Система фізичного виховання.

Фізичне виховання.

1. Роль фізичного виховання у працях класиків педагогічної думки. Традиції фізичного виховання в історії українського народу. Завдання фізичного виховання та збереження здоров'я дітей.

2. Засоби фізичного виховання:

1) вправи: - гімнастика

- ігри

- спорт

- туризм

2) природні фактори

3) гігієнічні фактори.

3. Система фізичного виховання, її елементи:

- уроки фізкультури;

- фізкультура в режимі шкільного дня:

- позакласна робота;

- позашкільна робота.

4. Фізичне виховання у сім’ї.

5. Особливості фізичного виховання у літніх пришкільних ізаміських таборах.

Література.

1. Бабанський Ю,К. Педагогіка - М.: ГТросвешение. - 1988.

2. Баранов С.П. Педагогіка - М.: Просвещение. - 1987,

3. Гончаренко С, Український педагогічний словник - К,: Либідь, -
1997.

4. Дубогай А.Д. Мовчан Л.М, Физкультура: ми и дети.- ТС.: Здоровье.
1989

5. Коцинська Л.Л. Орієнтовний зміст виховання молодих школярів, -
Рівне - 1998.

6. Коцинська Л.Л. Виховуємо громадянина України. - Рівне:
Рівненський інститут підвищення кваліфікації педагогічних кадрів. -1998.

7. Кочашкин В.М Методика физического воспитания. - М,:

Просвещение. - 1980.

8. Коваленко Є.Т. Конончук А.Т. Пінчук 1.М, Солова В.М Методика

роботи у літньому оздоровчому таборі. - К,: Міністерство освіти

України. - 1999.

Фізичне виховання — соціально-педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоров'я й загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових умінь та навичок, є складовою частиною загального виховання.

Фізичне виховання відіграє важливу роль у підготовці учнів до життя, до суспільно корисної праці.

Отже, розбудова національної системи фізичного виховання, її докорінне формування має стати основою відтворення фізичного потенціалу народу, зміцнення здоров'я і підвищення фізичної підготовленності дітей та молоді та виходу вітчизняної фізичної культури і спорту на світовий рівень.

В. О. Сухомлинський

"Добре здоров'я, відчуття повноти, невичерпності фізічних сил — найважливіше джерело життєрадісного сприймання, оптимізму, готовності долати будь-які труднощі".

"Дитина — жива істота, її мозок — найтонший, найніжніший орган, до якого треба ставитись дбайливо і бережно. Освіту дитині дати можна, але за умови постійного піклування про здоров'я дітей і нормальний розвиток дитячого організму".

Велику увагу приділяв:

• санітарно-гігієнічним вимогам до зовнішніх умов життя:

• до режиму праці та відпочинку ;

• праці як засобу зміцнення здоров'я;

• фізичному вихованню на уроках;

• спорту;

• проблемі вільного часу та відпочинку.

Традиції фізичного виховання в історії українського народу

Важливе місце у формуванні здорової нації відводиться фізкультурі і спорту. "У здоровому тілі - здорови дух". У цій формулі взаємозв'язок та взаємозалежність внутрішнього і зовнішнього духовного й тілесного в природі людини. Фізкультура завжди національно своєрідна.

У давні часи завдання фізичного виховання дітей і молоді диктувались в основному необхідністю підготувати фізично міцного витривалого члена сім'ї, громади. Тому увага приділялась переважно їх фізичному розвитку. Пізніше суто силові характеристики, не втрачаючи свого значення, всеж відступають на другий план. Більш важливим вважається підготувати юнацтво до життя, до входження в конкурентну виробничо-побутову сферу.

Гуманізм, милосердя, совістність, любов до землі і свого роду - такі звичаєні характеристики особистісних рис народних героїв, багатирів, Фізично міцна, витривала, впевнена у своїх можливостях людина не дозволить собі хизуватися силою заради зверхності, насильства чи диктату особистих бажань

Отже, народне фізичне вихивання своїм змістом покликане було забезпечити розвязання трьох основних завдань:

• розвиток силових якостей;

• вдосконалення вмінь і навичок їх використання у повсякденному житті;

• забезпечення морально-етичних, особистісих характеристик фізично
досконалої людини.

У численних афористичних висловлюваннях, прислів'ях, приказках постійно акцентувалась думка про здоров'я, як найбільшу особисту і суспільну цінність ("Нема щастя без здоров'я"), закликали піклуватися про нормальний фізичний стан.

