Підходи до тлумачення поняття девіантної поведінки як форми соціальної дезадаптації

У словнику В. Даля поняття девіації визначено як «ухилення від вірного шляху». Словники із психології, соціології, соціальної педагогіки і соціальної роботи тлумачать девіантну поведінку (від лат. deviatio – відхилення) як систему вчинків, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам (деструкції, дезорганізуючі відхилення, злочинна, аморальна поведінка); поведінку, яка не узгоджується з нормами, не відповідає соціальним очікуванням [20].

Характеризуючи девіантну поведінку з медичної точки зору, дослідники за основу диференціації показників цього явища висувають нервово-психічні патології особистості, акцентуації характеру, генетичну обумовленість, фізичні і психічні недоліки дітей та інші фізіологічні і психобіологічний характеристики (В. Кащенко, А. Личко, Н. Зелінська та ін.).

Соціологічне трактування поведінкових девіацій враховує соціальні і культурні фактори, що впливають на їх формування. Причиною девіантної поведінки більшість соціологів, починаючи з Е. Дюркгейма, вважають соціальну дезорганізацію і результати неправильної соціалізації у дитинстві (В. Андрущенко, В. Болгаріна, М. Вебер, Е. Гідденс та ін.) [23].

Морально-правовий (кримінологічний) аспект девіантної поведінки розробляється правознавцями, педагогами, психологами (А. Долгова, А. Габіані, Ю. Аргунова, В. Єрмаков, Г. Мінковський, А. Нікітін Д. Фельдштейн) з урахуванням антисоціальної спрямованості особистості, характеру проступків і правопорушень, злочинних установок особистості, спрямованості людини на порушення суспільних норм.

Психологія (М. Алемаскін, С. Белічєва, С. Бодмаєв, Н. Вербинська, Л. Зюбін, А. Кочетов, М. Максимова) розглядає девіантну поведінку відносно вікового періоду розвитку особистості, роблячи акцент на особистісних факторах (емоційна незрілість, песимізм і надмірна веселість, замкненість, психологічна нестійкість, навіюваність, тривожність, нездатність долати складні життєві ситуації соціально прийнятними способами, імпульсивність, лабільність настрою тощо).

Педагогічні дослідження девіантної поведінки (М. Алємаскіна, А. Гройсман, В. Матвєєв, О. Бєлкін та інші) за основу беруть характер суспільної активності школярів, рівень важковиховуваності і педагогічної занедбаності, ситуації успіху чи неуспіху у навчанні, характер міжгруповихстосуніків у класному колективі тощо. Сучасні дослідники розглядають девіантну поведінку („аберація поведінки”) як „поведінку, яка порушує загальноприйняті правила, норми, стандарти поведінки, що визнаються й схвалюються в системі конкретної культури” (Г. Аванесов); „поведінку, яка є наслідком негативних процесів соціалізації” (Л. Вєйландє); „система вчинків чи окремі вчинки, які суперечать прийнятим у суспільстві нормам і проявляються у вигляді незбалансованих психічних процесів, дезадаптованості, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від морального та етичного контролю особистості над власною поведінкою” (А. Капська) [22].

Отже, серед вітчизняних та зарубіжних дослідників не існує єдиної точки зору на термін "девіантна поведінка". Одні вважають, що мова має йти про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, інші пропонують включати в це поняття тільки порушення правових норм, треті -різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, вбивства).
На нашу думку, девіантна поведінка – це поведінка, що завжди пов'язана з певною невідповідністю людських вчинків, дій, способів діяльності поширеним в суспільстві чи групах нормам, правилам, стереотипам, очікуванням, цінностям. При цьому девіантна поведінка може виступати як засіб досягнення мети, як спосіб психологічного розвантаження, як самоціль, що задовольняє потреби людини в самореалізації та самоствердженні.

У теорії девіантної поведінки виокремлюють кілька підходів до оцінки поведінкової норми і девіацій. У табл. 1.1.стисло подано поділ девіантної поведінки на три типи, залежно від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства[2].

Таблиця 1.1.

Теорії девіації

Назва теорії	Представник теорії	Основні положення теорії
Біологічні	Ч. Ломбразо	Особливості анатомічної будови тіла є причиною девіації
У. Шелдон	Існує зв'язок між фізіологічними особливостями організму та формами поведінки людини
У. Пірс	Наявність зайвої ігрек-хромосоми у чоловіків обумовлює схильність до кримінальної поведінки
Психологічні та психіатричні	З.Фрейд	Конфліктність особистості, що є результатом боротьби між свідомим та підсвідомим, викликає девіації
Ж.Пінатель	Егоцентризм, агресивність, центральний стрижень кримінальної здатності
КресліШуеслер	Наявність психологічних комплексів є причиною девіації
К.Хорні Г. Салліван	Причини відхилень у поведінці особистості дефіцит емоційного контакту, спілкування з матір'ю в перші роки життя дитини
А.Адлер	Відхилення в поведінці є результатом нездатності індивіда встановити адекватний контакт з оточуючим середовищем
М.Герберт	Невпевненість в собі та низька самооцінка є джерелом соціальної дезадаптації
Соціологічні
1. Теорія соціального контролю	Е. Дюркгейм	Деякий рівень девіації завжди притаманний суспільству, як температура людського тіла; треба попереджувати лише "сплески", ріст різних форм девіантної поведінки
2. Теорія аномії	Р. Мертон	Девіантна поведінка обумовлена розбіжністю між виголошеними даною культурою цілями та соціально схваленими способами їх досягнення
3. Теорія соціаліза­ції	КоуенСазерленд	Девіантної поведінки люди навчаються в процесі засвоєння культури певної групи
4. Культурологічні теорії	С.Селлін О.Турк	Причиною девіації є конфлікти між нормами субкультури та офіційної культури на основі того, що індивіди одночасно входять у різні етнічні, соціальні, політичні та інші групи.
5. Теорія стигма­тизації (клейміння)	Г. Беккер. Гофман Ф. Танненбаум	Девіантність не властивість, що притаманна певній соціальній поведінці, а наслідок соціальної оцінки (стигмації, "клейміння") певної поведінки як девіантної;

Отже,як ми бачимо існує багато різних підходів до тлумачення девіантної поведінки, однак, найбільш вдалою вважається типологія девіантної поведінки, Р.Мертона, яка виходить з того, що девіація виникає внаслідок аномії - розриву між культурними цінностями-цілями та соціально схваленими засобами їх досягнення [9]. Тому ми дійшли до висновку, що девіантна поведінка завжди пов'язана з певною невідповідністю людських вчинків, дій, способів діяльності поширеним в суспільстві чи групах нормам, правилам, стереотипам, цінностям. При цьому девіантна поведінка може виступати як засіб досягнення мети, як спосіб психологічного розвантаження, що задовольняє потреби людини в самореалізації та самоствердженні.