Сфери діяльності та функції соціального працівника

Аналіз предметної сфери соціальної роботи.Соціальна робота, як вид суспільної діяльності, має свою структуру, яка складається з декількох відносно самостійних, і в той же час залежних один від одного, компонентів. Такими є - суб'єкт, зміст, управління, об'єкт і, об'єднуючі їх в єдине ціле, мета, засоби та функції. Схематично це можна зобразити наступним чином:

сфери діяльності та функції соціального працівника - student2.ru

Це загальне уявлення про систему соціальної роботи має велике практичне значення. Логіка розташування компонентів не випадкова: соціальна робота, як і будь-який інший вид діяльності, здійснюється в напрямку від суб'єкта до об'єкта, хоча цілком очевидно, що об'єкт є визначальним чинником цієї системи. Тому у теорії і практиці соціальної роботи головним є цілісне осмислення проблем об'єкта соціальної роботи. Яку б конкретно соціальну роботу не доводилось виконувати (соціальний захист безробітних, людей з особливими потребами, неповнолітніх, сиріт, студентів чи одиноких людей похилого віку), у кожному конкретному випадку необхідно визначити особливості об'єкта, підібрати найбільш адекватний суб'єкт соціальної роботи, вибрати відповідний зміст, адекватне управління, визначити мету, віддати перевагу конкретним засоби і функціям. Наведений аналіз свідчить, що окреслений набір компонентів системи соціальної роботи є необхідним: вилучення хоча б одного з них веде до порушення, а інколи й до руйнування системи. Розглядаючи систему соціальної роботи важливо розуміти, що вона зводиться до системи діяльності.

У соціальній роботі як професійній діяльності виділяють три рівні: макрорівень - соціальна політика; мезорівень - соціальні програми регіонального, місцевого рівня і за місцем проживання; мікрорівень -соціальна робота з клієнтом [5, 15]. Існують й інші підходи до виділення предметної сфери соціальної діяльності. Наприклад, якщо за основу взяти сфери соціальної практики, то в такому випадку можна виокремити соціальну роботу в освіті, охороні здоров'я, сфері дозвілля і т.п. Поширеним

підходом є також виділення спеціалізацій соціальної роботи за характеристикою соціально-психологічних особливостей клієнтів: соціальна робота з молоддю, соціальна робота з сім'єю, соціальна робота з важкими підлітками чи іншими проблемними категоріями населення. Особливістю всіх цих видів соціальної роботи є їх конкретизація (наприклад, оптимізація механізмів соціального функціонування індивіда, профілактика і корекція поведінки окремих осіб або груп), що відображено у відповідних посадових інструкціях спеціалістів.

До основних професійних завдань соціальної роботи на макрорівні російський дослідник Є.І. Холостова відносить:

- цілеспрямований вплив на формування і реалізацію соціально-економічної політики на всіх рівнях - від місцевого до державного з метою забезпечення соціально здорового середовища життєвого існування і життєвої діяльності людини і створення системи підтримки людей, які опинилися у скрутному становищі;

- аналіз впливу змін, які відбуваються в соціальному розвитку суспільства чи окремого регіону, на соціальне становище різних груп населення;

- забезпечення взаємодії державних, громадських і благодійних установ у сфері соціального захисту громадян;

- розробка (паралельно з державними документами) додаткових (місцевих) показників і критеріїв щодо надання соціальної допомоги населенню [14,127].

Соціальна робота на макрорівні реалізується через систему закладів та організацій соціальної роботи в їх вертикальних і горизонтальних зрізах, а керівною установою виступає Міністерство праці і соціальної політики України.

Вимоги до рівня знань і вмінь спеціалістів, які працюють на цьому рівні, зумовлюються специфікою вирішуваних ними професійних завдань і охоплюють фундаментальні й прикладні знання про політичні, соціальні та економічні процеси в суспільстві, про законодавство, інформаційні технології, соціальну статистику, про проблеми різноманітних груп населення, методи соціального прогнозування, теорії та концепції управління службами соціального захисту населення, теорію і практику організаційних і соціальних систем і т. п.

Найбільш загальним критерієм ефективності соціальної роботи на макрорівні можна вважати стабілізацію негативних тенденцій у соціальному здоров'ї суспільства та його поступове поліпшення. Причому принциповою умовою ефективного впливу соціальних служб на розв'язання проблем соціального здоров'я суспільства є парадигма їх діяльнісного статусу. З огляду на це, у процесі підготовки спеціалістів для роботи на макрорівні вагоме значення має визнання домінуючої ідеології організації соціальної роботи або активне втручання в соціальне середовище з метою

раннього виявлення проблем і здійснення профілактичних заходів на всіх рівнях соціальної роботи чи пасивна констатація явищ, фактів та очікування винятково добровільного, не стимульованого соціальною службою, звертання клієнтів [18, 9]. У зарубіжній практиці макрорівень соціальної роботи відображає напрями соціального адміністрування і планування, а підготовка спеціалістів здійснюється в магістратурі або в рамках так званих «просунутих» освітніх програм.

