Дати визначення дизартрії. Висвітлити історію її вивчення, причини виникнення. Схарактеризувати види та напрями логопедичної роботи
Дизартрія - це порушення вимовної сторони мовлення, зумовлене недостатністю інервації мовного апарату. Дизартрія - термін грецький, у перекладі означає розлад членороздільного мовлення - вимови (dis — порушення ознаки або функції, аrthrоо - розчленовую). При визначенні дизартрії більшість авторів не виходять з точного значення цього терміна, а трактують його більш широко, відносячи до дизартрії розлади артикуляції, голосоутворення, темпу, ритму й інтонації мовлення. Клінічна картина дизартрії вперше була описана більш ста років тому у дорослих у рамках псевдобульбарного синдрому. Далі в 1911 р. Н. Гуцман визначив дизартрію як порушення артикуляції і виділив дві її форми: центральну і периферичну. Початкове вивчення даної проблеми проводилося в основному невропатологами в рамках дослідження уражень мозку в дорослих хворих. Великий вплив на сучасне розуміння дизартрії зробили роботи М. Маргуліса (1926), що уперше чітко відмежував дизартрію від моторної афазії і розділив її на бульбарну і церебральну форми. Він запропонував класифікацію церебральних форм дизартрії на основі локалізації ураження головного мозку. Важливим етапом у розвитку проблеми дизартрії євивчення локально-діагностичних проявів дизартричних розладів (роботи Л. Литвака, О.Винарської). О. Винарською уперше було проведено комплексне нейролінгвістичне вивчення дизартрії й осередкових уражень мозку в дорослих хворих. У даний час проблема дизартрії дитячого віку інтенсивно розробляється в клінічному, нейролінгвістичному, психолого-педагогічному напрямах. Докладно вона описана у дітей з ДЦП. Причинами дизартрії є: 1. Органічні ураження ЦНС у результаті впливу різних несприятливих факторів на мозок дитини у внутрішньоутробному і ранньому періодах розвитку. Найчастіше це внутрішньоутробні ураження, що є результатом гострих, хронічних інфекцій, кисневої недостатності (гіпоксії), інтоксикації, токсикозу вагітності й ряду інших факторів, які створюють умови для виникнення родової травми. У значному числі таких випадків при пологах у дитини виникає асфіксія, дитина народжується недоношеною. 2. Несумісність по резус-фактору. 3. Рідше дизартрія виникає під впливом інфекційних захворювань нервової системи в перші роки життя дитини. Провідним дефектом при дизартрії є порушення звуковимовної та просодичної сторони мовлення. Порушення звуковимови при дизартрії виявляються в різному ступені і залежать від характеру і тяжкості ураження нервової системи. У легких випадках маються окремі перекручування звуків, „змазане мовлення”, у більш важких - спостерігаються перекручування, заміни і пропуски звуків, страждає темп, виразність, модуляція, у цілому вимова стає невиразною. При важких ураженнях центральної нервової системи мовлення стає неможливим через повний параліч мовнорухових м'язів. Такі порушення називаються анартрією (а - відсутність даної ознаки або функції, аr + troo - розчленовую). Дизартричні порушення мовлення спостерігаються при різних органічних ураженнях мозку. У дітей частота дизартрії насамперед зв'язана з частотою перинатальної патології (ураженням нервової системи ембріону і плоду). Часто дизартрія спостерігається при дитячому церебральному паралічі, за даними різних авторів, від 65 до 85% (М.Ейдінова, О.Правдіна-Вінарська, О.Мастюкова). Відзначається взаємозв'язок між ступенем тяжкості і характером ураження рухової сфери, частотою і тяжкістю дизартрії. При найбільш тяжких формах ДЦП, коли наявне ураження верхніх й нижніх кінцівок і дитина практично залишається нерухомою (подвійна геміплегія), дизартрії (анартрії) спостерігаються практично у всіх дітей. Відзначено взаємозв'язок між тяжкістю ураження верхніх кінцівок й ураженнями мовної мускулатури. Менш виражені форми дизартрії можуть спостерігатися у дітей без явних рухових розладів, які перенесли легку асфіксію або родову травму У цих випадках легкі (стерті) форми дизартрії поєднуються з іншими ознаками мінімальної мозкової дисфункції (Л. Журба, Є. Мастюкова). Дизартрія підрозділяється на форми:
1. Бульбарна дизартрія проявляється при захворюванні (запаленні) або пухлини довгастого мозку. При цьому руйнуються розташовані там ядра рухових черепно-мозкових нервів (язикоглоткового, під'язикового, трійчастого й лицевого). Характерним є параліч або парез м'язів глотки, гортані, язика, м'якого піднебіння. У дитини з подібним дефектом порушується ковтання твердої й рідкої їжі, утруднене жування. Недостатня рухливість голосових складок, м'якого піднебіння приводить до специфічного порушення голосу: він стає слабким, носовим, не реалізуються дзвінкі звуки. Спостерігається атрофія м'язів язика й глотки, знижується також тонус м'язів (атонія). Мовлення - невиразне, украй нечітке, уповільнене.
