Ні, це добре, що ти захотів бути ним, запевнив Андрій, - я тобі допоможу

Побут, сімейні, дружні стосунки

Обмін інформацією, думками, встановлення стосунків

Діалоги, записки, особисті листи

Науковий

Наука, техніка, освіта

Виклад наукової інформації, пояснення явищ

Виступи, доповіді, лекції, монографії, підручники

Офіційно-діловий

Офіційні стосунки

Регулювання стосунків між людьми, підприємствами, установами

Договори, угоди, постанови, закони, ділові папери

Публіцистичний

Суспільне життя

Формування ставлення людей до суспільно важливих справ

Виступи, доповіді, лекції, статті, брошури

Художній

Мистецтво слова (фольклор, художня література)

Естетичний вплив через образне відтворення дійсності

Оповідання, повісті, романи, п'єси, вірші, казки, легенди тощо

Церковний

Церква, релігія

Регулювання стосунків між людьми та церквою

Молитви, проповіді тощо

До яких стилів належать дані уривки. Свою думку обґрунтуйте, спираючись на таблицю.

Текст 1. Вибирай, що тобі до душі, не гаючи часу. Мабуть, не хочеш бути схожим на тих лежнів, що човгають ногами, як старезні діди, не можуть висидіти й десяти хвилин , щоб не підпертися рукою

Текст 2. Треба привчати свій організм не боятися холоду. Для цього і влітку, і взимку роби зарядку в самих трусах.

Текст 3. - Я хочу бути сильним, - якось сказав Славко. - Для цього мені треба багато їсти.

Ти, мабуть, переплутав. Для того, щоб бути сильним, необхідно щодня робити зарядку, їсти здорову їжу, дотримуватися режиму дня, - відповів Андрій.

Так всього багато треба? - здивувався Славко, - я вже не хочу бути сильним.

Ні, це добре, що ти захотів бути ним, запевнив Андрій, - я тобі допоможу.

Навчально – методична картка самостійної роботи 3-4

Тема: Норми наголошення, словотворення

Мета: Розширити уявлення наголоси в українській мові.

№ п/п	Зміст роботи	Методичні вказівки	Література
1.	Основні словники української мови.	1. Розглянути різноманітні словники. 2. Записати висновки щодо прочитаного 3. Виконати практичні вправи.	Словники: · тлумачний; · орфографічний; · орфоепічний; · труднощів; · синонімів; · антонімів; · паронімів
2.	Матеріали самоперевірки: · скласти оду словникові, враховуючи змістовність, напрямок та важливість · дібрати пароніми до поданих слів: бриз, борть, дяк, яглиця, цент. · Скласти синонімічний ряд до обраних 5 слів. · Написати міні-твір в публіцистичному стилі.

Ні, це добре, що ти захотів бути ним, запевнив Андрій, - я тобі допоможу - student2.ru

Навчально – методична картка самостійної роботи 5-6

Тема: Літературна мова – основа культури мовлення. Лексичне багатство мови.

Мета: навчити працювати над виробленням нормативного, інтонаційно виразного, образного і логічного мовлення. Допомогти студентам організувати самостійну роботу над засвоєнням теоретичного матеріалу. На основі вивченого теоретичного матеріалу практично закріпити професійні знання та вміння у сфері освіти. Вміти аналізувати своє і чуже мовлення, виявляти відхилення від норм, застосовувати різні засоби для їх подолання. Виховувати почуття відповідальності за свої мовленнєві дії, за мовленнєву культуру, самостійність

№ п/п

Зміст роботи

Методичні вказівки

Література

Літературна мова

1. Опрацювати подані джерела. 2. Визначити суттєве. 3. Підібрати приклади.

М. Пономаренко «Українська мова» Ющук «Практикум з української мови»

Матеріали самоперевірки: Заповнити таблицю:

Види чергувань	Приклади	Складання речень з поданими прикладами

Дати відповіді: Які форми літературної мови існують

САМОСТІЙНЕ ЗАНЯТТЯ

Тема. Літературна мова – основа культури мовлення. Лексичне багатство мови.

Методи: практичні, контролю і самоконтролю.

