Методи та способи психологічної корекції узалежненої поведінки

У рамках психологічної па­радигми корекції та терапії адиктивної поведінки у вигляді зловживання речовинами, які змінюють психічний стан лю­дини, виділяють декілька аспектів. Наголос робиться, по-пер­ше, на індивідуальному чи груповому (в т.ч. сімейному) ра­курсі, по-друге, на способах — консультативному, корекційному, тренінговому чи психотерапевтичному (сугестивному).

Головною ціллю психологічного впливу при роботі з хворими на алкоголізм є їх психологічна залежність від алкоголю.

За думкою більшості дослідників, психологічна корекція потягу до п'янких речовин проводиться комплексно та на різних рівнях психологі­чної діяльності.

На когнітивному рівні — це переборювання анозоннозії; на рівні самосвідомості — вплив на самооцінку, самоповагу; на рівні поведінки — зміна стилю та напрямку життя та вплив на оточення узалежненого; на емоційному — комплексне лікування ефективних порушень; на моти­ваційному — створення та закріплення мотивів, альтернативних пато­логічній пристрасті до алкоголю.

В офіційній медицині з індивідуальних методик психотерапії відхи­лень поведінки у вигляді алкогольної залежності найбільше поширення має метод сугестивного впливу у формі емоційно-стресової терапії, так звані методи "кодування", які мають директивний або опосередкований характер. Метод не є популярним серед самих узалежнених через нестійкість ремісій та неетичне відношення до них, як до особистостей зі сторони лікарів-наркологів.

Опосередкована психотерапія складається з "комплексу різноманіт­них маніпуляцій (від ритуальних до хірургічних), які несуть у собі спе­цифічні психологічні навантаження, що націлені на підвищення навію­вання при виробленні та закріпленні у свідомості узалежиеного специф­ічної лікувальної домінанти" (А.Гофман). Комплекс заборонних мір на­цілений на вироблення у пацієнта страху перед тяжкими розладами здо­ров'я, якщо вій повернеться до вживання алкоголю. Це часто призво­дить до виникнення ятрогенних невротичних розладів та вторинних дев­іацій поведінки. До недоліків цих методик можна віднести також і широ­ке використання шоку та болі в момент кодування і продукування у пацієнта міфічного мислення, що "у їх мозок вводиться матеріалізований код, який здатен стримувати їх потяг до алкоголю".

До цієї групи заходів відносяться такі методи як кодування за О.Дов­женком у різних модифікаціях, акупунктура, "Торпеда", "Пролонг-2" та інші.

На нашу думку одним з найефективніших методів психотерапії алко­голізму є групова психотерапія, яка використовує феномен групового тиску. Саме групова терапія володіє значними ресурсами для переборю­вання алкогольної анозопюзії, акцеитація себе, як узалежиеного, вирі­шення та послаблення внутрішньо особисті сного конфлікту, складностей між особистішої взаємодії.

Психотерапевт (психолог з проблем узалежнення) самостійно виби­рає для роботи один із стилів: директивне керівництво, співпереживаюче керівництво чи емоційно-нейтральне партнерство. Ефективність терапії і вибір стилю залежить від етнокультуральної специфіки як узалежиено­го, так і терапевта.

За думкою І.Бонія та С.Цицарєва, доцільне проведення групової психотерапії в два етапи. На першому — проводиться робота над відно­шенням узалежиеного до хвороби, в центрі уваги другого — інтрап-сихічні та міжособистісні проблеми. Особлива увага приділяється підви­щенню самооцінки та самоповаги серед учасників групи. Серед методик, які використовуються під час проведення групи слід виділити: вільну дискусію, проективні малюнки, ролеві ігри, психогімнастику. Оптималь­ною, при проведенні групи, є кількість учасників 8-12. Склад групи є сталим на протязі всього часу терапії т.з. закриті групи. Недоцільно вводити в групу учасників, старших за 50 років. Тривалість одного заняття 1,5-2 години. В умовах стаціонару група може працювати 4-5 раз в тиждень, в амбулаторних умовах — до 2-х раз в тиждень. Ефек­тивність групової психотерапії залежить від особистішої та професійної позиції психолога до проблеми наркогеипих узалежнень.

