Що таке техніка читання і які є види читання?

Морфологічний аналіз.

Морфологічний аналіззаснований на побудові таблиці (морфологічної скриньки), у якій перелічуються всі основні елементи, що складають об'єкт, і вказується можливо більша кількість відомих і можливих варіантів реалізації цих елементів. Комбінуючи варіанти реалізації елементів об'єкта, можна одержати найнесподіваніші нові розв'язання.

Послідовність дій при цьому така:

• Точно сформулювати проблему.

• Визначити найважливіші елементи об'єкта (ряди таблиці).

• Визначити варіанти виконання елементів (стовпці таблиці).

• Занести їх до таблиці (заповнити комірки).

• Оцінити всі наявні в таблиці варіанти.

• Вибрати оптимальний варіант.

Головні недоліки методу;

1) спрощеність підходу до аналізу об'єкта;

2) можливість одержання занадто великої кількості варіантів для розгляду.

Галузь застосування: морфологічний аналіз має багато як найпростіших, так і ускладнених модифікацій Проте його застосування раціональне для простих об'єктів і там, де можливо знайти нову ідею за рахунок комбінації відомих рішень (реклама, дизайн тощо).

Секрети успіху полягають у виборі невеликої кількості найістотніших основних параметрів (вибрати основне чомусь завжди буває нелегко) і якомога більшої кількості найнеймовірніщих варіацій, а також у доброму знанні теми.

Що таке техніка читання і які є види читання?

Під технікою читання слід розуміти навички раціонального і швидкого читання. Техніка швидкого читання ґрунтується на вмінні сприймати одночасно кілька слів, а то й цілий абзац, без мисленного їх висловлювання. Пам'ять і мислення у цей момент настільки активізовані, що дозволяють сприймати майже весь текст. Зрозуміло, що для цього потрібні спеціальна підготовка і тривале тренування. Ця форма читання ознайомлююча за характером і доступна всім.

Другим важливим етапом у покращенні техніки читання є вироблення відповідної установки, готовності до самовдосконалення. Дуже важливою умовою тут виступають вольові засилля, уміння примусити себе працювати в заданому ритмі і напрямку.

Попереднє читання. У процесі такого читання відмічаються всі незнайомі, іноземні слова, наукові терміни і поняття, щоб у подальшому можна було вияснити їх значення, наприклад, за словниками чи довідниками.

Наскрізне читання (читання підряд) — означає уважне прочитання всього матеріалу. Цей вид читання використовується за необхідності повністю охопити зміст розділу, статті, книги в цілому.

Вибіркове читання передбачає певний відбір матеріалу для читання з метою його поглибленого вивчення. Інколи така необхідність виникає, коли треба знайти відповідь на певне запитання, тобто цей вид читання визначається інтересами і практичними потребами читача.

Повторне читання — з метою повернутися до того, що дуже потрібне або не зовсім зрозуміле, через якийсь час є потреба ґрунтовно осмислити його.

Аналітичне читання (або читання з опрацюванням матеріалу) — критичний розбір змісту з метою глибокого його вивчення, конспектування найістотнішого. Використовується під час роботи з першоджерелами, часто супроводжується виписуванням фактів, цитат, висновків на картки, складанням тез, рефератів і т. д.

Партитурне читання, або, як його ще називають, динамічне читання, означає швидке ознайомлення з книжкою в цілому при великій швидкості читання (за 1,5-2 години прочитується до 200-300 сторінок).

Змішане читання — застосування різних видів читання залежно від змісту матеріалу, цілей і завдань його вивчення.

7. Які є способи занотовування проаналізованої інформації?

Способи занотовування проаналізованої інформації: план, тези, цитата, конспект.

1) План — короткий, логічно побудований перелік запитань, які розкривають зміст прочитаного матеріалу. Складання плану — вид роботи з текстом, засіб засвоєння і розуміння прочитаного, шлях до вивчення (складання, підготовки) композиції тексту.

Принципами складання плану тексту є:

а) поділ тексту на смислові блоки (частини);

б) визначення головної думки кожного смислового блоку (частини);

в) формулювання пунктів плану (заголовків).

Складання плану сприяє кращому розумінню текстів, які не мають детальної рубрикації (поділу на розділи, параграфи, підрозділи), наприклад наукових статей. Однак план не передає фактичного змісту наукового тексту, а лише пропонує певну схему.

