Інноваційні тенденції розвитку сучасної освіти.

Інтеграція України у світове співтовариство актуалізує проблему готовності суспільства й особистості до змін у всіх сферах життєдіяльності: соціальній, економічній, науковій, політичній і техніко-технологічній. Пріоритетним завданням вищої професійної освіти стає розвиток у майбутнього фахівця таких якостей і здібностей, які дозволили б йому успішно адаптуватися до швидко змінних конкурентних умов, з готовністю сприймати й реалізовувати інновації, створювати якісно новий соціальний простір. Тому характерною тенденцією сучасної освіти є інноваційність, яка визначає її відкритість до нового, випереджувальний характер відносно інших галузей людської діяльності.

В теорії визначено чотири варіанти інноваційної політики - це: політика «інноваційного поштовху», «ринкової орієнтації», «соціальної орієнтації», «спрямування на зміну». Науковцями з’ясовано, що в Україні останнім часом, розвинулась саме політика «інноваційного поштовху», що характеризується тим, що пріоритетні напрями науки й техніки визначаються державою, яка володіє необхідними матеріальними ресурсами, на відміну від інших видів інноваційної політики, які лише зароджуються в державі, і в яких основні ресурси розподіляються ринковими структурами, вітчизняною й міжнародною громадськістю.

Враховуючи особливості інноваційної політики високорозвинутих країн світу, їх розуміння розвитку даної науки, в Україні на початку 90-х років XX століття взято курс на інноваційний розвиток, який знайшов своє відображення в ряді законодавчих і нормативно-правових документів, таких як: закони України: «Про інноваційну діяльність», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності»; у галузі освіти - закони України: «Про освіту», «Про вищу освіту» та інші.

Згідно із законом України «Про інноваційну діяльність», головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Постановою КМ України від 7.02.2006 р. № 108 та наказом МОН України від 16.02.2006 р. № 109 створений Інститут інноваційних технологій і змісту освіти - державна науково-методична установа Міністерства освіти й науки України, який у 2015 році одержав назву Інститут модернізації змісту освіти. Інститут створений з метою реалізації державної політики в галузі освіти, задоволення потреб освіти в науково-методичному забезпеченні, удосконаленні змісту й методів навчання та виховання молодого покоління на всіх рівнях і в усіх ланках національної системи безперервної освіти. Серед його завдань є такі: «комп’ютеризація освіти й впровадження нових інформаційних технологій в навчально-виховний процес; вивчення та поширення вітчизняних і зарубіжних педагогічних інновацій, новітніх освітніх технологій, впровадження в навчальний процес прогресивних педагогічних технологій».

Г. Коберник відзначає, що формування в студентів готовності до інноваційної діяльності передбачає, перш за все, глибоке вивчення теоретичних питань удосконалення навчально-виховного процесу, позитивних сторін педагогічних теорій, ідей та технологій, які вже досліджувалися й упроваджувалися в педагогічну практику. Тільки на основі ґрунтовної роботи щодо вивчення фундаментальних педагогічних теорій і технологій, осмислення механізму їх упровадження є можливість підвищити рівень підготовки майбутніх учителів до інноваційної діяльності у сфері навчання й виховання.

Концептуальні засади інноваційних процесів у системі вищої освіти визначається комплексом фундаментальних філософських, загально-наукових та конкретно наукових закономірностей і принципів, обумовлюється загально цивілізаційними, національними, соціальними, регіональними умовами розвитку освіти та особистісними детермінантами суб’єктів інноваційних процесів.

2. Понятійний апарат сучасної інноватики.

Понятійне поле сучасної інноватики визначають такі базові терміни: «новація», «інновація», «інноваційний процес», «інноваційна діяльність».

Новація (лат. nоvatіо - оновлення, зміна) продукт інтелектуальної діяльності людей, оформлений результат фундаментальних, прикладних чиекспериментальних досліджень у будь-якій сфері людської діяльності, спрямований на підвищення її ефективності. Новаціями є знання: нові ідеї, теорії, моделі, відкриття, винаходи, процеси, структури, методики, стандарти, технології тощо. Однак не всі знання мають практичну цінність. Вони стають імпульсом для перетворень лише за умов, коли набувають форми інновацій, здатних оновлювати виробничі сили, створювати передумови для технологічних і виробничих змін. Новація після прийняття до реалізації та розповсюдження набуває нової якості - стає інновацією.

І. Дичківська пропонує розрізняти поняття «новація» («новий засіб») як певний засіб (нові ідеї, методи, методики, технології, програми тощо) та «інновації», яке ширше за змістом, оскільки означає процес, предметом якого є новації.

Саме втілення, реалізація нових ідей є ознакою, за якою відрізняють інновації від власне новацій. Якщо педагог відкриє принципово нове - він є новатором, якщо трансформував якусь нову ідею в практиці - інноватор.

Поняття «інновація» вперше було вжито понад століття тому в культурології та лінгвістиці для позначення процесу трансфера (лат. transfère - переношу, переміщую) - проникнення елементів однієї культури в іншу і набуття при цьому нових, не властивих раніше якостей. Таке проникнення розглядалось як вирішальний фактор розвитку культур. У сучасному світі ним активно послуговуються в різних галузях знань діяльності, особливо у сфері економіки.

