Основи організації хірургічної допомоги 5 страница

1. Гемотрансфузійний шок.

2. Синдром масивної гемотрансфузії.

3. Калієва інтоксикація.

4. Цитратна інтоксикація.

5. Пірогенні реакції.

83. Клінічні прояви цитратної інтоксикації обумовлені:

1. Гіперкаліемією.

2. Гіперкальциемією.

3. Гіпонатріемією.

4. Гіпернатріемією.

5. Переливанням компонентів крові.

84. Калієва інтоксикація обумовлена:

1. Переливанням крові тривалих строків зберігання.

2. Переливанням великих об'ємів крові.

3. Переливанням крові несумісної по системі АВО.

4. Переливанням крові несумісної по резус-фактору.

5. Переливанням бактеріально забрудненої крові.

85. При калієвій інтоксикації спостерігається:

1. Тахікардія.

2. Брадикардія.

3. Підвищення артеріального тиску.

4. Зниження діурезу.

5. Гіпертермія.

86. При цитратній інтоксикації не спостерігається:

1. Брадикардія.

2. Апноє.

3. Неприємні відчуття за грудиною.

4. Біль в поперековій ділянці.

5. М'язові посмикування.

87. Для патогенезу синдрому масивної гемотрансфузії не характерно:

1. Патологічний перерозподіл крові.

2. Підвищення гемолізу.

3. Порушення скорочувальної здатності міокарда.

4. Порушення мікроциркуляції.

5. Блокування ниркових канальців солянокислим гематином.

88. При гемотрансфузії не можна інфікувати реципієнта:

1. ВІЛ.

2. Гепатитом В.

3. Гепатитом А.

4. Сифілісом.

5. Малярією.

89. Перший етап надання невідкладної допомоги при гемотрансфузійному шоку:

1. Припинити гемотрансфузію.

2. Установити сечовий катетер.

3. Поліпшення гемодинаміки і мікроциркуляції.

4. Нейтралізація і прискорення виведення токсичних речовин.

5. Запобігання ниркового блоку.

90. Для запобігання ниркового блоку використовують:

1. Поліглюкін.

2. Реополіглюкін.

3. Стабізол.

4. Бікарбонат натрію.

5. Неогемодез.

91. Тяжкість гемотрасфузійного шоку визначається по:

1. Рівню АТ.

2. Частоті пульсу.

3. Діурезу.

4. Рівню Нв, Ер.

5. Гіпертермії.

92. Препаратом першої необхідності при цитратній інтоксикації є:

1. Бікарбонат натрію.

2.40 % розчин глюкози.

3. Розчин Рінгера.

4. Допамін.

5. Глюконат кальцію.

93. При переливанні еритроцитарної маси не виникає:

1. Цитратна інтоксикація.

2. Калієва інтоксикація.

3. Гемотрансфузійний шок по системі АВО.

4. Гемотрансфузійний шок по системі резус-фактора.

5. Тромбоемболічні ускладнення.

94. При калієвій інтоксикації в першу чергу показано введення:

1. Свіжозамороженої плазми.

2. Манніта.

3. Реополіглюкіна.

4. 10 % розчину хлориду кальцію.

5. 40 % розчину глюкози.

95. Профілактика калієвої інтоксикації:

1. Переливання еритроцитарної маси замість цільної крові.

2. Переливання з урахуванням сумісності по системі АВО.

3. Переливання з урахуванням сумісності по резус-фактору.

4. Переливання крові і еритроцитарної маси коротких строків зберігання.

5. Переливати кров за принципом ”один донор-один реципієнт”.

96. При синдромі гомологічної крові спостерігається картина:

1. ДВС - синдрому.

2. Гострої ниркової недостатності.

3. Порушення серцевого ритму.

4. Гостра серцево-судинна недостатність.

5. Панцитопенія.

97. Причиною синдрому масивної гемотрансфузії не може бути:

1. Імунобіологічно агресивні білки плазми.

2. Висока концентрація калію в плазмі.

3. Висока концентрація цитрату натрію.

4. Наявність вільного гемоглобіну в плазмі.

5. Зміна електролітного потенціалу формених елементів.

98. Гемосорбція показана при:

1. Калієвій інтоксикації.

2. Цитратній інтоксикації.

3. Синдромі гомологичної крові.

4. Анафілактичному шоку.

5. Гемотрансфузійному шоку.

