Об'єднання і роз'єднання позовів

Можливість об'єднати чи роз'єднати декілька позовів пов'язана із забезпеченням ефективного і швидкого вирішення судом спору між сторонами.

Об'єднання позовів дозволяє досягти єдності судових рішень за відповідними вимогами, а також зекономити час і засоби цивіль­ного процесу. В одному провадженні можуть бути об'єднанні де­кілька вимог одного позивача до одного відповідача, одного пози­вача до декількох відповідачів, декількох позивачів до одного від­повідача.

Вимоги, що об'єднуються в одному провадженні, мають бути однорідними. Однорідність вимог випливає із особливостей тих спірних матеріально-правових відносин, які породжують позов. Це означає, що позови, які об'єднуються, випливають із одного і того ж правовідношення або з різних правовідносин, пов'язаних між со­бою. На встановлення однорідності вимог не впливає їх зміст, тоб­то допускається об'єднання навіть різних за своїм характером ви­мог (наприклад, в одному провадженні можуть бути об'єднані по­зов про визнання договору недійсним і позов про стягнення заподіяних при цьому збитків).

Якщо позови є неоднорідними (наприклад, випливають з різних за своєю галузевою належністю правовідносин) їх об'єднання є недоцільним, адже це може призвести до ускладнення процесу розгляду і вирішення цивільної справи. Також не допускається об'єд­нання позовів, коли відсутня спільність предмета позову.

Об'єднання позовів може бути здійснене як позивачем (позива­чами), так і судом. Найчастіше пов'язані між собою вимоги об'єд­нує позивач, викладаючи їх в одній позовній заяві відповідно до ч. 2 ст. 118 ЦПК України. Законодавство не забороняє позивачу оформити кожну з однорідних позовних вимог окремою позовною заявою. Однак він зазвичай зацікавлений в тому, щоб усі його ви­моги були розглянуті та вирішені якнайшвидше і одним судом. Окреме ж оформлення однорідних вимог ускладнить діяльність суду і може призвести до затягування захисту порушених, неви­знаних чи оспорюваних прав, свобод та інтересів позивача.

Якщо в проваджені суду знаходиться декілька справ з однорід­ними позовами, сторони можуть клопотати перед судом про їх об'єднання в одне провадження. Суд може об'єднати позови і за власною ініціативою, адже відповідно до ч. 1 ст. 126 ЦПК України суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право поста­новити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох одно­рідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача

187до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача. Ухвала про об'єднання позовів, як і ухвала про відмову в такому об'єднанні, не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

При об'єднанні позовів кожний з них зберігає своє окреме зна­чення і підлягає вирішенню судом. У судовому рішенні обов'яз­ково повинно бути відображено, чи задовольнив суд і в якому об­сязі кожний з об'єднаних позовів. Враховуючи те, що в одному провадженні об'єднуються однорідні позовні вимоги, вирішення однієї з них автоматично впливає на результати вирішення інших. Так, якщо суд визнає договір недійсним, він зобов'язаний задоволь­нити й правомірні вимоги позивача щодо застосування наслідків недійсного правочину.

Роз'єднання позовів полягає у виділенні судом в самостій­ні провадження об'єднаних в одному проваджені вимог. Таке роз'єд­нання залежить від обставин справи і пов'язується з тим, що спільний розгляд об'єднаних позовів ускладнює вирішення спра­ви (наприклад, необхідно призначити складну експертизу по окремих вимогах, один з позивачів поїхав у тривале відрядження тощо).

Роз'єднання позовів, зазвичай, здійснюється в тому разі, коли суд одночасно не може винести рішення по декількох вимогах, оскільки одна з них стосується інтересів третіх осіб. Так, у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні коо­перативи» від 18 вересня 1987 р. вказується: якщо вимоги про по­діл квартири і паю заявлені одночасно з позовом про розірвання шлюбу, суд повинен мати на увазі, що оскільки їх вирішення зачі­пає інтереси кооперативу, вони повинні бути роз'єднані і розгля­нуті на загальних підставах.

