Методи прикладної лінгвістики.

1. Загальнонаукові та конкретнонаукові методи дослідження.

2. Методи лінгвістики.

3. Специфіка методів прикладної лінгвістики.

Мовознавство використовує всі загальнонаукові та конкретнонаукові методи дослідження, але при цьому застосовує їх, як і будь-яка інша наука, з власною специфікою.

Перелічимо ці методи:

а) загальнонаукові методи:

- аналіз (структурні методи, зокрема компонентного аналізу);

- синтез;

- індукція, дедукція;

- аналогія;

- моделювання (алгоритмування. формальні граматики тощо);

- абстрагування, конкретизація, ідеалізація, узагальнення;

б) конкретнонаукові методи – теоретичні;

- формалізація;

- гіпотетичний;

- історичний (порівняльно-історичні методи);

- логічний;

в) конкретнонаукові методи – емпіричні:

- спостереження (описові методи);

- порівняння;

- підрахунок (статистичні методи);

- вимірювання;

- експеримент.

Спостереження є цілеспрямованим сприйняттям, зумовленим завданням пізнавальної діяльності, головною умовою якого є максимальна об'єктивність, що контролюється шляхом повторного спостереження або застосуванням інших методів.

Одним із різновидів спостереження є інтроспекція - самоспостереження; панівний метод у психології XIX ст., що в першій половині XX ст. був відкинутий як ознака неістинних ідеалістичних ідей, зокрема, у біхевіоризмі. У лінгвістиці самоспостереження на підставі інтуїції дослідника є доволі поширеним і найбільш простим шляхом перевірки гіпотез, однак головним недоліком інтроспекції є її суб'єктивність, що може призвести до неправильної оцінки досліджуваних фактів. До того ж інтроспекція може зумовити канонізацію власної гіпотези й неусвідомлену підгонку під неї матеріалу.

Індукцію розглядають як метод узагальнення результатів окремих конкретних спостережень й експериментів (шлях від конкретного, одиничного до загального). У мовознавчих дослідженнях індуктивні методи застосовують під час створення різних класифікацій мовних явищ, вивченні синкретизму, універсалій, типології та характерології мов.

Дедукція є методом переходу від загальних тверджень до конкретного умовиводу, знань про одиничне, що перебувають у логічних відношеннях слідування. У лінгвістиці дедуктивні методи використовують щодо встановлення статусу різних мовних одиниць, належності їх до певної частини мови, розряду, категорії за умови визначення загальної кваліфікації частини мови, розряду, категорії і т. ін.

Дедуктивний метод Шерлока Голмса:

1. На основі всіх фактів и речових доказів будується повна картина злочину.

2. Відштовхуючись від отриманої картини злочину, шукають відповідного до неї= винуватця чи злочинця.

З погляду термінології, Холмс, радше, користувався «індуктивним методом» (загальний висновок судження роблять на основі часткових елементів: окурок-зброя-мотив-особистість, звідси, містер X — злочинець). Дедукція, в цьому випадку, виглядала б так: містер Х — єдина людина з темним минулим в оточенні потерпілого, тому це саме вона скоїла злочин.

За однією краплиною води людина, що вміє мислити логічно, може дійти висновку про можливість існування Атлантичного океану чи Ніагарського водопаду, навіть якщо вона не бачила ні того, ні другого і ніколи про них не чула. Усяке життя — це величезний ланцюг причин і наслідків, і природу його ми можемо пізнати за однією ланкою. — «Этюд в багровых тонах»

МЕТОД ГІПОТЕЗ - загальнонауковий метод як спосіб дослідницької діяльності з метою вивчення явищ певного об'єкта науки, що полягає в побудові припущення щодо їхніх ознак, чинників, закономірностей, способів існування тощо. Гіпотеза є варіантом можливого розв'язання досліджуваної проблеми, висувається апріорно й потребує перевірки й підтвердження. Подальший аналіз проблеми підтверджує гіпотезу, перетворюючи її на наукову теорію, або спростовує її, хоч існують гіпотези, які не можна підтвердити чи спростувати. У мовознавстві до таких належать гіпотези походження мови, які за рішенням Паризького лінгвістичного співтовариства навіть не приймаються до розгляду, гіпотеза вродженої універсальної бази мовних знань Н. Хомського, гіпотеза ностратичних макросімей та ін. Висунення гіпотези є одним з етапів лінгвостатистичного методу. Method of hypotheses

Аналіз і синтез як загальнонаукові методи є діалектичною єдністю протилежностей: перший передбачає розділення цілого на частини й опис кожної з частин і зв'язків між ними, другий - поєднання частин у цілісну систему.