Форми контролю: перевірка планів – конспектів з даної теми.

Студенти повинні знати:

- що таке літературна мова;

- історію розвитку літературної мови;

- форми існування літературної мови;

Студенти повинні вміти:

- розрізняти мову і мовлення;

- характеризувати усне й писемне мовлення;

- розрізняти монолог і діалог;

- складати діалог.

Хід самостійного заняття

І. Теоретичний блок

1. Літературна мова – вища форма національної мови.

2. Етапи розвитку літературної мови.

3. Форми існування літературної мови.

4. Монологічне і діалогічне (полілогічне) мовлення.

5. Застосування усного і писемного мовлення у різних сферах життя

6. Лексичне багатство мовлення.

1. Літературна мова - оброблена майстрами, унормована, відшліфована і зразкова форма загальнонародної мови, сформована на традиції писемної мови і вживана на цілій мовній території і в основних сферах суспільного життя, а саме: в науці, літературі, мистецтві, у навчальних закладах, у державній адміністрації, армії, спорті та ін. Літературна мова не збігається із жодним діалектом, вона багатша, розвиненіша, досконаліша. Вона відзначається високим ступенем нормативності і має розгалужену систему функціональних стилів. Літературна мова становить культурне надбання нації, виступає важливим чинником єдності народу і його духовного розвитку, розвитку науки і матеріального виробництва. Крім літературної мови, в Україні функціонують територіальні діалекти, які об’єднуються в три великі наріччя (південно-східне, південно-західне, північне), а також соціальні та професійні діалекти (жаргони, койне, сленг, суржик).

2. Літературна мова виникає звичайно в тому регіоні краю, який на певному відрізку часу відіграє домінуючу роль у культурно-політичному житті народу. Походження української літературної мови є предметом вивчення багатьох дослідників. У різні часи були свої особливості формування і функціонування української літературної мови, видатні представники різних регіонів впливали на цей процес. Часи Київської Русі - це період формування і поширення давньоруської мови як літературної, XIV – XVIIIст. – доба активного використання староукраїнської літературної мови. Значну роль у формуванні нової української літературної мови на народній основі відіграв І.П. Котляревський – автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль – чарівник»). Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798р., коли вийшли друком три перші частини поеми «Енеїда». Тому І.П. Котляревського вважають зачинателем нової української літературної мови. Процес становлення української літературної мови на живій народній основі завершив великий поет – Т.Г. Шевченко. Він став основоположником української літературної мови. Сучасна українська літературна мова, яка виникла на основі середньонаддніпрянських говорів, формувалася, вбираючи елементи інших діалектів. Отже, наддіалектна основа – одна з найважливіших її ознак. У період розбудови Держави українська літературна мова значно розширила свої функції. Конституцією 1996 року вона визнана в Україні як державна.

Основними ознаками літературної мови є її наддіалектний характер і стабільні літературні норми (правила), що стосуються вимови звуків, вживання слів, творення словоформ, побудови словосполучень і речень, передавання звуків, складів, слів і речень на письмі.

3. Будь-яка літературна мова, зокрема й українська, функціонує у двох формах: усній (звуковій) і писемній (буквеній). Обидві ці форми характеризуються наявністю сталих норм, дотримання яких робить літературну мову досконалим засобом передачі й отримання інформації.

Для літературної мови, що реалізується в літературному мовленні, властиві усна і писемна форми існування. Усне і писемне мовлення — це форми реалізації мови як засобу спілкування.

Усна мова – первинна; писемна – вторинна, вона виникла й ґрунтується на основі усної мови. Усна мова порівняно з писемною характеризується більшою довільністю в дотриманні літературної норми, певними вільностями в побудові висловлювань. Писемна мова більш регламентована і менш терпима до будь-яких відхилень від норми. Але у вивченні мови слід орієнтуватися насамперед на її усну форму, яка повніше, ніж писемна, відбиває всі її закономірності. Остання внаслідок недосконалості буквеного позначення звуків іноді спотворює справжнє звучання окремих мовних одиниць.

