Удосконалення змісту освіти в сучасній загальноосвітній школі
Важливою умовою вдосконалення змісту шкільної освіти є подолання суперечності між суспільними вимогами, щодо загальноосвітньої підготовки учнів і потребами та інтересами особистості. У процесі формування змісту освіти необхідно враховувати і забезпечувати збалансованість особистісних і загальнодержавних інтересів. Це обумовлює наявність двох основних напрямів формування змісту освіти: державного (постановка обов’язкових для всіх вимог до загальноосвітньої підготовки) та особистісного (забезпечення індивідуальної зорієнтованості змісту освіти). Останній робить реальною для кожного учня можливість вибирати предмети і курси, які поглиблюють і доповнюють визначений державою навчальний зміст.
Однією з необхідних умов удосконалення змісту шкільної освіти є забезпечення його посильності для учнів. Як відомо, сучасний зміст загальної середньої освіти характеризується недостатнім ступенем обґрунтованості, великим обсягом і складністю. Це є вагомою причиною зниження інтересу учнів до навчання, їх психофізіологічного перевантаження. У зв’язку з цим необхідно створити державні загальноосвітні стандарти, які будуть враховувати реальні навчальні можливості учнів різних вікових періодів, запобігати впровадженню дріб’язкового фактологічного матеріалу, а також інформації, яка не несе суттєвого загальноосвітнього навантаження. Важливо також окреслити загальні контури змісту середньої освіти на рівні обґрунтування, переліку і загальних характеристик освітніх галузей, що мають вивчатися в школі, без поділу їх на конкретні навчальні предмети. Такий узагальнений підхід дає змогу представити навчальний зміст як єдине ціле, розробити засади його формування, оцінити за критеріями необхідності і достатності. Важливою складовою гуманізації змісту освіти є забезпечення особистісної значущості для кожного школяра засвоєних знань.
Таким чином, формування змісту загальної середньої освіти повинно задовольняти таким вимогам (принципам):
1. Відповідність соціальному замовленню суспільства (всебічний розвиток особистості, її нахилів, здібностей і талантів).
2. Забезпечення високого наукового і практичного значення навчального матеріалу, що становить основу змісту освіти.
3. Гуманістична спрямованість змісту загальної середньої освіти (задоволення потреб та можливостей особистості, її вільний розвиток).
4. Урахування реальних можливостей процесу навчання (закономірностей, принципів, методів, організаційних форм, рівня загального розвитку учнів, матеріально-технічної бази).
5. Полікультурність змісту освіти (оптимальне поєднання гуманітарної, природничої та естетичної освіти, зв’язок з національною культурою і традиціями).
6. Інтегративність змісту (орієнтація на інтегровані курси, структурування знань як засобу цілісного розуміння та пізнання оточуючого світу).
7. Єдність змістової і процесуальної сторін навчання (поєднання пізнавальної і практичної творчої діяльності в процесі вивчення навчальних дисциплін).
8. Послідовність змісту (планування і логіка його розгортання).
9. Доступність змісту (оптимальна кількість наукових понять і термінів, які необхідно засвоїти).
В дидактичній теорії розроблена система критеріїв відбору основ наук.
1. Критерій цілісного відображення у змісті освіти завдань формування основних сторін особистості. Цей критерій вимагає, щоб в навчальній програмі були представлені всі основні теорії, закони і поняття, основні види діяльності.
2. Критерій високої наукової і практичної значущості змісту, який включений в основи наук. В програмі необхідно залишати найбільш універсальні та інформативні елементи змісту, які важливі для розкриття сутності теорій, законів і основних понять.
3. Критерій відповідності складності змісту реальним навчальним можливостям учнів даного віку. Для встановлення такої відповідності використовуються діагностичні контрольні роботи, аналіз результатів вступних екзаменів, лабораторний експеримент.
4. Критерій відповідності обсягу змісту навчального матеріалу часу, який необхідно затратити для його вивчення. В результаті застосування цього критерію із навчальної програми вилучаються деякі менш важливі питання і факти.