2) Тези — це коротко сформульовані основні думки, положення прочитаного матеріалу. Якщо кожен пункт плану — це запитання, то тези являють собою узагальнену, коротку на нього відповідь. Вони виражають саму сутність, але не розкривають змісту. Тезування — це вилучення основної інформації з тексту-джерел а у вигляді положень-тез.

Для тез властива строга нормативна змістово-композиційна структура:

а) назва, що відображає головну ідею;

б) преамбула (актуальність і ступінь розробленості проблеми);

в) основні тези-положення (обґрунтування, докази на користь проблеми, яку досліджує автор тексту);

г) завершальні тези (основні результати, перспективи).

Кожна теза висвітлює окрему мікротему (частину загальної теми тексту), визначає зміст наступної або підсумовує попередні тези. Формулювання кожної тези починають з нового рядка. Кожна теза містить самостійну думку, яка висловлюється в одному або кількох реченнях. Виклад суті ідеї чи положення здійснюється без наведення конкретних прикладів. Посилання на джерела, цитати в тезах використовують рідко, не бажаний і фактичний матеріал.

3) Цитата — дослівна витримка з книги, що найбільш характерно відображає ту чи іншу думку автора. Тут же вказуються автор, назва його роботи, місце і рік видання, а також сторінка. Як правило, цитуються ті фрагменти авторського тексту, які є найважливішими з точки зору змісту і мети роботи над текстом.

Правила оформлення цитат:

1. Цитований текст повинен наводитися в лапках без найменших змін. Пропуск слів, речень або абзаців без спеціальної вказівки на це неприпустимий (на місці пропущених слів повинні ставитися три крапки). Не дозволяється заміняти слова, бо заміна навіть одного слова (хоча б і дуже близьким йому синонімом) може змінити зміст цитати.

2. У цитаті зберігаються всі особливості авторського написання (насамперед у тих випадках, коли зміна призводить до викривлення змісту висловлення).

3. Цитування повинно бути повним.

4. Не слід об’єднувати в одне ціле кілька цитат, узятих із різних місць того самого джерела, хоча б вони були й логічно пов’язані, й однорідні за матеріалом. Кожна така частина тексту повинна оформлятися як окрема цитата.

5. Усі цитати повинні супроводжуватися вказівками на джерело (це дозволяє в разі потреби перевірити правильність цитування, підвищує відповідальність за цитований текст).

6. Звичайно, вказівки на джерело робляться у підрядкових примітках, проте у службовій документації одноразового призначення джерело вказується в тексті (така вказівка звичайно береться в дужки, розділові знаки ставляться після дужок). Якщо вказівка на автора цитати або на джерело її стоїть не безпосередньо за нею, а нижче (як підпис), то після цитати ставиться крапка.

4) Конспект—короткий виклад прочитаного матеріалу, доповіді, лекції, статті і т. д. Конспектування є універсальною формою запису первинного тексту, що допомагає відпрацювати вміння чітко викласти зміст власними словами, за потреби швидко його відновити, доповнити, аргументувати, а також відшліфувати вміння точно мислити і говорити, вибирати лаконічну форму, обдумувати прочитаний матеріал. Конспект – це ефективний вид запису не лише навчальної, а й наукової інформації. Розрізняють такі конспекти, як: планові, вільні, текстуальні і тематичні.

Плановий конспект – конспект книги за її змістом: заголовкам, розділам, параграфам. Такий конспект повністю відображає структуру книги.

Вільний конспект – конспект, об’єднує у своєму змісті переказ прочитаного із цитатами з окремих розділів чи параграфів книги.

Текстуальний конспект - конспект, що складається із цитат, що відображають основний зміст книги, ідеї та положення певного параграфу чи книги.

Тематичний конспект – конспект, в якому цитати з різних джерел або переказ авторських думок групуються за рубриками, що розкривають зміст тем, з яких складається книга.

Своєрідною формою запису є опорний конспект - кодування навчального матеріалу за допомогою умовних знаків, символів, схем, графіків, таблиць.

Не варто конспектувати під час першого прочитання тексту. Потрібно спочатку одержати загальне уявлення про твір загалом. Після цього (під час повторного читання) слід конспектувати, звертаючи основну увагу на ключові слова, так звані інформаційно-смислові центри.

Для конспектування доцільні опис, розповідь, міркування.