Усне мовлення — це така форма реалізації мови, яка вимовляється, виражається за допомогою звуків, являє собою процес говоріння. За походженням усне мовлення — первинна форма існування мови.

Писемне мовлення — мовлення, зафіксоване на папері. Воно є вторинною формою існування мови і розраховане на зорове сприймання. Кожна з форм мовлення має свої особливості.

Мові високої культури властиві багатство словника, різноманітність граматичних конструкцій, художня виразність, логічна стрункість. У писемному оформленні мови дотримують норм орфографії і пунктуації.

Будову літературного мовлення можна представити такою схемою:

Літературне мовлення

усне писемне

монологічне діалогічне

Літературне мовлення

Усне

Писемне

1. Первинне

2. Діалогічне (полілогічне) і монологічне

3. Розраховане на певних слухачів, які виступають співрозмовниками

4. Непідготовлене заздалегідь

5. Живе спілкування

6. Інтонація, міміка, жести

7. Імпровізоване мовлення

8. Чітко індивідуалізоване мовлення

9. Емоційне й експресивне мовлення

10. Повтори, зіставлення, різні тропи, фразеологізми

1. Вторинне

2. Монологічне

3. Графічно оформлене

4. Пов’язане з попереднім обдумуванням

5. Старанний відбір фактів та їх мовне оформлення

6. Відбір мовних засобів, чітке підпорядкування стилю і типу мовлення

7. Повний і ґрунтовний виклад думок

8. Поглиблена робота над словом і текстом

9. Редагування думки і форм її вираження

10. Самоаналіз написаного

4. Усне мовлення буває монологічним і діалогічним.

Монолог (від грецьких слів топоs — один і logos — слово, мовлення) — особлива форма побудови усного чи писемного мовлення, що становить розгорнуте висловлювання однієї особи, звернене до себе або до глядача (у спектаклі, кінофільмі).

Монолог має певну композиційну організованість і змістову завершеність. Розрізняють внутрішній монолог — роздум уголос, драматичний монолог — поєднання мовлення з мімікою, жестами, ліричний монолог — лірична сповідь у поезії.

Діалог (від грецького dialogos — розмова, бесіда) — одна з форм мовлення, що являє собою розмову між двома або кількома особами. Діалог характеризується короткими висловлюваннями, простотою синтаксичної будови його частин, використанням неповних і незакінчених речень. Особливістю діалогу є взаємозумовленість синтаксичної будови реплік співбесідників, яка об’єднує діалог в єдине ціле. Розрізняють внутрішній діалог — фігура мовлення, що є зверненням до самого себе.

Розмова кількох осіб називається полілогом (від грецьких слів роlі — багато, logos — слово, мовлення).

5. Усне і писемне мовлення має широке застосування в різних сферах життя людей. Усне мовлення існує у формах діалогу, дискусії, диспуту, монологу, розповіді, переказування, звіту, доповіді тощо, а писемне — у формах переказу, творів (опису, розповіді, роздуму), ділових паперів, газетних жанрів, плану, тез, конспекту, реферату.

6. Багатство мовлення — це використання великої кількості мовних одиниць (слів, словосполучень, речень), які відрізняються за смислом і будовою.

Різноманітність мовлення — використання різних мовних засобів для вираження однієї і тієї ж думки.

Багатство мовлення досягається мовними засобами, які в тексті не повторюються, а різноманітність забезпечує вираження однієї і тієї ж думки різними мовними засобами.

Українська мова — багата й різноманітна, а мовлення кожної людини може бути багатим і бідним, різноманітним чи одноманітним. Багатство і різноманітність мовлення залежить від того, хто є мовець: весь народ чи окрема особа, дитина чи доросла людина. Великий вплив на багатство і різноманітність мовлення мають його стиль, сфера спілкування тощо.

В українській мові існують семантичні групи слів (омоніми, синоніми, антоніми), багатозначні й абстрактні, застарілі й новоутворені слова, що становлять її багатство. Виражаючи думку, мовець може використати різноманітні засоби залежно від знання мови, ерудиції, стилю висловлювання. Багатство і різноманітність мовлення виявляються на лексичному, фразеологічному, словотвірному, граматичному і стилістичному рівнях.