На мезорівні соціальна робота віддзеркалює специфіку об'єктів її діяльності, конкретних соціальних груп і спрямована на профілактику важких життєвих ситуацій, реабілітацію та адаптацію окремих людей чи груп до нових умов життєдіяльності. Мета соціальної роботи на цьому рівні зводиться до:

- створення спеціалізованих соціальних служб для різних груп населення з метою вирішення типових соціальних і особистих проблем;

- організації комплексних служб підтримки найбільш соціально незахищених (вразливих) груп населення;

- розробки технологій роботи з різними проблемними групами, допомоги їм у процесах соціальної адаптації, реадаптації та реабілітації й отримання відчутних соціальних послуг;

- розробка комплексних соціальних програм із розв'язання соціальних проблем конкретної групи населення тощо. [16]

Для даного рівня соціальної роботи підготовка спеціалістів здійснюється або в системі перепідготовки осіб, які вже мають достатній досвід адміністративної або управлінської діяльності, або в рамках таких спеціалізацій, як «Менеджмент соціальної роботи», «Соціально-правовий захист населення», «Економіка соціальної сфери» та ін.

Зміст підготовки фахівців цього рівня становлять знання про специфіку життєдіяльності різноманітних соціальних груп, їх потреби і проблеми, додаткові знання про теорію і методи роботи з групою, про формування системи соціального обслуговування населення, про основи соціально-економічної та політичної теорії, про етнічні, соціальні й культурні групи в суспільстві, їх спосіб життя і цінності, проблеми, які в них виникають і т. п.

Мікрорівень соціальної роботи - це та сама сфера практичної психосоціальної діяльності, але вона в більшій мірі представлена індивідуальною роботою з клієнтами.

Основною метою соціальної роботи на даному рівні є:

- збільшення ступеня самостійності клієнта і його здатності контролювати своє життя, самостійно вирішувати проблеми, що виникають у нього в процесі життєдіяльності;

- оптимізація процесів адаптації і реабілітації кожної людини у суспільстві;

- створення оптимальних умов для життя кожної людини, її саморозвитку й самореалізації, формування і збереження у неї почуття власної гідності.

Соціальна робота на цьому рівні спрямована на вирішення таких професійних завдань:

- надання допомоги окремій людині, яка опинилася у важкій життєвій ситуації, шляхом підтримки, консультування, реабілітації або використання інших видів соціальних послуг;

- актуалізація потенціалу самодопомоги людей, які опинилися у складній життєвій ситуації, активізація потенціалу власних сил і можливостей конкретної людини;

- здійснення профілактичної роботи із запобігання виникнення факторів, які негативно впливають на життєдіяльність особистості тощо [16, 74 ].

Кінцевою метою діяльності соціального працівника з конкретним клієнтом є досягнення такого результату, при якому у клієнта відпадає потреба у допомозі соціального працівника.

Підготовка спеціалістів, орієнтованих на «індивідуальні послуги», включає оволодіння знаннями з теорії особистості, персонології, девіантології, професійної етики, теорій і методів психосоціальної оцінки різних видів і форм втручання соціальних служб в особисте життя клієнтів, діагностики стану і проблем клієнтів, різноманітні типи консультування і т.п.

Діяльність спеціалістів цього рівня ґрунтується на принципах співпраці і розуміння, відкритості і конфіденційності, своєчасної соціальної допомоги і підтримки, пріоритетності профілактики психосоціальних проблем, визнання цінності особистості клієнта і значущості його проблем. У зв'язку з цим важливого значення набуває оволодіння етикою соціальної роботи як основи професійної діяльності, що являє собою «сукупність принципів і правил спілкування і поведінки, моральних норм і приписів, які регулюють відносини між працівниками соціальних служб і клієнтами, між самими соціальними працівниками, а також між соціальними працівниками і службовцями державних і недержавних управлінських структур» [ 10, с 381].

Діяльність працівників соціальних служб, незалежно від спеціалізації регламентується принципами, які становлять інваріантний професійний зміст. До цих принципів відносяться:

- активний характер соціальної роботи, зорієнтованої на збереження чи створення умов, які дозволяють залучати до роботи самих клієнтів як суб'єктів дії;

- цільовий характер соціальної роботи, що проявляється у формуванні принципів і положень, правових норм, які забезпечують соціальний захист різних груп населення, у здійсненні заходів з підтримки належних умов життєдіяльності з урахуванням індивідуальних потреб людей;

- превентивний характер соціальної роботи, що передбачає здійснення профілактичних заходів із запобігання девіантної поведінки [17].

Цілком очевидно, що у нашій країні в ситуації економічної кризи і відсутності додаткової матеріальної підтримки соціальних програм, основний акцент буде зроблено на індивідуальну соціальну роботу і, власне,

до неї необхідно готувати спеціалістів, які повинні вміти активізувати потенціал самодопомоги кожної конкретної людини.

Аналіз предметної сфери практичної соціальної роботи свідчить про можливість виділення різних напрямів підготовки спеціалістів: від соціального працівника широкого універсального профілю до вузької прикладної спеціалізації. Для оптимального проектування підготовки фахівців необхідно вивчити потенційні робочі місця як на державному, так і на регіональному і місцевому рівнях, у закладах і організаціях соціального захисту населення, а також у приватних і благодійних організаціях.

Соціальна робота в значній мірі обумовлюється соціально-економічним, політичним, національно-географічним, культурним і духовним аспектами [1,51]:

1. Соціально-економічний аспект обумовлюється умовами життя, доступом до трудової діяльності, системою охорони здоров'я та освіти, системою соціального обслуговування, справедливістю розподілу наявних ресурсів і т.п.

