Завдання фізичного виховання.

Фізичне виховання.

1. Роль фізичного виховання у працях класиків педагогічної думки. Традиції фізичного виховання в історії українського народу. Завдання фізичного виховання та збереження здоров'я дітей.

2. Засоби фізичного виховання: 1) вправи: - гімнастика –ігри – спорт – туризм

2) природні фактори 3) гігієнічні фактори.

3. Система фізичного виховання, її елементи:

- уроки фізкультури;

- фізкультура в режимі шкільного дня:

- позакласна робота;

- позашкільна робота.

4. Фізичне виховання у сім’ї.

5. Особливості фізичного виховання у літніх пришкільних і заміських таборах.

Фізичне виховання— соціально-педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоров'я й загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових умінь та навичок.

Фізичне вихов. відіграє важливу роль у підготовці учнів до життя, до суспільно корисної праці.

Розбудова національної системи фіз. вих., її докорінне формування має стати основою відтво-

рення фізичного потенціалу народу, зміцнення здоров'я і підвищення фізичної підготовленності дітей та молоді та виходу вітчизняної фізичної культури і спорту на світовий рівень.

В. О. Сухомлинський

"Добре здоров'я, відчуття повноти, невичерпності фізічних сил — найважливіше джерело життєрадісного сприймання, оптимізму, готовності долати будь-які труднощі".

"Дитина — жива істота, її мозок — найтонший, найніжніший орган, до якого треба ставитись дбайливо і бережно. Освіту дитині дати можна, але за умови постійного піклування про здоров'я дітей і нормальний розвиток дитячого організму".

Велику увагу приділяв:

• санітарно-гігієнічним вимогам до зовнішніх умов життя:

• до режиму праці та відпочинку ;

• праці як засобу зміцнення здоров'я;

• фізичному вихованню на уроках;

• спорту;

• проблемі вільного часу та відпочинку.

Завдання фізичного виховання.

1. Формування усвідомлення учнями ролі фізичної досконалості у всебічному гармонійному розвитку особистості, свідомого ставлення до зміцнення свого здоров'я як необхідної умови підготовки до суспільно- корисної праці і захисту Батьківщини.

2. Розвиток інтересу і звички до самостійних занять фізкультурою і спортом, дотримання санітарно-гігієнічних норм та режиму дня, набуття знань і умінь здорового способу життя.

3. Формування у школярів поняття про те, що турбота людини про своє здоров'я, фізичний розвиток є не лише її особистим , а й суспільним обовязком.

4. Вихивання волі, дисциплінованності, організованності, самостійності, почуття обовязку і відповідальності, віри в свої сили і можливості.

5. Формування в учнів правильної постави, підтягнутості, охайності, навичок і вмінь збереження та зміцнення власного здоров'я.

6. Використання історичного національного досвіду фізичного виховання, гартування дітей, формування рис лицарства і мужності, самовдосконалення тіла й духу.

Традиції фізичного виховання в історії українського народу

Важливе місце у формуванні здорової нації відводиться фізкультурі і спорту. "У здоровому тілі - здорови дух". У цій формулі взаємозв'язок та взаємозалежність внутрішнього і зовнішнього духовного й тілесного в природі людини. Фізкультура завжди національно своєрідна.

У давні часи завдання фізичного виховання дітей і молоді диктувались в основному необхідністю підготувати фізично міцного витривалого члена сім'ї, громади. Тому увага приділялась переважно їх фізичному розвитку. Пізніше суто силові характеристики, не втрачаючи свого значення, всеж відступають на другий план. Більш важливим вважається підготувати юнацтво до життя, до входження в конкурентну виробничо-побутову сферу.

Гуманізм, милосердя, совістність, любов до землі і свого роду - такі звичаєні характеристики особистісних рис народних героїв, багатирів, Фізично міцна, витривала, впевнена у своїх можливостях людина не дозволить собі хизуватися силою заради зверхності, насильства чи диктату особистих бажань

Отже, народне фізичне вихивання своїм змістом покликане було забезпечити розвязання трьох основних завдань:

• розвиток силових якостей;

• вдосконалення вмінь і навичок їх використання у повсякденному житті;

• забезпечення морально-етичних, особистісих характеристик фізично досконалої людини.