Умови багатства і різноманітності мовлення такі: 1) багатство словникового запасу кожної людини; 2) уміння використовувати у своєму мовленні різні мовні засоби; 3) уміння інтонувати мовлення; 4) постійне удосконалення і збагачення власного мовлення.

Про багатство мовлення судять насамперед по його лексичному складу. Середній запас слів у добре освіченої людини становить 6 - 9 тисяч, тлумачний словник української мови містить понад 130 тисяч слів, а в народній скарбниці — 200 тисяч слів.

Лексичне і фразеологічне багатство мовлення формується словниками української мови, творами художньої, наукової, суспільно-політичної літератури, усної народної творчості. Лексичне багатство вимагає не тільки засвоєння великої кількості слів, а й усіх можливих значень багатозначного слова. Наприклад, слово вертеп має три значення: 1) печера; 2) старовинний пересувний ляльковий театр, де ставили релігійні і світські п’єси; 3) сховище або місце гульбища злочинців. У зв’язку з відродженням української культури друге значення слова вертеп набуло в наш час особливого поширення.

Багатство мовлення забезпечується і багатством форм. У мові є велика кількість варіантів слів та їх форм, засвоєння і використання яких робить мовлення кожної людини багатшим, виразнішим, різноманітнішим. Наприклад, в іменниках паралельні форми роду (шинель — шинеля, зал — зала, клавіш — клавіша), відмінків (батьку — батькові, Тарасу — Тарасові), паралельні відмінкові форми прикметників, числівників (червонім — червоному, одинадцяти — одинадцятьох). Прикметники мають ряд інших паралельних форм. Наприклад, присвійні прикметники (материн — материнський, братів — братовий), стягнені і нестягнені форми (добра — добрая, зелене — зеленеє), повні й короткі форми (рад — радий, певен — певний). Урізноманітнюють мовлення й фонетичні варіанти слів. Наприклад: хоч — хоча, лиш — лише, знов — знову, звідкіль — звідкіля, робить — робити тощо.

Багатство й різноманітність висловлювання (тексту) забезпечують синтаксичні конструкції (синонімічні словосполучення й речення), наприклад: дієприкметниковий, дієприслівниковий звороти і підрядні речення, пряма і непряма мова, варіанти граматичних форм, наприклад, майбутній час: буду читати — читатиму, наказовий спосіб: читайте — читали б та ін.

Українська мова і з стилістичного боку надзвичайно багата й різноманітна. Ці мовні засоби використовуються в текстах різних стилів.

Будуючи висловлювання в тому чи іншому стилі, необхідно враховувати емоційно-експресивне забарвлення слів, словосполучень, речень та їх закріпленість за певним стилем.

Отже, стилі ставлять певні вимоги щодо багатства і різноманітності мовлення.

ІІ. Самостійна робота

Завдання 1

Прочитайте обидва тексти. Який з них вам більше сподобався і чому? У якому тексті використано різні мовні засоби, які повніше, детальніше розкривають його зміст?

З-за лісу вийшла хмарка, за нею друга, третя і разом полетіли вони та витягли на небо важку хмару. Збиралось на дощ...

З-за лісу вибігла хмарка-розвідниця, за нею друга, третя і, ніби побравшись за руки, разом полетіли, гнані піднебесним вітром, та немов льотом своїм витягли на чисте мліюче небо сиву важку хмару, тінь од якої впала на поле і, завагавшись на мить під сосною, погрозливо посунула далі. Збиралось на дощ...

(В. Земляк.)

Завдання 2

Складіть речення, в яких прикметники були б ужиті в прямому і в усіх можливих переносних значеннях.

Кам’яний, сталевий, заячий.

Завдання 3

Підготуйте усну розповідь на тему «Мова — душа народу». Обґрунтуйте своє розуміння цього твердження.

Завдання 4

Підібрати з дужок лексичні ідентифікатори (відповідники) до наведених перифраз, пояснити функції перифраз, їх стилістичну маркованість.

