Вплив рекреації на компоненти лісостанів

Трансформація живого надгрунтового покриву під впливом рекреації. Внаслідок рекреаційних навантажень зазнає певних змін видовий склад і чисельність популяцій трав’яних рослин під пологом лісу. Допустима рекреаційна ємність визначається за збереженістю трав’яного вкриття в цілому.

Стійкість рослин визначається еластичністю стебел, глибиною кореневої системи та положенням вузла кущіння у злаків, здатністю витримувати ущільнення грунту, швидкістю регенерації, висотою рослин та їх декоративністю. У перешу чергу пошкоджуються рослини з високими деркоративними якостями (конвалія травнева, герань лісова, лілія лісова, чина весняна, любка дволиста, фіалка триколірна, підсніжник білосніжний, барвінок та ін.), а найбільшою стійкістю відзначаються рослини відкритих місцезростань (тонконіг однорічний, кульбаба, ряст ущільнений, перстач гусячий, суріпка, череда, щавель кінський та ін.). Найменш стійкими вважаються лишайники та мохи.

Інтенсивні рекреаційні навантаження обумовлюють елімінацію видів лісової екології та проникнення лучних, придорожних видів (подорожник великий, конюшина біла, кульбаба та ін.), які утворюють куртинно-галявинний комплекс. У дібровах з посиленням рекреаційних навантажень зменшується кількість медунки темної, зеленчука жовтого, повністю зникає копитняк європейський. Натомість зростає чисельність популяцій яглиці, осоки волосистої, гравілату і з’являються типові лучні види (грястиця збірна, конюшина червона, повзуча та ін.).

Вплив рекреації на лісову підстилку і грунт. Рекреаційні навантаження обумовлюють ущільнення, подрібнення і руйнування лісової підстилки. Як правило, зникає найбільш родючий верхній шар і одночасно зменшується наступний, ферментативний, який складається із напіврозкладених органічних решток. Зміни у морфології підстилки мають негативний вплив на кругообіг біогенних елементів у лісі. Порушення лісової підстилки є причиною зменшення надходження органічних речовин до поверхневого шару грунту і знижує його родючість, безпосередньо впливає на структуру живого надгрунтового покриву, підросту, на грунтову мезофауну.

Витоптування негативно впливає на фізико-механічні властивості грунтів: збільшується твердість і об’ємна маса верхніх горизонтів, погіршується водопроникність і аерація. При руйнуванні 60-70% структурних грудочок у поверхневих шарах грунту майже знникають некапілярна порозність і фільтрація, різко порушуються хімічні і біологічні процеси.

Деревні рослини нормально розвиваються при об’ємній масі грунту 0,8-1,0 г/см³, а при збільшенні її до 1,12-1,20 г/см³ ріст суттєво погіршується. Сосна зазнає пригнічення при величині об’ємної маси грунту 1,13-1,20 г/см³, береза – при 1,02-1,25 г/см³, липа – при 1,22-1,44 г/см³.

Зміна фізичних властивостей грунтів призводить до зменшення площі живлення ростучих дерев у кілька разів. При цьому, найбільш життєздатні всмоктуючі корені дерев поширюються у горизонтальному напрямку і вверх, де зростає їх пошкоджуваність рекреантами. Розвиток суховершинності у дуба в лісопарках пояснюється відмиранням коренів у верхніх шарах грунту.

Вплив рекреації на природне поновлення і деревостан. Погіршується і плодоношення дерев та, відповідно, хід відновних процесів. Відбувається процес задерніння грунту злаковою рослинністю та бур’янами, в результаті чого відмирає життєздатний підріст, який не витримує конкуренції. Значна кількість сходів і підросту гине внаслідок витоптування і механічних пошкоджень, а з часом припиняється самовідновлення деревостану

Деревостан відзначається найвищою стійкістю до рекреаційного навантаження у порівнянні з іншими компонентами лісостанів.

Основні лісоутворюючі породи за стійкістю до витоптування і ущільнення грунту розташовують у такому порядку (за зниженням стійкості): бук лісовий, граб звичайний, дуб звичайний і скельний, ясен звичайний, липа дрібнолиста, клен гостролистий, явір, береза повисла, осика, ялиця біла, сосна звичайна, ялина європейська. Ослаблення дерев відбувається не тільки під впливом ущільнення грунту, але і в результаті механічних пошкоджень, які наносяться рекреантами.

Із збільшенням витоптування грунту збільшується і кількість дерев з механічними пошкодженнями. При сильних навантаженнях інтенсивність механічних пошкоджень досягає на окремих ділянках 30-36%. У дубових лісах найбільш поширені обламування гілок, у букових – вирізи і засічки на стовбурах, в ялинових – пошкодження кореневих лап. У молодих насадженнях переважають обламування гілок та обдири кори; у насадженнях старшого віку – вирізи і засічки на стовбурах. Внаслідок механічних пошкоджень, особливо стовбурів і кореневих лап, дерева уражуються збудниками фітозахворювань, що призводить до їх ослаблення та передчасного відмирання.