Лідерство в учнівських групах. Проблема відчуження «ізольованих» учнів. Зміст роботи педагога, спрямованої на подолання проблеми відчуження

Лідерство в учнівських группах.

Члени будь-якої соціальної групи, у тому числі учнівської, завжди мають різний статус у ній. Групова структура представляє певну ієрархію престижу і статусів членів групи. По відношенню один до одного вони знаходяться у різних позиціях. Кожен має свої індивідуальні особливості, які дають чи не дають можливість бути достатньо привабливим для інших, викликати симпатію, чи антипатію, довіру чи недовіру і т.ін. Одні є референтними особистостями в групі, мають авторитет, повагу, а до інших ставляться нейтрально. Є й такі, які належать до категорії "ізольованих", неприйнятих ♦ спільнотою.

Вершину даної ієрархічної драбини займає неформальний лідер. Це особистість, за якою усі інші члени групи визнають право брати на себе найбільш відповідальні рішення, що торкаються їх інтересів і визначають найбільш відповідальну спрямованість і характер діяльності усієї групи (А.В .Петровський).

В учнівському класі лідером можна назвати такого члена групи, який є найбільш референтною особою, здатною брати на себе відповідальність за вирішення найбільш важливих проблем. Феномен лідерства полягає у тому, що лідер класу може і не бути соціометричною «зіркою», тобто він може і не викликати симпатії абсолютно у всіх членів групи. Але основною рисою лідера є те, що він свої енергію та зусилля спрямовує на активізацію усіх членів класу щодо реалізації суспільно значущих цілей. Виявлено, що наявність перерахованих нижче характеристик дозволяє завоювати лідерство у класі. Це наступні особливості. 1. Вміння встановлювати контакт з кожним членом групи. 2. Наявність у структурі характеру таких рис, як комунікабельність, ініціативність, доброзичливість, сміливість, відповідальність, готовність допомогти. 3. Хороша ерудованість, висока навчальна успішність, готовність поділитися учбовими надбаннями. 4. Привабливий зовнішній вигляд дівчат і внутрішня і фізична сила хлопців.

Лідер учнівської групи виступає для однокласників як носій особистісних якостей, які стають зразком і орієнтиром для наслідування. Водночас особистісні якості лідера відповідають цінностям, які приймаються і визнаються в певній віковій групі. Так, у молодшому шкільному віці лідерство визначається рівнем навчальної успішності однокласника і його авторитетом у першого вчителя. У підлітковому віці особливо загострюються вимоги і очікування в системі міжособистісних взаємин. Тому у середніх класах лідером може бути той, хто не обов'язково добре навчається, а в першу чергу той, хто уміє вибудовувати взаємини з однокласниками і є референтною особою, через призму якої інші оцінюють свої та чужі вчинки. Старшокласники віддають перевагу своєму ровеснику, якому властиві такі особистісні якості, які не тільки визнаються як особливо цінні, а й які слабко представлені або зовсім відсутні у структурі їх особистості. Якщо однокласник старших школярів має подібні якості, він стає найбільш впливовим і має найбільші шанси завоювати авторитет і стати лідером класу. Отже, феномен лідерства в учнівських групах є динамічним явищем, а критерій лідерства залежить від її приналежності до певної вікової категорії.

Формальне і неформальне лідерство в учнівських групах може співпадати, а може й існувати окремо. Формальний лідер наділений повноваженнями представляти клас на рівні школи, відповідати за організацію класу у проведенні різноманітних заходів чи участі у них тощо. Якщо система офіційного керівництва класом співпадає з розподілом неофіційного авторитету, то це лише позитивно впливає на результат діяльності групи. Якщо ж міжособистісні взаємини у класі підпорядковані загальній меті, наявність неформального лідера може не тільки не заважати, а й допомагати офіційному лідеру і класу в цілому. Тому задачею класного керівника є сприяння вибудові в учнівській групі таких взаємин, які б ґрунтувалися на взаємній підтримці, взаємодопомозі та спільній суспільно значущій меті.