Лісова принцеса. Любителі тихих світанків. Любителі дармової юшки. Другий хліб. Перлина Карибського моря. Машина клімату. Лижна Мексика. Конструктори зерна. Сталевий землекоп. Сонячний камінь. Інженери полів. Інженери людських доль. Нектар гір. Мандрівні Гомери. Біле золото. Зелене золото. Чорне золото. Легені планети. Зелений цех. Синьоока сестра України.

(Рибалки. Агрономи. Білорусія. Янтар. Кобзарі. Ліс. Ліси. Письменники. Косуля. Картопля. Браконьєри. Арктика. Екскаватор. Куба. Селекціонери. Бавовна. Вугілля. Ворохта. Мед.)

ІІІ. Блок самоконтролю

1. Яку мову можна вважати літературною?

2. Як виникла українська літературна мова?

3. Хто з українських письменників сприяв розвиткові української літературної мови?

4. Яку роль у розвитку літературної мови відіграють діалекти?

5. Які форми існування літературної мови ви знаєте?

6. Що таке монолог? Діалог?

7. Як досягти багатства і різноманітності мовлення?

Навчально – методична картка самостійної роботи 7-8

Тема: Мовленнєвий етикет. Формули й тональності мовленнєвого етикету

Мета: оволодіння основами теорії і практики мистецтва слова, культури мовлення і виразного читання.

№ п/п	Зміст роботи	Методичні вказівки	Література
1.	1. Поняття „мовний етикет”. Історія виникнення етикету. 2. Формули й тональності мовленнєвого етикету. 3. Вплив ситуації мовлення на мовний етикет. 4. Зв’язок традицій українського народу з правилами мовного етикету. 5. Відображення мовного етикету в усній народній творчості.	1. Робота з підручником. 2. Аналіз таблиць та схем. 3. Виконати тестове завдання.	М. Пономаренко «Українська мова» Таблиці, схеми, що містить порт - фоліо.
2.	Матеріали самоперевірки: Виконати тести.

САМОСТІЙНЕ ЗАНЯТТЯ 7-8

Тема. Мовленнєвий етикет. Формули й тональності мовленнєвого етикету.

Мета: оволодіння основами теорії і практики мистецтва слова, культури мовлення і виразного читання. Формування комунікативної компетенції спеціаліста. Навчання професійного спілкування в галузі обраної спеціальності. Виховання навичок літературного спілкування, пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мовлення, у вимові та наголошуванні.

Методи: практичні, контролю і самоконтролю.

Форми контролю: перевірити конспектування статей з підручника «Антисуржик».

Студенти повинні знати:

- поняття «мовний етикет»;

- формули й тональності мовного етикету;

- форми поведінки й основні принципи етикету;

- як відображається мовний етикет у творах початкової школи.

Студенти повинні вміти:

- активно застосовувати набуті знання;

- ефективно застосовувати методи педагогічного впливу на дітей;

- з’ясовувати основні риси різних варіантів мовленнєвого етикету;

- виробляти поради щодо викорінення слів – паразитів.

Хід самостійного заняття

І. Теоретичний блок

1. Поняття „мовний етикет”. Історія виникнення етикету.

2. Формули й тональності мовленнєвого етикету.

3. Вплив ситуації мовлення на мовний етикет.

4. Зв’язок традицій українського народу з правилами мовного етикету.

5. Відображення мовного етикету в усній народній творчості.

1. Упродовж століть людство виробило прийняті форми співіснування, які базувалися на правилах і традиціях кожного народу, а також були зумовлені особливостями національної історії, ментальності, політичного устрою країни.

Суспільство з давніх – давен виробило правила поведінки. Насамперед «Біблія» та народна мудрість вчили, що і як треба робити, тобто дотримуватися вимог етикету. Етикет – це встановлений порядок, сукупність правил, які регламентують зовнішні прояви людських взаємин.

Звідки походить саме слово «етикет»? Вперше його вжив французький король Людовик ХІV у ХVІІ ст. На одному з прийомів у цього монарха гостям вручили картки, де перераховувалися правила поведінки, яких вони мали дотримуватися. Від назви цих карток (етикеток) і виникло слово «етикет».