Ідеал фізично сильної, витривалої, мужньої людини оспівувався в українському форлькльорі, в піснях, казках, легендах. Наприклад, Котигорошко. Фізично загартований, могутній і сильний, відважний і винахідливий. Не одне покоління зростаючої людності орієнтувалось на свого улюбленця в прагненні до фізичної досконалості.

Вершиною національного фізичного виховання, самовдосконалення тіла і духу була епоха Запорізької Січі. Тут сила і витривалість, тілозагартування у повсякденному житті і військових справах відбувалися в постійних іграх, забавах, танцях, змаганнях, вправах тощо.Усі ці історичні національні надбання можуть служити основою для повноцінного фізичного розвитку молоді, зміцнення її здоровая.

"Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє" - говорить народна мудрість. Це говорить і про те, що народна педагогіка опікувалась і розумовим і фізичним розвитком дитини. "Щоб працювати, треба силу мати” - сказали мудрі люди. Якщо основа суспільного життя праця, то це означає, що вдосконалення фізичних якостей дитини і зміцнення її здоров'я найчастіше гарантують у майбутньому високу результативність її трудової активності.

Фізично міцна, загартована людина стійка до хвороб, проти негоди, спеки, морозу, життєвих негараздів.

Народна мудрість не обійшла увагою й питання продовження роду людського: "Від здорового коріня - здорове пагіння". Українські родини прагнули мати за зятя чи невістку людину міцну, з міцною статурою, фізично здорову.

Фізичне виховання дитини починається з перших днів її життя і виявляється через материнську опіку та догляд за немовлям (щоденні купелі, масажування, змащування його тіла різними живильними речовинами).

Опікувалися розвитком м'язів, зміцненням кісткового апарату і слідкували за пропорційним навантаженням, руховою активністю всіх частин тіла. Скажімо, щоб перевірити, чи немає вивиху, перелому тощо, а також щоб запобігти сутулості в майбутньому, на останці купання в теплій, настояній на духмяних травах купелі, дитину "міряли" зводили до дотику лікоть правої руки і колінце лівої ноги. Обовязковим було правильно щоденно злегка масажувати тіло немовляти розміреними рухами від шиї до ніг.

У подальшому дитина всілякими способами заохочувалась до рухової активності — бігу, стрибків, підтягування, присідання тощо. З цього приводу в народі сказали: "Як дитина бігає і грається, то їй здоров'я усміхається''.

Загартовуюче значення мало узвичаєне в українців ходіння босоніж, хоча значення цього наука пояснила набагато пізніше - це активізація функціональної діяльності різних фізіологічних точок. Вагому роль для найкращого розвитку фізичної структури дитини відігравали купання в річці, плавання, веслування на човнах, їзда верхи на конях, У всіх цих діях, в атмосфері цілющого повітря, теплого ніжного сонця і живильної, "молодильної" води, юний організм надихався життєдайною енергією і повнився фізичною силою.

Величезна роль народних ігор і величезний їх запас. Від "сороки-ворони" до серйозних спортивних змагань на силу, витривалість. їх умовно можна поділити на 2 категорії:

- ті що спрямовані на духовний розвиток дитини;

- ігри, розваги, та забави, котрі передбачають найбільшу активізацію фізичних якостей і спортивних характеристик.

Як і в інших народів, узвичаєними і традиційними для українців були різні фізкультурні ігри та спортивні змагання на народних святах, урочистостях, гулянках. Все це постійно активізувало атмосферу змагальності в дитячому середовищі і спрямовувало на самовдосконалення з орієнтацією на кращі фізкультурно-спортивні результати своїх ровесників.

Не можна обійти увагою і того, що життя диктувало необхідність належного фізичного розвитку не лише задля виробничо-господарських потреб. У всі часи народ повинен був дбати про надійний захист від недоброзичливців, Тому окремі дитячі, юнацькі ігри передбачали вправлення у веденні бойових і оборонно-захисних дій. В 6-12 р. хлопчики оволодівали початковими навичками полювання, верхової їзди, орієнтування на місцевості. У парубоцькому віці (13-18р.) узвичаєними були змагання в силі, спритності, витривалості, координації рухів. Потрібно зауважити, що під час ігор у дитини формуються моральні якості. Граючись діти "здійснюють" відважні вчинки, переживають незвичайні пригоди, виявляють сміливість, героїзм, стійкість, мужність, кмітливість.

Завдання фізичного виховання.

1. Формування усвідомлення учнями ролі фізичної досконалості у всебічному гармонійному розвитку особистості, свідомого ставлення до зміцнення свого здоров'я як необхідної умови підготовки до суспільно- корисної праці і захисту Батьківщини.