2. Політичний аспект відображає взаємозумовленість соціальної політики та соціальної роботи; адже сутність соціальної роботи в значній мірі обумовлюється соціальною політикою держави, яка проявляється в регулюванні відносин у суспільстві в інтересах основних соціальних груп населення.

3. Національно-географічний аспект: соціальна робота базується на врахуванні особливостей даного конкретного народу, країни, регіону, місцевості, об'єднання, спільноти чи закладу.

4. Культурний аспект - це врахування традицій, переконань, культури окремих країн, народів, спільнот, громад, сімей та окремої людини.

5. Духовний аспект: у кожному суспільстві на конкретному етапі його розвитку існує певна система цінностей, які, безсумнівно, мають вплив на сутність і технологічний компонент соціальної роботи.

Як уже зазначалось у попередніх параграфах, соціальна робота є універсальним видом діяльності. Вона вимагає від спеціаліста знань у найрізноманітніших сферах і, що найважливіше, уміння використовувати їх на практиці. У зв'язку з відсутністю державного стандарту із соціальної роботи ми можемо навести лише орієнтовний перелік різноманітних професійних обов'язків соціального працівника.

Обов'язки соціального працівника.Соціальний працівник зобов'язаний:

- виявляти сім'ї та окремих осіб, які потребують соціально-медичної, психолого-педагогічної, матеріальної чи іншої допомоги, охорони морального, фізичного і психічного здоров'я;

- виявляти причини виникнення у них проблем, конфліктних ситуацій (за місцем роботи, навчання, у сім'ї та ін.), сприяти їх вирішенню і надавати соціальну допомогу;

- сприяти різноманітним громадським і державним організаціям і закладам у наданні необхідної соціально-економічної допомоги групам населення, які її потребують;

- надавати допомогу в сімейному вихованні, укладанні трудових договорів про надомну роботу жінкам, які мають неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам;

- проводити психолого-педагогічну та юридичну консультації з питань сім'ї та шлюбу, виховну роботу з неповнолітніми дітьми з девіантною поведінкою;

- виявляти дітей і дорослих, які мають потребу в опікунстві, влаштуванні в лікувальні та навчально-виховні заклади, отриманні матеріальної, соціально-побутової чи іншої допомоги і сприяти їм;

- організовувати громадський захист неповнолітніх правопорушників, виступати (у випадку необхідності) в ролі їх громадського захисника у суді;

- брати участь у роботі зі створення центрів соціальної допомоги сім'ї (всиновлення, опікунство, соціальна реабілітація), притулків, молодіжних, підліткових, дитячих і сімейних центрів, клубів та асоціацій, об'єднань за інтересами та ін.;

- організовувати і координувати роботу з соціальної адаптації та реабілітації осіб, що повернулися з місць позбавлення волі й спеціальних навчально-виховних закладів.

Професійна діяльність соціального працівника характеризується трьома основними підходами до розв'язання проблеми [20, 64-65]:

1. Виховний - роль учителя, консультанта, експерта. Соціальний працівник у таких випадках дає поради, формує навички правильної поведінки, встановлює зворотній зв'язок, застосовує рольові ігри як метод навчання;

2. Фасилгтативний - роль помічника, прихильника або посередника у подоланні труднощів чи проблем. Соціальний працівник інтерпретує поведінку клієнта, пояснює ситуацію, що склалася, пропонує та обговорює план подальших дій клієнта, допомагає знайти внутрішні ресурси.

3. Адвокативний - роль адвоката (виступає від імені конкретного клієнта або групи клієнтів), а також помічника тих людей, які не спроможні самостійно захищати свої права. Такого роду діяльність містить допомогу окремим людям у висуненні аргументів, підборі документальних і законодавчих матеріалів.

Функціональнийаспект діяльності соціального працівника.Функції соціального працівника - це предметно-інструментальна основа його професійної діяльності. Професійні функції соціального працівника дозволяють уявити структуру функціональних обов'язків як певну суму знань, вмінь і навичок, які забезпечують професійну компетентність спеціалістів у практичній роботі. Ми приділяємо цим питанням особливу увагу тому, що відсутність у студентів чітких уявлень про свої майбутні професійні обов'язки різко знижує мотиваційну функцію процесу навчання. За умови, коли в ході навчання студент чітко пов'язує свою навчальну діяльність із майбутніми функціональними обов’язками, відбувається актуалізація навчальної діяльності, підвищується відповідальність за якість засвоєння.

Аналізуючи функції соціального працівника, вважаємо за необхідне підкреслити різноманітність підходів до їх виділення і класифікації.

Аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури [Сидоров В.М., Лавриненко І.М., Мещанкіна І.С.] свідчить про відокремлення двох підходів до характеристики професійної діяльності соціального працівника через аналіз виконуваних ним функцій: спектральний і процесуальний.

Спектральний підхід характеризує конкретні рольові дії соціального працівника через спектр виконуваних ним функцій (або функціональний спектр). Процесуальний підхід базується на відокремленні функцій соціального працівника як частини процесу його професійної взаємодії з клієнтом, адекватного парадигмі «визначення проблеми - розробка плану -реалізація намірів - оцінка результату» ( за Стівеном Шардлоу).