2. Підкіркова дизартрія виникає при уражені підкіркових вузлів головного мозку. Характерним проявом підкіркової дизартрії є порушення м'язового тонусу й наявність гіперкінезу. Гіперкінези – це насильницькі мимовільні рухи не контрольовані дитиною. Ці рухи можуть спостерігатися в стані спокою, але звичайно підсилюються у мовному акті. Мінливий характер м'язового тонусу (від нормального до підвищеного) і наявність гіперкінезу зумовлюють своєрідні порушення фонації й артикуляції. Дитина може правильно вимовляти окремі звуки, слова й короткі фрази, і через мить він вже виявляється не в змозі вимовити ні звуку. Виникає артикуляторний спазм, язик стає напруженим, голос переривається. Іноді спостерігаються мимовільні вигуки, «прориваються» гортанні звуки. Діти можуть вимовляти слова й фрази надмірно швидко або, навпаки, монотонно, з більшими паузами між словами. Виразність мовлення страждає через неплавне переключення артикуляційних рухів при вимові звуків, а також через порушення тембру й сили голосу. Характерною ознакою підкіркової дизартрії це порушення темпу, ритму й інтонації мовлення.
3. Мозочкова дизартрія характеризується скандованим мовленням, іноді супроводжується вигуками окремих звуків. У чистому вигляді ця форма спостерігається рідко.
4. Кіркова дизартрія. При цій формі порушується довільна моторика артикуляційного апарату. Насамперед порушується вимова складних за звуко-складовою структурою слів. У дітей утрудняється динаміка переключення від одного звуку до іншого, від однієї артикуляційної пози до іншої. Діти здатні чітко вимовляти ізольовані звуки, але в мовному потоці звуки спотворюються, виникають заміни. Особливо важкі сполучення приголосних звуків. При прискореному темпі з'являються запинки, що нагадують заїкуватість..
5. Псевдобульбариа дизартрія є наслідком перенесеного в ранньому дитинстві, під час пологів або у внутрішньоутробному періоді органічного ураження мозку в результаті енцефаліту, родових травм, пухлин, інтоксикації й ін. У дитини виникає псевдобульбарний параліч або парез, зумовлений ураженням провідних шляхів, що йдуть від кори головного мозку до ядер язикоглоткового, блукаючого і під'язикового нервів. По клінічних проявах порушень в області мімічної й артикуляційної мускулатури він близький до бульварного. У результаті псевдобульбарного паралічу у дитини порушується загальна й мовленнєва моторика З рота тече слина - салівація. Виділяють три ступені порушення мовної або артикуляційної моторики псевдобульбарної дизартрії. Система логопед. впливу при дизартрії має комплексний хар-р. Корекція звуковимови разом з формуванням звукового аналізу і синтезу, розвитком лексико-граматичної сторони мовлення та зв'язного висловлювання поєднується з масажем, гімнастикою, логоритмікою, ЛФК, фізіотерапією та медикаментозним лікуванням й реалізується системою занять, що проводяться поетапно: 1- підготовчий - проводиться робота з вироблення контролю за положенням рота, артикуляційна гімнастика, розвиток голосу, корекція мовного дихання, розвиток відчуттів артикуляційних рухів та артикуляційного праксису; 2 - формування первинних вимовних умінь і навичок (постановка, автоматизація, диференціація); 3 - формування комунікативних умінь і навичок.