Методи соціально-виховної роботи з неповнолітніми, засудженими у виховних колоніях

Неповнолітні, що скоїли злочини, відбувають покарання у виховних колоніях кримінально-виконавчої системи України. У цих закладах забезпечується ізоляція засуджених та застосування до них виховного впливу, метою якого є їх виправлення і ресоціалізація. Основним засобом виправлення і ресоціалізації засуджених, згідно ст. 123 Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) України, є соціально-виховна робота (СВР).

Соціально-виховна робота визначається як цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. Соціально-виховна робота із засудженими спрямована на виконання таких завдань:

-формування та закріплення у засуджених прагнення до заняття суспільно-корисною працею;

-формування у засуджених сумлінного ставлення до праці;
-дотримання засудженими вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки;

-підвищення засудженими загальноосвітнього і культурного рівнів.

Соціально-виховна робота складається з таких компонентів:

-виховна робота - система педагогічно обґрунтованих заходів, спрямованих на корекцію поведінки засуджених з метою досягнення позитивних інтелектуальних, духовних і фізичних змін в їх особистості та усунення особистісних деформацій;

-соціальна робота - специфічний вид комплексної діяльності по наданню соціальної допомоги, спрямований на забезпечення всебічної життєдіяльності людини в умовах позбавлення волі, відтворення повноцінної людської особистості, формування та збереження корисних навичок та відновлення й розвиток соціальних зв'язків;

-психологічна робота - професійна діяльність психологів щодо надання засудженим психологічної допомоги у попередженні психотравмуючого впливу умов позбавлення полі на особистість, розробки і реалізації спільно з персоналом установ виконання покарань індивідуальних програм психокорекційного і педагогічного впливу на засуджених.

Для безпосередньої організації соціально-виховної роботи її особами позбавленими волі, в установах виконання покарань, функціонують соціально-психологічні служби. Основною структурною ланкою у системі соціально-психологічної служби є відділення соціально-психологічної служби установи виконання покарань, що існують у кожній установі виконання покарань і діяльність яких регламентується Положенням, затвердженим Департаментом з питань виконання покарань.

Діяльність виховних колоній має специфічні властивості, що зумовлені особливостями контингенту, який перебуває у цих установах.

Педагогічний процес у виховних колоніях складається з таких основних елементів:

-загальноосвітнє та професійно-технічне навчання,

-організація праці неповнолітніх;

-організація соціально-психологічної роботи;

-залучення неповнолітніх до культурно-масової та фізкультурно-спортивної роботи,

-формування колективу неповнолітніх засуджених.

Характерною особливістю організації педагогічного процесу є обов'язкова активна участь самих засуджених у цьому процесі.

У виховних колоніях для неповнолітніх режим відбування покарання більш м'який, має менше обмежень, ніж в установах виконання покарань (УВП) для повнолітніх засуджених. Він забезпечує надання вихователям більше можливостей для максимального використання педагогічних прийомів та методів впливу на неповнолітніх засуджених.

Режим у виховній колонії будується так, щоб створювались всі умови для організації навчання вихованців у школі, ПТУ, підтримки зв'язків з батьками та рідними. Вихованцям надається більше пільг, вони мають менше обмежень у зв'язках із зовнішнім світом, що створює умови для більш повної їх ресоціалізації.

Одним із елементів режиму є чіткий розпорядок дня. Його дотримання сприяє формуванню динамічного стереотипу поведінки, дисципліни, організованості та зібраності неповнолітніх. Враховуючи такі якості особистості неповнолітніх, як активність, ініціативність, які при несприятливих умовах можуть бути спрямовані на скоєння негативних дій та вчинків, розпорядок дня забезпечує постійну зайнятість вихованців, спрямування їх активності на корисні справи.

Основною діяльністю вихованців у виховній колонії є не трудова, а навчальна. А відтак, відношення вихованців до навчання є головним критерієм оцінки ступеню їх виправлення. Навчання неповнолітніх у загальноосвітніх школах здійснюється за навчальним планом вечірніх шкіл, оскільки їм доводиться поєднувати навчання з працею. Слід відмітити, що крім психологів, які працюють у відділенні соціально-психологічної служби установи, у школі також є психолог.

Організація загальноосвітнього навчання, професійно-технічної освіти і професійного навчання на виробництві здійснюється у відповідності із Законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту» та в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.

Для складання іспитів учні-засуджені звільняються від роботи на термін, передбачений трудовим законодавством і Законом України «Про оплату праці». Заробітна плата їм ні цей час не нараховується, харчування надається безкоштовно.

Адміністрація установ виконання покарань всебічно сприяє загальноосвітньому та професійно-технічному нав-чанню засудиджених, у разі потреби надає їм допомогу в отриманні консультацій, придбанні підручників та посібників.

Особливістю організації навчання вихованців є те, що їй більшість з них мають негативне ставлення до навчання, до школи, до вчителів, не мають навичок самостійної систематичної навчальної роботи, в силу того, що до засудження були відраховані зі школи, або відвідували її не регулярно, не виконували домашні завдання тощо. Тому, одним із го ловних завдань загальноосвітньої школи є формування у вихованців інтересу до навчання, позитивного відношення до школи та вчителів, навичок самостійної розумової діяльності, залучення до активної позакласної діяльності.