5. Критерій урахування міжнародного досвіду побудови змісту середньої освіти.
6. Критерій відповідності змісту навчально-методичній і матеріальній базі сучасної школи.
7. Критерій гуманізації змісту освіти передбачає забезпечення особистісної значущості для кожного учня засвоєних знань, реалізацію принципу природовідповідності у навчанні.
Як відомо, зміст загальної середньої освіти поділяють на два компоненти:державний і шкільний.
Державний компонент визначає обов’язкові для вивчення навчальні предмети в усіх загальноосвітніх навчальних закладах. Це має забезпечити досягнення кожним випускником середньої школи мінімального обов’язкового освітнього рівня незалежно від типу навчального закладу чи його регіональної належності. Він складається з таких предметів і курсів (освітніх галузей):
“суспільствознавство” – історія України, всесвітня історія, українознавство, основи суспільствознавства, права, економіки, “Людина і Світ”;
“мова і література” – українська мова, українська література, мова і література національних меншин, іноземна мова, зарубіжна література;
“культурознавство” – музика, образотворче мистецтво, основи етики й естетики;
“природознавство” – природознавство, фізика і астрономія, хімія, біологія і екологія, географія;
“математика” – математика, алгебра, геометрія;
“фізична культура і здоров’я” – фізична підготовка, допризовна підготовка юнаків, безпека життя і діяльності людини, валеологія;
“технологія” – трудове навчання, виробничі технології, основи виробництва, інформатика.
Ці обов’язкові для вивчення предмети становлять основу загальної середньої освіти, є її державним стандартом. На їх вивчення припадає 80% навчального часу, з якого 35% відведено на вивчення суспільно-гуманітарних навчальних дисциплін, 25% – на природничо-математичні, 16% – на оздоровчо-трудові, 5% – на естетичні науки.
Шкільний компонент розширює і поглиблює зміст загальноосвітньої підготовки школярів, забезпечує їхній індивідуальний розвиток, формування пізнавальних інтересів і нахилів. Він передбачає години для вивчення предметів і курсів, які учні можуть обрати за бажанням. Цей компонент реалізується в основному через проведення факультативних занять, організацію гурткової роботи тощо. Шкільний компонент відображає також етносоціальну своєрідність реґіону, його історію та культуру, національні традиції.
До змісту освіти належать ікомпоненти змісту навчального матеріалу з кожного предмета:
1. Емпіричний – відображає зовнішні зв’язки та відношення предметів і явищ.
2. Практичний –передбачає підтвердження теоретичних знань практикою.
3. Теоретичний – передбачає відображення об’єктів у системі понять і категорій.
4. Документи, які визначають зміст освіти: нормативні документи, навчальні плани, навчальні програми, підручники, посібники.
Зміст освіти відображається в навчальних планах, програмах, підручниках, дидактичних матеріалах для самостійної роботи, наочних посібниках.
Навчальний план – документ, затверджений Міністерством освіти і науки України, який визначає склад навчальних предметів, розподіл їх за роками із визначенням кількості годин (уроків), які відводяться на вивчення кожного предмета в тиждень.
Включення тої чи іншої дисципліни в навчальний план визначається її функціями у змісті освіти і замовленням суспільства. З урахуванням цього в навчальний план введено нові предмети: основи інформатики з 5-го класу, етика, екологія.
У практиці загальної середньої освіти використовується декілька типів навчальних планів: базовий, типовий і навчальний планшколи.
Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів – це основний державний нормативний документ, який є складовою частиною державного стандарту загальної середньої освіти. Він визначає структуру змісту загальної середньої освіти через інваріантну і варіативну складові, освітні галузі та забезпечує розподіл годин між ними за роками навчання; обумовлює гранично допустиме тижневе навантаження учнів для кожного класу. Інваріантна складова змісту є спільною для всіх загальноосвітніх закладів України і визначає її загальнодержавний компонент, який забезпечує необхідний для кожного учня обсяг і рівень знань, умінь і навичок. Варіативну складову формує навчальний заклад, ураховуючи інтереси, бажання учнів і батьків, можливості школи (шкільний компонент).
