Методи формування свідомості особистості

Головна мета цих методів – вплив на свідомість, почуття, волю вихованців для пояснення і доведення правильності чи необхідності певної поведінки, норм і правил спілкування, ставлення до оточуючого світу та ін. До цієї групи належать методи:

- освічення, навіювання;

- переконання;

- прикладу.

Освічення передбачає інформацію, повідомлення про факти, вчинки, події, а також роз’яснення сутності, значення тих чи інших якостей особистості, принципів, норм і правил поведінки, шляхів досягнення поставленої мети, способів самовиховання, самоосвіти, щоб сформувати на основі набутих знань певні поняття.

Навіювання – метод психологічного впливу на людину, розрахований на некритичне сприйняття нею слів, думок інших, що приводить або до вияву у людини, навіть опріч його волі і свідомості, певного стану, почуттів, відношення, або до здійснення людиною вчинків, що можуть безпосередньо не відповідати її принципам діяльності, поведінки. Навіювання не вимагає доказів, аргументації, логіки. Визначальним засобом навіювання можуть бути яскраві факти, цитати, приклади, особистість вихователя. Ступінь навіювання залежить як від вікових, так і індивідуальних особливостей суб’єкта, його культурного та інтелектуального розвитку, особливостей характеру, а також від тимчасового стану психіки, авторитету вихователя.

Переконання – метод впливу на свідомість, волю індивіда, що сприяє формуванню нових поглядів, відношень або зміні тих, що не відповідають загальнолюдським та національним нормам і принципам. Метод передбачає обґрунтування певного поняття, відстоювання моральної позиції, оцінки вчинків, дій та ін. Основу цього методу складають знання, які використовуються для пояснення і доведення правильності чи необхідності певних відношень, поведінки, але в поєднанні з почуттями. Основними прийомами реалізації методів формування свідомості індивіда є: лекції, розповіді, бесіди, диспути, конференції, збори, в основі яких є слово.

Бесіда передбачає цілеспрямовану організацію обміну думками. Тематика, зміст бесід визначається виховними завданнями, які стосуються окремого індивіда чи певної групи школярів. За змістом бесіди охоплюють різні питання моралі, етики, естетики, наукової організації праці, фізичного виховання, політичних подій та ін.

За формою проведення визначають бесідифронтальні (з групою школярів) ііндивідуальні. Розрізнюють такожзаплановані та епізодичні бесіди.

Методика проведення бесіди залежить від поставленої мети, завдань, змісту, форм бесід. Це може бути обмін думками з приводу певного вислову, прочитаної статті, вчинків школярів, подій у житті держави, школи, класу, окремих учнів. Бесіда забезпечує виявлення особистісної оцінки з різних питань життя, поглядів, суджень. Діалог має таку логічну структуру: 1) початок бесіди, вихователь вводить дітей у тему бесіди; 2) передача інформації – вихователь ставить запитання, пропонує висловити свою думку; 3) аргументування – діти беруть участь в обговоренні питання, наводять приклади з свого життя або епізоди із книжок, публікацій, періодики тощо; 3) прийняття рішень – вихователь узагальнює виступи, допомагає дітямробити висновки.

Дискусія (диспут) передбачає суперечку, зіткнення різних точок зору, поглядів, думок, оцінок, відстоювання своїх переконань. Дискусія вимагає спеціальної підготовки учасників: обирається дуже гостра тема, визначається авторитетний, ерудований ведучий дискусії, розробляються питання, які стимулювали б учасників до суперечки. Ці питання, рекомендована література доводяться до відома учасників раніше, щоб була можливість підготувати аргументацію.

Дебати як метод формування свідомості особистості застосовується лише в юнацтві. Дебати складаються з двох частин. У першій виступають основні промовці, визначені організаторами дебатів. Заздалегідь вказується тема дебатів, наприклад, “Чи потрібна Україні незалежність”? Основні промовці діляться на “пропозицію” (вони повинні доводити, що Україні потрібна незалежність) і “опозицію” (їх завдання доводити, що незалежність Україні не потрібна). Всі присутні теж розділяються на дві групи: підтримка пропозиції і підтримка опозиції. Під час дебатів учні повинні вміти знаходити аргументи до тієї позиції, яку мають відстояти. Після виступів основних промовців розпочинаються дебати в залі, в яких може взяти участь кожний. Після дебатів у залі відбувається голосування за аргументи, а не тезу. Після чого оголошуються підсумки дебатів.

Дуже корисно для формування переконаньвирішення дилем Кольберга. Дилеми представляють собою реальні життєві ситуації, які не мають однозначно правильного рішення (наприклад, вкрасти ліки, якщо немає грошей, чи дати людині вмерти; вимагати справедливості чи підкоритися батькам). Переживання і розмірковування під час детального обговорювання дилем створюють необхідний кожній людині досвід вирішення складних життєвих проблем та прийняття відповідальності за свої рішення.

Розповідь – це монолог вихователя, який будуєтьсяяк оповідання, опис, роз’яснення. Вона проводиться, щоб викликати почуття співпереживання з героями розповіді, розкрити зміст моральних норм і правил поведінки, уявити ідеальний образ тощо. При цьому важливо не навчати прямо, а давати можливість дітям оцінюватисамим те, що почули, робити висновки.

Лекція, як і розповідь, – монолог вихователя, але більший за змістом і дається на рівні теоретичного узагальнення. Саме тому лекції проводять із старшокласниками з метою розкриття різних питань, пов’язаних з формуванням особистості. У змісті лекції визначаються, як правило, декілька питань,їхпослідовне розкриття дає слухачам уявлення з певної проблеми.

Ефективності використання методів формування свідомості сприяє:

1. Позитивнавзаємодія вихователя і вихованців, встановлення контакту з ними.

2. Формування інтересу, уваги до змісту інформації: використання прийомів співпереживання, парадоксальної ситуації, пауз, конкретних прикладів.

3. Доказовість у процесі переконання. Уміння пояснити свою думку за допомогою відомих істин (теза, аргументи, способи доведення істини).

4. Звернення до почуттєво-вольової сфери учнів. Вплив на свідомість особистості передбачає опору на її почуття і волю.

5. Особистість вихователя – головний фактор використання методівосвічення, навіювання, переконання; його ерудиція, педагогічна майстерність, мовна культура, стиль життя, манери, жести, міміка, педагогічний такт.

Метод прикладу – це метод впливу на свідомість, почуття, поведінку особистості через наслідування. Наслідування спрямоване на відтворювання індивідом певних зовнішніх рис, зразків поведінки, котре супроводжується емоціональними і раціональними почуттями. Прикладом для школярів можуть бути батьки, вчителі, знайомі, літературні герої, видатні сучасники, що яскраво проявили себе у праці, науці, мистецтві. У процесі взаємодії суб’єктів у контактних групах створюються умови для наслідування, особливо на ранніх етапах розвитку особистості. Діяльність одного сприяє діяльності іншого. Особливістю групової діяльності є співробітництво та суперництво, що в значній мірі визначають ефективність наслідування.

Таким чином, приклад у вихованні може виконувати різноманітні функції: конкретизувати прагнення, ідеали учнів; бути доказом для їх обґрунтування; переконувати в доцільності своїх поглядів, вчинків; стимулювати самовиховання. Ще давньоримський філософ Сенека твердив, що важко довести до добра повчанням, легко – прикладом.