Надання першої допомоги ручним портативним апаратом штучного дихання АДР-20
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
До практичної роботи № 3
"Надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків"
Кривий Ріг, 2010
Мета роботи – ознайомлення з існуючими способами надання першої допомоги при нещасних випадках, аваріях та катастрофах безпосередньо на місці події без застосування спеціальних апаратів та засобів, а також з використанням ручного апарату для штучного дихання АДР-20 та ГС-8М.
Основна вимога, що пред’являється до першої допомоги, - своєчасність та правильність її надання. При недотриманні цієї вимоги захисні сили організму потерпілого вичерпуються, після чого навіть кваліфікована лікарняна допомога може бути неефективною. Крім того, існує загроза повторних уражень від вторинних факторів (пожежі, обвалення напіврозвалених споруд, радіоактивних опадів, дії отруйних газів тощо), а також несприятливих кліматичних дій (спеки, холоду, дощу, снігу).
В більшості випадків першим біля місця події опиняються колеги, інженерно-технічний персонал, сусіди або сторонні особи. Знання прийомів надання першої допомоги необхідні всім і, в першу чергу, інженерно-технічному персоналу будь-якого виробництва.
Потерпілим перш за все необхідно забезпечити особисту безпеку, обов'язково викликати швидку допомогу, а для гірничих підприємств – воєнізовану гірничорятувальну частину.
І. ТРАВМИ
Характер першої допомоги потерпілому залежить від його стану, виду травми та причин, що до неї призвели.
ШОК. В результаті різного виду травм (тяжкі поранення, розтрощення тканин, переломи, електротравми тощо) у потерпілого може настати стан, що має назву шок. Перша, короткочасна фаза шоку характеризується загальним руховим та речовим збудженням, частим пульсом, звуженням зіниць, іноді нудотою та блюванням. Друга фаза – різке пригнічення психіки, байдужість до оточення. Риси обличчя загострені, шкірні покрови бліді, вкриті холодним липким потом, зіниці розширені, температура й кров'яний тиск понижені.
Перша допомога. Усунути причину шоку – зупинити кровотечу, створити спокій ушкодженої частини тіла, захистити рану від подальших ушкоджень й попадання в неї інфекції. Потерпілого слід винести, тепло вкрити, зігріти, напоїти гарячим чаєм або кавою.
ПОРАНЕННЯ. При травмах може бути велика кількість ран. Раною називають всіляке порушення цілісності шкірних та слизових тканин, а також пошкодження глибоких тканин – м'язів, кісток, внутрішніх органів. Її ознаками є біль, кровотеча, зяяння.
Перша допомога. Необхідно зупинити кровотечу, закрити відкриту рану пов'язкою, забезпечити нерухомість (іммобілізацію) для спокійного положення ушкодженої частини.
Розрізняють (за видом ушкодженої судини) наступні види кровотеч та способи їх тимчасової зупинки:
- капілярна кровотеча, коли кров повільно, окремими краплинами сочиться з пошкоджених найменших судин; зупиняється вона накладенням джгуту;
- венозна кровотеча, коли з рани безперервним струменем витікає темно-червона кров; зупиняють її шляхом надання піднесеного положення ушкодженій частині тіла або накладенням джгута;
- артеріальна кровотеча, коли з рани витікає яскраво-червона кров пульсуючим струменем; вона може бути зупинена шляхом притиснення пальцями артерії до прилеглої кістки або накладенням тугої пов'язки, джгута або закрутки.
Зупинка кровотечі за допомогою притиснення пальцями особливо ефективна при пораненнях в голову, лице, шию. Артеріальна кровотеча з ран на кінцівках зупиняють накладенням вище рани джгута або закрутки. Джгут може бути резиновим або матерчатим. Резиновий джгут – це товста еластична резинова трубка або стрічка довжиною 1,5м з ланцюжком або гачком на кінцях або без них. Перед накладенням такого джгута під нього обов'язково підкладають м'яку матерію, вату або марлю. Матерчатий джгут – бавовняна стрічка шириною 3-4 см і довжиною близько 1м з приєднаними до одного кінця закруткою або пряжкою. При відсутності джгута можна використовувати підручні засоби (мотузку, хустину, бинт тощо) і накласти пов'язку. Вона повинна кільцем обхвачувати кінцівку таким чином, щоб під неї вільно проходили 4 пальці; після цього, підсунувши палку під закрутку, її закручують до зупинки кровотечі. Джгут або закрутка накладається не більше ніж на 1-1,5 години, а в холодний період та при променевих ураженнях – не більше ніж на 1 годину, інакше може виникнути відмирання тканин. По закінченні цього часу джгут або закрутку послаблюють до порожевіння кінцівки й відновлення чутливості. При поновленні кровотечі вдаються до затиснення судини за допомогою пальців або знов використовують джгут (закрутку), але накладати його потрібно на нове місце.