Базовий навчальний план є основою для розробки Міністерством освіти і науки України типових навчальних планів для різних типів загальноосвітніх навчальних закладів.
Навчальний план загальноосвітньої середньої школи – це нормативний документ, який не тільки визначає структуру навчального року, кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет, але й ураховує додаткові години на проведення індивідуальних і групових занять, факультативів, гуртків тощо.
Вимоги до навчального плану:
1. Спрямованість на всебічний розвиток особистості школяра.
2. Забезпечення потреб суспільства.
3. Урахування рівня розвитку науки.
4. Урахування рівня розвитку учнів, їх потреб та інтересів.
5. Урахування здобутків національної культури і традицій.
На основі навчального плану створюють навчальні програми, які розкривають зміст навчального матеріалу з кожного предмета і встановлюють послідовність його вивчення.
Навчальні програмизатверджуються вищим державним органом (Міністерством освіти і науки України). Вони містять загальну характеристику змісту матеріалу з кожної дисципліни, розподіляють його за роками навчання і темами. Будь-яка навчальна програма передбачає такі розділи: 1) пояснювальну записку, в якій відображено цілі навчання; 2) зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначеною кількістю годин на кожну; 3) обсяг знань, умінь і навичок з даного предмета для учнів кожного класу; 4) методичні рекомендації педагогу з організації і проведення занять, перелік дидактичних матеріалів; 5) критерії оцінювання знань, умінь і навичок з кожного виду роботи. Детальне знайомство з пояснювальною запискою до навчальної програми – обов’язок вчителя.
Навчальні програми часто зазнають змін: їх удосконалюють, розвантажують від другорядного і надто складного матеріалу, підвищують їх науковий рівень, забезпечують реалізацію міжпредметних зв’язків.
На сучасному етапі існують такі системи викладу змісту навчального матеріалу:
1. Лінійна – безперервна послідовність матеріалу від простого до складного у відповідності з принципами послідовності, систематичності, доступності (нове будується на основі вже відомого і в тісному зв’язку з ним). Лінійний принцип побудови програм дає економічність, оскільки унеможливлює надлишкове дублювання матеріалу.
2. Спіральна – неперервне розширення і поглиблення знань з певної проблеми.
3. Концентрична – повторне вивчення певних розділів, тем з метою більш глибокого проникнення в сутність явищ та процесів.
4. Мішана – комбінація різних систем викладу.
Подальша конкретизація змісту освіти здійснюється в шкільних підручниках, які є основним джерелом знань і організації самостійної роботи учнів.
Підручник – книга, що містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни у відповідності з цілями навчання, встановленими програмою і вимогами дидактики. В підручнику втілюються важливі компоненти змісту освіти: знання про природу, суспільство, техніку, людину, способи діяльності, закони тощо. Окрім цього в підручнику є завдання, вказівки і методичні рекомендації.
Вимоги до підручників: висока науковість, доступність, точність, ясність і яскравість викладення, практична спрямованість, міжпредметні зв’язки. Підручник повинен бути одночасно стабільним і мобільним (введення нових елементів знань без порушення основи).
Сучасний підручник виконує такі основні функції:
1.Освітню – функція підручника, що полягає в забезпечені процесу засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань стосовно до сучасного рівня розвитку конкретної науки, формуванні в учнів пізнавальних умінь та навичок.
2. Розвивальну – функція підручника, яка сприяє розвитку учня, формує його перцептивні, мнемонічні, розумові, мовні та інші здібності.
3.Виховну – функція підручника, яка полягає в його здатності впливати на світогляд учня, його моральні, естетичні почуття, ставлення до праці, навчання, формувати й удосконалювати певні риси особистості школяра.
4.Управлінську – функція підручника, яка полягає в програмуванні певного типу навчання, його методів, форм і засобів, способів застосування знань у різних ситуаціях.