Це досягається:

-авторитетом вчителів та вихователів;

-впровадженням нових методів навчання, ділових ігор, використанням технічних засобів навчання та елементів
проблемного навчання;

-організацією позашкільної роботи вихованців шляхом залучення їх до гуртків за інтересами, культурно-масових та фізкультурно-оздоровчих секцій;

-за допомогою наочної інформації;

-розумового, морального, естетичного виховання неповнолітніх засуджених, сприянням формуванню у них правильного світогляду, формуванню та корекції їх право слухняної поведінки.

До професійно-технічного навчання залучаються всі неповнолітні, які не мають необхідної професії для роботи на виробництві.

З цією метою у виховній колонії розроблена система професійної орієнтації неповнолітніх у виборі професії.

Вона враховує:

-бажання вихованця займатись певною роботою;

-потреби виробництва колонії;

-здібності, нахили та загальноосвітній рівень вихованця;
-фізичний стан та здоров'я неповнолітнього тощо.

За час перебування засудженого в карантині, кваліфіковані співробітники колонії (психологи, лікарі, вихователі), проводять з ним бесіди, медичне обстеження, психологічне тестування на предмет визначення можливості даного засудженого займатись тим чи тим видом діяльності.

На професійно-технічне навчання відведено до 37 годин на тиждень. Основними видами виробництва, за напрямками якого здійснюється навчання, є:

-метало та деревообробка для неповнолітніх чоловічої статі;

-підприємства легкої галузі промисловості.

Останнім часом відбувається переорієнтація неповнолітніх на професії, які на сьогодні користуються попитом (будівельники, радіо механіки, оператори комп'ютерної техніки).

Так, з жовтня 2000 року почала реалізовуватися програма недержавної організації «Мелітопольський Меморіал», метою якої є навчання засуджених Мелітопольської виховної колонії. Заняття з дівчатами проводяться двічі на тиждень, учениці 9-11 класів освоюють основи комп'ютерної грамотності.

Скорочена тривалість робочого часу передбачена для неповнолітніх працівників з метою охорони їх здоров'я. Так, для працівників віком від 16 до 18 років встановлений 36-годиниий робочий тиждень, віком від 15 до 16 років - 24-годинний робочий тиждень (ст. 51 КЗпП). Для учнів віком під 14 до 15 років, якщо учні працюють впродовж навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу не повинна перевищувати половини тієї норми, яка встановлена для осіб відповідного віку, тобто для учнів піком від 14 до 16 років - не більше 12 годин на тиждень, а віком від 16 до 18 років - 18 годин на тиждень (ст. 51 КЗпІІ).

Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. Не допускається залучення до роботи в нічний час працівників у віці до 18 років.

Забороняється залучати до надурочних робіт:

-осіб, молодших 18 років;

-працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять.

Для робіт у вихідні дні забороняється залучати працівників, яким не виповнилось 18 років (ст. 192 КЗпП). Праця засуджених у виховних колоніях має не стільки економічне, як виховне значення. З метою трудового виховання використовується:

-продуктивна праця на промисловому підприємстві;

-навчально-продуктивна праця за програмою ГІТУ;

-самообслуговування в житлових зонах, у школі, ПТУ;

-робота з благоустрою приміщень та території, поточний ремонт житлових та виробничих зон;

- робота в гуртках технічної творчості та декоративно-прикладного мистецтва.

Праця вихованців регулюється нормами трудового законодавства і оплачується згідно встановлених тарифів. Неповнолітніх засуджених не залучають до понад урочної роботи, в нічну зміну, на роботу з шкідливими умовами праці та інше.

Таким чином, залучення вихованців до праці спрямовано, перш за все, на формування позитивного ставлення до неї, оскільки більшість неповнолітніх до засудження суспільно-корисною працею не займались і мають стійке негативне відношення до неї.

Специфіка соціально-психологічної роботи полягає в тому, що нею займаються набагато більше співробітників (вихователі, вчителі, викладачі ПТУ, майстри, представники виробництва тощо). Крім того, вплив на неповнолітніх здійснюється, як правило, у вигляді порад, побажання, нагадування.

Вся виховна робота має бути спрямована на підготовку до звільнення та ресоціалізацію. Налагодження соціальних зв'язків починається з карантину. Окрім офіційних запитів до територіальних органів, листів рідним, повідомлень до центрів зайнятості, направляються листи-клопотання про надання допомоги у реабілітації вихованців-сиріт до центрів соціальних служб для молоді, до служб у справах дітей. Є позитивний досвід надання такої допомоги в Одеській, Львівській, Чернігівській, Донецькій областях. Необхідні знання та навички засуджені одержують на заняттях школи зпідготовки до звільнення.

Колектив неповнолітніх має таку структуру:

- первинний (контактний) колектив - взвод (відділення) в складі 30-35 вихованців (керує вихователь);

- вторинний (проміжний) колектив - відділення у складі 3-4 взводів (керує старший вихователь);

- загальний (колонійський) колектив - колонія в складі всіх відділень (керує адміністрація колонії).

Первинні колективи створюються за побутово-шкільним принципом: взвод - клас. У багатьох колоніях застосовується наскрізний принцип: взвод - клас - бригада. Практично таке формування первинних колективів зручне тим, що взвод, який закріплений за одним вихователем формується із групи засуджених, які навчаються в одному класі, працюють на одному підприємстві, навчаються професії в складі однієї групи. Така організація первинного колективу дає можливість об'єднати зусилля вихователя, вчителя і майстра на певній групі засуджених.