Іншим надійним способом зупинки кровотечі з ран на кінцівках є максимальне згинання кінцівок в суглобах з фіксацією їх в такому положенні. В область суглинного згинання попередньо кладуть валик з марлі або вати.
Для захисту ран від можливого зараження на неї накладають пов'язку, яка також сприяє зупинці кровотечі й утриманню пошкодженого органу в зручному спокійному положенні. При наданні першої допомоги на місці події неможна промивати рану, діставати з неї сторонні тіла та доторкатися до неї руками, оскільки цим можна ускладнити ушкодження і викликати зараження рани.
ДОПОМОГА ПРИ ПЕРЕЛОМАХ, ЗАБОЯХ, ВИВИХАХ. Перелом – це порушення цілісності кістки. При переломі кінцівки змінюється її форма, з'являється різкий біль в місці перелому, особливо при намаганні рухатися. Переломи бувають відкриті і закриті; відкритий перелом супроводжується порушенням цілісності шкірного покрову.
При переломах потерпілому необхідно забезпечити спокій і нерухомість зламаної кістки. При відкритих переломах на рану спочатку накладають пов'язку. Іммобілізацію зламаної кінцівки проводять за допомогою стандартних шин або використовують підручні тверді предмети, прибинтовуючи їх до здорових частин тіла. Шини повинні обов'язково захватувати два сусідніх суглоби, між якими знаходиться ушкоджена кістка. При забоях перша допомога полягає у змащенні області забою розчином йоду та накладенням тугої пов'язки. Потерпілим, у яких є забої з розривом м'язів та великим крововиливом в м'які тканини кінцівок, обов’язкового проводять шинування кінцівок (для полегшення евакуації).
При вивихах на пошкоджений суглоб необхідно накласти тугу пов'язку або шину. У випадку пошкодження хребта потерпілого слід покласти на тверду поверхню й негайно доставити до медпункту.
Після вивільнення потерпілого з-під завалу він деякий час може відчувати себе задовільно, але потім на здавлених місцях з'являються набряки, шкіра стає синюшною і на ній з'являються пухирі, наповнені кров'яною рідиною, порушується кровообіг та функціонування нирок. Такі потерпілі вважаються тяжко пораненими, їх терміново потрібно доставити в медичний заклад.
ДОПОМОГА ПРИ ОПІКАХ ТА ОБМОРОЖЕННЯХ. Опіки можуть бути результатом теплової або хімічної дії. Їх м’якість визначається глибиною та розмірами обпеченої поверхні тіла.
Перш за все необхідно загасити одяг, що горить, на потерпілому, а у випадку хімічних опіків ретельно обмити уражені місця водою. На обпечені поверхні накласти стерильну пов'язку і при можливості змочити її розчином хлораміну, марганцевого калію або фурациліну. При великих опіках потерпілого завертають в чисту тканину й терміново доставляють до лікарні.
В холодну пору року потерпілі можуть отримати переохолодження або обмороження.
Ознаки переохолодження – озноб, сонливість та байдужість, важкість рухів, мови, можлива втрата свідомості.
Перша допомога. Поступово зігріти потерпілого, розтерти шкіру суконкою, дати теплий чай, каву або 100-150 гр горілки.
Обмороження супроводжується побілінням шкіри й втратою чутливості в уражених місцях, потім з'являються набряки і пухирі. Якщо набряку нема, обморожену частину тіла розтирають рукою, тканиною до відновлення чутливості та почервоніння шкіри. При появі набряків, пухирів та омертвілих ділянок накладається пов'язка.
СОНЯЧНИЙ ТА ТЕПЛОВИЙ УДАР. Сонячний удар настає в результаті тривалої дії прямих сонячних променів на область голови. Хворобливий стан настає через 6-10 годин після опромінення. Ознаки: підвищення температури, озноб, головні болі, запаморочення, блювота, проніс, сильний піт. В тяжких випадках – втрата свідомості, судоми, розлади дихання, порушення серцевої діяльності. Перша допомога: в легких випадках потерпілого необхідно вкласти, давати багато пити; в тяжких – перенести в затемнене прохолодне місце, роздягти, покласти холодний компрес на голову, облити тіло холодною водою.
Тепловий удар виникає в результаті перегрівання організму (робота в приміщенні з високою температурою). Ознаки й перша допомога такі ж, як і при сонячному ударі.