Поведінка та емоційні прояви ведучого групи стають моделлю на основі якої будуються взаємовідносини учасників групи. Оптимальною прийнято рахувати не директивну, підтримуючу поведінку з елементами керівництва. Терапевт не пропонує узалежненим готових рішень. Найб­ільшою популярністю сьогодні у психологів користується щоденник уза­лежнеиих "алкоголь і моє життя", примірник якого наводиться в додат­ку №2.

Сімейна психотерапія алкогольної залежності базується на впевне­ності в тому, що формування алкоголізму, як хвороби є сімейною про­блемою. Вона спрямована на формування у членів сім'ї алкоголіків тве­резого відношення до захворювання і лікування хворого, послаблення в них невротичної симптоматики, зміни системи внутрішньо-сімейного спілку­вання та взаємодії. Важливою задачею сімейної психотерапії є аналіз та руйнування патологічних і маніпулятивних взаємовідносин узалежнеиих з їх найближчими родичами.

Одним з найпоширеніших способів групової психотерапії алкоголіз­му є терапія "12 кроків", яка входить в структуру громадського руху "Анонімних Алкоголіків" (АА).

На відміну від інших програм, програма "12 кроків" використовує моральність, духовний підхід та формування релігійності в якості одно­го з терапевтичних прийомів.

Програма включає в себе наступні етапи та принципи:

І. Визнання безсилля перед алкоголем, визнання втрати контролю над власним життям. Людина повинна капітулювати перед алкоголем, без чого неможливий початок процесу видужання.

II. Визнання того, що видужати може допомогти тільки Сила, більш могутніша за самого хворого. Саме це дозволяє узалежненому позбави­тись відчуття себе "центром Всесвіту" і пов'язаних з цим зобов'язань.

III. Рішення передоручити свою волю і своє життя Богу, як кожен з нас його розуміє.

IV. Добросовісний та щирий аналіз себе та свого життя з моральної точки зору. Це дозволяє визначити міри, націлені на досягнення бажа­них змін у своєму житті.

V. Етап, під час якого навчаємось покорі. Це створює фундамент для повної капітуляції перед алкоголем, підготовка до якої проводилась попередньо.

VI. Складання списку людей, перед якими відчуваємо провину. Го­товність спокусити провину перед ними.

VII. Особисте відшкодування завданих цим людям збитків, крім тих випадків, коли це могло зашкодити їм, або будь-кому іншому.

VIII. Поглиблення самоаналізу, щоденне підведення результатів своєї поведінки, усвідомлення своїх слабких та сильних сторін.

IX. Намагання шляхом молитви та медитації поглибити свідомий кон­такт з Богом, як кожен з нас його розуміє.

X. Активне падання допомоги іншим членам програми. Виховання почуття самоповаги, самодисципліни, без чого алкоголік не в стані утри­мувати тверезість.

М.Бруно запропонована методика, яку називають психотерапією твор­чим самовираженням. Саме ця методика користується популярністю в исихокорекційній та соціальній роботі з групами ризику. Вона включає: 1) терапію шляхом створення художніх творів (література, музика, жи­вопис і т.д.); 2) терапія творчим спілкуванням з природою; 3) терапія творчим колекціонуванням; 4) терапія занурення в минуле; 5) терапія щоденників та записних книжок; 6) терапія творчих мандрівок; 7) тера­пія листування з психологом, яке носить терапевтичний характер.

При корекції сім'ї співузалежнених виправдовує себе метод інтер­венції, розроблений В. Джонсоном. В терапії та корекції наркоманії вико­ристовують методи та засоби подібні до лікування алкоголізму. Але якщо медикаментозні стратегії купування фізичної залежності від п'ян­ких речовин ідентичні,(.подібні також і способи сугестивної терапії та психофармакотерапії (за виключенням замісної терапії, доцільність якої є дуже сумнівною), то психологічні стратегії зняття психологічної за­лежності кардинально різняться.

Це зумовлено тим, що в основі розвитку алкогольної залежності лежать патопсихологічні патерни розвитку та формування особистості, а в основі наркотичної — адиктивні розлади. Але головна різниця це у визнанні наркозалежності сімейним адиктивним патерном. Як було зазна­чено вище, у індивіда з адиктивною націленістю поведінки значно зни­жена активність до буденного життя, життя, наповненого вимогами й обов'язками.