Греки розвинули дипломатичний етикет, створивши урочистий посольський церемоніал. У середньовіччі етикетні правила поширювалися на всі верстви населення. Навіть мандрівні студенти й музиканти мали свої етикетні кодекси. Але особливо суворо дотримувалися правил етикету при дворах високих правителів.

Чітко дотримувалися етикетних правил при дворах французьких, англійських та особливо іспанських королів. На основі дипломатичного етикету був сформований цивільний етикет. Почала з’являтися відповідна література.

За часів Київської Русі вихованню надавали великого значення, звертаючи увагу й на культуру поведінки (як багатих, так і бідних). Значна кількість літератури з етикету з’явилася в Україні наприкінці ХХ сторіччя.

Звісно, етикетні норми мають знати всі. Але закономірним є твердження, що в першу чергу вихованими повинні бути вихователі, вчителі. Саме їм хочеться адресувати слова А.П. Чехова: «У людини має бути прекрасним все: і обличчя, і одяг, і душа, і думки».Цей ряд вимог можна продовжити, адже педагогічна діяльність потребує від учителя вміння спілкуватися з дітьми та їхніми батьками, колегами й представниками інших професій. Учителеві не пробачається те, що інколи прощається представникові іншої професії.

2. Коли дитина вперше вимовляє слово «мама», для батьків це неабияка подія. Адже починається спілкування з дитиною за допомогою мови. Ми уважно прислухаємося до інтонації, експресії, з якими мовлено кожне слово дитини, бо слова ті виражають і фізичний, і психічний стан, і біль, і радість малюка. Нерідко мовлення в ранньому віці ніби ілюструє риси характеру дитини – і ті, що варто розвинути, і ті, які треба своєчасно викоренити.

Та ось дитячі слова в’яжуться у фрази... Тут все рідше ми, дорослі, вслухаємося в тональність дитячих слів, менше стежимо за словесною культурою дітей, перестаємо виступати в ролі зразка мовного етикету для дитини.

Діти, почувши грубі слова, брутальні лайки на вулиці, у транспорті, запам’ятовують їх і спочатку подумки «озброюються» цією словесною зброєю, а потім використовують її у своєму лексиконі. А ми дивуємося, звідки в наших дітей такий брутальний лексикон, звідки вияви нестриманості.

Ввічливість і шанобливість виховуються передусім у сім’ї. Іноді за щоденними клопотами ми не помічаємо, як виростають наші діти. І раптом знову дивуємось: донька чи син не дякують нам за обід чи за сніданок, прокидаючись, не бажають «доброго ранку», а лягаючи спати – «доброї ночі», звертаючись з проханням, рідко вживають або ж зовсім не кажуть «будь ласка». А все тому, що так не поводились між собою батьки, що не були вони ввічливими до дітей. Тим часом наше завдання – змалечку і впродовж усього життя дитини особистим прикладом вчити її чемності. Школа ж, педагоги поглиблюють науку ввічливості.

Дитина повинна вміти вітатися з дорослими: «Добрий вечір!», «На добраніч!» та ін. Треба пояснити дитині порушення норм мовного етикету, коли вона вітається чи прощається з однолітком: «Адью!», «Покедова!», «Чао!». Це переважно розмовно – просторічні формули, окремі ж порушення межують з вульгаризацією форм привітання і свідчать не про невимушені стосунки, а швидше про мовну неохайність, що так само недопустима, як і неохайність в одязі.

Нелітературні формули можуть закріпитися в мовленні дитини, ставши надалі вже не безневинним юнацьким жаргоном, а виявом низької мовленнєвої культури. Крім цього, форма і тон привітання здатні створювати настрій, від чого залежить і наша поведінка.

Не завжди наші діти вміють відповісти на побутові запитання про життя, справи, чиєсь здоров’я. Відповідь повинна починатися словом «Дякую!» і доповнюються конкретною відповіддю. Формули подяки «Дякую!», «Щиро дякую!», «Спасибі!» - правильні. «Велике спасибі!», «Гарно дякую!», «Дуже дякую!» - просторічні. Рівень мовленнєвої культури в цих ситуаціях свідчить про вихованість, чемність людини.