Проблема відчуження «ізольованих» учнів.

Поряд із феноменом лідерства у кожній учнівській групі може мати місце таке явище, як відчуження окремих особистостей. Його передумовою є наявність у класі категорії «ізольованих» учнів, які не користуються повагою, авторитетом, до яких ніхто не ставиться навіть із симпатією. Думку таких учнів ігнорують, а до їх поведінкових проявів ставляться байдуже або навіть вороже. Непопулярність «ізольованих» може бути зумовлена наступними причинами. 1. Байдужість до власного навчання та навчальних досягнень однокласників. 2. Відсутність ініціативи, нездатність запропонувати таке, що було б цікаве іншим членам групи, неспроможність підтримати будь-яку розмову. 3. Небажання брати участь у групових заходах, відсутність бажання підтримувати загальні ідеї класу. 4. Недоліки у зовнішньому вигляді, небажання дотримуватися елементарних санітарно-гігієнічних норм. Якщо ізольованість таких учнів у класі триває певний час, вони починають переживати стан відчуження.

Потрапляючи у стан відчуження, особистість втрачає свої індивідуально- неповторні соціально-психологічні особливості, у неї деформується сприйняття навколишнього світу, і як наслідок — виникає схильність до девіантної поведінки, до втрати соціальних зв'язків.

Відчуження можна визначати як втрату людиною почуття власної суб'єктності у спілкуванні з іншими і з самим собою, коли мається на увазі особливий випадок — самовідчуження людини (А.В.Петровський). Відчуження — це неповнота, обмеженість, ущербність свого "Я", зниження ступеню усвідомленості власної особистісної цінності. Це стає дуже актуальним у віці 13-17 років, коли особистість намагається пізнати таємниці свого "Я", яке постійно змінюється.

З однієї сторони, причиною відчуження особистості в групі є неприйняття її спільнотою, але це явище за своєю природою глибоко індивідуалізоване, яке торкається найпотаємніших проблем «Я» особистості. Відчуження приводить особистість до втрати власного "Я", неможливості окреслити перспективу свого майбутнього і невміння справитися з життєвими проблемами.

Проведені дослідження проблеми відчуження серед школярів, переважно підліткового і раннього юнацького віку дозволяють окреслити такі його особливості.

По-перше, відчуження характеризується втратою особистості всяких контактів з оточуючими. Неприйняття позиції інших є спільною рисою для всіх відчужених. Причинами цього можуть бути як нерозуміння навколишніми дій і поведінки відчуженого, так і його небажання йти на контакт з оточуючими і встановлювати з ними позитивний емоційний зв'язок.

По-друге, як правило, такі стосунки відчуженого спричиняють виникнення емоційного дискомфорту: людина відчуває себе неприйнятою, і від цього відсоток емоційного благополуччя низький.

По-третє, кожний з відчужених належить до певного психологічного типу і має відхилення в його рамках. Хворобливе сприймання характеру стосунків з іншими, внутрішні переживання з цього приводу деформують особистість.

По-четверте, у відчужених особистостей спостерігаються порушення протікання процесів ідентифікації і відособлення. У них об'єкт ідентифікації або відсутній, або розмитий і не конкретний, від чого у особистостей не формується відповідь на запитання "Який Я?", "Яким я хочу бути?". Відособлювальні процеси ж відбуваються у двох полярних напрямках: у одних виникає страх перед самотністю, інші у стані самотності почуваються настільки комфортно, що ладні втратити зв'язок з навколишніми, щоб тільки побути сам-на-сам із собою.

Зміст роботи педагога, спрямованої на подолання проблеми відчуження.