Порівняння використовується з метою вияву спільних і специфічних ознак двох явищ, розбіжностей між ними за певними параметрами. У мовознавстві порівняння є базою порівняльно-історичного, зіставного, типологічного й ін. методів.

Формалізація як загальнонауковий метод ґрунтується на встановленні відповідності досліджуваних об'єктів, їхніх ознак і відношень до сталих, добре доступних для огляду й можливих для ототожнення матеріальних конструкцій, які дають змогу виявити й фіксувати сутнісні особливості предмета вивчення. Формалізація передбачає використання метамови опису. У мовознавстві такими метамовами є мови формальної логіки, мова семантичного запису, різні типи lingua mental is (мови думки), зокрема, пропозиційна, фреймова, ситуаційного представлення, концептуальних графів і т. ін.

Ідеалізація є процесом мисленнєвого творення ідеалізованих об'єктів на підставі припущення умовної тотожності ідеальної моделі й реального зразка, формулювання ідеалізованих припущень. Вона представляє результат пізнавальної діяльності дійсного положення речей й є важливим засобом створення наукових теорій. У мовознавстві результатом ідеалізації є моделі семіозису, перекладу, комунікативної ситуації, дискурсу тощо.

Експеримент передбачає емпіричну перевірку гіпотези на практиці, розв'язання проблеми досвідним шляхом на підставі анкетування, опитування, вимірювання, статистичного аналізу й обробки отриманих результатів. У мовознавстві широко застосовується асоціативний експеримент, різні методики експериментальних фонетичних, психолінгвістичних, нейролінгвістичних досліджень.

Фальсифікація полягає в навмисному висуненні хибної гіпотези задля встановлення об'єктивних закономірностей або взагалі в доведенні хибності гіпотези шляхом її емпіричної перевірки, адже всяка гіпотеза має припускати можливість свого спростування. Принцип фальсифікації є фундаментальним у методологічній концепції К. Поппера, який відкинув запропонований логічними позитивістами принцип верифікації, оскільки емпірична перевірка через її індуктивність не може служити остаточним доказом.

Моделювання є сукупністю способів ідеалізації й абстрагування, аналізу й синтезу з метою мисленнєвого й формалізованого (спрощеного) представлення об'єктів (оригіналів) дослідження й вивчення на підставі цього представлення відповідних явищ, ознак, процесів, зв'язків, установлення закономірностей існування й функціонування об'єктів. Моделювання застосовується за умови неможливості чи ускладненості дослідження оригіналів у природному середовищі для визначення їхніх характеристик, оптимізації управління й користування об'єктами, для перевірки гіпотез тощо. Загальні методи є підґрунтям спеціальних методів лінгвістики (див. М. лінгвістики). Method

Методи лінгвістики(від гр. methodos - шлях дослідження) –

1) спосіб організації пізнавальної й дослідницької діяльності з метою вивчення явищ і закономірностей мови як об'єкта лінгвістики;

2) система процедур аналізу мовних явищ та / або перевірки отриманих результатів (у другому значенні метод ототожнюється з терміном "методика").

Методи лінгвістики є спеціальними і мають власну специфіку, на відміну від методів інших наук. Розроблення системи методів лінгвістики має два етапи: перший характеризується становленням власне лінгвістичних методів, другий - використанням методів інших наук щодо аналізу мови й її продуктів, зважаючи на домінування принципу експансіонізму в мовознавчих дослідженнях і прагнення до всеєдності наукових знань, яке спостерігалося вже починаючи з 20-х рр. XX ст. і набуло свого апогею у другій половині XX ст., хоч на застосуванні щодо лінгвістичних розробок доробку природничих наук, психології, логіки, математики й ін. ґрунтувалися окремі напрямки науки про мову значно раніше.

Серед найбільш загальних методів лінгвістики, які позначили парадигмальну зміну поглядів лінгвістів на мову, є порівняльно-історичний, типологічний, зіставний, структурний, функціональний і конструктивний методи. Кожний із цих методів має розгалужену систему методик дослідження й опису мови.

Порівняльно-історичний метод - це сукупність процедур реконструкції походження мов від прамов, установлення еволюційних змін і закономірностей розвитку споріднених мов шляхом їхнього порівняння на різних етапах формування. Він застосовує процедури встановлення спорідненості мов, порівняння мовних фактів у споріднених мовах, реконструкції праформ відповідної прамови, вияву законів мовного розвитку, зважаючи на закономірний еволюційний характер мовних змін. Методиками порівняльно-історичного методу є зовнішня та внутрішня реконструкція. Перша спрямована на відновлення попереднього стану мови, звукових, морфологічних форм, лексем і т. ін.; на інвентаризацію варіантів різних підсистем мови, на класифікацію їх за давністю виникнення на підставі показників лише однієї мови, узятоїу її синхронному стані. Кінцевою метою внутрішньої реконструкції є відтворення історії розвитку певної мови, їй проставлена зовнішня реконструкція, яка сприяє відновленню попереднього стану мови шляхом зіставлення генетично споріднених мов. У межах цього методу дієвою методикою є лінгвогеографічна, що може надати пояснення історичним фактам шляхом картографування поширення певних мовних явищ у відповідних регіонах.