Український дослідник В.М.Сидоров основні із них об'єднав у два класи: базові та спеціальні [11, 53]. До базових функцій за цією класифікацією автор відносить: діагностичну (оціночну), прогностичну, корекційну. До спеціальних: комунікативну, організаторську, правозахисну, превентивну, психо- терапевтичну, рекламно-пропагандистську, соціально-медичну, соціально-педагогічну, соціально-економічну.

Діагностична функція соціального працівника включає в себе вивчення, аналіз і оцінку клієнтів (індивідів, сімей, груп, спільнот), ступінь і направленість впливу на них соціального середовища і „ставить соціальний діагноз"; дана функція передбачає також і оцінку результатів, досягнутих в процесі соціальної роботи.

Прогностична функція полягає у прогнозуванні соціальним працівником розвитку подій, процесів, які проходять у сім'ї, групі людей, суспільстві і розробці певної моделі соціальної поведінки. Здійснення прогностичної функції вимагає від соціального працівника визначення пріоритетів, тому що проблеми, з якими йому доводиться мати справу, здебільшого багатогранні і вимагають дій за декількома параметрами.

У зарубіжній практиці соціальної роботи прогностична функція соціальних працівників реалізується, як правило, у формі контракту (письмової або усної угоди), яка укладається між соціальним працівником, клієнтом та іншими задіяними особами чи структурами. Контракт здебільшого укладається з метою визначення обов'язків всіх задіяних сторін і деталізації різноманітних аспектів сервісних послуг.

сфери діяльності та функції соціального працівника - student2.ru Корекційна функція – російські науковці В.Г. Бочарова і Г.М.Філонов обґрунтують її суть як «конструктивні зміни в соціумі і системі життєзабезпечення людини» [3, 7-8].

Аналіз практики соціальної роботи дозволяє говорити про два рівні реалізації корекційної функції: конкретний і програмний. Конкретний рівень передбачає задоволення потреб індивідів, груп, спільнот за спеціально розробленою моделлю. Корекційна робота на програмному рівні здійснюється шляхом залучення певних груп, спільнот чи прошарків населення до цільових соціальних проектів регіонального, державного або міждержавного характеру. Прикладом корекції на програмному рівні можуть слугувати програми Європейського союзу, «... орієнтовані на молодь, хронічно хворих, мігрантів, етнічні меншини, жінок, осіб, залежних від алкоголю, наркотиків, людей з обмеженими функціональними можливостями. Допомога цим категоріям людей здійснюється в різноманітних формах, включаючи професійне навчання і перекваліфікацію, створення нових робочих місць шляхом відкриття дрібних, у тому числі так званих соціальних підприємств; ... створення умов для незалежного існування людей з обмеженими можливостями, які в іншому випадку змушені були б стати постійними мешканцями закладів інтернатного типу» [8, 69-70 ].

Комунікативна функція забезпечує змістовий аспект співпраці соціального працівника з потенційним чи реальним клієнтом. Вона полягає у встановленні, продовженні чи припиненні необхідних професійних контактів, обміні інформацією, сприйманні та розумінні іншої людини, формуванні у всіх взаємодіючих сторін позитивної перцепції один до одного.

Реалізація організаторської функції полягає в тому, щоб сприяти організації соціальних служб на підприємствах і за місцем проживання, залученню до соціальної роботи волонтерських організацій, громадських об'єднань соціального і соціально-педагогічного спрямування, груп самодопомоги, помічників соціальних працівників і направляти їх діяльність на надання різноманітних видів допомоги та соціальних послуг населенню; а також в узгодженні взаємодії всіх учасників і установ, задіяних до обслуговування даного конкретного клієнта, групи чи спільноти при вирішенні конкретної соціальної ситуації чи проблеми.

Правозахисна функція передбачає оволодіння і вміння соціального працівника використовувати весь комплекс законів та арсенал правових актів для захисту прав і підтримки інтересів клієнтів, надання їм допомоги і підтримки, а також „сприяння у застосуванні заходів державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, які допускають прямі чи опосередковані протиправні впливи на клієнта" [2, 16]. Вважаємо за доцільне зауважити, що здійснення правозахисної функції соціальним працівником стосується як населення, яке проживає всередині країни, так і його частини, що з певних причин опинилася поза її межами.

Превентивна функція передбачає наукове обґрунтування і своєчасні дії соціального працівника, направлені на попередження і виникнення можливих життєвих колізій чи проблем у окремих індивідів, спільнот, груп ризику; до превентивної функції соціального працівника відноситься збереження, підтримка і захист нормального рівня життя і здоров'я людей; створення оптимальних умов для саморозвитку і самореалізації кожного громадянина суспільства. Цю функцію ще називають запобіжно-профілактичною, соціально-терапевтичною; інколи частину змістового контексту розглядають як окрему соціально-медичну функцію.

Психотерапевтична функція — українським дослідником В.М. Сидоровим дана функція визначається як комплексний вербальний і невербальний вплив соціального працівника на когнітивну, емоційну і поведінкову сфери особистості клієнта з метою допомогти йому (клієнту) змінити ставлення до наявних проблем і оточуючого соціального середовища (в інших концепціях дана мета подається як особистісний ріст, самоактуалізація, самовизначення, самовиховання та ін.). Окремі автори, виходячи з міркувань, що психотерапію не можна вважати соціальною роботою, пропонують називати цю функцію психологічною, забуваючи при цьому, що «психотерапія може бути змістом соціальної роботи» [7,198]. Таке твердження заслуговує на увагу особливо за умови, якщо йдеться про так звану психотерапію здорових людей, кількість яких, за даними В.Т. Кондратенко і Д.І. Донського, становить не менш як половину пацієнтів психотерапевтів [6, 16].