2. Розвиток інтересу і звички до самостійних занять фізкультурою і спортом, дотримання санітарно-гігієнічних норм та режиму дня, набуття знань і умінь здорового способу життя.

3. Формування у школярів поняття про те, що турбота людини про своє здоров'я, фізичний розвиток є не лише її особистим , а й суспільним обовязком.

4. Вихивання волі, дисциплінованності, організованності, самостійності, почуття обовязку і відповідальності, віри в свої сили і можливості.

5. Підготовка молоді до виконання нормативних вимог з легкої атлетики, гімнастики, лижних гонок, плавання тощо.

6. Формування в учнів правильної постави, підтягнутості, охайності, навичок і вмінь збереження та зміцнення власного здоров'я.

7. Використання історичного національного досвіду фізичного виховання, гартування дітей, формування рис лицарства і мужності, самовдосконалення тіла й духу.

2. Засоби фізичного виховання.

1. Вправи: -гімнастика

- ігри

- спорт

- туризм.

2. Природні фактори.

3. Гігієнічні фактори.

Основними засобами фізичного виховання в школі, являються фізичні ВПРАВИ- це свідомі рухи, спеціально підібрані які проводяться для виконання завдань фізичного виховання. При правильному проведенні вони зміцнюють здоров'я, сприяють нормальному фізичному розвитку, загартовують дітей, формують і вдосконалюють у них природні рухові вміння і навички. Якщо дитина буде щоденно організовано рухатись (ранкова гімнастика, фізкультура на уроках, ігри на перерві і після уроків, обовязки побутової праці), то в неї буде задовольнятись природна потреба організму в рухах. У дітей, які систематично займаються фізичними вправами, повноцінно йде загальний фізичний розвиток (вага, зріст, об’єм грудної клітки).

При виборі фізичних вправ обовязково враховуються анатомно-фізиологічні та психологічні особливості, особливо дівчат і хлопчиків, дітей міста і села, чиї навантаження суттєво відрізняються.

Особливості дитячого віку потребують самої великої уваги щодо формування правильної постави, яка має важливе значення для нормального функціонування всіх внутрішніх органів, для розвитку скелета, м'язів, для правильного кровообігу.

Фізичні вправи реалізуються в - гімнастиці

- іграх

- спорті

- туризмі

Гімнастика. Розрізняють гімнастику основну, гігієнічну, художню, виробничу, лікувальну. У відповідальності з навчальною програмою з фізкультури учні займаються переважно основною гімнастикою (шикування, загальнорозвиваючі вправи без предметів і з ними - мячами, палками, скакалками, лазіння, перелазіння, біг, ходьба, стрибки, метання і т. д.).

Ігри. У грі розвиваються фізичні сили дитини, твердішою робиться рука, гнучкішим тіло, пильніше око, розвивається кмітливість, винахідливість, ініціатива. В іграх дитина формує особисті якості, вчиться дружбі, колективізму, взаємодопомозі. В початкових класах проводяться в основному рухливі ігри, а в середніх і старших спортивні.

Спорт. Завдання зміцнення здоров'я в спорті поєднується з боротьбою за досягнення максимальних результатів в окремих видах фізичних вправ. Особливо сприяють цьому фізичні змагання, Вони виявляють кращі результати в окремих видах спорту, командних і індивідуальних. Масові змагання, спортивні свята чітко організовуються, являються одним із видів комплексного впливу на особистість школяра.

Туризм. Це організовані, короткострокові або довгострокові (довгочасні) подорожі, прогулянки, походи, еекурсії, які проводяться з метою ознайомлення з рідним краєм, історичними і культурними пямятниками, природними багатствами нашої країни, розширенням загального кругозору дітей. В туристичних заходах школярі отримують фізичне загартування, витримку, навички орієнтування, досвід колективного життя, на практиці навчаються з відповідальністю відноситись до природи.

Основні завдання туристично-краєзнавчої роботи:

1. Історико-краєзнавча робота

2. Оздоровлення дітей

3. Організація відпочинку

4. Популяризація туризму і краєзнавства

5. Виховання бережливого ставлення до природи

6. Виховання у дітей ініціативи, витривалості, навичок самообслуговування.

Вчителі фізкультури, класні керівники, вожаті, батьки теж беруть участь у походах. Саме вони несуть велику відповідальність за дозування фізичних навантажень, дотримання правил безпеки і охорони життя та здоров'я дітей.

ПРИРОДНІ ФАКТОРИ- сонце, повітря, вода.