Виділення в самостійне провадження вимог є правом, а не обов'язком суду, тобто його здійснення цілком залежить від його розсуду. Оформлюється роз'єднання позовів ухвалою, яка також не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рі­шення суду.

У разі роз'єднання позовів підставою для провадження по виді­лених вимогах є ухвала суду про роз'єднання позовів і копія позов­ної заяви.

Зміни у позові

Звертаючись з позовом до суду позивач може не знати реальну підставу чи предмет позову або внаслідок юридичної некомпетент­ності дати їм неправильну характеристику. Також не завжди мож­ливо на етапі формування позовних вимог чітко визначити їх роз­мір. Ці та подібні обставини зумовили необхідність закріплення в процесуальному законодавстві можливості позивача виправити недоліки позову, з яким він звернувся до суду, внісши зміни до нього.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України позивач має право про­тягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог. Вказані права є проявом цивільно-процесуального принципу диспозитив-ності.

Зміна підстави позову полягає в переході від гіпотези однієї правової норми до іншої, тобто замінюються первісне покладені у підставу позову юридичні факти. За своєю суттю зміна підстави позову є процесуальною дією, що означає відмову позивача від позову за первісною підставою, але не відмову від позову в цілому.

Потреба у заміні підстави позову виникає у разі встановлення невідповідності між фактами, покладеними в підставу позову, і фактами, на підставі яких позовні вимоги можуть бути задоволені. В порядку зміни підстави позову позивач може включити до неї також ті обставини, які виникли після подання позовної заяви. На­ведемо приклад заміни підстави позову.

Особі А. була заподіяна шкода внаслідок нападу на неї со­баки бійцівської породи, яка належить особі Б. У подальшому особа А. (позивач) пред'являє позов до особи Б. (відповідача) про відшкодування заподіяної їй шкоди на загальних підставах (ст. 1166 ЦК України). Під час попереднього судового розгляду суддя роз'яснює позивачу, що собака бійцівської породи є об'єк­том підвищеної небезпеки, тому особа А. змінює позов, пере­кваліфіковуючи його у позов про відшкодування шкоди, завда­ної джерелом підвищеної небезпеки. Така зміна тягне за собою застосування іншої норми права (у наведеному прикладі -ст. 1187 ЦК України).

Зміна підстави позову може полягати не лише у доданні до під­стави позову нових фактів, а й виключенні первісне вказаних (на­приклад, первісний позов про відшкодування шкоди було пред'яв-

189лено до кількох солідарних боржників, а потім лише до одного з них). Також може відбутися повна заміна всіх фактів, що утво­рювали первісну підставу позову, іншими новими обставинами. Так, позичкодавець спочатку вимагав розірвання договору позич­ки і повернення речі у зв'язку з тим, що в результаті недбалого по­водження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена (п. 4 ч. 2 ст. 834 ЦК України), але в подальшому змінив підставу позову на те, що користування річчю не відповідає призначенню та умо­вам договору (п. 2 ч. 2 ст. 834 ЦК України).

Зміну підстави позову необхідно відрізняти від простого уточ­нення позову, коли позивач конкретизує деякі з обставин, що складають підставу позову. Такі дії позивача не вносять до підста­ви позову нових фактів.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтере­сах яких заявлено вимоги. Одним із таких прав є зміна предмета позову, яка означає зміну матеріально-правової вимоги позивача до відповідача і здійснюється шляхом переходу від диспозиції од­нієї правової норми до іншої. Наприклад, вимога покупця до про­давця про заміну товару неналежної якості може бути замінена вимогою про повернення сплаченої за нього грошової суми (ст. 708 ЦК України).

Зміна предмета позову можлива тоді, коли внаслідок одних і тих же юридичних фактів (підстави позову) можуть наставати різ­ні правові наслідки, тобто допускається так зване альтернативне застосування різних правових норм. Зміна предмета позову може полягати і у зміні спірного правовідношення. Така зміна є необ­хідною в тих випадках, коли особа неправильно оцінила спірні правовідносини при зверненні із позовом.