Колектив неповнолітніх засуджених має свої органи самоуправління. Такими органами є ради та збори взводів, відділень і колонії. За різними галузями діяльності колонії створюються суспільні комісії: шкільна, виробнича, клубна, :і підтримки суспільного порядку, фізкультурно-спортивна, культурно-масова, санітарна секції.

У початковий період перебування в карантиніу більшості неповнолітніх засуджених відмічається підвищена тривожність, агресивність, навіюваність, що створює у них мигальний стан готовності до конфлікту, неадекватної реакції на вимоги співробітників установи, до виникнення стану фрустрації. Невизначеність стану, страх зустрічі з колишніми порогами, можливість не зайняти престижне місце у мі'офіційному рейтингу поміж вихованців колонії, формують у неповнолітнього засудженого психологічний бар'єр, що перешкоджає налагодженню взаємостосунків із співробітниками закладу.

У цих умовах найбільш ефективною формою виховного впливу на психіку засуджених є сеанси релаксації у кабінеті психоемоційного розвантаження. Вони заспокоюють, знижують імпульсивність реакцій, урівноважують процеси збудження і гальмування. Так, наприклад, засуджені під час перебування в карантині, в більшості випадків змінюють бажання продовжувати відбування покарання після досягнення повноліття в УВП, і мають тверду установку заслужити умовно-дострокове звільнення в даній колонії. Близько 45% засуджених у період перебування в карантині радикально змінюють свої особистісні установки, переосмислюють свою життєву позицію, коректують рівень самооцінки.

Особливу увагу необхідно приділяти групам ризику в адаптаційний період. Наприклад, у Прилуцькій колонії (Чернігівська обл.) за такими вихованцями закріплюється психолог, який разом із вихователями проводить індивідуальні бесіди, консультації, психологічний тренінг. У цілому, така робота з особами, які схильні до порушень режиму, проявляють суїцидні тенденції, дозволила знизити в даній установі на 45% випадки делінквентної поведінки поміж неповнолітніх засуджених.

Проведення психологічною службою соціометрії колективів засуджених попереджає конфліктні ситуації на основі вияву об'єктивного групового статусу вихованців. Визначення неформальних лідерів, характеру стосунків вихованців поміж собою спрямоване на переорієнтацію груп із негативною спрямованістю, та вибір кандидатів до активу, а отже і усунення ситуацій, які б призводили засуджених до життєвої кризи.

Для успішної адаптації неповнолітнього, начальник відділення має проводити таку роботу: вивчення особової справи;

1) проведення ознайомчої бесіди, під час якої заповнює анкету на засудженого:

-прізвище, ім'я, по батькові;

-чи має близьких та рідних, кого саме. Які стосунки з ними?;

-спеціальність, якщо працював. Де вчився і як?;

2) що може розповісти про своїх друзів? Чи бажає з ними листуватися?;

-яка провина у скоєному злочині, хто винний: сам, інші люди (співучасники, родичі)?;

-як буде себе поводити в колонії?;

-чим цікавиться (музика, книжки, кіно, поезія, спорт тощо)?;

-чим займався та чим цікавився до арешту?

-чи є бажання раніше звільнитися?

3)прийняття засудженого до відділення та постановка йому конкретних завдань.

Якщо неповнолітній відноситься до категорії важковиховуваних,то:

1) проведення тестування, з метою складання психологічного портрету особистості та правильного планування подальшої роботи;

2) проведення індивідуальної співбесіди з окресленням перспектив, яких можна досягти в колонії;

3)закріплення за вихователем, з врахуванням: наявності психологічного контакту між ними; можливості їхньої психологічної сумісності та постійного спілкування; рівня розвитку та досвіду роботи вихователя і бажання працювати із засудженим;

4) складання плану роботи на основі ґрунтовного вивчення особистості неповнолітнього з використанням таких методів, як.: бесіда, спостереження, природній експеримент, анкетування, аналіз продуктів діяльності;

5) робота з неповнолітнім (фіксація динаміки змін у програмі індивідуальної соціально-психологічної роботи із засудженим, звіти шефів, закріпленого співробітника; аналіз результатів).

З досягненням повноліття засуджені переводяться в УВП для дорослих засуджених (ст. 147 КВК). Питання про переведення вирішується Департаментом за рішенням педагогічної ради і поданням начальника виховної колонії, погодженим із службою у справах дітей. Відповідно до ст. 148 КВК України, у виховних колоніях для закріплення результатів виправлення, завершення професійно-технічного навчання засуджених можуть залишати до закінчення строку покарання, але не більше ніж до досягнення ними 22 років. Залишення здійснюється на основі тих же вимог, що мають місце при переведенні засудженого до виправної колонії. Як вже зазначалось рішення про переведення засудженого , що досяг повноліття, до виправної колонії приймає педагогічна рада установи.

Педагогічні ради представляють собою постійно діючий колегіальний орган виховної колонії, головним завданням якого є розгляд питань та надання пропозицій адміністрації виховної колонії щодо організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими, удосконалення навчально-виховного процесу.