Один з розповсюджених видів травм – гостре отруєння ядовитими газами. Перша допомога в такому випадку повинна надаватися з урахуванням того, який газ є причиною отруєння. В усіх випадках необхідно викликати "швидку", а на гірничих підприємствах – воєнізовану гірничорятувальну службу.
ОТРУЄННЯ ОКСИДОМ ВУГЛЕЦЮ. Оксид вуглецю потрапляє в організм з вдиханням. В легенях відбувається стійке його з'єднання (в 300 разів активніше ніж у кисню) з гемоглобіном, що викликає втрату його можливості з'єднуватися з киснем, а, відповідно, різке кисневе голодування організму (в першу чергу головного мозку). Розвиток отруєння в залежності від концентрації оксиду вуглецю і часу перебування в отруйній атмосфері протікає наступним чином: спочатку у потерпілого виникає сльозіння, кашель, запаморочення, шум у вухах, загальна слабкість, настає глибокий сон або втрата свідомості, судоми, велике виділення слюни. Якщо не прийняти міри – настає смерть від розладу діяльності дихального центру. При великому вмісті в атмосфері оксиду вуглецю потерпілий миттєво втрачає свідомість й дуже швидко настає смерть.
Перша допомога. Потерпілого необхідно негайно винести з зони зараження. При цьому повинна бути забезпечена особиста безпека ( використаний саморятувальник). Після того, як потерпілого винесуть на свіже повітря, слід укласти його, зняти одяг, який затрудняє дихання, прийняти міри до зігрівання тіла. При розладі або зупинці дихання необхідно зробити штучне дихання. Якщо є можливість, потерпілому, незалежно від його стану, потрібно дихати високопроцентовою кисневою сумішшю або чистим киснем, що прискорює виділення оксиду вуглецю з організму. Після покращення стану потерпілого (навіть якщо він зможе самостійно пересуватися) слід транспортувати його до лікарні. ГДК=20 мг/м3 або 0,0017%
ОТРУЄННЯ ОКСИДАМИ АЗОТУ. Оксиди азоту потрапляють до організму через дихальні шляхи. Поєднуючись з вологою, яка є в повітропровідних шляхах, вони утворюють азотну або азотисту кислоти, які чинять подразнюючу та припікальну дію на тканини легень, в результаті чого розвивається набряк легень. З’єднуючись з гемоглобіном, вони знижують здатність крові переносити кисень до тканин.
При вдихання повітря з великим вмістом оксидів азоту можуть миттєво наступити судоми, зупинка дихання або смерть від удушення внаслідок спазму голосової щілини або паралічу дихального центру.
Перша допомога. Потерпілого необхідно швидко винести з зони зараження. На свіжому повітрі отруєному потрібно створити максимальний спокій, попередньо знявши верхній одяг, в якому можуть затриматися оксиди азоту, прийняти заходи проти охолодження тіла. Штучне дихання потрібно виконувати тільки при зупинці природного дихання та з великою обережністю, без стиснення грудної клітки та застосування апаратів, що працюють за принципом вдування й відсмоктування повітря. ГДК=5 мг/м3 або 0,00026%.
ОТРУЄННЯ СІРЧАНИМ ГАЗОМ. Сірчаний газ потрапляє в організм з вдиханням повітря, подразнює слизові оболонки дихальних шляхів і очей. Поєднуючись з вологою в дихальних шляхах, утворює сірчану або сірчисту кислоти, які діють як подразних і викликають спазм голосової щілини. Викликає задишку, блювоту з кров’ю, втрату свідомості та розвиток набряку легень, що може призвести до смертельного наслідку.
Перша допомога. Потерпілого слід винести з зони зараження, вивільнити від одягу, що утруднює дихання, створити максимальний спокій, зігріти. Штучне дихання роблять у випадку крайньої необхідності, не стискаючи грудну клітину. Транспортують тільки в лежачому стані незалежно від тяжкості отруєння. ГДК=10 мг/м3 або 0,00038%.
ОТРУЄННЯ СІРКОВОДНЕМ. Основна дія сірководню – спочатку короткочасне збудження нервової системи, а потім її пригнічення, яке може призвести до паралічу дихального центру. Характерні ознаки отруєння: слабкість, сльози, головний біль, запаморочення, непритомність, іноді синюшність шкірних покровів, судоми.
Перша допомога. Така сама, як і при отруєнні сірчаним газом, але штучне дихання можна робити активно, без побоювань причинити шкоди легеневим тканинам, оскільки запалювальні явища виникають в легенях не одразу, а через деякий час. ГДК=10 мг/м3 або 0,00071%.