На відміну від зміни підстави позову при зміні предмета позо­ву мова йде не про наявність або відсутність певних фактів (обста­вин), а про помилку, допущену позивачем при їх юридичній ква­ліфікації. При цьому слід мати на увазі, що суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог і тому сам не може змінити предмет позову.

Як уже зазначалося, предмет позову не слід ототожнювати з матеріальним об'єктом суб'єктивного права, на захист якого цей

позов спрямований, тому збільшення або зменшення розміру по­зовних вимог не є зміною предмета позову. Так само не буде змі­ною предмета позову його уточнення позивачем, тобто приведен­ня формулювання предмета позову у відповідність із фактичною вимогою.

ЦПК України дещо обмежує право особи на зміну позову. Від­повідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України позивач має право змінити під­ставу або предмет позову, що означає недопустимість одночасної заміни підстави і предмета позову. Інакше кажучи, можна зміню­вати або предмет, або підставу позову, але не те й інше разом. Одночасна зміна підстави і предмета позову означала б заміну пер­вісного позову на якісно новий, що могло б призвести до процесу­альних зловживань з боку позивача і сприяло б судовій тяганині у розгляді цивільних справ.

Також в цивільному процесі допускається зміна (збільшення або зменшення) розміру позовних вимог. При цьому позивач по­винен обгрунтувати їх новий розмір. Інколи при пред'явленні по­зову не можна чітко визначити розмір позовних вимог (наприклад, необхідно призначити товарознавчу експертизу). В такому разі позивач вказує у позові приблизний розмір вимог, а в подальшому їх уточнює - збільшує або зменшує.

Необхідно мати на увазі, що відповідно до ч. З ст. 80 ЦПК України у разі збільшення розміру позовних вимог або пред'яв­лення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі змен­шення розміру позовних вимог питання про повернення суми су­дового збору вирішується відповідно до частини першої статті 83 ЦПК України.

Право на зміну позову (зміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог) має позивач або його уповноважений представник. Процесуальне законодавст­во не вказує на необхідність спеціального уточнення в довіреності повноважень представника щодо зміни позову, але в ній можуть бути застережені обмеження таких повноважень (ст. 44 ЦПК України). Правом на зміну позову володіють також органи та осо­би, що звернулися до суду з позовом на захист прав, свобод чи ін­тересів інших осіб (статті 3, 45, 46 ЦПК України).

Зміна позову відбувається поза волею відповідача, однак остан­ній може клопотати перед судом про відкладення судового розгляду

191для ознайомлення з внесеними до позову змінами І підготовки до захисту своїх інтересів.

На практиці виникає багато питань щодо того, чи може суд змі­нити позов і тим самим вийти за межі позовних вимог. В теорії цивіль­ного процесуального права з цього приводу розгорнулась наукова дискусія. Висловлені вченими думки зводяться до того, що суд може:

1) змінити підставу або предмет позову;

2) змінити підставу або предмет позову, а також розмір позов­них вимог у вартісному або майновому виразі;

3) вийти за межі розміру заявлених позивачем вимог, за межі підстави позову, а також вирішити справу щодо осіб, не вказаних позивачем в якості суб'єктів спору;

4) вийти за межі заявлених вимог, якщо на це є спеціальна вка­зівка закону1.

Судова практика, яка грунтувалась на нормах ЦПК України 1963 р. виходила з того, що суд міг лише за згоди позивача зміни­ти підставу або предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог (це фактично означає зміну підстави самим пози­вачем), а також в окремих передбачених законом випадках без згоди позивача змінити предмет позову. Проте суд не міг змінити підставу позову, хоча мав право зробити посилання на ті факти, які були досліджені в судовому засіданні, однак не наводились на об­грунтування позивачем своїх вимог. Нині така позиція не відповідає чинному законодавству, оскільки відповідно до принципу диспози-тивності суд розглядає справи у межах заявлених позовних вимог (ч. 1 ст. 11 ЦПК України) і процесуальне законодавство не передба­чає виключень з цього принципу. Тому, на наш погляд, суд не має права за власною ініціативою виходити за межі позовних вимог і самовільно змінювати підставу, предмет і розмір позовних вимог.

Наши рекомендации