Найхарактерніші риси різних періодів розвитку людини

У новонародженої дитини виникають різні пристосовані рефлекторні реакції до нових умов життя—самостійне дихання й кровообіг, харчування. Починають самостійно працювати легені, серце, печінка та ш^рки. ЮсткиновонаїЮдженоїдитшшмістятьмало мінеральних солей, тому вони дуже м'які й йеґкр викривляються за неправильного догляду. Кістки черепа також м'які, ще не зрощені по швах. У місцях з'єднання 3-4 кісток є так звані тім'ячка, що до 10-12 місяців мають закритися. Рухи безладні, голівку дитина самостійно тримати не може. Ірювонародженої дитини підвищений обмін речовин, частота дихання становить 40-60 дихальних рухів за 1 хв. (для порівняння: у дорослої жюдини —16-18 дихальних рухів за 1 хв,), а серцевих вкорочень -120-140 ударів за 1 хв. (для порівняння: у дорослої людини — 60-70 ударів за 1 хв.). Травна система, зокрема її залози, недорозвинена, тому найменші порушення у годуванні або питному режимі можуть спричи­нити тяжкі розлади травлення. Нервова система також недорозвинена. Більшу частину доби дитина спить і прокидається тільки від голоду або неприємних відчуттів—холоду від мокрих пелюшок, болю у животику. Новонароджена дитина зовсім безпорадна і повністю залежна від піклування батьків. Опірність новонародженого організму впливам зовнішнього середовища дуже низька, тому дитина легко піддається захворюванням.

У грудний період дитина розвивається дуже швидкими темпами. За рік довжина її тіла у середньому збільшується на 25 см. Маса здорової дитини до четаерІшрОАЯйяця подвоюється, а до року—потроюється. Швидко розвивається опорно-руховий апарат. У два місяці дитина вже може наД-2 хв. підняти голівку, у чотири-- перевернутися зі спини на живіт. У шість місяців вона може самостійно сидітиму сім— повзати, у вісім тримаючись за перекладинку яіжка, ставати на ніжки, а в 10-11 місяців починає ходити.

Швидко розвивається нервова система і психіка. Вища нервова діяльність дитини грудного віку перебуває в стадії диференціювання і вдосконалення, хоч функціонально переважає перша сигнальна система. Починає формуватись друга сигнальна система—мова, виробля­ються численні умовні рефлекси.

Раннє дитинство (ясельний період) характеризуєщіься тим, що дитина починає самостійно ходити, бігати, швидко костеніє скелет, хар­чується тією самою їжею, що й дорослі. До двох років у дитини з'являютьш всі 20 молочних зубів. Збільшується головний мозок, інтенсивно розвивається мова. Тривалість фізіологічного сну поступово зменшуєть­ся, функція захисного опору і адаптації до мінливих умов середовища, зокрема функція теплорегуляцйц продовжує розвиватись.

У дошкільному періоді (перше дитинство) дуже швидко відбу­вається психічний розвиток дитиниза рахунок моторики. Триває процвр окостеніння скелета. В кінці періоду починається зміна молочних зубі* на постійні. Продовжують розвиватись коркові і підкоркові центри головного мозку, закінчується формування чіткої мови. У цьому віці фрр-муються риси характеру. До 7 років закінчується диференціювання структури кори головного мозку, а також інтенсивне наростання маси • головного мозку. Гальмівний контроль кори головного мозку над інтек-еивними реакціями підкори починає розвиватись помітніше, ніж у дош* юльномувіці.

Шкільний період—вирішальний період у фізичному, розумово­му і духовному розвитку людини.

Молодшому шкільному періоду (друге дитинство) характерно уповільнення темпів росту (4-5 см на рік). У 7 років стійкішими стають шийний і грудний вигини хребта, міцніє скелет дитини, розвиваються і сильнішають м'язи, особливо дрібні. Продовжує розвиватись функція дихання, збільшується життєва ємність легень, розвивається диферен­ціювання кольорів і правильне сприйняття форми, підвищується здатність розрізняти товд і висоту звуку. У цей період діти починають навчатися^ оволодіваючи грамотою, читанням, математикою. Малювання, ліпле»-ня, писання, в'язання сприяють розвиткові дрібних м'язів кисті. У дро> 1$есі навчанняспостерігається розвиток розумових здібностей учнів!

