Сутність і структура процесу навчання

Навчання об'єднує процеси передавання, засвоєння, збереження і застосування інформації для розв'язання кон­кретних дидактичних завдань. У процесі навчання у вищій школі беруть участь два діючі суб'єкти — викладачі і студенти, отже, складовими навчання є викладання і учіння.

Викладання — діяльність викладача, спрямована на управління навчально-пізнавальною діяльністю студента на основі врахуван­ня об'єктивних і суб'єктивних закономірностей, принципів, ме­тодів, організаційних форм і засобів навчання.

У процесі викладання студентам ставлять пізнавальні завдання, надають нові знання, організовують самостійну роботу із засвоєння, закріплення і застосування знань, пе­ревіряють якість знань, умінь та навичок.

Учіння — цілеспрямований процес засвоєння студентами знань, умінь і навичок, регламентований навчальними планами і програ­мами.

Реалізація діяльнісного підходу в учінні полягає в тому, що в процесі навчання студенти повинні засвоїти способи виконання дій. Це можливо, якщо вони будуть здійснювати певну діяльність (пізнавальну), яка передба­чає дії і операції, спрямовані на розв'язання специфічних для учіння завдань.

Отже, процес учіння слід розглядати як діяльність. Для викладача це означає, що під час навчання і переда­вання досвіду суспільно-історичної практики він повинен формувати у студентів уміння реалізовувати діяльність. Систему дій, яка забезпечує розв'язання завдань певного типу, називають способом дій, формування якого є кінце­вою метою навчання (Г. Атанов).

Процес учіння заснований на мотивації. Завдання ви­кладача у цьому процесі полягає в тому, щоб допомогти студентам засвоїти набутий людством досвід, необхідний для їх майбутньої професійної діяльності.

Процес навчання визначається зовнішніми (об'єктив­ними) і внутрішніми (суб'єктивними) чинниками. До внутрішніх чинників зараховують особистісні якості лю­дини, рівень розвитку, мислення, пам'ять, пізнавальні можливості, рівень рефлексії, уміння усвідомлювати те, що відбувається в навколишньому світі, попередній досвід, категоріальний апарат, мотивацію учіння, стиль навчаль­но-пізнавальної діяльності. До зовнішніх чинників нале­жать зміст навчання, знання, вміння викладача тощо. Ефективність процесу учіння найбільшою мірою залежить саме від особистості викладача, рівня, змісту і структури його знань.

Навчальний процес, забезпечуючи розв'язання за­вдань, що стоять перед вищою школою, реалізує чотири основні функції: освітню, виховну, розвивальну, про­фесійну.

Сутність освітньої функції полягає у наданні студен­там можливості здобути наукові систематизовані знання відповідно до навчального плану за профілем підготовки, а також набути відповідних умінь і навичок з метою застосу­вання їх на практиці. Реалізація цієї функції створює пе­редумови для підвищення фахового рівня студентів.

Виховна функція спрямована на формування всебічно розвиненої особистості, її індивідуальних і професійно значущих якостей. Досягти цього можливо завдяки доско­нало вибудуваному змісту навчальних предметів, що сприяє формуванню світогляду і загальної культури студентів, а також завдяки політичним, моральним, естетичним і етичним якостям викладачів.

Розвивальна функція навчання зорієнтована на форму­вання творчої особистості. За усвідомленого підходу до можливостей розвивального навчання вона орієнтує на те, що пізнавальні процеси продуктивно впливають на розви­ток мислення, пам'яті, уяви, спостережливості, мови. Основна цінність цієї функції навчання полягає в тому, що студенти вчаться знаходити в навчальному матеріалі те, що впливає на їх розвиток.

Значення професійної функції виявляється в тому, що навчально-виховний процес набуває професійної спрямо­ваності. Вона успішно реалізується за усвідомлення її важливості викладацьким складом вищого навчального закладу.

Отже, реалізація завдань вищої школи залежить від чіткого і вмілого структурування навчального процесу, що забезпечується виконанням усіх його функцій.