Метою типологічного методу є диференціація мов світу залежно від їхніх структурних, граматичних і функціональних рис безвідносно до генетичної спорідненості. Базовим поняттям такої класифікації є тип мови, що передбачає сукупність певних семантико-граматичних характеристик за умови домінування найбільш загальної й імплікації інших.

Зіставний метод - головний метод контрастивної лінгвістики, спрямований на вияв спільних і специфічних рис зіставлюваних мов на всіх рівнях і в мовленні, тексті. Рівнями аналізу визнаються підсистеми мовної системи (Е. Косеріу), а також семіотичні рівні форми, значення й дистрибуції (як контекстуального оточення слова, так і його використання у певних ситуаціях). Зіставний метод застосовується з різною метою: поглиблення знань про одну з мов на тлі другої, вияву особливостей взаємодії мов у процесі оволодіння другою мовою, встановлення характерологічних рис сімей і груп мов тощо. Меті зіставлення споріднених мов може прислужитися й методика лінгвогеографії.

Структурний метод як головний спосіб аналізу мови у структурній парадигмі представлений різноманітними методиками синхронного аналізу мовних явищ як варіантів відносно складників цілісної систем и мови - інваріантів, які перебувають у жорстко детермінованій внутрішній ієрархії відношень. Він служить пізнанню внутрішньої організації мови. Структурний аналіз передбачає дослідження мови як системи із притаманними їй:

а) інваріантними елементами (фонемами, морфемами, лексемами, грамемами, реченнями), що в мовленні співвідносяться з регламентованими конкретними реалізаціями;

б) відношеннями між елементами (синтагматичними, парадигматичними й епідигматичними), які впорядковують елементи в ієрархію мовних рівнів.

Найбільш дієвими й поширеними в сучасних дослідженнях є структурні методики:

1) опозиційного аналізу, що служить для виділення різних класів мовних одиниць, визначення таксономії цих одиниць на базі їхньої семантично релевантної розбіжності за однією диференційною ознакою при схожості інших, тобто опозиції;

2) дистрибутивного аналізу, спрямованого на встановлення характеристик і функціональних властивостей мовної одиниці на підставі її оточення (дистрибуції), представленого одиницями того самого рівня мовної системи;

3) трансформаційного аналізу, який виявляє схожість і відмінність між синтаксичними конструкціями шляхом формулювання правил перетворення їхніх ядерних структур і вияву набору таких трансформацій за умови збереження лексичного складу конструкцій і синтаксичних зв'язків їхніх елементів;

4) аналізу безпосередніх складників, орієнтованого на представлення синтаксичної структури словосполучення (в американському варіанті - фразової структури) або речення у вигляді розкладення цілого на його складники, компоненти яких також можуть бути розкладені на елементи до рівня кінцевих складників;

5) компонентного аналізу, метою якого є встановлення структури значення слова як певним чином організованої сукупності елементарних змістовних одиниць - сем (семантичних множників);

6) комутації, спрямованої на виокремлення одиниць інваріантів і розмежування їх із варіантами шляхом взаємної підстановки зі зміною у плані змісту або форми;

7) ланцюжкового аналізу, що передбачає дослідження лінійних синтаксичних структур, представлених ядерними конструкціями і право- й лівобічними поширювачами - багатокомпонентними ланцюжками, членованими на інші елементарні одиниці.

Структурний метод нерідко ототожнюється з описовим, що являє собою також сукупність процедур інвентаризації, таксономії й інтерпретації досліджуваних мовних явищ на певному етапі розвитку мови (у синхронії). Однак описовий метод виокремлюється не всіма лінгвістами, оскільки опис структур, ознак мовних одиниць і характеристик мовних явищ застосовується і в інших методах. Узагалі-то, описовий метод уважається, як і структурний, альтернативним порівняльно-історичному як метод синхронного аналізу, однак за процедурами опису його можна віднести до різних методів залежно від класифікаційного параметра.