99. Оптимальний рH сечі при лікуванні гемотрансфузійного шоку:

1. 5,0

2. 5,5.

3. 6,0.

4. 8,0

5. Не має принципового значення.

100. У першу фазу ДВС - синдрому при гемотрансфузійному шоку вводять:

1. Гепарин під контролем коагулограми.

2. Свіжозаморожену плазму.

3. Інгібітори фібринолізу.

4. Тромбоцитарну масу.

5. Преднізолон.

101. У другу фазу ДВС - синдрому вводять:

1. Гепарин під контролем коагулограми.

2. Свіжозаморожену плазму.

3. Інгібітори фібринолізу.

4. Тромбоцитарну масу.

5. Еритроцитарну масу.

102. У період олігурії з раціону виключають:

1. Білкову їжу.

2. Вуглеводи.

3. Жири.

4. Овочі і фрукти з великим вмістом калію і натрію.

5. Низькокалорійну їжу.

103. При гемотрансфузійному шоку немає стадії:

1. Гемотрансфузійний шок.

2. Період олігурії.

3. Період ізогіпостенурії.

4. Період відновлення діурезу.

5. Реконвалесценції.

104. Для гемотрансфузійного шоку при несумісності по резус-фактору не характерно:

1. Стертість клінічних проявів у перші години.

2. Клінічні прояви можуть виявитися через кілька годин.

3. Вливають більші обсяги крові.

4. Блискавичний перебіг.

5. При високому титрі анти-резус антитіл клінічна картина не відрізняється від проявів при несумісності по системі АВО.

105. При відсутності стандартної сироватки AB(IV) необхідно використовувати:

1. Гіпертонічний розчин хлориду натрію.

2. Ізотонічний розчин хлориду натрію.

3. Немає необхідності додаткових проб.

4. Розчин желатину.

5. Поліглюкін.

106. Переливання крові проводять зі швидкістю:

1. 10-20 кап./хв.

2. 20-30.

3. 30-40.

4. 40-60.

5. Струминно.

107. При виконанні біологічної проби переливається:

1. 15 мл одноразово.

2. 30 мл одноразово.

3. 45 мл одноразово.

4. По 15 мл тричі краплинно.

5. По 15 мол тричі струминно.

108. Проба на групову сумісність визначає:

1. Прихований гемоліз.

2. Сумісність по системі АВО.

3. Сумісність по системі резус-фактора.

4. Сумісність по інших антигенних системах.

5. Біологічну сумісність.

109. Проба на індивідуальну сумісність визначає:

1. Прихований гемоліз.

2. Сумісність по системі АВО.

3. Сумісність по системі резус-фактора.

4. Сумісність по інших антигенних системах.

5. Біологічну сумісність.

110. Пробу на індивідуальну сумісність проводять при температурі:

1. Кімнатній.

2. 26-28.

3. 36-38.

4. 46-48.

5. Температура не має значення.

111. Пробу на індивідуальну сумісність оцінюють через:

1. 15 хв.

2. 10 хв.

3. 7 хв.

4. 5 хв.

5. 3 хв.

112. Проведення проби на індивідуальну сумісність при 46-48 С обумовлено тим, що антитіла до резус-фактора:

1. Неповні, теплові.

2. Повні, холодові, специфічні.

3. Повні, холодові, специфічні.

4. Повні, теплові, специфічні.

5. Неповні, холодові, специфічні.

113. Проба на групову сумісність оцінюється через:

1. 2,5 хв.

2. 3 хв.

3. хв.

4. 10 хв.

5. 15 хв.

114. Залишки крові у флаконі після гемотрансфузії зберігаються:

1. 12 годин.

2. 24 години.

3. 36 годин.

4. 48 годин.

5. Не зберігаються.

115. Для предгемотрансфузійного анамнезу в жінок не важливо:

1. Фаза менструального циклу.

2. Кількість вагітностей.

3. Кількість абортів.

4. Народження дітей з жовтяницею.

5. Мертвонароджені.

116. Для клініки початкових проявів несумісності не характерно:

1. Тахіпноє.

2. Тахікардія.

3. Брадикардія.

4. Зниження АТ.

5. Біль за грудиною і в поперековій ділянці.

117. Температуру після гемотрансфузії вимірюють:

1. 1 раз після закінчення.

2. Кожні 15 хв. Протягом першої години.