Рекламно-пропагандистська функція вперше була виділена як окрема функція соціального працівника російським дослідником П.Д. Павленком. Найбільш чітко вона проявляється у поширенні ідей соціального захисту людини, а також у наданні об'єктивної інформації про види соціальних послуг з метою формування попиту на них.

Соціально-педагогічна функція у широкому трактуванні передбачає діяльність соціального працівника і соціального педагога з формування пріоритету цілеспрямованого виховного впливу соціуму на поведінку і діяльність клієнтів. У вузькому трактуванні завдання соціально-педагогічної функції – «виявляти інтереси і потреби людей щодо різних видів діяльності (культурно-відпочинкової, спортивно-оздоровчої, технічної і художньої творчості, туризму) і залучати до роботи з ними різні установи, заклади, товариства, творчі спілки» [13, 122].

Соціально-економічна функція передбачає задоволення матеріальних інтересів і потреб малозабезпечених верств населення. Реалізується вона шляхом надання натуральної та грошової допомоги; визначенні пільг, одноразових компенсацій, здійснення соціально-побутового патронажу. У багатьох країнах світу ця функція є домінуючою в діяльності соціального працівника.

Пропонована типологія постійно доповнюється функціями, які дозволяють детальніше охарактеризувати види практичної соціальної роботи і виявити комплексні професійні вміння. У літературі можна зустріти визначення таких функцій соціального працівника, як евристична, суть якої полягає у підвищенні соціальним працівником своєї кваліфікації і професійної майстерності; системно-моделююча — визначення характеру, обсягу, форм і методів соціальної допомоги; активізуюча — сприяння активізації потенціалу власних можливостей окремої людини, сім'ї та соціальної групи; дієво-практична — передбачає діяльність соціального працівника в напрямі поліпшення взаємовідносин між окремими людьми та їх оточенням, консультації з питань соціального захисту тощо [10; 16].

Така гетерогенність діапазону професійних функцій зумовлена, з одного боку, об'єктом соціального впливу, а з іншого – гострим дефіцитом професійно підготовлених соціальних працівників. У зв'язку з цим перелік професійних функцій спеціалістів з соціальної роботи необхідно розглядати скоріше як певну ідеальну модель, а не як перелік обов'язків і вимог до якості підготовки спеціалістів.

У зарубіжній практиці, здебільшого, розрізняють такі функції соціального працівника: адміністративну, організаторську, індустріальну і клінічну, що дозволяє при складанні освітніх програм не тільки краще враховувати специфіку соціальної діяльності, але й чіткіше орієнтувати майбутніх фахівців на виконання певної функції (при обов'язковому знанні інших) і тим самим створювати умови для більш кваліфікованої підготовки до конкретної роботи.

Вважаємо за доцільне зауважити, що динамічність розвитку соціальної роботи в Україні, як правило, привносить суттєві зміни в систему соціального обслуговування, що, в свою чергу, певною мірою змінює характер функцій працівників соціальних служб.

Ця тенденція змін у функціональному компоненті соціальної роботи як виду професійної діяльності обов'язково має бути врахована в процесі проектування програм навчання, оскільки лише за такої умови може бути реалізований прогностичний компонент розвитку цієї професії.

Для успішного виконання окреслених вище функцій соціальний працівник повинен володіти широким колом відповідних професійних знань і умінь:

- мати належну професійну підготовку, володіти глибокими знаннями з теорії і практики соціальної роботи, технології її здійснення, з психології, педагогіки, фізіології, економіки і організації виробництва, законодавства, сучасних інформаційних технологій, методів математичної статистики та ін.;

- володіти достатньо високою загальною культурою, бути широко ерудованою людиною у сфері культури, музики, живопису;

- володіти інформацією про сучасні політичні, соціальні-економічні процеси в суспільстві, бути достатньо поінформованим про різні соціальні групи населення, їх потреби та особливості;

- уміти передбачати наслідки своїх дій, послідовно втілювати у життя цінності професії;

- володіти навичками комунікативного спілкування, наприклад, уміти правильно спілкуватися з важкими підлітками, інвалідами, людьми похилого віку;

- дотримуватися етики професійної поведінки, професійної таємниці, бути коректним у питаннях, що стосуються інтимних аспектів життя клієнтів;

- бути емоційною врівноваженим, готовим до психологічних навантажень, добросовісно виконувати свій професійний обов'язок, не втрачаючи самовладання, доброзичливості та уваги до клієнта;

- уміти приймати рішення у складних, несподіваних ситуаціях, чітко формулювати і грамотно висловлювати свої думки.

Реалії сучасного українського суспільства створюють нові стимули і можливості для зростання ролі професійних соціальних працівників у вирішенні, подоланні або, бодай, пом'якшенні багатьох соціальних конфліктів, соціальних колізій, становленні нової стратифікації українського громадянського суспільства.

Професіоналізм у соціальній роботі.Цілком очевидно, що соціальний працівник зможе виконувати названі вище обов'язки і реалізовувати охарактеризовані вище функції тільки за умови, якщо він буде володіти необхідними знаннями, вміннями і відповідними особистісними якостями, тобто, буде професійно компетентною особистістю.