Основними методами психокорекції адиктивної поведінки наркозалежних є екзистанційна та сімейна психотерапія. В основу екзистенцій-ного підходу психотерапії наркозалежності покладено вирішення базо­вих екзистенційних конфліктів особистості, пов'язаних з такими пробле­мами: 1) змістовністю та безглуздістю існування; 2) життя та смерті; 3) ізоляції від суспільства та втягнення у спілкування з людьми; 4) свобо­ди, відповідальності, волі, несвободи, залежності.

Умовою терапії є:

а) прийняття клієнта таким, яким він є, а саме емпатійність, безприс­трасність, відмова від позиції засудження, оцінки щодо вживання нарко­тиків;

б) щирість — бажання допомогти пацієнту усвідомити власні пробле­ми, знайти спосіб їх вирішення, а не маніпулювання ним;

в) позитивний погляд на можливість позбавлення від наркотичної залежності в кожному окремому випадку.

Процес психологічного консультування включає в себе спільні роз­думи психолога і наркозалежного про екзистенціальні кризи, зумовлені неможливістю вирішення одного із перерахованих базових конфліктів.

У процесі психокорекції в ігрових умовах проходить моделювання фрустрованих життєвих ситуацій, у яких клієнт повинен зорієнтуватись та адекватно відреагувати. Важливим є вироблення навичок комуніка­тивного спілкування та толерантності. Екзистенційна терапія виходить з того, що "терапія може бути причиною особистісних змін лише пост­ільки, оскільки вона приводить пацієнта до прийняття нової моделі пове­дінки" (А.Веліс).

Криза беззмістовності здатна формувати адиктивний тип девіантої поведінки, тому що саме при ній загострюється бажання втечі від реаль­ності шляхом штучної зміни свого психічного стану. Проблема пошуку сенсу життя вміщає у собі роздуми про існування космічного та особис­того сенсу життя. Під першим розуміємо задум, який існує ззовні та вище особистості і обов'язково передбачає деяке магічне чи духовне впорядкування Всесвіту. Деякі психотерапевтичні методики (12 кроків, психосинтез) роблять акцепт на цьому аспекті терапії. І хоча екзистеиційиа психотерапія не носить релігійно-духовного характеру, вона придає моральності особис­тості велике значення. Тут принципом виступає положення, що життєві сенси лежать не ззовні, а в всередині людини, що тільки сама особистість здатна визначати зміст та сенс свого життя, тобто являтись суб'єктом, який власне і створює зміст та визначає сенс буття.

Основою на усвідомлення сенсу життя поряд з усвідомленням інте­лектуального, морального, тілесного, духовного самовдосконалення зна­ходиться поняття змістовності життя. Під залученістю розуміємо вклю­чення девіанта в практичну діяльність, реальну активність в перетво­ренні світу, близького оточення та самого себе. В соціальній роботі це може проявитись в роботі неурядових молодіжних громадських організа­ціях та рухах (додаток — приклад роботи Клубу "Екологічно чиста молодь").

Існуючий гедонічний парадокс: чим більше ми шукаємо задоволення, тим більше воно від нас віддаляється, в терапії наркоманії вирішується наступним чином. По-перше, так як задоволення є другорядним продук­том змісту життя, то і пошуки треба зосередити не на пошуках задово­лення, а на пошуках сенсу (В.Фраикл). По-друге, сенс, як і задоволен­ня, повинен матись на меті дотично, а відчуття змістовності та задоволе­ності є продуктом відчуття залученості, включеності.

Важливим в психокорекції наркозалежності є також групові психоте­рапевтичні стратегії, які націлені на формування відповідальності. Вони включають п'ять наступних стверджень-усвідомлень (І.Ялом):

1) усвідомлення того, що життя іноді буває нечесним і несправедливим;

2) усвідомлення того, що неможливо уникнути життєвих страждань та смерті;

3) усвідомлення того, що які б не були в пас стосунки з ближніми, нам належить впоратись з труднощами самостійно;

4) усвідомлення, що зустріч з базовими питаннями нашого буття: життя та смерті, дає нам можливість прожити своє життя більш чесно і менш тривіально;

5) усвідомлення, що саме ми самі несемо кінцеву відповідальність за те, як ми проживемо своє життя, незалежно від того скільки підтримки і керівництва ми отримуємо, від інших.