Мовознавці подають описовий метод як послідовність етапів:

1) виділення одиниць аналізу (інвентаризації");

2) членування виділених одиниць на менші складові одиниці (сегментації");

3) класифікації одиниць (таксономії");

4) вияву ознак груп таксономії (інтерпретації). Ці етапи властиві структурному методу, тому описовий метод не виділяється нами окремо, хоч може мати право на існування, як здається, не лише у структурній парадигмі.

Функційний метод, розроблений у межах прагматичної парадигми, передбачає дослідження мови в дії, у процесі функціювання з огляду на цілеспрямовану природу мовних одиниць і явищ. Цей метод застосовує методики моделювання функційно-семантичних полів, контекстуально-інтерпретаційного аналізу тексту, прагматичного й конверсаційного аналізу, аналізу дискурсу, діалогічної інтерпретації тексту тощо.

Конструктивний метод також є загальним методом лінгвістики, що передбачає побудову й конструювання об'єкта дослідження у вигляді спрощеної, гіпотетичної абстрактної схеми. Він покладений в основу дескриптивних методик тагмеміки Ч. Хоккета, генеративного методу моделювання глибинних синтаксичних структур, установлення трансформацій та обмежень на них, принципів і параметрів уродженої бази мовних знань Н. Хомського та його послідовників, аплікативно-породжувального методу С. Шаумяна та П. Соболевої, моделювання позиційних схем сучасного семантичного синтаксису на підставі граматики залежностей Л. Теньєра, рольової граматики Ч. Філлмора, пропозицій Б. Рассела, функціонально-істиннісної граматики Р. Монтегю і т. ін., концепцій логічного аналізу мови тощо.

У лінгвістичній семантиці застосовуються конструктивні методики інтерпретації значення за допомогою визначення елементарних складників і зв'язків між ними (семантичних графів), прийомів комбінаторики слів (Ю. Апресян, І. Мельчук, О. Жолковський), семантичних примітивів (А. Вежбицька і представники її школи), моделей когнітивної семантики (Дж. Лакофф, Р. Ленекер, Ж. Фоконьє, Л. Талмі, М. Тернер й ін.). У лінгвістиці тексту, теорії комунікації, перекладознавстві конструктивні методи застосовуються для розроблення моделей тексту, комунікативної ситуації, ситуації перекладу. У сучасній когнітивній і комп'ютерній лінгвістиці на підставі знакових символьних кодів логіки й математики, різних метамов мовознавства використовуються методики моделювання предикатно-аргументних структур, пропозицій у семантичному синтаксисі й логічному аналізі природної мови, фреймів (М. Мінський, Ч. Філлмор, Д. Норман, Д. Румельхарт, Л. Барсалу й ін.), схем (Ф. Бартлет), сцен (Д. Ватц), скриптів, сценаріїв і графів концептуальних залежностей (Р. Шенк), концептуальних графів (Дж. Сова), методики семантичного портретування (Ю. Апресян), ситуаційного й семантичного представлення інформації в автоматизованих системах синтезу й розпізнавання природної мови (Д. Поспелов, Н. Леонтьева, 3. Шаляпіна, Ю. Мартем'янов, В. Дорофеев й ін.). Одним із конструктивних М. л. є концептуальний аналіз.

Важливу роль у сучасному мовознавстві відіграють і лінгвостатистичні методи, що встановлюють частотність звуків, букв, їхніх сполук, слів із метою укладання частотних словників різних мов (сьогодні створено такі словники для 40 мов). Підраховано, що найбільше великих і малих частотних словників створено на матеріалі інглійської мови (далі російська, казахська, німецька тощо).

Лінгвостатистична методика дає змогу встановити авторство текстів, охарактеризувати особливості ідіостилю чи функційного стилю;

Окрім того, визначити швидкість мовних змін (метод глотохронології М. Сводеша, А. Крьобера, К. Кретьєна, Я. Чекановського й ін.); здійснити обробку результатів психолінгвістичних експериментів. Сферами застосування лінгвостатистичних методів є типологічне вивчення мов, універсологія, характерологія, контрастивістика, лінгвогеографія, діалектологія, лінгвістика тексту, перекладознавство, лінгводидактика, методика викладання мов тощо. Linguistic methods

Якщо раніше мовознавство традиційно робило наголос на використанні якісних методів дослідження, то за останнє століття воно все частіше звертає увагу на застосування кількісних методів, що явно сприяє розвитку прикладної та особливо компютерної лінгвістики.

Спеціалісти висловлюють припущення, що з часом дедалі більшої ваги набиратимуть кількісні й конструювальні методи дослідження мови, що зовсім не заперечуватиме паралельного використання інших традиційних методів.