3. Кожні 15 хв протягом двох годин.

4. Щогодини протягом 6 годин.

5. Не вимірюють.

118. Аналіз сечі після гемотрансфузії оцінюють:

1. Тільки макроскопічно відразу після гемотрасфузії

2. Кожні 15 хв. протягом першої години.

3. Кожні 15 хв протягом двох годин.

4. Вимірюють кількість щогодини протягом 6 годин.

5. Не вивчають.

119. У протоколі операції гемотрансфузії не вказується:

1. Початок і кінець гемотрансфузії.

2. Трансфузійне середовище, мета, шлях, метод введення.

3. ПІП донора і реципієнта.

4. Виконання проб на групову, індивідуальну, біологічну сумісність.

5. Передгемотрансфузійний епікриз.

120. Еритроцитарна маса має гематокрит:

1. 0,35-0,40.

2. 0,45-0,50.

3. 0,55-0,60.

4. 0,65-0,80.

5. 0,80-0.90.

121. При опіковому шоку не можна переливати:

1. Свіжозаморожену плазму.

2. Еритроцитарну масу.

3. Реополіглюкін.

4. Перфторан.

5. Кристалоїдні розчини.

122. Аглютиніни - це білкові речовини плазми, що відносяться до:

1. Антигенів.

2. Імуноглобулінів класу А.

3. Імуноглобулінів класу М.

4. Імуноглобулінів класів М и G.

5. Імуноглобулінів класу G.

123. Неповні антитіла вступають у реакцію в:

1. Кислому середовищі.

2. Лужному середовищі.

3. Нейтральному середовищі.

4. Реагують швидко незалежно від середовища.

5. У білковому середовищі.

124. До холодових аглютинінів відносяться:

1. Імуноглобуліни класу А.

2. Імуноглобуліни класів А и М.

3. Імуноглобуліни класу М.

4. Імуноглобуліни класів М и G.

5. Імуноглобуліни класу G.

125. До теплових аглютинінів відносяться:

1. Імуноглобуліни класу А.

2. Імуноглобуліни класів А и М.

3. Імуноглобуліни класу М.

4. Імуноглобуліни класів М и G.

5. Імуноглобуліни класу G.

126. Гемоліз - це:

1. Склеювання еритроцитів.

2. Аглютинація еритроцитів.

3. Руйнування еритроцитів з вивільненням гемоглобіну в плазму.

4. Склеювання всіх формених елементів.

5. Аглютинація всіх формених елементів.

127. До лейкоцитарних антигенів не відносяться:

1. Антигени гістосумісності.

2. Антигени органоспецифічні.

3. Rh (D) - антиген.

4. Антигени лімфоцитів.

5. Антигени поліморфно-ядерних лейкоцитів.

128. До еритроцитарних антигенів не відносяться:

1. HLA - антигени.

2. Антиген А.

3. Антиген В.

4. Антиген Rh (D).

5. Антиген Rh (C).

129. До антигенів гістосумісності відносяться:

1. Антиген В.

2. Антиген А.

3. HLA - антигени.

4. Антиген Rh (D).

5. Антиген Rh (C).

130. До органоспецифічних антигенів відносяться:

1. HLA - антигени.

2. Антигени поліморфно-ядерних лейкоцитів.

3. Антигени еритроцитів.

4. Антигени лімфоцитів.

5. Всі перераховані антигени.

131. До тканеспецифічних антигенів відносяться:

1. HLA - антигени.

2. Антигени поліморфно-ядерних лейкоцитів.

3. Антигени еритроцитів.

4. Антигени лімфоцитів.

5. Всі перераховані антигени.

132. До антигенів еритроцитів відносяться всі крім:

1. Антиген В.

2. Антиген А.

3. Антиген Rh (D).

4. Органоспецифічні антигени.

5. Антиген Rh (C).

133. До антигенів системи резус-фактора відносяться всі, крім:

1. Антиген Rh (D).

2. Антиген Rh (С).

3. Антиген Rh (с).

4. Антиген Rh (h).

5. Антиген Rh (е).

134. Найбільш активним антигеном системи резус-фактора є:

1. Антиген Rh (D).

2. Антиген Rh (С).

3. Антиген Rh (с).

4. Антиген Rh (Е).

5. Антиген Rh (е).

135. До побічних ефектів швидкої інфузії ізотонічних розчинів при дефіциті білка відноситься:

1. Стимуляція симпато-адреналової системи.