Середній шкільний вік (підлітковий) — це період статевого дозрівання, в якому відбуваються зміни в діяльності ендокринних згщоа; особливо статевих. Значно посилюється процес окостеніння скелета, спостерігається збільшення м'язової сили. Маса головного мозку з|бшь« шується мало, однак дуже ускладнюється структура нервових клітид кори головного мозку. Кровоносні судини ргавтаакпься повільніше,"^ серце, тому просвіт артерій на одиницю маси зменшується. Це може спричинити тимчасовий розлад кровообігу, внаслідок чого епостеріїи-ються запаморочення, тимчасові підвищення кров'яного тиску, пору­шення роботи серця. Такі зміни діяльності серцево-судинної системи з віком минають, але саме в підлітковий період їх потрібно враховувати в режимі праціта відпочинку.

У старшому шкільному віці (юнацький період) ще триває окос­теніння в різних частинах скелета, але нетюпорційність у розвитку кісток скелета кінцівок і тулуба зникає. Зміцнюється м'язова система, підви­щується м'язовий тонус, рухова активність і працездатність організму. Цей період збігається з періодом статевого дозрівання, яке супровод­жується змінами діяльності залоз внутрішньої секреції. У17-18 років школяр за розвитком м'язової системи наближається до остаточно сфор­мованого типу дорослої людини. Період статевої зрілості у жінок на­стає після 20 років, у чоловіків після 22-24 років.

Однією з особливостей росту і розвитку дітей юнацького віку, відмічену із середини XX ст., є акселерація. Акселерація (від лат. ассеїегаге—прискорення)—прискорення темпів росту і розвитку дітей тащдлітків кожногонаступного покоління порівняно з попереднім. Вона видаляється» прискореному психічному і фізичному розвитку дітей. Доросла людяна XX століття у середньому на 10 см вища, ніж 100 років тому. Існує багато гіпотез щодо причин акселерації, які цікавлять ме-диків, біологів, педагогів, соціологів та психологів. Однією з причин при­скорення розвитку людини вважають поліпшення умовжитщ побуту і гігієни, харчування, більшим надходженням до організму білків і вітамінів. Проблема акселерації потребує подальшого дослідження.

Зрілий вік відповідно до прийнятої періодизації настає у чоловіків у 22 роки, у жінок— у 21 рік. Перший період зрілого віку триває до 35 років. Це -найпродуктивніший період у житті людини, пора, колироз-виваються її здібності, можливості їх прояву в конкретній сфері діяль­ності. У цей період людина здебільшого створює сім'ю, народжує і ви­ховує дітей. У віці 30-35 років виявляються деякі зміни фізіологічних •еакцій, зміни обміну, які передують інволюції і певною мірою обмежу-:|оть можливості людини до окремих видів спорту і трудової діяльності.

Другий період зрілого е«ку-*-аід 36 до 60років у чоловіків і до 55 років у жінок. ¥цей відрізок часу життя людина намагається реалізувати себе в обраній професії. Протягом п'ятого десятиріччя відбуваються зміни, які визначають процес старіння. Разом з тим вмикаються і меха* шзми, які забезпечують перебудову організму і його адаптацію. Самев цей період у жінок г чоловіків настає клімактеричний період — по» ступове згасання функції статевих залоз, дітородної можливості.

Похилий вік починається з 61 року в чоловіків і з 56 років у жінок. Багато людей зберігають у цей період достатньо високу професійну пра^ цездатність. У людей похилого віку зменшується ємність легень збільшується артеріальний тиск, змінюються стінки кровоносних судищ, розвивається атеросклероз. Знижується активність щитовидної залози, зменшується основний обмін, відбувається інволюція статевих залоз і зниження продукції статевих гормонів. Імунні властивості організму Поступово знижуютьсйуу зв'язку з цим у людей похилого віку послаб* люється механізм опору як проти збудників хвороб різної природи, такі проти власних клітин, якійереродилися, або у яких виникли мутації.

Старечий вік у чоловіків та жінок починається у 75 років. У цьо­му віці багатф людей ще мають ясний розум і здатні до творчої правд* Старість—заключний етап онтогенезу, віковий період, який настає за зрілістю охарактеризується суттєвими структурними, функціональ­ними і біохімічними змінами у організмі, які обмежують його пристосує вальні можливості.

Ознаки старіння проявляються на різних рівнях організації живощ організму: молекулярному, тканинному, системному і організменому рівні організму. Нарівні організму зміни під час старіння проявляються пе­редусім у зовнішніх ознаках: змінюється постава, форма тіла, зменшу­ються йог© розміри, з'являється сивина; шкіра втрачає еластичність, що приводить до утворення зморшок, послаблюється зір, слух*!$и$ гірпгується пам'ять. Старіння хараетеризується зменшенням надійно^ системи регуляції, які забезпечують гомеостаз, зокрема нервової! І докринної. Інтенсивність процесу старіння зумовлена багатьма ( ними факторами, необхідно враховувати також роль соціального сере­довища.

