Техніка мовлення. Складові частини техніки мовлення
Тема 2.1. ТЕХНІКА МОВЛЕННЯ. СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ТЕХНІКИ МОВЛЕННЯ
Питання до розгляду
1. Техніка мовлення. Складові частини техніки мовлення.
2. Володіння диханням. Рекомендації. Завдання. Вправи.
3. Уміння керувати голосом: Пауза. Вправи.
4. Уміння керувати голосом: Сила голосу. Завдання. Вправи.
5. Уміння керувати голосом: Висота голосу. Рекомендації. Завдання. Вправи.
6. Уміння керувати голосом: Темп. Завдання. Вправи.
7. Уміння керувати голосом: Тембр. Завдання. Вправи.
Техніка мовлення. Складові частини техніки мовлення
Щоб досягти належної техніки мовлення,необхідно: 1) вільно володіти диханням, тобто без поспіху заповнювати легені достатньою для проговорювання кількістю повітря, раціонально дозувати його при промовлянні слів, словосполучень і висловлень;
2) уміло керувати голосом, забезпечуючи звучне, варійоване висотою, силою, темпом і тембром (забарвленням) говоріння або читання вголос як виду мовленнєвої діяльності;
3) виробити навички чіткої, ясної артикуляції (тобто роботи мовних органів, спрямованих на творення звуків; інакше кажучи, — дикції) звуків;
4) засвоїти і бездоганно оперувати орфоепічними (від орфоепія — «правильна вимова») нормами.
Ці чотири складові частини визначають зміст техніки мовлення і становлять підготовчий етап опанування мовленнєвої культури.
Однак, працюючи над виробленням умінь прилюдного говоріння або читання, слід бути свідомим того, що техніка мовлення сама по собі не існує. Вона є знаряддям, за допомогою якого втілюється зміст повідомлюваного. Задум виступу перед аудиторією, характер розмови, ситуація спілкування, а в читанні жанр (поетичний, прозовий), тема твору диктують їх інтонаційне оформлення. Вироблення навички техніки мовлення треба починати зі знайомства з текстом твору чи уривка, з усвідомлення характеру переданих у них думок.
2. Володіння диханням. Рекомендації. Завдання. Вправи.
У повсякденні мовець не задумується над тим, як дихає, бо дихання — природний процес. Його не помічають. Однак, наприклад, для спортсменів багатьох видів спорту важливо уміти дихати. Бігуни на спринтерських (коротких) і стайерських (довгих) дистанціях досягають рекордів завдяки натренованому диханню.
Своєрідною дистанцією в учителя (вихователя) є урок (заняття), впродовж якого йому доводиться координувати вдих і видих з інтонаційними змінами голосу. Для цього також потрібно тренуватись, оскільки дихання при говорінні або читанні відрізняються від природного.
Фізіологічний процес дихання здійснюється трьома фазами: повільний вдих – повільний видих – пауза. При говорінні (а також читанні) цей ритм порушується. Так, витративши повітря на проговорювання, мовцеві треба швидко підготувати легені до подальшого акту говоріння. Це й викликає скорочення першої фази (вдиху) дихання. Що ж до другої — видиху, то вона при говорінні одразу не настає, як буває при звичайному диханні. Зумовлюється це необхідністю підготуватись до проговорювання наступної фрази (під фразою розуміються і речення, і його частини, обмежені короткими паузами). Цим викликається пауза, якої при фізіологічному процесі дихання після першої фази немає. Видих при говорінні не довільний: він може бути швидкий і уповільнений, з паузами і без них. Залежить це від ситуації мовлення, задуму розповіді чи змісту твору при читанні. 3 цього легко зробити висновок, що процес говоріння і читання вголос вимагає уваги до керування диханням — важливим засобом техніки мовлення.
Розглянемо, що вкладається в поняття «керувати диханням». Почнемо із запитання: яку кількість повітря слід набирати в процесі мовлення? Відповідь не приховує нічого незвичного: повітря треба вдихати стільки, щоб вистачило проговорити (чи прочитати) відрізок мовлення до паузи, зумовленої логічним завершенням фрази і потребою чергового вдиху. Що ж для цього необхідно зробити?
Дехто гадає, що найкращий спосіб бути готовим до говоріння — вдихнути якомога більше повітря. Це — хибне переконання. Набраним «по вінця» повітрям можна не скористатися: воно вирветься в першу секунду. Про керівництво диханням у цьому випадку годі думати. В ефективному керуванні диханням важливу роль відіграє розвинене грудно-черевне (глибинне) дихання. На відміну від плечового (поверхового) воно дозволяє повністю заповнити легені повітрям. Обсяг набраного при грудно-черевному диханні повітря дозволяє вільно володіти голосом, дає змогу тривалий час, не перериваючи мовленнєвого потоку, вести розмову або читати. Розвивати саме такий тип дихання — одне із завдань освоєння техніки мовлення.
Ведучи розмову чи читаючи, не слід звільняти дихальний апарат до кінця. У ньому завжди має залишитися невеликий запас повітря. Це попередить квапливе поглинання повітря і забезпечить непомітний, беззвучний вдих. Звичайно вдихають і видихають через рот і через ніс. Гігієнічно виправданим вважається дихання через ніс. Годиться дотримуватись гігієнічного правила. Але, набираючи повітря носом, не обов'язково закривати рот.
Виконання вправ слід починати з глибоким переконанням, що вміти дихати — перший, але важливий крок до володіння голосом — головним Інструментом виразності, дохідливості й естетичного впливу на співбесідника і слухача.