Методи контролю, самоконтролю та самооцінки у вихованні

До цієї групи методів належать:

1. Вимога (спосіб безпосереднього пробудження учнів до тих чи інших вчинків або дій, спрямованих на поліпшення поведінки: прохання, тактовні вказівки і розпорядження вчителів).

2. Контроль (спосіб спостереження за діяльністю й поведінкою учнів з метою спонукання їх до дотримання встановлених правил, виконання запропонованих вимог або завдань засобами контролю й спостереження за поведінкою і роботою учнів: індивідуальні бесіди, психолого-педагогічні тести, анкетування тощо).

3. Самоконтроль:

Самоаналіз – оснований на тому, що по мірі дорослішання і посилення інтересу до самого себе дитина все більш настійливо розмірковує про своє ставлення до оточуючого світу, власним вчинкам, дає моральну оцінку бажанням та потребам.

Самокритика – розвивається на основі самоаналізу. Може бути в формі внутрішнього монологу (інтроверти) або в формі довірчих бесід з друзями, висловлювань про себе в колі товаришів, на зборах, диспутах (екстраверти).

Самопізнання – перетворення дитини в суб’єкт виховання. в результаті самоаналізу і самокритики у дітей з’являється бажання до створення цільного образу власного “Я”, “Я” – концепції.

Самоочищення – спосіб виходу з внутрішньої кризи особистості, що виникає з причини недосконалості духовного світу дитини (особливо гостро – у підлітків). Це – самоосуд і готовність до самопокарання, до початку нового життя згідно зі своїм ідеалом.

6. Вибір методів виховання

Взаємозв’язок методів і прийомів виховання. Прийом – це сукупність окремих дій в структурі методу, частіше більш специфічних, менш загальних. Методи і прийоми тісно пов’язані між собою, можуть замінювати один одного в конкретних обставинах. В одній педагогічній ситуації метод виступає як самостійний спосіб розв’язання проблеми, а в іншій – як прийом, частина методу, що має необмежений вплив і для розв’язання проблеми потребує низки інших прийомів. Наприклад, бесіда – один з методів формування переконань, може бути прийомом на одному з етапів привчання.

Прийоми поділяють на стимулюючі та гальмуючі. До перших відносять моральну підтримку, вияв доброти, уваги, авансування позитивних якостей, укріплення віри вихованця в свої сили, активізацію заповітних почуттів, фланговий підхід, прояв гуманних почуттів, включення в цікаву діяльність, організація успіху в діяльності або спілкуванні. До гальмуючих – вияв засмучення, натяк, лагідний докір, попередження, іронію, прояв обурення, виклик тривоги перед можливим покаранням, паралельну дію, уявну байдужість, наказ, уявну недовіру тощо.

Механізм дії методів та прийомів полягає в тому, що вони діють ефективно тоді, коли використовуються нечасто і несподівано. В залежності від педагогічної ситуації той чи іншій метод виховання виступає як найбільш оптимальний шлях досягнення мети. Оптимальним називається найбільш вигідний шлях, що дозволяє швидко і без зайвих витрат часу, енергії, коштів досягнути наміченої мети.

Загальні фактори, що визначають вибір методів виховання: цілі і задачі виховання; зміст виховання; вікові особливості вихованців; рівень сформованості колективу; індивідуальні та особистісні особливості вихованців; умови виховання (матеріальні, психофізіологічні, санітарно-гігієнічні тощо); засоби виховання (наочність, засоби масової інформації, різні види діяльності: ігрова, навчальна, трудова; педагогічна техніка: мова, міміка, рухи тощо); рівень педагогічної кваліфікації; час, відведений на досягнення результатів виховання: якщо часу обмаль, а цілі великі, застосовують “сильнодіючі” методи (зв’язані з покаранням та примусом), у сприятливих умовах використовуються “зберігаючи” методи виховання (умовляння і поступове приучення); очікувані наслідки.

Правила вибору методів виховання: гуманізм стосунків педагога та вихованців; метод вимагає еластичності, гнучкості та використання у системі методів; не можна обирати метод, який в даних умовах не може бути застосований; задум, не підкріплений засобами, є марним; метод вимагає логічного завершення; метод не терпить шаблонів у застосуванні; вибір методу залежить від стилю педагогічних відносин; від характеру діяльності, яку він викликає; треба передбачати психічний стан вихованців в той час, коли будуть застосовуватися методи.

Питання для самоконтролю:

1. Що передбачає поняття “метод виховання” і які підходи до його обґрунтування в педагогічній науці?

2. Які основні функції методів формування свідомості?

3. У чому сутність і значення методів організації діяльності і формування досвіду громадської поведінки?

4. Яка роль методів стимулювання поведінки і діяльності школярів?

5. Які фактори визначають оптимальний вибір методів виховання?

Резюме:

1. Методи виховання як способи педагогічної діяльності, за допомогою яких здійснюється формування особистості, можна представити в чотирьох групах: методи формування свідомості, методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки, методи стимулювання діяльності і поведінки школярів, методи контролю та самоконтролю, самооцінки діяльності і поведінки.

2. Методи формування свідомості виконують дві основні функції – освіти і переконання, які тісно пов’язані між собою: освіта є першим ступенем переконання. Сутність методу переконання полягає в тому, щоб забезпечити свідоме і активне засвоєння учнями інформації про норми і правила поведінки і сприяння її перетворенню в стійкі переконання, спонукання до конкретної діяльності.

3. Вплив прикладу базується на потребі дітей у наслідуванні. Ефективність переконань залежить від потреби, зацікавленості людини у сприйманні і прийомі інформації. Якщо результатом навіювання може бути безпосередня реакція на зовнішній вплив, то результат переконання пов’язаний з уявою, почуттями, волею вихованця.

4. Разом з тим метод переконань неможе забезпечити позитивної поведінки людини. Тому необхідно використовувати методи організації діяльності і формування досвіду громадської поведінки: вправи, доручення, участь у різних видах діяльності та спілкування. Якщо переконання синтезують досвід, накопичений людством, то організація діяльності формує особистий досвід діяльності і спілкування дитини, включений у систему реальних відносин.

5. Основне призначення методів стимулювання поведінки і діяльності – підтверджувати правильність вчинків учнів або коректувати їх. До цієї групи належать: заохочування, покарання, змагання. Використання зазначених методів буде більш успішним, якщо спиратися на методи контролю, самоконтролю та самооцінки у вихованні, враховувати фактори, які підвищують ефективність методів.

Модуль 2. „Теорія навчання”