А як багато важить звичка називати старшу людину на ім’я та по батькові! Ім’я для кожної людини дороге, тому не можна дозволити собі помилятися, бо це свідчить про байдужість до чиєїсь особи і звучить образливо.

3. Сьогодні в наше офіційне спілкування повертається слово «пан» - ним звертаються до незнайомої людини або поєднують зі звертанням на ім’я чи прізвище: «панове», «пане Андрію!», «пані Віро!», «пане Кравчук!».

Етично вихована людина добиратиме форму звертання відповідно до характеру стосунків, ситуації і, володіючи добре мовою, не допустить, звичайно, грубої фамільярності.

За «Словником української мови», етика – це не тільки «наука про мораль», а й «норми поведінки, сукупність моральних правил». Основне поняття етики – добро. Норми літературної мови становлять етичну цінність для сучасного покоління мовців, а реалізація цих норм у конкретній ситуації – становить естетичну цінність мови.

Отже, етичне в мові – це конкретно – історична система мовних засобів відповідно до норми моральної свідомості й поведінки людини, що передбачає ефект добра.

Етичні норми поведінки людини в колективі – категорії історичні, хоч частих змін і не зазнають. Мораль – поняття класове. Ввічливість, чемність, шанобливість, доброзичливість, стриманість виховуються на зразках оточення й настановами. І зразки, і настанови передаються переважно за допомогою мови.

Систему мовленнєвого етикету нації складає сукупність усіх можливих етикетних формул. Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З – поміж них вирізняються ті, що вживаються при з’ясуванні контакту між мовцями – формули звертань і вітань; при підтриманні контакту – формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту – формули прощання, побажання.

Численні етикетні ситуації вимагають від мовця вміння привітатися і попрощатися, звернутися за допомогою і подякувати за неї, розмовляти з ровесником або звернутися до старшого, просити чи наказувати, розмовляти по телефону і спілкуватися безпосередньо.

Етика спілкування висуває вимоги до вживання займенників ти і ви. «Пошанна» множина і «множина ввічливості» функціонують автоматично, є фактом мовленнєвим і психологічним. Поширені звертання на ви до осіб, віком старших від мовця, або малознайомих. Характерно, що сьогодні нормою звертання до батька чи матері є форма ти, проте в локальному мовленні здавна закріплена форма ви, і не варто цей факт заперечувати – мовній системі він не суперечить, мораль не відкидає. Це – вияв традиції локальної етики.

Неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Ввічливість, уважність і чемність – основна вимога мовного етикету. Від чемного привітання, шляхетного потиску руки, невимушеної, ненав’язливої розмови виграш обопільний. Лихослів’я, лицемірство, невміння вислухати колегу, навпаки, лише дратує, псує настрій.

4. Вироблені віками і закріплені кращі форми вітань – звертань, повсякденного спілкування – не проста людська забаганка. Це наш повсякденний етикет, наша культура, взаємини, зрештою, наше здоров’я не тільки в буквальному, а й у переносному значенні. Це наш спосіб життя.

Як відомо, суспільство виробляє певні стандартизовані норми соціальної поведінки (у тому числі й мовленнєвої), які визначаються уявленнями про шаблони поведінки в конкретній ситуації. Щоб функціонувати як єдине ціле, як складна соціальна система, суспільство має встановити такі рамки поведінки індивідів, у яких ця поведінка стає нормативною, стабільною. Саме такими рамками й є етикет – система правил зовнішньої культури людини, її поведінки, пристойності, гарного тону тощо. У суспільстві він функціонує у двох основних формах поведінки: мовленнєвої (вербальної) й немовленнєвої (міміка, жести, фізичний контакт, дистанція між співрозмовниками, етикетна атрибутика). Як правило, ці форми поведінки тісно між собою пов’язані і взаємозалежні.

Якщо етикет регулює нашу зовнішню поведінку у відповідності із соціальними вимогами, то мовленнєвий етикет можна визначити, як правила, що регулюють нашу мовленнєву поведінку.

Під мовленнєвим етикетом розуміють систему національно – специфічних формул спілкування, прийнятих суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у різних побутових ситуаціях.