Персональний склад педагогічної ради затверджується наказом начальника виховної колонії терміном на один рік. Педагогічна рада розглядає відповідні матеріали та вносить пропозиції начальнику виховної колонії з питань: організації навчально-виховного процесу у виховній колонії; узагальнення досвіду організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими, підготовки відповідних рекомендацій; підготовки та проведення культурно-масових заходів серед засуджених; надання методичної та практичної допомоги старшим вихователям, вихователям та іншим працівникам соціально-психологічної служби; організації підвищення психолого-педагогічної майстерності персоналу пиховної колонії; взаємодії з громадськими та державними організаціями у питаннях ресоціалізації засуджених; переведення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, з виховної колонії до виправної колонії та залишення таких засуджених для подальшого відбування покарання у виховній колонії у порядку, установленому ст. 147, 148 КВК України; застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання; взяття на профілактичний облік злісних порушників установленого порядку відбування покарання та організації індивідуально-профілактичної роботи з ними; зняття з профілактичного обліку засуджених, які були взяті на облік як злісні порушники встановленого порядку відбування покарання; переведення засуджених до дільниці соціальної адаптації в порядку, установленому ст. 94 КВК України; переведення до дільниці ресоціалізації осіб, які після переведення до дільниці соціальної адаптації припустилися порушення истановленого режиму утримання; застосування до засуджених заходів заохочення або стягнення; надання засудженим права відвідування культурно-видовищних і спортивних .сіходів за межами виховної колонії в супроводі працівників колонії в порядку, установленому ст. 144 КВК України; шохочення представників підприємств, установ і організацій усіх форм власності, навчальних закладів, об'єднань громадян та окремих громадян, осіб з числа персоналу виховної колонії за активну участь у забезпеченні навчально-виховного процесу.

Педагогічну раду очолює її голова - заступник начальника виховної колонії із соціально-виховної та психоло-гічної роботи. З числа членів педагогічної ради шляхом і. і посуканим на її засіданні обирається заступник голови. До складу педагогічної ради входять заступники начальника установи, начальники відділів, частин та служб, директор загальноосвітньої школи, директор професійно-технічного училища, старший інспектор відділу соціально-виховної та психологічної роботи (він же секретар педагогічної ради), старші вихователі, методист виховної колонії, психолог, завідувач клубу.

За попереднім погодженням з головою педагогічної ради в її засіданнях з правом дорадчого голосу можуть брати участь представники підприємств, установ і організацій усіх форм власності, навчальних закладів, об'єднань громадян та окремі громадяни. У разі потреби на засідання педагогічної ради запрошуються працівники виховної колонії, які не входять до складу педагогічної ради, але до компетенції яких належать питання, що розглядаються педагогічною радою.

Основною формою роботи педагогічної ради є її засідання. Засідання педагогічної ради проводяться у разі необхідності, але не рідше двох разів на місяць. Рішення педагогічної ради, погоджені з начальником виховної колонії, є обов'язковими до виконання працівниками колонії. Практика роботи в УВП показує, що засуджені, які переводяться з виховної колонії до УВП, як правило, погано себе поводять. Це можна пояснити їх психологічною непідготовленістю до нових умов, страхами, що вони переживають. В силу вікових особливостей засуджений, якого переводять з виховної колонії, прагне до самоствердження своєї особистості, вважає, що в суспільстві дорослих злочинців необхідно заслужити їхню «повагу». Тому у засуджених, які переводяться з виховної колонії, є тяжіння до кримінально-злочинних елементів. Не останню роль, при тому, відіграє злочинна романтика. Будь-яка зміна стереотипів поведінки та зовнішнього оточення породжує у неповнолітніх вагання та страхи, які викликають почуття невпевненості в своїх силах та майбутніх особистісно значущих перспективах. Тому, при переведенні засудженого до виправно-трудової установи, необхідно:

-пояснювати особливості взаємовідносин, що мають місце серед дорослих засуджених;

-пояснювати правила поведінки та режимні вимоги;

-формувати позитивні життєві перспективи;

-спиратися на приклади;

-нейтралізувати прояви негативної поведінки;

-приділяти увагу вільному часу та зайнятості засудженого тощо.

Специфічною рисою діяльності виховних колоній є активне залучення громадськості у процес виправлення і ресоціалізації неповнолітніх засуджених. Об'єднання громадян, релігійні і благодійні організації та окремі особи можуть брати участь у виправленні і ресоціалізації засуджених та проведенні соціально-виховної роботи з ними, надавати допомогу органам і установам виконання покарань у порядку, установленому КВК України та іншими законами України.

Основною формою подібної участі громадськості у ті правленні та ресоціалізації засуджених неповнолітніх є піклувальні ради, що створюються при виховних колоніях.

Згідно з Положенням про піклувальні ради при спеціальних виховних установах, затвердженим постановою
Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2004 р. №429, основними завданнями останніх є: надання допомоги спеціальним виховним установам з питань соціального захисту засуджених неповнолітніх осіб; сприяння громадським організаціям, органам виконавчої влади, органам місце-иоіо самоврядування, підприємствам, установам і організаціям незалежно від форми власності у вирішенні питань, пов’язаних з поліпшенням становища засуджених, дотриматиння їх прав і законних інтересів; здійснення заходів, спрямованих на вдосконалення навчально-виховного процесу у виховних колоніях, зміцнення їх матеріально-технічної бази, вирішення питань трудового і побутового влаштування неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання.