2. Реологічний ефект.

3. Гемодилюційний ефект.

4. Розвиток набряку легень.

5. Стимуляція діурезу.

136. До осмодіуретиків відноситься:

1. Неокомпенсан.

2. Розчин Хартмана.

3. Реамберин.

4. Реомакродекс.

5. Сорбітол.

137. До плазмозамінників переносників кисню відноситься:

1. Реамберин.

2. Перфторан.

3. Гепасол.

4. Розчин Хартмана.

5. Гелофузин.

138. До плазмозамінників коректорів кислотно-лужного стану не відноситься:

1. Розчин соляної кислоти.

2. Бікарбонат натрію.

3. Інфезол.

4. Ксилат.

5. Лактосол.

139. До препаратів дезінтоксикаційної дії не відноситься;

1. Лактосол.

2. Неогемодез.

3. Неокомпенсан.

4. Полідез.

5. Реосорбілакт.

140. До плазмозамінників комплексної дії відноситься:

1. Розчин Рінгера.

2. Гепасол.

3. Стабізол.

4. Інфезол.

5. Реомакродекс.

141. До плазмозамінників для парентерального харчування не відноситься:

1. Ліпофундин.

2. Желатиноль.

3. Аміноплазмаль.

4. Амікін.

5. Розчин глюкози.

142. До плазмозамінників, похідних гідроксіетилкрахмалю, відноситься:

1. Реамберин.

2. Перфторан.

3. Гепасол.

4. Розчин Хартмана.

5. Рефортан.

143. До плазмозамінників, похідних поліетиленгліколю, відноситься:

1. Рефортан.

2. Поліоксідин.

3. Інфезол.

4. Ксилат.

5. Лактосол.

144. До плазмозамінників, похідних декстрана, відноситься:

1. Лактосол.

2. Неогемодез.

3. Реополіглюкін.

4. Полідез.

5. Реосорбілакт.

145. До плазмозамінників, похідних полівінілпірролідона, відноситься:

1. Розчин Рінгера.

2. Гепасол.

3. Неокомпенсан.

4. Інфезол.

5. Реомакродекс.

146. До плазмозамінників, похідних фторвуглеців, відноситься:

1. Ліпофундин.

2. Желатиноль.

3. Аміноплазмаль.

4. Перфторан.

5. Реомакродекс.

147. До плазмозамінників, у складі яких є амінокислоти, не відноситься:

1. Амікін.

2. Желатиноль.

3. Аміноплазмаль.

4. Гепасол.

5. Реамберин.

148. До плазмозамінників, у складі яких є сольові розчини, не відноситься:

1. Амікін.

2. Розчин Хартмана.

3. Дисоль.

4. Розчин Рінгера.

5. Поляризуюча суміш.

149. Укажіть плазмозамінник перед переливанням якого проводиться біологічна проба:

1. Неогемодез.

2. Розчин Хартмана.

3. Дисоль.

4. Поліглюкін.

5. Поляризуюча суміш.

150. Укажіть плазмозамінник у складі якого є глюкоза:

1. Неогемодез.

2. Розчин Хартмана.

3. Дисоль.

4. Поліглюкін.

5. Поляризуюча суміш.

151. До плазмозамінників з гіперонкотичними властивостями не відноситься:

1. Рефортан.

2. Розчин Хартмана.

3. Поліглюкін.

4. Реополіглюкін.

5. Стабізол.

152. 40 % розчин глюкози вводиться:

1. Внутрішньовенно струминно.

2. Внутрівенно крапельно.

3. Внутрівенно крапельно з інсуліном.

4. Внутрівенно крапельно з вітамінами.

5. Внутрівенно крапельно з бікарбонатом натрію.

153. При важкій дизентерії розвився алкалоз. Який плазмозамінник показаний:

1. Розчин соляної кислоти.

2. Бікарбонат натрію.

3. Інфезол.

4. Ксилат.

5. Лактосол.

154. У результаті панкреонекрозу спостерігається ацидоз. Який плазмозамінник показаний:

1. Розчин соляної кислоти.

2. 5 % розчин глюкози.

3. Інфезол.

4. Лактосол.

5. Ліпофундин.

155. При набряку головного мозку для дегідратації використовується:

1. Реополіглюкін.

2. Поліглюкін.

3. Маннітол.

4. Ксилат.