Кожна конкретна дисципліна має свій унікальний перелік методів. Наприклад, квантитативна лінгвістика значною мірою спирається на методичний інструментарій статистики, комп’ютерна лінгвістика широко використовує методи теорії програмування й представлення знань, теорія впливу спирається на уявлення про значне варіювання мовних структур. Однак можна виокремити спільне для методу прикладної лінгвістики.

Перед описовою лінгвістикою стоїть завдання описати факти мови різних рівнів, тобто метод класифікування – виявлення сітки параметрів, які дають змогу охопити всі релевантні (в теорії) властивості мовних структур. Теоретична лінгвістика формує власне уявлення про релевантність в концептуальних моделях мови. Концептуальні моделі не просто описують, а пояснюють спостережувані факти, передбачаючи, наприклад, умови їхньої появи.

Що таке модель?

Поняття «лінгвістичної моделі» виникло в математичній лінгвістиці, оскільки формалізований запис. який дає змогу отримувати правильні тексти, і є модель якоїсь мови. Будь-яка формальна модель – це наявність однозначно заданих обєктів, відношень, які повязують ці обєкти і правил поводження з ними.

Метод моделювання мови і мовних процесів широко використовують лінгвісти, оскільки він дає змогу реалізувати теоретичні знання на практиці. Прикладна лінгвістика намагається будувати моделі, які відображають конкретні процеси мовномисленнєвої діяльності людини в тій чи іншій ситуації. У лінгвістиці особливо важливими є моделі мовної діяльності, тісно повязані з моделями мислення (моделі мислення досліджує логіка), оскільки логічні і граматико-семантичні форми – це форми того самого обєкта.

Моделювання в теоретичній лінгвістиці загалом відповідає ідеї моделюванню у природничій сфері. Метод моделювання використовують тоді, коли безпосередньо вивчити об’єкт моделювання із тієї чи іншої причини важко чи неможливо – наприклад, коли об’єкт руйнується під час безпосереднього контакту чи контакт є утрудненим. У цьому випадку об’єкт моделювання постає перед дослідником як «чорна скринька». Типовим прикладом є мислення людини і мова в усіх виявах. Вихідний пункт використання методу моделювання – уявлення про вхідну й вихідну інформацію (за широким розумінням), яка характеризує функціювання об’єкта. Для створення моделі необхідно знати, як поводить себе об’єкт моделювання в тих чи інших умовах. Створення моделі синтаксису природної мови спирається на факти можливості чи неможливості здійснення тих чи інших синтаксичних трансформацій. Якщо створена модель повторює аналогічну інформацію об’єкта моделювання, то модель функціює добре, адекватно. Теорія моделювання дозволяє перенести в цьому випадку перенести особливості побудови моделі на сам об’єкт.

Метод моделювання за всієї його універсальності має певні обмеження. Наприклад, Ю. Апресян відзначає, що моделювати можна лише ті властивості об’єкта, які не визначаються його фізичною природою. Успішно можна моделювати лише ті характеристики, які пов’язані зі структурною організацією об’єкта. На думку цього ж вченого, модель – це завжди ідеалізація об’єкта моделювання, його згрублення. Проте така модель має передбачати поведінку об’єкта і пояснювати її.

У теоретичній лінгвістиці часто використовують такі типи моделей:

компонентні моделі чи моделі структури (з чого зроблено Х);

передбачувальні моделі (передбачити поведінку Х за тих чи інших обставин);

імітувальні моделі (зовнішньо поводити себе як Х);

діахронійні моделі (як і чому змінюється Х з плином часу).

Існують й інші підстави класифікування лінгвальних моделей. І. Ревзін, спираючись на структурну традицію, виокремлює аналізувальні й синтезувальні лінгвальні моделі.

Синтезувальні моделі своєю чергою поділяють на власне синтезувальні (від смислу до форми) і породжуальні (від базової форми до різноманітності небазових форм) (Ревзин, 1977, с. 17-28). Ю. Апресян за характером об’єкта моделювання вирізняє моделі мовленнєвої діяльності (об’єкт моделювання – конкретний мовний процес чи явище), моделі дослідницької діяльності лінгвіста (моделі дослідження) та метамоделі (як об’єкт моделювання виступає вже наявний лінгвістичний опис) (Апресян, 1966, с. 99-113). Найважливішими є моделі, які імітують мовленнєву діяльність людини.

Описова й теоретична лінгвістика в теоретичному моделюванні виходять з еристики «the God’s truth» («Божественна Істина»).

Евристика (грец. heurisko — знаходжу, відшукую, відкриваю) — наука, яка вивчає творчу діяльність, методи, які використовуються у відкритті нового і в навчанні. Евристичні методи (друга назва Евристики) дозволяють пришвидшити процес вирішення задачі. Значний інтерес до їх дослідження виник у звязку з можливістю вирішення ряду задач (розпізнавання обєктів, доведення теорем і т. д.), в яких людина не може дати точний алгоритм вирішення, з допомогою технічних засобів. Метою Евристики є побудова моделей процесу вирішення якої-небудь нової задачі.