Відповідно до покладених завдань піклувальні ради: забезпечують розроблення та здійснення у виховних колоніях заходів, спрямованих на поліпшення становища засуджених, формування здорового способу життя; подають пропозиції до проектів регіональних (місцевих) програм підтримки діяльності виховних колоній; взаємодіють з громадськими організаціями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності з питань сприяння діяльності виховних колоній; надають допомогу адміністрації виховних колоній у проведенні соціально-виховної роботи із засудженими, організації їх загальноосвітнього та професійно-технічного навчання; вживають заходів щодо розширення зв'язків виховних колоній з підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності з питань зміцнення матеріально-технічної бази цих колоній та залучення засуджених до суспільно корисної праці; сприяють поліпшенню матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення засуджених, здійсненню оздоровчо-профілактичних заходів; організовують шефство членів піклувальних рад, представників громадських організацій і трудових колективів над засудженими, які є сиротами або залишилися без батьківського піклування, вирішують питання про подання їм матеріальної допомоги; здійснюють разом з громадськими організаціями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності заходи соціального патронажу стосовно неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання; виконують інші функції відповідно до законодавства.

Піклувальні ради мають право: 1) доручати членам піклувальної ради відвідувати виховні колонії, вивчати стан матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення засуджених, умови їх праці та навчання, стан організації соціально-виховної роботи; 2) одержувати від громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів і установ виконання покарань, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності інформацію і документи, необхідні для ті конання покладених на піклувальні ради завдань; 3) запрошувати на свої засідання представників виховних колоній, територіальних органів управління Державного департаменту з питань виконання покарань, органів виконавчої нлади, органів місцевого самоврядування, зацікавлених підприємств, установ і організацій незалежно від форми пласності; 4) проводити особистий прийом засуджених, розглядати їх звернення та приймати за ними рішення; 5) вносити на розгляд органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, адміністрації виховних колоній та керівництва територіальних органів управління Державо департаменту з питань виконання покарань пропозиції щодо: удосконалення діяльності виховних колоній з питань поліпшення становища засуджених, дотримання їх прав і законних інтересів; організації трудового і побутового влаштування неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання, сприяння їх соціальній адаптації; забезпечення правового і соціального захисту персоналу виховних колоній.

До складу піклувальних рад входять представники громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і органінізацій незалежно від форми власності та громадяни. Членами піклувальних рад не можуть бути особи, які мають не погашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість.

Голова піклувальної ради, його заступник та секретар ради обираються на її засіданні. Персональний склад ради оголошується наказом начальника виховної колонії. Голова піклувальної ради, його заступник, секретар та члени ради беруть участь у її роботі на громадських засадах.

Організаційною формою роботи піклувальної ради є засідання, які проводяться за потребою, але не рідше ніж один раз на три місяці. На засідання піклувальної ради можуть бути запрошені представники громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прокуратури, інших правоохоронних органів та громадяни. У засіданнях піклувальної ради бере участь начальник виховної колонії або його заступник.

Крім піклувальних рад з метою підвищення ефективності виховного впливу на засуджених та надання допомоги адміністрації виховних колоній при відділеннях соціально-психологічної служби можуть створюватись батьківські комітети, до складу яких входять батьки засуджених, особи, що їх замінюють та інші близькі родичі. Діяльність таких комітетів регламентується положенням, яке затверджується начальником установи.

Як правило, батьківський комітет має право: а) знайомитись в установленому порядку з житловими та побутовими умовами утримання засуджених у виховній колонії; б) звертатися до громадських об'єднань для надання допомоги сиротам і особам, які позбавлені батьківського піклування, а також неповнолітнім з неблагополучних родин; в) забезпечувати посилками й передачами сиріт і осіб, які позбавлені батьківського піклування, а також засуджених, батьки яких не підтримують з ними зв'язку в період відбування покарання; г) надавати допомогу адміністрації у забезпеченні сиріт та осіб, які залишились без батьківського піклування, що звільняються з виховної колонії, громадським одягом; д) спільно з адміністрацією звертатися до державних органів, громадських об'єднань з питань надання допомоги у проведенні виховної роботи з засудженими. Для підтримки зв'язків з батьками засуджених регулярно проводяться батьківські збори, дні відкритих дверей. Під час таких зустрічей батьки неповнолітніх або особи, які їх замінюють мають можливість особисто спілкуватись з начальником установи, його заступниками, вихователями, вчителями, психологами, з'ясувати яким чином відбувається процес перевиховання, ознайомитися з умовами життя у колонії.

У кожній виховній колонії існує дільниця соціальної адаптації, в якій утримуються засуджені, котрі правомірно себе поводили, сумлінно ставилися до праці, і яким до звільнення залишилось не більше 6 місяців. До неї переводяться засуджені, що не менше півроку утримувались у дільниці ресоціалізації, закінчили навчання у загальноосвітній школі або ГІТУ, або яким до закінчення залишилось не більше 3місяців, які мають формальні підстави для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання не більше ніж через 6 місяців.

Головною метою функціонування такої дільниці є підготовка засудженого до звільнення. Засуджені проживають у спеціально обладнаних приміщеннях окремо від інших засуджених, також окремо вони приймають їжу, відвідують баню, бібліотеку, крямницю.

На кожного засудженого розробляється ідивідуальна програма підготовки його до звільнення. Вона складається начальником відділення соціально-психологічної служби за участю психолога, медичного працівника виховної колонії та залучених фахівців центрі в соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді упродовж тижня після прибуття засудженого до дільниці соціальної адаптації.

Отже, здійснений аналіз методів соціально-виховної роботи з засудженими у виховних колоніях дає можливість зробити висновок про те, що моделюючи спосіб виховної роботи з неповнолітніми, ми окреслили тільки шлях, у подоланні якого необхідно рухатись у процесі створення технологій соціально-педагогічної роботи в установах Департаменту виконання покарань.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Социальная педагогика: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. / Под ред. В.А.Никитина. - М.: ВЛАДОС, 2000.

