаткових занять з невстигаючими учнями, організації класів вирівнювання.

Додаткові заняття з невстигаючими учнями. Проводять їх добровільно (іноді обов'язково) за призначенням вчителя, застосовуючи різноманітні методи і прийоми. Вони переважно бувають індивідуальними, інколи груповими (3—5 учнів з типовими недоліками у знаннях). Вчителю важливо завоювати довіру учня, переконати його в тому, що єдиною метою таких занять є допомога у навчанні, пробудити в ньому впевненість у власних силах, бажання працювати.

Класи вирівнювання, їх комплектують на базі однієї чи кількох початкових шкіл мікрорайону з дітей, які на час вступу до школи виявились непідготовленими до систематичного навчання у звичайних умовах, а також із невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого класів. У цих дітей, як правило, наявна певна затримка розвитку сприймання і мислення, послаблення пам'яті, нестійка увага, але не настільки, щоб вважати їх дефективними. Це нормальні діти, які вимагають посиленої уваги, особливих зусиль, своєрідної «бережливої педагогіки». За два—три роки інтенсивної роботи такі діти вирівнюються у знаннях зі своїми ровесниками із звичайних класів і потім продовжують навчання в середній школі. Важливим фактором успішної роботи класів вирівнювання є відносна однорідність складу учнів, порівняно однакова їх шкільна зрілість. Учителі мають можливість маневрувати навчальним матеріалом, використовувати його відповідно до особливостей вивчення певної теми. Головним є не проходження програми, а достатнє засвоєння кожним учнем матеріалу, ліквідація прогалин у знаннях, розвиток уміння вчитися, що створює умови для подальшого просування у навчанні. Певне значення має і кількість учнів у класах (не більше 20). Викладають у таких класах спеціалісти високої кваліфікації, здатні творчо організувати пізнавальну діяльність учнів.

Запитання. Завдання

1. Чим зумовлене відставання учнів у навчальній діяльності? Аргументуйте власну думку.

2. За якими ознаками можна виявити контингент учнів, які відчувають труднощі в навчанні?

3. Обгрунтуйте причини відставання учнів у навчанні.

4. Проаналізуйте досвід роботи вчителя за фахом з відстаючими учнями.

Література

Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. — К.: Рад. шк., 1983. Бабанский Ю.К. Оптимизация процесса обучения: Общедидактический аспект. — М., 1977.

Гальтон Ф. Наследственность таланта. Ее законы и последствия. — СПб., 1975.

Гильбух Ю.З. Внимание: одаренные дети. — М.: Знание, 1991.

Дидактика современной школы: Сб. ст./ Под ред. М.Н. Скаткина. — М.: Просвещение. 1982.

Дидактика современной школы/ Под ред. В.А. Онищука. — К., 1987.

Закон України - Про загальну середню освіту» // Законодавство України про загальну середню освіту. Бюлетень законодавства і юридичної політики України. — К., 1999. — №9. — С.31—54.

Ильницкая И.А. Проблемные ситуации и пути их создания на уроке. — М.: Знание, 1985.

Концепція розвитку загальної середньої освіти. Проект. //Освіта України.. — №33. —16 серпня 2000 р.

Коробов Е.Т. Активные методы обучения. — Днепропетровск : Изд-во Днепропетр. гос. ун-та, 1993.

Критерії оцінювання навчальних досягнень у системі загальної середньої освіти // -Освіта України». — №40. — 5 жовтня 2000 р.

Кутьев В.О. Внеурочная деятельность школьников. — М.,1983.

Лернер И.Я. Дидактические основи методов обучения. — М., 1981.

Лернер И.Я. Проблемное обучение. — М.: Знание, 1974.

Манушин Э.А. Развитие информационных технологий в образовании. Аналитический доклад. — М.: ИИТО, 1997.

Махмутов М.И. Организация проблемного обучения в школе. — М.: Просвещение. 1977.

Машбиц Е.И. Психолого-педагогические проблему компьютеризации обучения. — М.,1989.

Набока Б.С. Інформаційно-технологічні нововведення і демократизація навчально-виховного процесу в школі. // Наукові записки. — Вип. XVII. — Кіровоград: РВГ ІЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 1999. — С.129—135.

Оконь В. Введение в общую дидактику /Пер. с польск. Л.Г. Кашкуревича, Н.Г. Горина. — М.. 1990.

Онищук В.А. Типы, структура и методика урока в школе. — К.: Рад. шк., 1976.

Падалка О.С., Нісімчук А.С., Смолюк І.О., Шпак О.Т. Педагогічні технології: Навч. посібник. — К., 1995.

Педагогічні технології: Навч. посібник/О.С. Падалка, А.М. Нісімчук, 1.0. Смолюк, О.Г. Шпак. — К., 1995.

Підласий І.П. Комп'ютер на уроці // Рад. школа. —1991. — №8. — С.32—36.

Сбруєва А.А. Порівняльна педагогіка: Навч. посібник. — Суми, 1999.

Чашко Л.В. Графопроектор на уроках. — К.: Рад. школа, 1981. — 80с.

Школи нового типу в Україні: Метод, посібник /В.Ф. Паламарчук, І.Г. Єр-шов, Г.М. Ісаєва. — К.: ІСДО, 1996.