У зв'язку з цим важливо визначити, що таке професіоналізм у соціальній роботі,в чому його суть і фактори формування; чому моральні та етичні якості спеціаліста з соціальної роботи мають бути невід'ємним компонентом його професійної діяльності; в чому специфіка становлення в Україні системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації соціальних працівників. Іншими словами, спробуємо визначити, як формується професіоналізм соціальних працівників в Україні, у чому його зміст, суть, з яких елементів він формується та як його можна і потрібно досягати.

Поняття «професіоналізм в соціальній роботі» до цього часу є недостатньо визначеним з огляду на об'єктивні і суб'єктивні чинники. Одні дослідники переконані, що професіоналізм - це ступінь оволодіння соціальним працівником професійними навичками; інші вважають, що «професійна підготовка» і «професійна кваліфікація» – це обов'язкові компоненти професіоналізму; треті додають до цих компонентів «етичні знання» як невід'ємну частину професійної діяльності соціального працівника; четверті вважають, що професіоналізм у соціальній роботі неможливий без схильності до виконання соціальної роботи, певних задатків до роботи з людьми [12,362-363].

На початку 90-х рр. різні фахівці намагались дати визначення професіоналізму в соціальній роботі. Кожне з наведених нижче трактувань має свої переваги і право на визнання:

• соціологи здебільшого акцентують увагу на складових професіоналізму, а саме: професійні цінності, способи соціального впливу, професійне покликання, глибока мотивація до професійної діяльності соціального працівника, професійна підготовка, професійна майстерність, професійна культура, професійна спеціалізація, трудові навички, кваліфікація [4; 16; 19];

• психологи, акмеологи більшу увагу звертають на такі аспекти становлення професіоналізму соціальних працівників, як престижність цієї професії, професійна майстерність, соціальна престижність, успішність професійної діяльності, динаміка, етапи, рівні розвитку професіоналізму, знання, вміння, навички професійної діяльності, визначення індивідуально-психологічних властивостей і станів особистості соціального працівника, спрямованість, ієрархія мотивів, ціннісних орієнтацій. На цій основі вони розрізняють три компоненти професіоналізму: професіоналізм власне діяльнісний, професіоналізм власне особистісний, професіоналізм відносно іншого (інших);

• педагоги акцентують увагу на таких пріоритетних, на їх думку, якостях, як мотиваційно-ціннісне ставлення до професії, професійна свідомість і самосвідомість, професійно обумовлені якості та властивості особистості, готовність до професійної діяльності. Педагоги значну увагу приділяють вивченню таких компонентів професійно-особистісного розвитку спеціалістів соціальної роботи, як готовність до розвитку і саморозвитку, самопізнання і самовдосконалення, самоуправління, самокорекція.

Цікавим є досвід зарубіжних колег, які також дають різні тлумачення професіоналізму в соціальній роботі, мають різні уявлення про професійну компетентність соціальних працівників. Наприклад, у США вважається, що професійна компетентність соціальних працівників є результатом інтеграції різних типів компетентності, в тому числі: 1) концептуальної (наукової), 2) інструментальної (володіння базовими професійними навичками), 3) інтегрованої компетентності (здатності поєднувати теорію з практикою). Таке переконання сприяє тому, що в освітніх програмах значна увага приділяється формуванню аналітичної, корекційної та оціночної компетентності [9, 17].

Рада США з освіти у галузі соціальної роботи розробила десять критеріїв компетентності соціального працівника загального профілю. Ця компетентність полягає в наявності таких умінь:

1) сфери діяльності та функції соціального працівника - student2.ru сфери діяльності та функції соціального працівника - student2.ru виявляти та оцінювати ситуацію, коли вимагається розпочати, посилити, відновити, захистити чи довести до логічного завершення стосунки між людьми або соціальними інститутами;

2) оцінювати проблему, поставлену мету і способи її досягнення, вміти розробити план дій, який сприяє відновленню або розвитку життєвих ресурсів і благополуччя людини;

3) стимулювати індивіда до розв'язання проблем, уникнення стресів, здатності до розвитку;

4) бути посередником між клієнтами та організаціями, структурами, що забезпечують людей ресурсами, послугами і можливостями;

5) ефективно втручатися у процес розв'язання проблем найбільш дискримінованих і вразливих верств населення;

6) сприяти ефективному і гуманному функціонуванню систем, організацій, які забезпечують людей послугами, ресурсами і можливостями;

7) брати активну участь у створенні нових систем послуг, ресурсів і можливостей, враховуючи запити споживачів послуг, прагнути нейтралізувати ті організації, які стали перешкодою для споживачів послуг;

8) оцінювати ступінь втручання і досягнутих змін;

9) постійно оцінювати свій професійний ріст і розвиток шляхом аналізу поведінки і набутих навичок;

10) сприяти вдосконаленню послуг, розвиваючи базу професійних знань і підтримуючи стандарти і етичні норми професії [20, 66-67].

Сутність і традиції становлення і розвитку професіоналізму в соціальній роботі визначаються багатьма чинниками як економічного, соціального, так і психологічного, етичного, культурологічного та іншого характеру, Професіоналізм відображає радикальні зміни ролі соціальної роботи в суспільстві, що сприймається як реакція на негативні зміни, явища в країні. Відомо, що професія в соціальній сфері – це готовність до виконання соціально-доцільної діяльності, яка покращує соціальний світ людини і максимально мобілізує потенційні можливості кожної особистості для розв'язання складних проблем, адекватної реакції на зміни в суспільстві та особистому житті.