2. Василькова Ю.В. Методика и опыт работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. -М.: Академия, 2001.

3. Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. - М.: Академия, 2002.

4. Практикум по арттерапии / Под ред. А.И.Копытина. -СПб.:Питер, 2001.

5. Вопросы профилактики и коррекции преступности в подростковом в раннем юношеском возрасте. - Днепро-петровск, 1999.

6. Симкович А.Й. Інститут пенітенціарної соціальної роботи як механізм соціально-правового захисту засуджених // Соціально-правовий захист молоді: Збірник наукових статей / Заг. ред. І.В.Козубовська, В.М.Великий. - Ужгород, 2002.

7. Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работы. -М., 2001.

8. Корекція поведінки засуджених жінок в установах виконання покарань. Навчальний посібник. - Чернігів: ПОДЛ Чернігівського ДЦНТІ, 2003.

9. Неустанно прививать убеждение / М.Платек. - Материалы для сотрудников исправительных учреждений. -Варшава, 2002.

10. Методика и технологии работы социального педагога: Учеб. пособие / Б.Н.Алмазов, М.А.Беляева и др.; Под
ред. М.А.Галагузовой. - М.: Академия, 2002.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1.Назвіть компоненти соціально-виховної роботі із засудженими.

2.Охарактеризуйте особливості режиму відбування покарання у виховних колоніях як засобу перевиховання неповнолітніх засуджених.

3.Яким організовується загальноосвітнє і професійно-технічне навчання неповнолітніх у виховних колоніях, визначте головну мету організації навчання у виховних колоніях.

4.Дайте характеристику особливостей організації праці неповнолітніх у виховних колоніях.

5.Визначте головні напрямки роботи щодо формування колективу неповнолітніх засуджених.

6.Назвіть етапи роботи із новоприбулими неповномітніми засудженими щодо їх успішної адаптації до умов
перебування.

7.Розкрийте механізм переведення засуджених до випраних колоній і роль педагогічних рад виховних колоній у ньому процесі.

8.Охарактеризуйте участь громадськості у процесі перевиховання і ресоціалізації неповнолітніх злочинців.

Глава 13. Технології організації молодіжного дозвілля

Теоретичні основи дозвіллєвої діяльності у молодіжному середовищі

В Україні усталеним є поняття «культурно-дозвіллєва гра», що вказує на використання людиною свого вільного часу для розвитку своїх творчих здібностей, культури, вмінь і навичок. Натомість у зарубіжних країнах «культурно дозвіллєва сфера» набула інших назв: «індустрія дозвілля», «дозвіллєво-рекреаційна сфера» (США, Великобританія), «сфера вільного часу» (Німеччина), «анімація» (Італія, Туреччина, Франція). Такі назви утвердилися не випадково - вони історично зумовлені і залежать від соціальної, політичної, культурної, економічної політики конкретної країни.

Загалом, у європейському суспільстві, починаючи з другої половини ХХ-го століття, сформувалися коццепції, що розглядають дозвілля як складову часового простору, як вид людської життєдіяльності, як психологічний стан людини, як ознаку цілісного способу життя.

Дозвілля як складова часового простору (кількісна концепція дозвілля) передбачає розподіл бюджету часу людини на робочий та неробочий. Відповідно до цієї концепції, дозвілля ототожнюється з позаробочим часом, вивчається як вільний час людини і набуває характерних ознак вільного часу людини в цілому; розглядається як істотна складова вільного часу, що звільняє людину від усіх побутових, робочих та сімейних обов'язків, має рекреаційне та розважальне наповнення. Відповідно до кількісної концепції, дозвіллєвий час використовується людиною за її власним бажанням.

Дозвілля як окремий вид життєдіяльності людини розглядає дозвілля як діяльність (творчу, конструктивну або ж безцільну та асоціальну). Дозвіллєва діяльність відрізняється від інших видів життєдіяльності людини тим, що здійснюється відповідно до потреб індивіда, з метою отримання задоволення. З точки зору прибічників діяльнісної концепції, роль дозвілля полягає у відновленні психічних та фізичних сил людини, підвищенні її освітнього та духовного рівня, здійсненні лише тих занять у вільний час, що відповідають потребам та бажанням людини і приносять їй задоволення у процесі самої діяльності.

Дозвілля як психологічний стан людини розглядається крізь емоційне сприйняття людиною дозвіллєвих занять. Згідно з цією концепцією, дозвіллєвими вважаються лише ті види діяльності, що сприймаються людиною позитивно. Дозвілля є істотною складовою емоційної сфери життя, а тому залежить від якості цього життя, рівня його задоволення, дозвіллєвих можливостей та пропозицій, їх доступності.

Інтеграційною вважається концепція цілісного способу життя.її сутність полягає в тому, що всі сфери людського життя мають дозвіллєвий потенціал, тобто, можли-пості для творчості, саморозвитку та самовдосконалення мають різні види людської життєдіяльності (сім'я, навчання, робота, релігія тощо).

Дозвілля характеризується специфічними ознаками,пріоритетними серед яких слід назвати:

-свободу вибору дозвіллєвої діяльності, свободу від обов'язків;

-добровільну участь у дозвіллєвій діяльності;

- бажання отримати радість та задоволення;

- -самодостатність та самоцінність;

- компенсаційність дозвілля.