Класифікації мовних фактів і концептуальні моделі теоретичної лінгвістики претендують на описування того, як насправді влаштована мова.

Прикладна лінгвістика також використовує метод класифікування й метод моделювання. Однак оскільки завдання прикладної лінгвістики зосереджені в ділянці оптимізації функцій мови, а оптимізацію визначає конкретне завдання, то в мовознавстві використовують пізнавальну настанову, відому під жартівливою назвою «Фокус-покус» (шанобливіше – «Інженерний підхід»). Ця настанова як основну цінність висуває не пізнання того, «як все є насправді», а розв’язання конкретної задачі, в конкретному випадку – задоволення вимог «замовника», який має власну мету, часто дуже далеку від традиційних канонів лінгвістичного дослідження. Результати прикладних досліджень дуже часто є цікавими для теорії мови: прикладні моделі значно впливають на лінгвістичну теорію, сприяючи оновленню концептуального апарату сучасного мовознавства.

Найважливішою властивістю методів прикладної лінгвістики є оптимізація. Під оптимізацією розуміють такий опис (модель) проблемної ділянки, за якого ця ділянка зберігає в результативному представленні лише ті суттєві властивості, які необхідні для цієї практичної задачі. Якщо для теоретичного дослідження передбачено повний опис проблемної ділянки з усіма складностями, то прикладний оптимізований опис має бути задовільним тільки для цієї конкретної задачі.

Приймання, сприйняття й інтерпретація мовлення - це склад­ний процес, деталі якого дотепер ще мало вивчені.

Оскільки будова і функціонування мови недоступні прямому спо­стереженню, вивчення мови і продуктів її діяльності - текстів різ­ного типу - здійснюється переважно за допомогою моделювання. Моделювання ґрунтується на простих і найбільш доступних спостереженню й опису мовленнєвих рівнях. При цьому варто визначити принципову відмінність одних моделей від інших.

Існують два типи моделей опису мовленнєвої діяльності — опи­сові і відтворюючі.

Моделі описового (пояснювального) типупринципово можна застосовувати, не очікуючи від них певних результатів щодо породження мовленнєвого продукту, близького до того, який створила б людина. Пояснююча (пояснювальна) модель повинна лише несупе-речливо пояснити дію мови взагалі, незалежно від того, як саме мова моделюється в цілому або окремій її частині.

Моделі відтворювального типунабувають цінності тоді, коли справлений ними результат подібний до того, який був би отриманий внаслідок діяльності людини. Наприклад, переклад з однієї природ­ної мови на іншу може бути здійснений як людиною, так і комп'ю­тером: у другому випадку повинна бути використана певна відтворювальна модель перекладу, на основі якої побудовані алгоритм і сис­тема програм. Результати роботи моделі можна зіставити або порів­няти з наслідками людської мовленнєвої діяльності.

У мовознавстві праці, присвячені питанню моделювання мовленнєвої дійсності, одержали назву «теорія моделей спілкування». Це найменування означає, що за об'єкт дослідження взято насамперед будь-яку діяльність, яка називається спілкуванням, а за основний метод - загальний метод моделювання за допомогою комп'ютера.

Зрозуміло, окремі моделі значно спрощують і огрублюють дійсність, але сукупність різних моделей дозволяє відтворити повну узагальнену картину об'єкта. Згідно з традиційним описом процесу передавання повідомлень між мовцем і слухачем модель мо­вленнєвої комунікації може бути подана, як на рис. 2.2.

5:

Рис. 2.2. Загальна модель мовленнєвої комунікації: 1 - відправник; 2 - одержувач; 3 - повідомлення; 4 - шум (перешкода будь-якого типу); 5 - канал передачі; 6 - кодування; 7 - реалізація; 8 - сприйняття повідомлення; 9 - декодування; 10 - спільний інвентар знаків комунікації між партнерами.

Мовленнєва комунікація починається з мотивації мовця в си­туації комунікативної взаємодії. Наступна умовно виділена ланка ланцюга комунікативної взаємодії - це комунікативна інтенція, точно сформульоване рішення послати певне повідомлення.

Вивчення реалізації і контролю моторних програм повинно бути пов'язане з обробкою інформації в центральній і периферійній нер­вовій системі. Імовірно, що в центральній нервовій системі не існує функційного центру, який би спеціалізувався на обробленні чисто лінгввальної інформації. Вузли, що відповідають за опрацювання лінгвальної інформації, очевидно, відповідають і за інші функції.