5.Дослідницьку – функція підручника, яка полягає в спонуканні учня до самостійного розв’язування проблеми.
Основні функції підручника пов’язані із системою дидактичних принципів науковості, доступності, цілеспрямованості, систематичності і послідовності, всебічності, зв’язку з життям та ін.
Принципи формування змісту навчального матеріалу підручника:
1. Логічний – принцип формування змісту навчального матеріалу підручника, який передбачає його розміщення у відповідності до сучасної логічної структури відповідної науки.
2. Психологічний – принцип формування змісту навчального матеріалу підручника, який передбачає виклад матеріалу з урахуванням пізнавальних можливостей учнів
3. Генетичний – принцип формування змісту навчального матеріалу підручника, що передбачає його розміщення у такий послідовності, в якій він формувався історично.
Структура підручника містить тексти та позатекстові компоненти.
Тексти підручника поділяють на основний, додатковий і пояснювальний. Крім цього за характером відображення дійсності і дидактичною метою тексти в підручнику поділяють на теоретичні й емпіричні.
Тексти теоретичного характеру містять: теорії, закономірності, методологічні знання. Тексти емпіричного характеру: факти, явища, події, вправи, правила.
За провідним методом викладу матеріалу тексти підручника поділяють на:
Репродуктивні – високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням тексти підручника, які відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання.
Проблемні – тексти підручника (форма монологу ), в яких визначено суперечності, розв’язується проблема, аргументується логіка руху думки.
Програмовані – зміст “подається” частинами, а засвоєння кожного «кроку» інформації перевіряється контрольними запитаннями.
Комплексні – тексти підручника, які містять певні дози інформації, необхідної учням для розуміння проблеми, а сама проблема визначається логікою проблемного навчання.
Позатекстові компоненти підручника:
· Апарат організації засвоєння – запитання і завдання, інструктивні матеріали (пам’ятки, зразки розв’язків задач, прикладів), таблиці, надписи-пояснення до ілюстрованого матеріалу.
· Ілюстративний матеріал.
· Апарат орієнтування – вступ, зміст, бібліографію.
Всі запитання і завдання підручників за ступенем пізнавальної самостійності учнів можна поділити на репродуктивні і продуктивні.
Питання і завдання, які вимагають від учнів відтворення знань без істотних змін – репродуктивні.
Питання і завдання, які передбачають трансформацію знань, істотні зміни в структурі засвоєння знань або пошук нових знань – продуктивні.
Навчальні посібники розширюють межі підручника, містять додаткову, найновішу і довідкову інформацію. Це – збірники вправ і задач, хрестоматії, словники, довідники, історичні і географічні карти, книги для позакласного читання, слайди кінофільми і магнітофонні записи.
В національній школі мають місце інтеграційні процеси, велика варіативність програм і підручниківі. Особлива увага приділяється комп’ютерній грамотності, оволодінню учнями такими способами діяльності як алгоритмізація, програмування і розв’язування завдань за допомогою ЕОМ. Важливим завданням у нових програмах є перерозподіл навчального матеріалу між класами у зв’язку з реформуванням середньої загальноосвітньої школи, її переходом до 12-річного циклу навчання. Водночас автори сучасних підручників і посібників не завжди враховують основні вимоги до організації засвоєння їх змісту, ігнорують положення теорії і методики навчання, висвітлюють в диспропорції теоретичні, емпіричні і практичні компоненти змісту, розкривають його в одній стандартній логіці. Такі підручники і посібники не допомагають, а заважають учителю використовувати розроблені дидактикою і методикою різні типи уроків, не забезпечують в достатній ступені розвиток таких психічних процесів як усвідомлення матеріалу, осмислення зв’язків між його елементами, формування вмінь застосовувати знання в стандартних і змінених умовах. У зв’язку із відсутністю у підручниках і посібниках названих аспектів великий тягар лягає на розум і професійне обдарування вчителя: він має компенсувати всі вади підручника, який мав би допомагати йому без додаткових затрат часу і зусиль планувати й організовувати проведення уроку.