Головними ознаками дозвілля вважають свободу від обов'язків та добровільність участі. Фундаментальними

мішками дозвілля вважаються також: отримання задоволення, розваги та відпочинок, урізноманітнення життя.

Вперше відпочинок, розваги та розвиток особистості як пріоритетні функції дозвілля були визначені французьким вченим Дюмазедьє Ж. на IV Міжнародному соціологічному конгресі в Мілані 1959 року. Людина обирає конкретний вид дозвіллєвої діяльності з різних причин: прагне набути досвіду, поспілкуватися з друзями, поглибити свої знання, принести користь суспільству, зміцнити здоров'я, розвинути вміння та здібності. Аналіз змісту дозвілля як соціально-культурного явища в контексті людської життєдіяльності дозволяє розглядати його за основними параметрами:

1. Сімейний параметр охоплює широке коло людських потреб, зокрема, виховання дітей, облаштування сімейного життя, участь у різноманітних формах «колективного побуту» (як святково-обрядового, так і утилітарного). Такі аспекти дозвіллєвої діяльності, як сімейно-побутові установки чи інтереси вказують на зростаючу потребу родини як мікросоціуму піднести власні культурні стандарти до певного рівня.

2. Освітній параметр характеризує дозвіллєву діяльність як об'єктивно необхідну й усвідомлену потребу багатьох людей здобути знання та набути вмінь для успішної виробничої діяльності, для підвищення виробничої культури (суб'єктивний аспект) та культури виробництва (об'єктивний аспект). Це спричинено, передусім, глобальною інтенсифікацією виробництва та жорсткою конкуренцією на ринку праці.

3. Політичні інтереси людини виявляються в її бажанні долучитися до політичного життя, до певної політичної діяльності, що виражається в намаганні брати участь у політичних заходах, заняттях, акціях, публічно висловлювати свою громадянську позицію, активно формувати громадську думку, бути причетним до вирішення партійних чи загальнонаціональних проблем, не стояти осторонь життя країни, етносу, нації.

4. Моральний параметр дозвілля відтворює відповідну установку на задоволення морально-етичних потреб особистості у процесі дозвіллєвих заходів. Необхідно підкреслити специфіку даного параметру, який не має такої чіткої визначеності як політичний чи сімейний.

5. Естетичні параметри виражають потребу особистості в естетичних переживаннях, в естетичній практиці. Головною особливістю естетичних концепцій дозвілля є його змістове наповнення. Дозвілля розглядається як сфера розвитку особистісної та соціальної культури, формування громадянської позиції, розкриття духовного потенціалу людини, відродження та збереження національних традицій, культурної спадщини народу.

6.Науково-технічні параметри дозвіллєвої діяльності є наслідком науково-технічної революції і пов'язані здебільшого з гострими потребами людей у природничонау-ковій інформації, у знаннях з технологій, технічної організації виробництва. Дозвіллєва практика останніх десятиліть свідчить про значне зростання потреб у знаннях з екології, н гармонізації відносин людини і природи.

7.Спортивні параметри подібні до попередніх (науково-технічних та естетичних) і свідчать про глибоке усвідомлення людиною своєї незахищеності у жорстокому світі. Дозвілля вивчається як засіб оздоровлення, зміцнення здоров'я, адаптації людини до змінюваних соціальних та природних умов, зменшення психологічної напруги особистості.

8.Соціальні параметри дозвілля виявляються у потребі людини пристосовуватись не тільки до природного гніту, а власне, й до суспільства. Саме дозвілля багатьма практиками та керівниками визначається як основний фактор «соціального зв'язку» між різноманітними соціальними інститутами: сім'єю, роботою, навчальними закладами, мистецькими установами.

9.Економічні параметри дозвілля передбачають поєднання інтересів дозвіллєвої та економічної сфер. Дозвілляу дослідженнях кінця XX ст. розглядається як один з головних елементів довгострокової економічної стратегії. З'явилися нові форми кооперації між дозвіллєвою сферою й економікою. Це виявляється у відкритті в дозвіллєвих тиладах прибуткових творчих майстерень, у наданні ко мерційних послуг, виконанні дозвіллєвих заходів на замовлення, у створенні великої кількості робочих місць шляхом відкриття дозвіллєвих центрів з їх розгалуженою інфраструктурою.

Головними соціальними функціямидозвілля є рекреаційна, комунікативна, соціальна, творча, ціннісно-орієнтаційна, пізнавальна та виховна.

Рекреаційна функція спрямована на зняття виробничої перевтоми, психологічної перенапруги, відтворення фізичних, інтелектуальних, емоційних сил людини; на зміцнення здоров'я шляхом здійснення дозвіллєвим об'єднанням ігрових, оздоровчих, розважальних, спортивних, туристично-екскурсійних програм, проведення вечорів відпочинку, видовищних заходів, театралізованих вистав, масових свят. Рекреаційна функція є однією з провідних для сучасних дозвіллєвих закладів, її мета - сприяти відпочинку, неформальному спілкуванню.

Комунікативна функція дозволяє розширити можливості для спілкування, подолання самотності, знаходження нових друзів. Вона яскраво виявляється в таких формах дозвілля, як диспути, дискусії, вечори відпочинку, конференції, конкурсні та розважальні програми, просвітницькі акції тощо.