У численних афористичних висловлюваннях, прислів'ях, приказках постійно акцентувалась думка про здоров'я, як найбільшу особисту і суспільну цінність ("Нема щастя без здоров'я"), закликали піклуватися про нормальний фізичний стан.

Ідеал фізично сильної, витривалої, мужньої людини оспівувався в українському форлькльорі, в піснях, казках, легендах. Наприклад, Котигорошко. Фізично загартований, могутній і сильний, відважний і винахідливий.

Вершиною національного фізичного виховання, самовдосконалення тіла і духу була епоха Запорізької Січі. Тут сила і витривалість, тілозагартування у повсякденному житті і військових справах відбувалися в постійних іграх, забавах, танцях, змаганнях, вправах тощо.

"Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє" - говорить народна мудрість. Це говорить і про те, що народна педагогіка опікувалась і розумовим і фізичним розвитком дитини. "Щоб працювати, треба силу мати” - сказали мудрі люди. Якщо основа суспільного життя праця, то це означає, що вдосконалення фізичних якостей дитини і зміцнення її здоров'я найчастіше гарантують у майбутньому високу результативність її трудової активності.

Фізично міцна, загартована людина стійка до хвороб, проти негоди, спеки, морозу, життєвих негараздів.

Народна мудрість не обійшла увагою й питання продовження роду людського: "Від здорового коріня - здорове пагіння". Українські родини прагнули мати за зятя чи невістку людину міцну, з міцною статурою, фізично здорову.

Фізичне виховання дитини починається з перших днів її життя і виявляється через материнську опіку та догляд за немовлям (щоденні купелі, масажування, змащування його тіла різними живильними речовинами). Опікувалися розвитком м'язів, зміцненням кісткового апарату і слідкували за пропорційним навантаженням, руховою активністю всіх частин тіла. Скажімо, щоб перевірити, чи немає вивиху, перелому тощо, а також щоб запобігти сутулості в майбутньому, на останці купання в теплій, настояній на духмяних травах купелі, дитину "міряли" зводили до дотику лікоть правої руки і колінце лівої ноги. Обовязковим було правильно щоденно злегка масажувати тіло немовляти розміреними рухами від шиї до ніг.

У подальшому дитина всілякими способами заохочувалась до рухової активності — бігу, стрибків, підтягування, присідання тощо. З цього приводу в народі сказали: "Як дитина бігає і грається, то їй здоров'я усміхається''.

Загартовуюче значення мало узвичаєне в українців ходіння босоніж, хоча значення цього наука пояснила набагато пізніше - це активізація функціональної діяльності різних фізіологічних точок. Вагому роль для найкращого розвитку фізичної структури дитини відігравали купання в річці, плавання, веслування на човнах, їзда верхи на конях. У всіх цих діях, в атмосфері цілющого повітря, теплого ніжного сонця і живи-

льної, "молодильної" води, юний організм надихався життєдайною енергією і повнився фізичною силою.

- Величезна роль народних ігор і величезний їх запас. Як і в інших народів, узвичаєними і традиційними для українців були різні фізкультурні ігри та спортивні змагання на народних святах, урочистостях, гулянках.

Не можна обійти увагою і того, що життя диктувало необхідність належного фізичного розвитку не лише задля виробничо-господарських потреб. У всі часи народ повинен був дбати про надійний захист від недоброзичливців, Тому окремі дитячі, юнацькі ігри передбачали вправлення у веденні бойових і оборонно-захисних дій. В 6-12 р. хлопчики оволодівали початковими навичками полювання, верхової їзди, орієнтування на місцевості. У парубоцькому віці (13-18р.) узвичаєними були змагання в силі, спритності, витривалості, координації рухів. Потрібно зауважити, що під час ігор у дитини формуються моральні якості. Граючись діти "здійснюють" відважні вчинки, переживають незвичайні пригоди, виявляють сміливість, героїзм, стійкість, мужність, кмітливість.