Зміст професійної діяльності соціального працівника зумовлюється функціями, які він виконує згідно із законами, законодавчими актами і, звичайно, відповідно до розподілу праці в сфері соціального захисту населення, соціальної сфери суспільства в широкому її трактуванні. Професійна діяльність соціального працівника складається із взаємопов'язаних і взаємно доповнюваних особистісних, функціональних і матеріалізованих (речових) компонентів.

Аналізуючи сферу діяльності соціального працівника, необхідно підкреслити, що вона, зумовлюється його спеціалізацією. Нині соціальні працівники спеціалізуються більш, ніж по 20 напрямах. Відповідно до спеціалізації можна виділити групи соціальних працівників, зайнятих, переважно, управлінською діяльністю (менеджери соціальних служб та органів соціального захисту), контактною соціальною роботою в рамках основних видів соціального обслуговування (соціально-економічні, соціально-медичні, соціально-педагогічні, соціально-психологічні, соціально-правові та соціально-побутові послуги), профілактичною і превентивною профілактичною роботою тощо.

Виходячи із сказаного, можна зробити висновок, що професіоналізм у соціальній роботі обумовлюється високим рівнем знань, умінь і навичок, які постійно підтримуються на належному рівні, та є основою кваліфікованої допомоги людям у розв'язанні їхніх життєвих проблем, досягненні високої якості і результатів праці.

Професіоналізм соціального працівника характеризується наявністю у нього професійного покликання, глибокої мотивації до виконання роботи в різних її модифікаціях, духовно-моральних якостей, нахилів до роботи з людьми, професійної майстерності, об'єктивно-критичного ставлення до своєї діяльності, професійних знань і професійних вмінь, здатності вчитися протягом усього життя, підвищувати рівень своєї професійної компетентності, професійної гідності як соціально-психологічного стану особистості.

Соціальна робота об'єднує в собі і покликання, і професію, тому професіоналізм повинен визначатися ступенем гармонізації цих складових, їх цілісністю і системністю.

Для характеристики професіоналізму соціального працівника науковці рекомендують наступні групи показників [1, 51]:

• показники об'єктивного характеру, які свідчать про те, наскільки людина відповідає вимогам професії, вносить відчутний вклад в практику соціальної роботи;

• показники суб'єктивного характеру — дозволяють судити, наскільки професія відповідає вимогам даної особистості, її мотивам, нахилам, прагненням, наскільки людина задоволена своєю професійною діяльністю;

• результативні показники - свідчать про адекватність досягнень даного конкретного соціального працівника тим результатам, які очікує сьогодні суспільство у даній сфері професійної діяльності. У сучасній соціальній практиці виділяють два основні види оцінок діяльності працюючих кадрів: а) прямі (оцінки результатів праці) і б) побічні (оцінка діяльності працівників за якістю). Так, наприклад, побічними показниками професіоналізму соціального працівника може служити швидкість і легкість вирішення певних конкретних професійних завдань чи формування певних навичок у клієнтів;

• процесуальні показники інформують про те, чи використовує спеціаліст при досягненні своїх результатів сучасні соціальні технології, уміння, особисті якості, наскільки вміло він реалізує різні функціональні ролі (посередника, консультанта, організатора, експерта, адвоката та ін.);

• нормативно-етичні показники дозволяють судити, наскільки соціальний працівник засвоїв норми, стандарти професії, чи стали етичні принципи особисто прийнятими; чи керується він у своїй роботі етичними нормами, правилами, прийнятими у світовій і вітчизняній практиці соціальної роботи;

• критерії наявного рівня розвитку . Наявний (актуальний) рівень професійного розвитку – це ті результати, які в даний час отримує соціальний працівник в роботі з конкретним клієнтом, сім'єю, спільнотою, організаціями і т.п. Даний рівень найчастіше є предметом вивчення під час атестації;

• прогностичні показники — дають інформацію про зону його найближчого розвитку. Це характеристики потенційних можливостей професійного розвитку і саморозвитку професійного соціального працівника, це ті результати і процеси, які тільки намічаються у нього і починають проявлятися;

• показники здатності до професійного навчання - це характеристика прагнення соціального працівника до освіти, підвищення рівня своєї професійної кваліфікації, готовності постійно поновлювати теоретичний і прикладний аспекти своєї кваліфікації, вивчати і запозичувати інноваційний досвід своїх колег, проявляти професійну відкритість.

Процес становлення професіоналізму завжди починається з професійної підготовки і виховання фахівців, поетапного формування системи практичних навичок соціальної роботи і професійної майстерності. Без професійної майстерності неможлива успішна організація індивідуальних соціальних послуг з метою розв'язання складних життєвих ситуацій клієнтів і забезпечення соціально-психологічної гармонії в їхньому житті та діяльності.

Професійно-особистісне становлення і розвиток спеціаліста з соціальної роботи передбачає формування професійного покликання, опанування професійною освітою, розвиток і формування професійної майстерності, а також духовно-моральних якостей шляхом саморегуляції і самовдосконалення.

Високий професіоналізм соціальних працівників сприятиме їх вмінню переконати суспільство, державні і громадські структури в необхідності і значущості своєї праці, результативніше вступати в конкурентні відносини на ринку соціальних послуг, демонструючи доцільність, необхідність і переваги свого впливу.

