Класифікація пожеж та рекомендовані вогнегасильні речовини
Первинні засоби пожежогасіння на
Підприємствах апк
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до виконання лабораторної роботи
для студентів стаціонарної та заочної форм навчання
Київ -2009
УДК 338.436: 614.84
Представлено структуру і порядок виконання лабораторної роботи „первинні засоби пожежогасіння на підприємствах апк”.
Для студентів стаціонарної та заочної форм навчання Національного університету біоресурсів і природокористування України.
Рекомендовано вченою радою механіко-технологічного факультету НУБіП України.
Укладачі: О.В.Войналович, С.М.Голопура, Н.Є.Воронцова
Рецензенти: Т.О.Білько, М.П.Тягай
Навчальне видання
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
щодо виконання лабораторної роботи
Первинні засоби пожежогасіння
на підприємствах апк”
Укладачі: Войналович Олександр Володимирович,
голопура Світлана Миколаївна,
воронцова Наталія Євгенівна
Відповідальний за випуск доцент О.В.Войналович
Зав. Видавничим центром НУ БіПУ А.П.Колесніков
Редактор О.М.Кирик
Підписано до друку 09.11.09. Формат 60 х 84 1/16.
Ум.друк.арк. 1,1. Обл.-вид.арк. 1,2.
Наклад 100 пр. Зам. № 2736
Видавничий центр НУБіПУ
03041, Київ, вул. Героїв Оборони, 15.
Мета роботи
1. Отримати знання щодо способів гасіння різних видів пожеж на підприємствах АПК первинними засобами пожежогасіння.
2. Набути навичок користування найпоширенішими типами вогнегасників.
3. Навчитися вибирати типи вогнегасників для характерних пожеж в АПК та оцінювати необхідну їх кількість для виробничих підрозділів підприємств аграрного виробництва.
Загальні положення
Для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж на початкових стадіях їх поширення, працівники власними силами мають застосовувати первинні засоби пожежогасіння. До нихналежать: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати) та пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо).
Щоб визначити тип та необхідну кількість первинних засобів пожежогасіння для окремих виробничих дільниць чи загалом для підприємства, слід ураховувати фізико-хімічні та пожежонебезпечні властивості наявних легкозаймистих і горючих речовин (рідин), їх взаємодію з вогнегасильними речовинами, а також розміри площ виробничих приміщень, відкритих майданчиків та устаткування.
Як правило, пожежний інвентар та інструменти, а також вогнегасники розміщують на спеціальних пожежних щитах (стендах), які встановлюють на території об’єкта з розрахунку один щит на 5000 м2 та розміщують відповідні знаки, що вказують місце їх розташування.
Вибирають тип та визначають необхідну кількість вогнегасників згідно з Типовими нормами, затвердженими наказом МНС України від 02.04.2004 р. за № 151, залежно від вогнегасильної спроможності вогнегасників, площі дільниці (виробничого приміщення), класу ймовірної пожежі в приміщенні або на об’єкті, враховуючи категорію виробництва щодо вибухопожежної та пожежної небезпеки. У таблиці 1 наведено класифікацію щодо видів пожеж та вказано рекомендовані вогнегасильні речовини, які мають фізико-хімічні властивості, що дозволяють створити умови для припинення пожежі.
До основних видів вогнегасильних речовин належать: вода, піна, інертні та негорючі гази, галогенопохідні вуглеводнів (бромистий етил), спеціальні порошки, пісок тощо. Ці речовини, зазвичай, комбіновано впливають на процес горіння. Так, вода і піна охолоджують та ізолюють осередок горіння; порошки - хімічно гальмують реакцію окиснення у зоні займання та ізолюють горючі речовини від полум'я.
Класифікація пожеж та рекомендовані вогнегасильні речовини
| Клас пожежі | Символ класу пожежі | Характеристика горючих речовин і матеріалів (об’єкта) | Рекомендовані вогнегасильні речовини |
| А |  | Тверді речовини, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір тощо) | Усі види вогнегасильних речовин (насамперед – вода) |
| В |  | Легкозаймисті та горючі рідини (нафтопродукти, спирти та ін.), а також тверді топкі речовини (стеарин, каучук, деякі синтетичні речовини) | Розбризкувана вода, всі види піни, порошки |
| С |  | Горючі гази (водень, ацетилен, вуглеводні та ін.) | Порошки, гази: інертні (N2, CO2), галогеновуглеводні; вода (для охолодження) |
| D |  | Метали та їх сплави (калій, натрій, алюміній, магній тощо) | Порошки |
| E | Електроустановки під напругою | Вуглекислота, хладони, порошки |
Вода– найбільш поширена, дешева та легкодоступна вогнегасильна речовина, з великою теплоємністю, через що речовина, яка горить, інтенсивно охолоджується. Крім того, вода змочує поверхню речовини і ускладнює доступ до неї кисню повітря. Водяна пара, яка утворюється під час гасіння пожежі водою в закритих приміщеннях, розбавляє повітря та знижує концентрацію у ньому кисню (якщо концентрація водяної пари в повітрі понад 35% за об'ємом, то горіння стає неможливим). Недоліком такого способу гасіння пожежі є значні витрати води.