Проблема відповідальності завжди поєднується з проблемою локусу контролю. У накозалежних переважає екстернальний локус контролю. Такі девіанти схильні вірити в існування зовнішнього контролю за їх

поведінкою, впевнені, що в багатьох обставинах їх життя, і в тому, як вони реагували на них, винні інші люди, випадок, везіння. Найбільш яскраво недостатність суб'єктивного локусу контролю в наркоманів про­являється в ситуаціях пошуку допомоги в позбавленні від наркотичної залежності. Тому вони надають перевагу таким методам психотерапії, при яких відповідальність за результати лікування та корекції лежить на терапевті, і практично 99% не схильні приймати на себе відповідальність за утримання від вживання.

У процесі сімейної психотерапії проходить становлення в адиктивній родині оптимальних взаємодій, формування саногенних патернів поведін­ки, комунікативної компетентності та толерантності.

На думку В.Петрова, у психотерапевтичній роботі з наркозалежними необхідно виділяти наступні особливості, яких необхідно дотримуватись:

а) недопустимість авторитарної позиції терапевта. Наркоман відмо­виться від терапії, якщо консультант буде виступати у ролі судді або мораліста;

б) необхідність знання багаточисленних проблем та аспектів нарко­манії — фармакологічна дія наркотичної речовини, вдачі, звички, тра­диції, особливості наркотичної субкультури;

в) поетапність реабілітаційних заходів. Відмова від наркотиків лише перший крок у довгому шляху утримання тверезості. Наркозалежпий не здатен змінити вже звичний стиль нетверезого життя в один день. Не­обхідні час та терпіння, щоб порожнеча, яка з'явилась після відмови від наркотиків, була заповнена.

Протягом останніх років популярністю серед наркозалежних стали користуватись методи агі-терапії, казко-терапії.

Однією із сторін корекції первинної та вторинної иаркозалежної поведінки є профілактична робота. Найбільш ефективною вважається програма формування життєвих навичок, а саме:

а) навичок ефективного спілкування, критичного мислення, само­стійного прийняття рішень, вироблення сталої адекватної самооцінки;

б) навичок "відстояти себе", уникнення ситуацій невиправданого ризику, вмінь робити раціональний життєздоровий вибір;

в) навичок регуляції емоцій.

З цією метою можуть бути з успіхом використані тренінг як метод активізації сил і волі клієнтів у протидії наркоречовинам.Тому вважаємо за доцільне подати варіант програми профілактики хімічних узалежнень серед учнівської молоді "Твій вибір", а також примірник тренінгу, які сприяють розвитку та формуванню вищезазначених навичок і можуть бути використані психологами, "соціальними педагогами, соціальними пра­цівниками центрів соціальних служб, наркослужб та керівниками груп само підтримки наркозалежних та членів їхніх сімей.

Література.

1. Белоусов С. Дитячі девіації: причини та наслідки. — С.-Петер­бург: "Луч" - 1998. - 197с.

2. Берн 3. Игры, в которые играют люди. Психология взаимоотно-шений. Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судь-бы. - Москва, 1988. - 329 с.

3. Вирджииия Сатир. Вы и ваша семья. Руководство по личностному росту./ Пер. с англ. — Москва: Изд-во ЗКСМО — Пресе — 2000. — 167 с.

4. Вирджииия Сатир. Общая семейная терапия./ Пер. с. англ. — 361 с.

5. М.И.Буянов. Ребенок из неблагополучной семьи. — Москва: "Просвещение" — 1988. — 287 с.

6. Семья в психологической консультации./ Опыт и проблемы пси-хологического консультирования./ Под ред. А.А.Бодалева, В.В.Стоми-на. - Москва, 1989. - 471 с.

7. Торохтий В.С. Основи психолого-педагогического обеспечения работы с семьей. — Москва: МГСУ, 2000. ч.І. — 185 с.

8. Ю.М. Якубова, Н.В.Лавриненко, М.М. Московка. Батьків не обирають... - Київ.: А.Л.Д., 1997. - 293 с.

Питання для самоперевірки.

1. Дати характеристику особам, схильним до вживання наркогенних речовин.

2. Розкрити мотивацію зловживання наркогенних речовин.

3. Які психологічні прояви паркогенної залежності?

4. Назвати основні принципи вибору психокорекційних методик.

5. Визначити методи психокорекції у залежної поведінки особистості.