5. Стабізол.

156. При важкому травматичному шоку на першому етапі доцільно використовувати:

1. Реополіглюкін.

2. Поліглюкін.

3. Маннітол.

4. Ксилат.

5. Стабізол.

157. При ДВС-синдромі необхідно з обережністю використовувати плазмозамінники:

1. Похідні гідроксіетилкрахмалю в дозі більше 20мг/кг.

2. Похідні гідроксіетилкрахмалю в дозі менш 20мг/кг.

3. Сольові розчини.

4. Амінокислоти.

5. Плазмозамінники дезінтоксикаційної дії.

158. При гемотрасфузії в наркозі необхідно:

1. Контролювати АТ.

2. Контролювати пульс.

3. До операції вводиться сечовий катетер і враховується характер сечі і діурез.

4. Проводити кардіомоніторинг.

5. Контролювати частоту подиху.

159. При розвитку гемотрансфузійного шоку в наркозі не спостерігається:

1. Зниження АТ.

2. Зміна кольору сечі.

3. Кровоточивість рани.

4. Задишка.

5. Тахікардія.

160. При розвитку гемотрансфузійного шоку необхідно враховувати діурез:

1. 1раз у день.

2. Щогодини.

3. Кожні 30 хв.

4. Кожні 15 хв.

5. Немає необхідності контролювати діурез.

161. Антигенні (негемолітичні) реакції є результатом:

1. Утворення продуктів розпаду білків донорської крові.

2. Сенсибілізації організму до різних імуноглобулінів.

3. Сенсибілізації антигенами компонентів крові в результаті раніше проведених гемотрансфузій і вагітностей.

4. Переливання несумісної крові по системі АВО.

5. Переливання крові несумісної по резус-факторі.

162. Для анафілактичної реакції при гемотрансфузії не характерно:

1. Занепокоєння хворого.

2. Почервоніння обличчя, еритематозний висип.

3. Задишка, ядуха.

4. Підвищення АТ.

5. Зниження АТ.

163. Для лікування анафілактичного шоку при гемотрансфузії застосовують послідовно:

1. Преднізолон, реополіглюкін, еуфіллин, серцеві глікозиди, сечогінні.

2. Плазмозамінники гемодинамічної дії, антигістамінні препарати.

3. Плазмозамінники дезінтоксикаційної дії, сечогінні.

4. Плазмаферез.

5. Гемосорбцію.

164. По тяжкості перебігу гемотрансфузійні реакції:

1. Легкі, середнього, важкого ступеня.

2. Легкі і середнього ступеня.

3. Легкі і важкого ступеня.

4. Легкі, середнього, важкого, украй важкого ступеня.

5. Середньої, важкої, украй важкого ступеня.

165. Указати неправильний варіант лікування синдрому масивної гемотрансфузії:

1. Плазмаферез.

2. Антикоагулянти.

3. Плазмозамінники поліпшуючі реологічні властивості крові.

4. Спазмолітики.

5. Відмиті еритроцити.

166. Гемотрансфузійний шок важкого ступеня:

1. Систолічний тиск 120-100мм.рт.ст.

2. Систолічний тиск 90-70мм.рт.ст.

3. Систолічний тиск 70-60мм.рт.ст.

4. Систолічний тиск нижче 70 мм.рт.ст.

5. Систолічний тиск 150 мм.рт.ст.

167. Причина гострого розширення серця при гемотрансфузіях:

1. Перенапруга серця великою кількістю влитої у венозне русло крові.

2. Переливання з донорською кров'ю великої кількості цитрату натрію.

3. Технічні погрішності при гемотрансфузії.

4. Несумісність по системі АВО.

5. Несумісність по резус-фактору.

168. Порушення серцевого ритму при розвитку гемотрансфузійного шоку спостерігається в період:

1. Власне шоку.

2. Олігурії.

3. Відновлення діурезу.

4. Реконвалесценції.

5. В усі періоди.

169. ДВС - синдром при гемотрансфузійному шоку розвивається в період:

1. Власне шоку.

2. Олігурії.

3. Відновлення діурезу.

4. Реконвалесценції.

5. В усі періоди.

170. Гіпокаліемічний синдром при гемотрансфузійному шоку спостерігається в період:

1. Власне шоку.

2. Олігурії.

3. Відновлення діурезу.

4. Реконвалесценції.

5. Не характерний.