Слід зазначити, що воду не завжди можна застосовувати як вогнегасильну речовину. Так, водою заборонено гасити об’єкти (устаткування), що перебувають під електричною напругою, оскільки вода є електропровідною речовиною.
Вода також вступає в хімічну реакцію з лужними металами та їх карбідами, внаслідок чого виділяється значна кількість тепла та горючих газів, що може призвести до вибуху і поширення пожежі. Не можна гасити водою легкозаймисті рідини з меншою щодо води густиною (бензин, гас, толуол та ін.), оскільки вони спливають і продовжують горіти на поверхні води, збільшуючи тим самим площу осередку пожежі. Окрім того, від води можуть зіпсуватися деякі матеріали, тому її не використовують для гасіння цінного устаткування та матеріалів (наприклад, в офісних приміщеннях з комп’ютерною та побутовою електротехнікою, бібліотеках, музеях, архівах, картинних галереях тощо).
Пінушироко застосовують для гасіння легкозаймистих рідин. Її вогнегасильна дія полягає в обмеженні доступу горючих газів і парів у зону горіння, ізолюванні речовини від зони горіння та охолодженні найбільш нагрітого верхнього шару речовини. На практиці застосовують два види піни: хімічну та повітряно-механічну.
Хімічна піна утворюється під час взаємодії лужного (двовуглекислий натрій) та кислотного (сірчанокислий окис заліза і сірчаної кислоти) розчинів за присутності піноутворювача. Вона має здатність утримуватись на горизонтальних та вертикальних поверхнях протягом 40 хв. Через високу вартість компонентів та складнощі щодо організації утримання і перевірки хімічно-пінних вогнегасників застосування хімічної піни нині суттєво обмежено.
Повітряно-механічна піна утворюється під час механічного змішування повітря, води та піноутворювача. Вона буває низької кратності (її об’єм до 10 разів перевищує сумарний об’єм компонентів піни), середньої (10–200 разів) та високої (понад 200 разів). Стійкість такої піни залежить від виду піноутворювача (тримається щонайбільше – до 20 хв) і зменшується зі збільшенням кратності піни.
Інертні та негорючі гази (вуглекислий газ і азот) знижують концентрацію кисню в осередку пожежі й гальмують інтенсивність горіння. Ці гази застосовують, як правило, для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, твердих речовин і матеріалів, устаткування під електронапругою, а також у випадках, коли застосування води чи піни не дає дієвого ефекту або воно є небажаним з огляду на значні матеріальні збитки.
Найбільший ефект досягається в разі гасіння інертними та негорючими газами пожеж у закритих приміщеннях, однак тоді необхідно враховувати можливість токсичної дії на людей вуглекислого газу. Недоліком вуглекислоти є те, що вона не має змочувальної здатності, тому нею не можна гасити тліючі (жевріючі) матеріали.
Бромистий етил – це летка рідина з характерним різким запахом,вогнегасильнадія якої полягає вхімічному гальмуванні реакцій горіння (через розривання ланцюгових реакцій окиснення). Такі речовини називають інгібіторами або антикаталізаторами. Бромистий етил порівняно з вуглекислим газом є більш ефективним та завдяки змочувальній здатності може застосовуватись для гасіння тліючих речовин та матеріалів. Недоліком бромистого етилу є висока корозійна активність і токсичність, тому гасити пожежу в закритих приміщеннях об’ємом менше 50 м3 рекомендується через віконні та двірні отвори.
Вогнегасильні порошки –це мілко подрібнені мінеральні солі з різними добавками, що протидіють злежуванню та утворенню грудок. Для них характерною є висока вогнегасильна здатність та універсальність застосування. Вони ефективно збивають полум’я, але не завжди остаточно гасять пожежу, якщо у вогнищі є розжарені або тліючі предмети. У цьому разі їх рекомендують застосовувати разом з іншими змочувальними вогнегасильними речовинами. Вогнегасильні порошки можна використовувати для різноманітних способів пожежогасіння, зокрема для інгібування та подавлення горіння вибухом. Розрізняють порошки загального та спеціального призначення. Основним компонентом порошку ПСБ є бікарбонат натрію (технічна сода); ПФ – діамоній фосфат; ПС – карбонат натрію; СН – сілікогель, насичений хладоном.
Досить часто як первинні засоби пожежогасіння використовують вогнегасники, які характеризуються високою вогнегасильною спроможністю та значною швидкодією. За способом транспортування вогнегасники виготовляють двох видів: переносні (об’єм корпуса 1–10 л; загальна маса – до 20 кг) та пересувні (об'єм корпуса понад 25 л) на спеціальних колісних пристроях (рис.1). Залежно від наявної вогнегасильної речовини вогнегасники поділяють на пінні (хімічно-пінні, повітряно-пінні), газові (вуглекислотні, вуглекислотно-брометилові) та порошкові. Їх позначають буквами, які характеризують тип вогнегасника, і цифрами для зазначення місткості корпуса чи об’єму заряду.
Рис. 1. Пересувний вогнегасник ВВ-80: 1 – балон з вогнегасильною речовиною; 2 – колесо; 3 – розтруб; 4 – опора; 5 – шланг; 6 – запірно-пусковий механізм; 7 – тримальна рама; 8 – кожух.