Соціальна функція дозвілля сприяє тому, щоб кожна особистість мала власну гідність, могла найти зміст свого існування, сприяє інтеграції людини в суспільство, задовольняє можливість самоідентифікації, дозволяє відчути свою приналежність до певної спільноти. Вона поєднує в собі, на нашу думку, функції адаптації, соціалізації, психологічної профілактики і пов'язана з соціально-культурними, рекреаційними, дозвіллєвими проектами для інвалідів, осіб похилого віку, представників етноменшин, «важких» підлітків.

Творча функція спрямована на створення умов для вияву й розвитку творчого потенціалу особистості за межами професійно-трудової та сімейно-побутової діяльності шляхом участі особистості у виставках, творчих вечорах, у різноманітних гуртках, хобі-групах, у роботі майстерень, літературних, музичних, народознавчих віталень, художніх салонів.

У своїй пізнавальній функції дозвілля постає складовим компонентом неперервної освіти, підкреслюючи важливість самовдосконалення й самоосвіти, духовного збагачення особистості. Пізнавальна функція дозволяє задовольнити потреби в додатковій інформації, в поширенні та набутті нових знань.

Ціннісно-орієнтаційна функція полягає у формуванні системи ціннісних уявлень та орієнтацій особистості, мотивів, ідеалів, переконань, життєвої позиції і виявляється у ставленні індивіда до навколишнього середовища, до інших людей, до самого себе. Сприймаючи певні події, факти, предмети, наукові концепції, поведінку інших людей, навколишній світ, людина завжди оцінює та формує певне ставлення до них.

Функції дозвілля визначають його рівні:

- пасивний відпочинок як найпростіший рівень дозвілля, що не має перспективних цілей, дозволяє звільнитися від ниробничої перевтоми, побути у спокої, психологічно розслабитися; пасивне дозвілля є складовою життя людини;

-розважальне дозвілля включає прогулянки, спортивні та видовищні шоу, відвідування театрів, ігри, рекреаційні заходи і сприяє емоційній та фізичній розрядці; розважальне дозвілля вимагає від людини певної підготовки, польових зусиль, застосування фізичних та психічних сил; пізнавальне дозвілля передбачає активну участь ііюдини у дозвіллєвій діяльності, спілкування в хобі-групах, .і однодумцями, формує світогляд людини, розвиває її ду-мішіий світ, соціальні зв'язки та творчі уподобання;

-творче дозвілля характеризується духовною насиченістю, соціальною активністю, сприяє культурному збагаченню) створенню нових духовних цінностей.

Закономірності дозвілляполягають у тому, що: -дозвіллєва діяльність здійснюється у вільний для людини час, надає свободу вибору дозвіллєвих занять та участі в них, зміст дозвіллєвої діяльності нерегламентований і не запрограмований;

-багатоманітність видів дозвіллєвої діяльності, синтетичність та великий діапазон, дозволяють інтегрувати різні види дозвіллєвої діяльності, створюють підвищені (порівняно з іншими складовими соціально-культурної діяльності) можливості для вияву й розвитку творчого потенціалу людини, залучення до кращих досягнень світової культури;

-міжособистісне культурне спілкування на дозвіллі посилює привабливість дозвіллєвої діяльності для людини і відкриває можливості для розвитку культури особистості;

-самодіяльна й ініціативна основа дозвіллєвої діяльності передбачає активну участь особистості в дозвіллєвих заходах; якщо зміст дозвіллєвої діяльності неадекватний інтересам та потребам особистості, можливості дозвілля лишаються нереалізованими і не впливають на творче розкриття особистості;

-дозвілля створює умови для духовного розвитку особистості, обміну, засвоєння та створення нових духовних

цінностей;

-дозвілля є засобом соціалізації особистості; завдяки участі у дозвіллєвій діяльності особистість засвоює досвід суспільства, його цінності, накопичує соціальні знання та норми поведінки.

Принципи дозвіллястановлять теоретичні, соціальні, культурні, політичні, організаційні засади, на яких ґрунтується дозвіллєва діяльність. Вчені визначають такі загальні принципи дозвіллєвої діяльності:

-цілеспрямована, системна організація дозвіллєвої діяльності з метою раціонального використання вільного часу, розвитку соціальної активності та індивідуальної ініціативи людини, позбавлення її від асоціальної поведінки;

-добровільність як певна незалежність дозвілля, відсутність регламентації з боку держави та інших структур, вільний вибір людиною дозвіллєвих занять;

-диференціація як врахування особливостей різних верств населення, умов праці, професійних інтересів, вікової специфіки, статевих ознак, рівня духовного розвитку особистості;

-доступність та якісність дозвіллєвих послуг як задоволення потреб і запитів клієнтів дозвіллєвого закладу, систематичне вивчення їхніх бажань, прогнозування розвитку дозвіллєвої сфери;

— відповідність дозвіллєвих послуг місцевим умовам -с.оціально-демографічним, економічним, культурно-освітнім, політичним, практичній діяльності людини.

Провідним у дозвіллєвій діяльності вважається принцип інтересу, що означає врахування інтересів особистості, сприяє не лише їх задоволенню, а й пробудженню нових потреб і запитів, формує нові духовні цінності. Принцип інтересу передбачає відповідність дозвіллєвого заняття нахилам та уподобанням особистості.

Принципи та функції дозвіллєвої діяльності постійно змінюються, що пояснюється змінами та розвитком суспільного життя. Особливо це стосується положень та завдань, пов'язаних з ідеологією та культурною політикою конкретної держави.