Питання для самостійної роботи і контролю

1. Проаналізуйте сутність соціальної роботи як нового виду соціальної діяльності.

2. Охарактеризуйте структуру професійної діяльності соціального працівника.

3. Назвіть основні підходи до характеристики професійної діяльності соціального працівника.

4. Розкрийте функціональний аспект діяльності соціального працівника. Охарактеризуйте найбільш важливі його функції.

5. Як Ви розумієте питання професійної компетентності соціального працівника? Назвіть основні критерії компетентності.

6. Розкрийте зміст сучасного трактування професіоналізму в соціальній роботі? Проаналізуйте проблему становлення професіоналізму в соціальній роботі, використовуючи нормативно-правові документи, наукову і науково-методичну літературу.

7. Які, на вашу думку, основні методи поліпшення професійної підготовки спеціалістів у сфері соціальної роботи, всіх працівників соціальних служб?

Завдання для самостійної роботи

Проаналізуйте функціональний репертуар соціального працівника на прикладі реалізації програми «Діти вулиці». Вважаємо за доцільне зауважити, що при аналізі необхідно подати практично всі охарактеризовані у параграфі функції.

Додаткова інформація: Програма «Діти вулиці» почала діяти в Україні з 1998 року. «Вулична дитина або вулична молодь – це неповнолітній, для якого вулиця (у широкому трактуванні слова, включаючи незайняте житло, незаселені землі і т.п.) стало його чи її місцем перебування, а також той, хто не має достатнього захисту» — таке визначення вуличних дітей було запропоновано Міжнародною групою неурядових організацій. Спеціалісти поділяють вуличних дітей на дві основні категорії: діти, які працюють на вулиці і діти, які живуть на вулиці. Останні, як правило, більшу частину свого часу проводять далеко від своїх сімей або не мають їх взагалі.

Оцінка кількості вуличних дітей в Україні є різною. Проте більшість фахівців схиляються до думки, що в Україні таких дітей нараховується близько 160 тисяч.

Примітка: Додаткову інформацію про проект «Діти вулиці» та про роботу з цією категорією дітей можна одержати в: Методичних рекомендаціях по соціальній роботі з дітьми та молоддю «Діти вулиці – турбота загальна чи нічия». – К., 1988. – с. 1-13, а також у праці: Сидоров В.Н. Деятельность социального работника: роли, функции и умения. – М.: СТИ МГУС2000.

сфери діяльності та функції соціального працівника - student2.ru Література

1. Белинская А.Б. Основы социальной работы: Учебное пособие. – М.: Социально-технологический институт МГУ С, 2001

2. Бочарова ВТ. Социальный педагог и социальный работник в России: профессиональные и этические стандарты// Социальная защита человека: региональные модели. - М., 1995

3. Бочарова ВТ., Филонов Г.М. Научный статус социальной пе-дагогики и ее отношение к практике. - М., 1994

4. Зимняя ИЛ. Функционально-ролевой репертуар^еятельности социального работника // Функции и роли социальных работников условиях обеспечения адресной системы социальной защиты населения. -М., 1977

5. Колков В.В. Методологические аспекты формирования теории работы // Работник социальной службы. 1997. № 1(1)

6. Кондратенко ВТ., Донской Д.И. Общая психотерапия: Учебное пособие. - Минск, 1997

7. Миддлмэн Р., Голъдберг Г. Социальная работа с группой // Энциклопедия социальной работы. В 3 т. Т.З - М., 1994

8. Мэнди Б. Роль надгосударственных организаций в формировании социальной политики и определении направления развития социальной работы: на примере Европейского Союза // Взаимосвязь социальной работы и социальной политики / под ред. Ш. Рамон. - М., 1997

9. Обучение социальной работе. Преемственность и инновации / Под ред. Ш. Рамон, Р. Сари: Пер. с англ. / Под ред. Ю. Б. Шапиро. - М., 1996

10. Российская энциклопедия социальной работы. В 2 т. Т.2 - М., 1997

11. Сидоров В.Н. Деятельность социального работника: роли, функции и умения. - М: СТИ МГУС, 2000

12. Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие /Отв. ред. д. и. н., проф. Е. И. Холостова, д.и.н., проф. А. С. Сорвина. - М.: ИНФРА-М. 2001

13. Справочное пособие по социальной работе / Под ред, А.М.Панова, Е.И. Холостовой. - М., 1997

14. Теория социальной работы: Учебник / Под ред. Е. И. Холостовой. - М.: Юристъ, 1998

15. Топчий Л.В. Проблемы кадрового обеспечения социальных служб: состояние и перспективы развития. - М., 1997

16. Топчий Л.В. Кадровое обеспечение социальных служб: состояние и перспективы развития. - М., 1997

17. Топчий Л.В. Проблемы профессионального мастерства специалистов по социальной работе // Работник социальной службы. 1997. №1/1

18. Эффективность социальной работы: Методологический семинар / Сост.-ред. В.В.Колков. - М.:Институт социальной работы, 1998

19. Шмелева Н.Б. Становление и развитие социального работника как профессионала. Ульяновск, 1997

20. Яркина-Смирнова Е. Профессиональная этика социальной работы: Учебник. - М., Ключ-с, 1998

Наши рекомендации