Учні, які перебувають у стані відчуження, потребують психолого- педагогічної допомоги, оскільки вікові періоди, які охоплюють навчання людини у школі, є вирішальними у процесі формування основних засад особистості, її самовизначення. Щоб уникнути небажаних наслідків, що може спричинити стан відчуження, педагогу необхідно вчасно виявляти його прояви в окремих школярів та надавати психологічну допомогу.

Робота педагога, спрямована на подолання стану відчуження в окремих учнів має вибудовуватися з опорою на такі принципи. Створення такої атмосфери для «ізольованих» учнів, яка забезпечувала б їм свободу вибору поведінки, коли ініціатива залишається за ними.

Формування мотиваційно-смислової сфери особистості, яка виправляє розбалансованість в системі потреб відчужених особистостей.

Організація роботи з дорослими (вчителями, шкільним психологом, батьками), спрямованої на спонукання школярів до такого контакту, який би допомагав вивести їх з небажаного психічного стану і того середовища, в якому з'явилися негативні форми поведінки. Такий контакт сприяв би руйнуванню старих стереотипів поведінки і актуалізував необхідність пошуку нових способів реагування. Такі стосунки дорослих з відчуженими ґрунтувалися б на партнерстві, дружбі, доброзичливості, взаємоповазі.

У ході роботи з учнями, які перебувають у стані відчуження, потрібно розв'язувати такі завдання: 1) спонукати появу у них нових форм переживань; 2) сформувати адекватне ставлення до себе та інших; 3) сформувати адекватну самооцінка; 4) активізувати відповідні компоненти системи самосвідомості; 5) сприяти зростанню впевненості досліджуваних в собі; 6) розвивати прийоми спілкування з вчителями, батьками, ровесниками; 7) формувати зрілу ідентичність особистості.

Система роботи з відчуженими учнями має включати врахування підструктур особистості (індивідуально-типологічні особливості, особливості суб'єкта спілкування, особливості суб'єкта самосвідомості), педагогічних прийомів і психологічних методів.

Корекція дисгармонійності індивідуально-психологічних особливостей учнів, які перебувають у стані відчуження, має здійснюватися такими основними засобами, як розуміння, співчуття по відношенню до них, зняття напруги, підвищення загальної культури, особистісна перспектива.

Підвищенню соціального статусу школяра в стані відчуження у своїй групі допомагає довірливе ставлення до кожної особистості, формування реально усвідомлюючих і реально діючих мотивів поведінки, аналіз конфліктних ситуацій, які могли поглибити процес відчуження, подання власного позитивного прикладу. Всі ці заходи допомогають переборювати учням проблеми у спілкуванні, які виникають у їхніх учнівських групах.

Для того, щоб вплинути на самосвідомість учнів, які перебувають у стані відчуження, потрібно використовувати арсенал таких заходів, як вибіркове неакцентування на негативних вчинках підлітків і юнаків, прийняття їх позицій, позитивне спонукання до навчальної і позанавчальної діяльності.

Окрім того, потребують використання такі прийоми, як безумовне прийняття особистості учня, авансування його успіху, керування процесом формування його ціннісних орієнтацій, акцентування досягнень у стосунках з однокласниками, позитивне стимулювання, створення виховних ситуацій з елементами опори на життєвий досвід значущих особистостей.

Варто також застосовувати психологічні методи позитивного спілкування, включення в систему виконання певних рольових обов'язків, метод дезінтеграції стереотипних ролей в груш і статусного переміщення «ізольованих» учнів до інших категорій соціального статусу в колективі.

Порушення розвитку самосвідомості підлітків і юнаків у стані відчуження вимагає використання таких методів, як переконання, підтвердження унікальності особистості підлітка чи юнака, метод формування позитивного сприйняття поведінки і позиції інших.

У цілому проведена робота зі школярами, які у своїх учнівських групах є «ізольованими» особистостями і перебувають у стані відчуження, має сприяти усвідомленню ними своєї значущості, що стає кроком до самоприйняття, прийняття їх спільнотою, а згодом — і прийняття та інтеріоризація цінностей своєї учнівської групи.