Діяльнісний підхід у вихованні учнів
Основна ідея діяльнісного підходу у вихованні зв’язана не з самою діяльністю як такою, а з діяльністю як засобом становлення і розвитку суб’єктності дитини. Тобто в процесі і результаті використання форм, прийомів і методів виховної роботи народжується не робот, навчений і запрограмований на чітке виконання певних видів дій, діяльностей, а Людина, здатна вибирати, оцінювати, програмувати, конструювати ті види діяльності, які адекватні її природі, задовольняють її потреби у саморозвитку, в самореалізації.
Основи діяльнісного підходу в психології заклав О.М.Леонтьєв. Він виходив із розмежування зовнішньої і внутрішньої діяльності. Перша складається із специфічних для людини дій з реальними предметами, що здійснюються рухами рук, ніг, пальців. Друга відбувається шляхом розумових дій, де людина оперує не з реальними предметами і не шляхом реальних рухів, а використовує для цього їх ідеальні моделі, образи предметів, уявлення про предмети.
Він вважав, що внутрішня діяльність є вторинною по відношенню до зовнішньої, формується в процесі інтеріоризації – переходу зовнішньої діяльності у внутрішню. Зворотній перехід – від внутрішньої діяльності до зовнішньої – позначається терміном «екстеріоризація».
О.М.Леонтьєв поклав категорію «діяльність» в основу побудови всієї психології. На цьому теоретичному фундаменті була побудована вікова і педагогічна психологія і шкільна педагогіка в цілому. Таким чином, теоретичні положення О.М.Леонтьєва, в основі яких лежала схема формування психіки дитини у формі «інтеріоризації – екстеріоризації», стали вихідним моментом і фундаментом появи в педагогічній теорії і практиці не тільки діяльнісного підходу у навчанні і вихованні, але і загальної стратегії будівництва системи освіти у виді трудової, політехнічної школи. Основні положення своєї теорії О.М.Леонтьєв виклав у книзі «Деятельность. Сознание. Личность».
Однак наступні дослідження, особливо опонентів О.М.Леонтьєва, показали неправомірність виділення діяльності в якості єдиної основи і джерела розвитку людської психіки. Історія культури показує, що діяльність не є єдиною і вичерпною основою людського існування.
Дослідження С.Л.Рубінштейна внесли серйозні корективи в уявлення про механізм становлення суб’єктивності дитини в процесі її діяльності. Він показав, що будь які зовнішні причини, і діяльність в першу чергу, діють на дитину не безпосередньо, а переломлюючись через внутрішні умови.
Ще біль рішучий крок у сторону корекції теорії інтеріоризації зробила гуманістична психологія, представники якої вважають, що розвиток дитини має свої внутрішні закономірності, свою внутрішню логіку, а не є пасивним відображенням дійсності, в умовах якої цей розвиток здійснювався. Поняття внутрішньої логіки розвитку, що є ключовим для гуманістичної педагогіки, фіксує ту обставину, що людина в процесі своєї життєдіяльності набуває таких властивостей, які зумовлені ні зовнішньою, ні внутрішньою діяльністю.
У відповідності з таким поглядом неминучою умовою ефективності виховання в контексті діяльнісного підходу є опора на власні сили дитини, на внутрішню логіку її розвитку, на той пласт буття людини, який називається духом. Цей же погляд на механізм становлення і формування суб’єктності дитини дозволяє побачити діяльнісний підхід до виховання як підхід особистісно-орієнтований.
Предметна діяльність все більше постає не тільки в якості безпосередньої причини, але головним чином як необхідна умова, передумова формування мислення, свідомості, суб’єктивності в цілому. Діяльність виступає як інтегруюча основа психічних властивостей, функцій. На основі таких уявлень про людську діяльність розробляється на сьогодні діяльнісний підхід в педагогіці.
Суть діяльнісного підходу.
Діяльнісний підхід у вихованні в сукупності його компонентів виходить із уявлень про єдність особистості з її діяльністю. Суть виховання з точки зору діяльнісного підходу полягає в тому, що в центрі уваги стоїть не просто діяльність, а спільна діяльність дітей і дорослих з реалізації разом розроблених цілей і завдань.
Виховний процес в аспекті діяльнісного підходу виходить з необхідності проектування, конструювання і створення ситуацій виховуючої діяльності.
Діяльнісний підхід у вихованні реалізується в руслі ключової ідеї сучасної педагогіки про необхідність перетворення вихованця із переважно об’єкта навчально-виховного процесу переважно в його суб’єкт. Виховання при цьому розуміють як «сходження до суб’єктності».
Багатогранність типів діяльності відображають такі поняття, як «духовна діяльність», «взаємо діяльність», «спілкування», «ціле покладання як діяльність», «змістоутворююча діяльність», «життєтворчість як діяльність».