Сучасному етикету притаманні чотири основні принципи:

1) принцип гуманізму й людяності, який вимагає бути ввічливим, тактовним, ґречним, скромним;

2) принцип доцільності дій, який дає змогу людині поводитися розумно, просто, зручно для себе й оточуючих;

3) принцип краси поведінки, шляхетності;

4) принцип дотримання звичаїв і традицій тієї країни, в якій перебуває людина.

Отже, основна етична категорія «добро» має в мові численні засоби вираження, які підпорядковані визначальним ознакам культури мовлення – правильності, точності, доречності.

5. Культура усної мови – це традиції усного спілкування освічених кіл суспільства, багатого на варіанти порівняно з культурою писемного мовлення. Культура мовлення – категорія оцінна, але індивідуальні смаки, уподобання мають ґрунтуватися на суспільній мовній практиці. Основи культури мовлення закладаються у дошкільному та молодшому шкільному віці. Тут формується мовленнєвий етикет, засвоюються зразки мовленнєвої поведінки, відшліфовані у процесі культурного спілкування носіїв мови. Індивідуальна робота над культурою мовлення триває протягом усього свідомого життя мовця.

Виховання культури мовлення – це розвиток чуття мови у процесі пізнання найкращих художньо-естетичних зразків мови, засвоєння мовно-культурних традицій народу. В широкому розумінні культура мовлення передбачає високий рівень національно-мовної свідомості індивідів, їх дбайливе ставлення до рідного слова, усвідомлення його значення для розвитку інтелектуальної та емоційної культури нації.

Мова не тільки засіб спілкування, а й природний резервуар інформації про світ, насамперед про свій народ. Повіривши в те, що всі мови в нашому спільному домі «активно розвиваються», ми довго не помічали, що цей розвиток, започаткований першим радянським десятиріччям, у 30 – 70-ті роки був спершу загальномовний а потім повернувся у зворотному напрямку. Треба виправляти становище: повернути всім мовам їх природний престиж і справжню, а не декларовану рівноправність.

Сьогодні культура і мовлення виявилися об’єднаними в царині духовних цінностей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мовлення виявляються перші ознаки бездуховності…

Мовна культура – це надійна опора у вираженні незалежності думок, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Культура мовлення передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника.

Вважається, що мовленнєвий етикет є однією з найважливіших характеристик поведінки людини. Бо без знання прийнятих у суспільстві форм етикету, без вербальних форм вираження ввічливих стосунків між людьми, індивід не може ефективно, з користю для себе й оточуючих здійснювати процес спілкування. М.Г. Стельмахович з цього приводу зауважує: «Не треба забувати, що будь-який, навіть найменший відступ від мовленнєвого етикету псує настрій, вносить непорозуміння в людські стосунки, а інколи, навіть, калічить душу й ранить серце людини».

ІІ. Самостійна робота

Завдання 1

Пояснити зміст понять (і навести конкретні приклади на доказ своїх пояснень): побутовий мовленнєвий етикет, педагогічний етикет, службовий етикет. З’ясувати основні риси цих варіантів мовленнєвого етикету.

Завдання 2

Виявити, спостерігаючи за усним мовленням колег – студентів протягом семестру, слова – паразити, проаналізувати їх частотність і ситуаційну зумовленість, виробити поради щодо їх викорінення.

Завдання 3

Законспектувати статті Марії Білоус «Заговори, щоб я тебе побачив» та Юліана Редька «Як поводити себе у товаристві» (лише те, що пов’язано з мовним етикетом) з посібника «Антисуржик».

ІІІ. Блок самоконтролю

1. Що таке етикет? Розкажіть про історію виникнення етикету.

2. Назвіть формули й тональності мовленнєвого етикету.

3. Визначте основні підсистеми етикету

4. Які основні принципи притаманні сучасному етикету?

5. Як пов’язані традиції українського народу з правилами мовного етикету?

Навчально – методична картка самостійної роботи 9-10

Тема:Вимовні норми мовлення.

Мета: Законспектувати першоджерела з цієї теми, привчити вдумливо працювати з літературою, орієнтуватися в ній.

№ п/п

Зміст роботи

Методичні вказівки