Акустичний мовленнєвий сигнал варто розглядати в нашому випадку як один із можливих компонентів, що сприяють розпізнаван­ню лінгвальниих структур.

Основна одиниця мовленнєвого спілкування - це мовленнєвий комунікативний акт, що як закінчена частина мовленнєвої дії має межі.

Межі комунікативного акту (КА) звичайно визначаються досягненням певної стратегічної (для даного акту) мети. У тому випадку, коли її не досягнуто, акт спілкування кваліфікується як невдалий.

Основні компоненти КА різняться за своєю сутністю і можуть бути подані схематично в такий спосіб:

• комуніканти: К1, К2,... К5;

• комунікативний текст (у випадку діалогу — діалогічний текст);

• процеси вербалізації і розуміння;

• умови даного КА;

• практичні цілі (ПЦ);

• комунікативні цілі (КЦ).

Стисло охарактеризуємо ці компоненти.

1. Комуніканти розглядаються як автомати з певною внутріш­ньою побудовою, з особливою організацією суб'єктивних зна­ків інформації - знань, уявлень, образів, почуттів.

2. Комунікативний текст складається з мовленнєвого проду­кування розгорнутих реплік, які по черзі створюють кому­ніканти.

3. Психолінгвістичні процеси спілкування зводяться до двох принципово різних, але тісно взаємопов'язаних видів вербалізації і розуміння (початковий етап першого з них - фор­мування комунікативного задуму - найчастіше аналізується як самостійний процес).

4. Умови КА - це загальний активний контекст акту спілку­вання, що включає як сам акт спільної діяльності, так і при­вхідні, фонові обставини (за своєю природою світ обставин розпадається на фізичну сферу і психосферу).

5. Практичні цілі випливають із ходу тієї практичної діяльно­сті, до якої включено КА.

6. Комунікативні цілі - це наміри, що надають осмисленості звертанню комуніканта до свого партнера.

Відповідно до приведеної схеми КА ми можемо говорити про комплексні моделі КА в цілому або про моделі його окремих компонентів. Зауважимо, що елементарною одиницею КА є вербалізація або розу­міння якогось мовленнєвого утворення. Принцип моделювання КА залежить від типу акту спілкування. Реальні комп'ютерні системи не претендують на безмежну універсальність, а моделюють певні типи спілкування. Вони тісно пов'язані з прийнятим у прикладній лінгві­стиці поняттям субмови, що означає сукупність мовленнєвих засобів, необхідних і достатніх для побудови і розуміння текстів певної сфери спілкування. Носії певної субмови утворюють комунікативний соці­ум. Його представники набагато легше розуміють один одного, ніж носії загального знання мови.

Типологія діалогів може служити основною базою побудови мо­делі спілкування як самих діалогів, так і розірваних монологічних текстів вольового виконання: накази, інструкції, оголошення, довід­ники, правила, рецепти, поради тощо. Усі вони мають свої комуніка­тивні цільові характеристики.

Приклад. Візьмімо категорію часу. Теоретичний підхід, залежно від обраної концепції, вимагатиме такого.

1) Описова лінгвістика – опис граматичної категорії часу (виокремлення грамем, морфологічних способів вираження грамем, сполучуваність грамем категорії часу з грамемами інших граматичних категорій), класифікація лексики зі значенням часових відношень, класифікація синтаксичних конструкцій).

2) Теоретична лінгвістика (в межах рівневих моделей мови) – семантика часових відношень → способи вираження на синтаксичному рівні; → способи вираження на лексичному рівні; → способи вираження на морфологічному рівні.

Прикладний опис виглядатиме зовсім по-іншому.

· складання технічного завдання (визначає замовник);

· аналіз проблемної ділянки (скільки типів часових відношень представлено у проблемні ділянці і які формальні способи вираження часових відношень у цій підмові);

· формування метамови, способів описування проблемної ділянки, сумісних із іншими використовуваними метамовами;

· застосування метамови → результувальне представлення (модель) проблемної ділянки;

· перевірка результувального представлення (пояснювальна й передбачувальна сила моделі; комп’ютерна реалізація чи експеримент).

У логіці і лінгвістиці, метамоìва — мова, що використовується для описання інших мов (вихідні мови). Формальні синтаксичні моделі для описання граматики, наприклад породжувальна граматика — є різновидами метамови. Ширше, це може бути будь-яка термінологія або мова, що використовується для обговорення самої мови — наприклад, граматика, або судження про використання мови.

