Дати визначення заїкування. Висвітлити історію його вивчення, причини виникнення та види

Заїкання - це порушення темпо-ритмічної організації мовлення, зумовлене судомним станом м'язів мовного апарату. У міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду під кодом Р 98.5 стоїть заїкання, що є дискоординаційним судомним порушенням мовлення. Клінічні прояви заїкання зводяться до розладів плавності, злитності мовлення, темпоритмічної організації. Вони мають форму специфічних заїкань, зумовлених судомним станом м'язів мовленнєвого апарату (Л. Білякова). Проблему заїкання можна рахувати однією з самих давніх в історії розвитку вчення про розлади мовлення. У стародавні часи в заїканні переважно розглядали як хворобу, пов'язану з накопиченням вологості в головному мозку (Гіппократ) або неправильним співвідношенням частин арт. апарату (Арістотель). На межі 17-18 ст. заїкання намагалися пояснити як наслідок недосконалості периферичного апарату мовлення. На початку 19 ст. ряд франц. дослід., заїкання вважали відхилен. в діяльності периферичного і центрального відділів мовленнєвого апарату. У Росії більшість дослідників розглядали заїкання як функ. розлад у сфері мовлення, судомний невроз (І.Сікорський; Хмелевський). На початку 20 ст. заїкання розглядалося у 3-х теоретичних напрямах: 1) заїкання як спастичний невроз координації, що походить від слабкості мовних центрів (Г.Гутцман, А.Куссмауль, І.Сікорський). 2) заїкання як порушення психологічного характеру (В.Фрешельс). 3) заїкання як підсвідомий прояв, що розвивається на грунті психічних травм, різних конфліктів з оточуючим середовищем. (Адлер, Шнейдер).Отже, заїкання - це складний психофізичний розлад і його механізм до сьогодні цілком не розгаданий, його розглядають за різних позицій: клінічних, фізіологічних. У сучасній теорії та практиці логопедії умовно виділяють дві групи симптомів заїкання, які перебувають у тісному взаємозв'язку: біологічні (фізіологічні): порушення центральної нервової системи та фізичного здоров'я, загальної та мовленнєвої моторики; соціальні (психологічні): мовленнєві заїкання та інші порушення експресивного мовлення, феномен фіксованості на ваді, логофобії, виверти та інші психологічні особливості.Донині немає єдиного погляду на етіологію заїкання. Нинів етіології заїкання відмічають сукупність екзогенних та ендогенних чинників (Н. Власова, В. Пляровський, М. Зеєман, М. Хватцев, Н. Тяпугін). На сьогодні виділяють дві групи причин заїкання: ті. що призводять до виникнення його («грунт»), та вихідні («поштовхи»).До причин, що призводять до виникнення заїкання («грунт»),належать такі: невротична обтяженість батьків (нервові, інфекційні та соматичні захворювання, що послаблюють або дезорганізують функції ЦНС); невропатичні особливості заїкуватого (нічні страхи, енурез, емоційна напруженість); конституційна схильність (захворювання вегетативної нервової системи, підвищена збудливість вищої нервової діяльності та її чутливість до психічних травм); спадкова обтяженість (заїкання розвивається на грунті природженої слабкості мовленнєвого апарату, яка може передаватися спадково як рецесивна ознака); ураження головного мозку у різні періоди розвитку під впливом багатьох шкідливих чинників: внутрішньоутробних та пологових травм, асфіксії; постнатальних - інфекційні, травматичні впливи за різних дитячих захворювань. Зазначені причини призводять до затримки мовленнєвого розвитку, до мовленнєвих розладів та розвитку заїкання. Серед вихідних («поштовхів») виділяють анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні причини. Анатомо-фізіологічні причини: захворювання з енцефалітними наслідками: внутрішньоутробні та пологові травми, струси мозку, органічні порушення мозку: виснаження або перевтома нервової системи внаслідок інтоксикації та різних соматичних захворювань, які послаблюють центральні апарати мовлення: рахіт, коклюш, хвороби обміну, отоларингологічні хвороби. Психічні та соціальні причини: одночасна психічна травма: тривала психічна травма, або неправильне виховання в сім'ї: розбещеність, виховання «зразкової» дитини, нерівномірне виховання: постійні конфлікти, переживання у вигляді тривалих емоційних напружень; гостра, тяжка психічна травма, соціальні раптові потрясіння, які спричинюють гостру афективну реакцію; неправильне формування мовлення в дитинстві: мовлення на вдиху, порушення звуковимови, швидкий темп мовлення батьків; перевантаження дітей молодшого дошкільного віку мовленнєвим матеріалом, невідповідне для віку ускладнення мовленнєвого матеріалу та мислення (складна конструкція фрази, абстрактні поняття), поліглосія; наслідування заїкуватих: пасивне - дитина заїкається мимовільно, коли чує неправильне мовлення, активне - копіює неправильне мовлення. Всі дослідники погоджуються, що у появі заїкання можуть мати значення такі чинники: Певний вік дитини. Стан центральної нервової системи дитини. Індивідуальні особливості перебігу мовленнєвого онтогенезу. Особливості формування функціональної асиметрії мозку. Наявність психічної травматизації. Генетичний чинник. Статевий диморфізм. Заїкання розрізняють невротичне й неврозоподібне. По типу судом розпізнають 3 форми (види) заїкання: клонічна, при якій повторюються звуки або склади (к-к-к-кішка, б-б-б-баба), тонічна (складніша), при якій в мовленні з'являються довготривалі паузи перед його початком, змішані клоно-тонічні або тоно-клонічні по переважаючому виду судом.