Вікові зміни можуть бути різнобічними. Одні функції прогресивно знижуються з віком (скоротливість серця, гормональна активність за-лоз виугрішньоїсекрецІЇ, гострота зору і слуху, зниження активності ба­гатьох ферментів), інші істотно не змінюються—рівень цукру в крові, кількість еритроцитів, тромбоцитів, гемоглобіну—а деякі показники зростають (синтез гіпофізарних гормонів, чутливість клітини і хімічних факторів, рівень холестерину в крові).

В одних системах вікові зміни виникають рано, але розвиваються повільно (наприклад, у кістковій тканині), у інших—настають пізніше, але потім швидко прогресують (наприклад, у центральній нервовій сис­темі).

Старіння—загальнобіологічна закономірність, притаманна всім живим організмам. Наука, яка займається проблемами старіння люди­ни, з'ясовує основні його закономірності—від молекулярного і клітин­ногорівнів-до цілісного організму, називається геронтологією (від грец. %егоп—старий). Основним завданням геронтології є: добитися того, щоб тривалість життя людини відповідала визначеній її природними можливостями як біологічного виду, і подовжити її. Для з'ясування при­роди старіння лише в XX ст. запропоновано близько 200 теорій і гіпотез. Така їх велика кількість пояснюється не відсутністю фундаментальних даних щодо сутності та особливостей перебігу старіння, а чисельністю порушеньнарізнихрівняхжитієдіяльностіпротягомцього процесу. Серед них є стохастичні теорії, що базуються на випадковому накопиченні І гебезпечних подій, таких, як вплив вільних радикалів, та нестохастичш теорії, за якими процес старіння є геиетично запрограмованим. Деякі теорії розглядають старіння на певному окремому рівні. Це—теорія поперечних зшивок, вільнорадикальна, соматичних мутацій. В інших тео­ріях автори намагаються узагальнити існуючі доробки і скласти загальну схему старіння. До нм$ належать адаптаційно-регуляторна, нейроендок­ринна теорії. З'ясування природи первинних порушень, наслідкомяких

Таблиця1, Вікова періодизація за біологічними ознаками

Назва вікового періоду	Тривалість (роки)
хлопчики / чоловіки	дівчата/ жінки $
Період новонародженості	перші 10 днів з
Грудний період	1 0 днів- 1 рік 4
Раннє дитинство	1-3 роки
Перше дитинство	4-7
Друге дитинстві	8-12	8-11
Підлітковий період	13-16	12-15 ч
Юнацький період	17-21	16-20
Зрілий вік, 1 -й період	22-35	21-35
Зрілий вік, 2-й період	36-60	36-55 •
Похилийвік " у	61-74	56-74 "
Старечий вік	75-90
Довгожителі	90 і більше

Таблиця 2.1

Вікова періодизація за періодами навчання

Назва вікового періоду ,,	Тривалість (рош)
Передцошкільний (ясельний)	до 3-х років
Дошкільний вік (молодший, середній, старший)	3-7
Шкільний вік: ° молодший ° середній ° старший , ..,і,-г ,	7-10 11-14 15-17

можуть бутирізноманітнівиявистаршш (такі, як дабет, гіпертонія тощо), властиве всім теоріям.

Завершальною фазоюонтогенезу кожного організму є смерть. У людини розрізняють смерть фізіологічну (природну), що настає в ре­зультаті старіння організму, і патологічну (передчасну)—результат хворобливого стану організму, ураження життєво важливих органів. Передчасна смерть може бути і наслідком нещасного випадку. У лю­дини смерть—не одномоментний процес. Вивчення процесу вмирання організму привело вчених до висновку, що між життям і смертю існує перехідний стан—клінічна смерть, коли ознаки життя уже не спос­терігаються, але тканини ще живі (перші 1-4 хв.). Негайні реанімаційні заходите можуть оживити людину, бо протягом цього періоду не на­стає необоротних порушень процесу обміну речовин у клітинах голов­ного мозку. Через 4-6 хв. після припинення серцевої діяльності і дихан­ня виникає так звана соціальна смерть, коли гинуть клітини кори го­ловного мозку. І якщо в цей час навіть вдалося оживити людину, вона залишиться розумово неповноцінною, в неї зникнуть набуті умовні реф-< лекси і не виникатимуть нові. Коли ж протягом 6-7 хв. людину не ожи­вити, настає біологічна смерть, або просто смерть. Це вже остаточ­не припинення життєдіяльності організму у зв'язку з необоротним по­рушенням обміну речовин у клітинах.