Прикладні моделі загалом

· орієнтовані на конкретні підмови, а не на всю мову загалом;

· як правило, вони вимагають більшого ступеня формалізації;

· прикладні моделі використовують знання про мову вибірково;

· прикладні моделі не розрізняють власне лінгвальний й екстралінгвальний аспекти семантики мовних висловів;

· прикладні моделі в суттєво більше згрублюють модельований об’єкт, ніж теоретичні моделі;

· прикладні моделі не накладають жодних сутнісних обмежень на інструмент моделювання.

Oтже, необхідно також підкреслити одну надзвичайно важливу обставину, яка має врятувати від вульгаризації або від дилетантських спроб в галузі, яка має розглядатися з усією серйозністю. Дослідження ПЛ не можна змішувати також і з рутинної діяльністю в різних практичних сферах. "Викладання мови", наприклад, здійснюється в широкому педагогічному контексті, який лише частково збігається з лінгвістикою. ПЛ не можна зводити до "прикладних методик", до викладання мови як такої, так само як і до роботи обчислювальної машини, що здійснює автоматичний переклад, або до різного роду процедур, що застосовуються при лікуванні мовних розладів. Зрозуміло, абсолютно необхідно, щоб фахівці з прикладної лінгвістиці перебували в безпосередньому контакті з практичною діяльністю і - в міру того, як вони здобувають необхідні знання - могли висловлювати свої рекомендації, накопичувати дані і перевіряти свої гіпотези і результати, беручи участь у викладанні мови, або застосовувати ті або інші процедури при лікуванні афазії.

Однак прикладна лінгвістика - це галузь спеціального прикладного дослідження, до якого підготовлений не всякий викладач мови. Точно так само лінгвіст, який "знає" лінгвістику, і тільки її, не зможе працювати в галузі ПЛ, якщо у нього немає контактів з фактами ("аудиторія" , клініка афатичних захворювань) і хоча б елементарних знань з різноманітних галузей (педагогіки, психології та ін), а також досвіду дослідницької роботи, безпосередньо пов'язаної з конкретною дійсністю.

У сучасній науці можна виділити два фундаментальні напрямки: з одного боку, глибока спеціалізація в окремих галузях (як результат відкриття нових аспектів, які вимагають більш глибокого їхнього пізнання адекватними засобами), а, з іншого боку, прагнення до між-або мультидисциплінарного підходу (як результат прагнення знайти комплексні засоби вивчення явищ, багатосторонність яких розкривається в процесі еволюції наук, і як бажання досягти "єдності у множинності"). Звідси й труднощі у спробах зберегти зв'язок між спеціалізацією і роз'єднанням галузей, які збігаються за своїми об'єктами, проблемами, методами або інтерпретаціями.

Ситуація з положенням ПЛ в системі наук характеризується тим, що, будучи галуззю, яка використовує власне лінгвістичні дані, прикладна лінгвістика має звертатися до багатьох інших дисциплін або навіть до мультидисциплінарних наукових утворень (тобто вона має запозичувати дані і методи у інших дисциплін або наук і спаювати їх в щось ціле).

Складаючи підручник будь-якої мови для іншомовних дітей необхідно враховувати психолінгвістичні дані (вплив рідної мови учня), дані психології (розподіл матеріалу відповідно до можливостей людської пам'яті, вікових особливостей), педагогіко-дидактичні дані (співвідношення в навчальному плані з іншими предметами, вже пройденими або ж тими, які одночасно вивчаються), методичні (відбір методів викладання), соціокультурні, соціолінгвістичні дані та ін. При вирішенні проблем автоматичного перекладу ПЛ не може ігнорувати кібернетику, математику, обчислювальну техніку, програмування та ін. А при встановленні процедур лікування афазії іноді важко вирішити, чи то лікарі "роблять" прикладну лінгвістику, чи то лінгвісти "роблять" неврологію. Точно так само проблеми і методи ПЛ значною мірою перебувають в такому тісному зв'язку з проблемами і методами прикладної психолінгвістики, що вони перекривають одна одну, і буває важко визначити, чи йде мова про прикладну лінгвістику або ж про прикладну психолінгвістику.

Головна помилка, що допускають, таким чином, у прикладній лінгвістиці, полягає в прагненні вирішити проблему лише лінгвістичними засобами (і часто такими лінгвістичними засобами, які виходять з розуміння "мови" як абстрактного феномена). Оскільки ж відправною точкою для розуміння "мови" є тлумачення "мови" як людського феномена, то з цього повинні бути зроблені всі висновки і мульти-дисциплінарний підхід не повинен знати ніяких обмежень. У подібній ситуації не так важливо підібрати точне найменування для галузі або предмету, до яких "належить" те чи інше дослідження або діяльність, як важливо зберегти специфічну рису об'єкта - розуміння мови як людського феномена.