Виступаючи в єдиному комплексі з фізичними вправами, вони підсилюють їх оздоровчий вплив на учнів. Ці фактори можуть супроводжувати фізичні вправи (під час походу діти купаються, загорають), використовуються як спеціальні процедури (сонячні, повітряні ванни, обливання, обтирання). Загартування. Його потрібно починати з дитинства, систематично проводити кожного дня впродовж усього життя.

- Загартування сонячним випромінюванням. Під дією сонячних променів підвищується обмін речовин, знижується артеріальний тиск, поглиблюється дихання, укріплюється нервова система, підвищується працездатність. Сонячні ванни рекомендується приймати через 1,5-2 годин після їжі. У перший день прийняття сонячних ванн не повинно перевищувати 10-15 хв. Кожний день підвищувати перебування на сонці на 10-15 хв. (краще до 12 годин дня).

- Загартування повітрям - включає повітряні і світлоповітряні ванни, довгі прогулянки, туристичні походи, сон при відчиненому вікні, зарядка на свіжому повітрі. Внаслідок прийому повітряних ванн покращується діяльність серця, нервової системи, посилюється обмін речовин.

- Загартування водою - є самим ефективним засобом загартування організму. Найбільш доступні і прості форми загартування-обтирання і обливання. Краще всього починати влітку. Продовження процедури-3-5хв. В залежності від температури відрізняють: холодні - до 20°С, прохолодні - 22- 30°С, байдужі - 32-35°С, теплові - 35-40°С, гарячі - 40°С і більше.

ГІГІЄНІЧНІ ФАКТОРИ.

Сюди відносяться: режим дня, гігієна одягу, взуття, побуту.

Режим дня-це раціональний розподіл часу на всі види діяльності протягом доби (сон, гімнастика, прийом їжі, праця і відпочинок). Режим забезпечує нормальну життєдіяльність організму, розумний розподіл часу, виховує у дитині дисциплінованість, акуратність та організованість.

За словами академіка І.П. Павлова немає нічого більш значимого в житті людського організму, ніж ритм. Якщо людина прцює і відпочиває, харчується і спить в певному ритмі, тоді до кожного виду діяльності організм ніби завчасно готується, порівняно легко переключається, адже спрацьовують уже закріплені нервові звязки, "'пускові” механізми. А це буде можливим, якщо в школі і дома буде встановлений чіткий режим дня. що правильно дозує зміну видів діяльності.

Гігієнічні чинники. Охоплюють гігієнічне забезпечення фізкультурних занять, раціональний режим навчальної праці, відпочинку, харчування, сну та ін. Гігієнічним вимогам мають відповідати свортивні зали, рекреаційні приміщення, спортивне та інше обладнання. Гігієнічними нормами регламентований і режим дня школяра, який диференціюється залежно від стану здоров'я, рівня працездатності, конкретних умов життя та індивідуальних особливостей учнів. Проте загальними і єдиними для всіх учнів мають бути ранкова гімнастика, туалет, навчальні заняття в школі, обід, післяобідній відпочинок, виконання домашніх завдань, перебування на свіжому повітрі, спорт, заняття за інтересами, вечеря, вечірня прогулянка, підготовка до сну.

Система фізичного виховання.

Уроки фізкультури.

На заняттях фізичною культурою застосовують такі способи виконання вправ:

фронтальний — одночасне виконання вправ усіма учнями. Його використовуєть під час навчання шикувань і перешикувань, загальнорозвивальних вправ без предметів і з предметами, ходьби, бігу, танцювальних вправ, пересувань на лижах та ін.);

потоковий — учні виконують вправу один за одним по черзі, тобто потоком. Потоків може бути кілька. Цей спосіб використовують при виконанні стрибків у довжину, висоту, вправ з рівноваги, акробатичних, лазіння, спусків і підйомів на лижах;

змінний — учнів ділять на зміни, які по черзі виконують вправи. Використовують при виконанні лазіння, метань на відстань, акробатичних вправ, бігу на швидкість;

груповий — передбачає поділ учнів на класи, групи, кожна з яких виконує окрему вправу. Через визначений час групи міняються місцями з таким роз-рахунком,щоб кожна з них виконала всі вправи;

індивідуальний — застосовують при виконанні учнями, вправ на оцінку;

коловий — невеликі групи учнів виконують певну кількість різних вправ, послідовно переходячи по колу від одного спеціально підготовленого місця для виконання певної вправи до іншого. Коловим способом виконують вправи, які учні вже добре засвоїли.

Фізичному розвиткові школярів сприяють різноманітні форми позаурочної фізкультурно-спортивної діяльності. Найпоширеніші з них: