ІІІ. Методи контролю і самоконтролю у навчанні.
I. Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності.
Перша підгрупа (за джерелом передачі і сприймання навчальної інформації):
Словесні (розповідь, бесіда, лекція);
Наочні (ілюстрація, демонстрація);
Практичні (досліди, вправи, навчально-продуктивна праця).
Друга підгрупа (за логікою передачі і сприймання інформації):
Індуктивні;
Дедуктивні;
Аналітичні, синтетичні, аналітико-синтетичні.
Третя підгрупа (за ступенем самостійності мислення учнів у процесі оволодіння знаннями):
Репродуктивні;
Проблемно-пошукові.
Четверта підгрупа (за ступенем управління навчальною діяльністю. Навчальна робота під керівництвом учителя. Самостійна робота учнів):
Робота з книгою, письмова робота, лабораторна робота;
Робота під керівництвом учителя, включаючи й роботу на навчальних машинах;
Самостійна робота учнів (з книгою, письмова, лабораторна, виконання трудових завдань).
II. Методи стимулювання і мотивації навчання.
Перша підгрупа:
Методи стимулювання інтересу до навчання;
Пізнавальні ігри;
Навчальні дискусії. Створення ситуацій емоційно-моральних переживань;
Створення ситуацій зайнятості, апперцепції, пізнавальної новизни.
Друга підгрупа:
Методи стимулювання почуття обов'язку і відповідальності;
Переконання в значущості навчання;
Пред'явлення вимог, вправи, спрямовані на виконання вимог;
Заохочення в навчанні. Засудження недоліків у навчанні.
ІІІ. Методи контролю і самоконтролю у навчанні.
Перша підгрупа:
Методи усного контролю і самоконтролю;
Індивідуальне опитування;
Фронтальне опитування;
Усні екзамени, програмоване опитування.
Друга підгрупа:
Методи письмового контролю і самоконтролю;
Контрольна письмова робота;
Письмові заліки, письмові екзамени;
Програмовані письмові роботи.
Третя підгрупа:
Методи лабораторно-практичного контролю і самоконтролю;
Контрольна лабораторна робота. Машинний контроль.
Жодна з розглянутих класифікацій методів не позбавлена недоліків. Практика багатша і складніша будь-яких наймайстерніших побудов і абстрактних схем, тому пошуки більш досконалих класифікацій, які внесли б ясність у суперечливу теорію методів і допомогли б педагогам удосконалювати практику, продовжується.
Встановлено, що методи в навчально-виховному процесі виконують навчальну, розвиваючу, виховну, стимулюючу (мотиваційну) і контрольно-корегуючу функції. За допомогою методу досягається мета навчання – (навчальна функція), обумовлюються ті чи інші темпи і рівні розвитку учнів (розвиваюча функція), а також результати виховання (виховна функція).
Метод слугує для вчителя засобом спонукання учнів до навчання, є головним, а інколи й єдиним стимулятором пізнавальної діяльності - у цьому полягає стимулююча функція.
3.Між різними методами існує органічний взаємозв'язок і взаємопроникнення. Керуючись принципом оптимальності при виборі методів, необхідно пам'ятати, що кожен метод орієнтований на розв'язання певного кола педагогічних завдань, побічно сприяє вирішенню й інших, але не в тій мірі, в якій інші завдання можуть бути розв'язані за допомогою інших методів. Звідси випливає необхідність оцінки можливостей кожного методу, знання його переваг і недоліків вибору їх оптимального поєднання.
У практичній діяльності учитель, вибираючи методи педагогічної діяльності, керується метою і завданнями навчання й виховання та їх змістом. Вирішуючи конкретне педагогічне завдання, учитель сам визначає, які методи взяти собі на озброєння. Метод не може бути ні добрим, ні поганим. Основою педагогічного процесу слугують не самі методи, а їх система. Методи педагогічної діяльності, за допомогою яких досягаються очікувані результати, залишаючись принципово однаковими, нескінченно варіюються в залежності від різноманітних обставин і умов реалізації педагогічного процесу. Педагогічною майстерністю оволодіває лише той учитель, який знаходить оптимальну відповідність методів закономірностям вікового й індивідуального розвитку учнів. Так, при певних умовах плідним способом педагогічного впливу може бути рішуча, неухильна вимога, але недоречними лекції чи диспути. В дидактиці встановлена наступна закономірність: чим більшою кількістю потенційних позитивних можливостей був обґрунтований учителем вибір методів навчання (перцептивний, гностичний, логічний, мотиваційний, контрольно-оцінювальний і т.д.), тим більш високі й міцні навчально-виховні результати будуть досягнуті в процесі навчання за менший проміжок часу.
При виборі і поєднанні методів навчання необхідно дотримуватися наступних критеріїв:
1. Відповідність методів закономірностям і принципам навчання.
2. Відповідність меті і завданням навчання.
3. Відповідність змісту певної науки і даної теми зокрема.
4. Відповідність навчальним можливостям школярів (віковим, фізичним, психічним), рівню підготовки (освіченості, вихованості і розвитку), особливостям класного колективу.
5. Відповідність умовам і часу навчання.
6. Відповідність можливостям самих учителів.
Таким чином, вибір методів педагогічної діяльності не є довільним актом. Він підпорядкований ряду закономірностей, серед яких першочергове значення мають мета і конкретні освітньовиховні завдання, зміст і принципи, рівень підготовленості класу і його розвиток як колективу, вікові та індивідуальні особливості учнів, особистість педагога, ТЗН та ін.