Запозичене з англійської мови слово інновація (англ. innovation від лат. innovatio - оновлення, зміна) у «Словнику іншомовних термінів» (2000 р.) зареєстроване у значеннях: 1) нововведення в галузі економіки, техніки тощо на основі досягнень науки і передового досвіду; 2) нове явище в мові (мовозн.). Поряд з цим наведений і похідний термін «інноваційний» - який стосується інновацій; «інноваційний банк» - банк, який здійснює кредитування і фінансування інновацій у науково-технічній і організаційно-управлінській сферах.

У сучасній науковій літературі інновації розглядаються в цілому як нові форми організації праці й управління, нові види технологій, які охоплюють не тільки різноманітні установи та організації, але й певні галузі соціальної життєдіяльності людей.

Зі ст. 1 Закону України «Про інноваційну діяльність»:

- інновації- це новостворені або вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва й соціальної сфери;

- інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

У загальній теорії інновацій залежно від предметного змісту розрізнюють такі види нововведень:

- техніко-технологічні (стосуються вдосконалення організаційно виробничих процесів у промисловості);

соціально-економічні (спрямовані на оновлення економічних і суспільних явищ);

- організаційно-управлінські (нововведення охоплюють різні сфери управлінської діяльності);

- (органічне поєднання двох або всіх видів нововведень).

Інноваційний (лат. innovation — оновлення, зміна) процес - це процес спрямований на якісні зміни у розвитку явищ проходження послідовних фаз, що відбувається закономірним порядком. Інноваційний процес пов’язаний з перетворенням наукового знання на інновацію, яка задовольняє нові суспільні потреби, і включає всі стадії створення новинки й впровадження в практику.

У психолого-педагогічній літературі креативну педагогічну діяльність розглядають як багатокомпонентну і таку, що своїм характером, формою та результатами свідчить про здатність суб’єктів освітньої діяльності до генерації творчих ідей, їх втілення, аналізу моніторингових даних і продукування нових педагогічних ідей, оприлюднення результатів, забезпечення умов для їх реалізації у системі освіти.

Поняття «технологія» виникло в зв’язку з технічним прогресом і в перекладі з грецької techne означає мистецтво або ремесло,a logos - вчення, поняття,що є сукупністю знань про способи і засоби обробки матеріалів.

Поняття «педагогічна технологія» одержало в останні роки понад 300 формулювань в залежності від того, як автори уявляють структуру і складові освітнього технологічного процесу.

Тому у визначенні поняття «педагогічна технологія» панує повний різнобій. За характеристикою японського вченого-педагога Т.Сакамото, педагогічна технологія - це впровадження в педагогіку системного способу мислення, який можна по-іншому назвати «систематизацією освіти», або «систематизацією навчання».

Розглядаючи поняття «педагогічна технологія» та її варіативні словосполучення, Г.Селевко, посилаючись на інформаційні джерела, приводить декілька їх визначень. Серед найбільш поширених зустрічаються такі:

В.Безпалько	Педагогічна технологія - сукупність психолого-педагогічних установок, які визначають спеціальний набір і компонування форм, методів, способів, прийомів навчання, допоміжних засобів; вона являє собою організаційно-методичний інструментарій педагогічного процесу.
І. Волков	Педагогічна технологія - це описання процесу досягнення запланованих результатів навчання.
В. Шепель	Технологія - це мистецтво, майстерність, уміння, сукупність методів обробки, зміни стану.
М. Чошанов	Технологія навчання - це складова процесуальної частини дидактичної системи.
В. Монахов	Педагогічна технологія - це продумана в усіх деталях модель спільної педагогічної діяльності з проектування, організації й реалізації навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителя.
М. Кларін	Педагогічна технологія означає системну сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, які використовуються для досягнення педагогічних цілей.

У 1986 році ЮНЕСКО опублікувало офіційне визначення поняття «педагогічна технологія». Воно визначалось як систематичний метод планування, застосування й оцінювання всього процесу навчання й засвоєння знань шляхом врахування людських і технічних ресурсів та взаємодії між ними для досягнення більш ефективної форми освіти.

Значне розходження у поглядах на нове педагогічне явище багато в чому пояснюється, на нашу думку, його складністю та недостатньою вивченістю, значною відмінністю вихідних позицій у різних дослідників. Але майже всіх дослідників об’єднує визнання специфіки педагогічної технології, яка полягає в тому, що в ній планується та здійснюється такий навчальний процес, який повинен гарантувати досягнення поставленої мети. Педагогічна технологія передбачає формування мети через результати навчання, які проявляються в діях студентів, надійно ними усвідомлюються, приймаються, визначаються та перевіряються.

Досить зваженим є визначенням поняття технологія навчання, що дано у педагогічному словнику С. Гончаренком: - це системний метод створення, застосування й визначення всього процесу навчання й засвоєння знань із урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти. З іншого боку, автор вказує, що технологію навчання також часто трактують як галузь застосування системи наукових принципів до програмування процесу навчання й використання їх у навчальній практиці з орієнтацією на детальні цілі навчання, які допускають їх оцінювання. Це галузь орієнтована у більшій мірі на учня (студента), а не на предмет вивчення, на перевірку виробленої практики (методів і техніки навчання) в ході емпіричного аналізу й широкого використання аудіовізуальних засобів у навчанні, визначає практику в тісному зв’язку з теорією навчання.

Аналізуючи сутність та характерні ознаки освітніх технологій, слід відзначити їх тісний взаємозв’язок з іншими, близькими до них поняттями «методика», «система», «досвід роботи». В табл. 1 наведена порівняльна характеристика понять «методика», «система», «досвід роботи», що є суміжними із поняттям «технологія».

Таблиця 1.