ДІЯ МЕТАНУ ТА ВУГЛЕКИСЛОГО ГАЗУ. Наслідком великого вмісту цих газів в повітрі є недостатня кількість кисню та розвиток кисневого голодування.
При дії метану потерпілий відчуває загальну слабкість, задишку, головний біль, може наступити втрата свідомості. Отруєння вуглекислим газом характеризується відчуттям духоти, стиснення у грудях, з'являється серцебиття, головний біль, загальна слабкість. При більш тяжкому отруєнні відмічається нудота, шум у вухах, запаморочення, непритомність, іноді судоми, зупинка дихання.
Перша допомога. Потерпілого слід винести з зони зараження. Штучне дихання рекомендується виконувати при його розладі. Необхідно прийняти міри проти переохолодження тіла. Транспортують потерпілого тільки в лежачому положенні.
УРАЖЕННЯ ЕЛЕКТРОСТРУМОМ. При ураженні електрострумом перша невідкладна допомога – негайне визволення потерпілого від дії електроструму. При цьому необхідно забезпечити особисту безпеку. Найбільш ефективне й безпечне вивільнення потерпілого досягається шляхом відключення обладнання або ділянки мережі за допомогою стаціонарних вимикачів. Якщо це з будь-якої причини неможливо (в мережах до 1000 В), то сокирою або лопатою з сухою дерев'яною ручкою обривають дроти або відкидають дріт, що торкається людини. При напрузі понад 1000 В всі ці операції необхідно виконувати в діелектричних рукавицях, ботах.
Подальші заходи надання допомоги потерпілому визначаються характером порушення функцій його організму. Якщо дія струму не викликала втрату свідомості, необхідно потерпілого вкласти, тепло вкрити, дати теплого чаю або кави й терміново транспортувати до лікарні.
Якщо потерпілий втратив свідомість, але є дихання та пульс, слід вкласти його, звільнити від одягу, що затрудняє дихання, забезпечити притік свіжого повітря, зігріти тіло, розтерти ноги та руки. Після приведення в свідомість транспортувати до лікарні. При відсутності дихання негайно зробити штучне дихання, якщо нема проявів безумовних ознак смерті (трупні плями або закоченіння).
Трупні плями починають з'являтися через 1,5-2 години після смерті в результаті застигання крові. Трупне закоченіння починається в перші 2-3 години після смерті з жувальних м'язів і послідовно розповсюджується на м'язи тулуба та кінцівок.
ІІ. ШТУЧНЕ ДИХАННЯ
В усіх випадках, коли це необхідно, штучне дихання виконують шляхом вдування повітря (рот в рот, рот в ніс) за допомогою ручних апаратів АДР або апаратів типу "Гірничорятувальник".
Вдування повітря донором до легень потерпілого не потребує довготривалої підготовки та значно ефективніше будь-якого з ручних способів. Для проведення цього виду штучного дихання той, хто надає допомогу, стає на коліна праворуч біля голови потерпілого, який лежить на спині з валиком під верхньою частиною лопаток; лівою рукою він фіксує голову потерпілого, а праву руку кладе на підщелепну область і голову відхиляє по можливості назад. В результаті нижня щелепа і корінь язика висуваються вперед, забезпечуючи вільне проходження повітря, що вдувається.
Той, хто робить штучне дихання, робить глибокий вдих, обхватує розкритим ротом рот або ніс потерпілого, щільно притискає свої губи до його щік і з силою вдуває йому в рот повітря, що видихує. Потім робить ще один глибокий вдих. В цей час у потерпілого внаслідок еластичності грудної клітини та легень відбувається пасивний видих. Положення голови та нижньої щелепи потерпілого при цьому не повинне змінюватися. Спочатку необхідно швидко зробити один за одним 10 вдувань, після чого перейти до нормального ритму (12-14 вдувань за хвилину). Якщо щелепу і голову вдається утримувати в потрібному положенні однією рукою, то іншу слід покласти на нижній край грудної клітини для контролю за її рухом та в момент вдувань натискати пальцями на стінку живота в підложечній області для того, щоб перешкоджати розтягуванню шлунку повітрям, що вдувається.
Для уникнення безпосереднього контакту з потерпілим на його ніс або рот слід покласти марлю, складену в 3-4 шари, або носову хустинку (в один шар).
В цих же цілях застосовують спеціально зігнуті трубки, що відіграють роль повітроводу. Відсутність застосувань не повинне слугувати перешкодою для негайного вдування повітря донором в рот або ніс потерпілого.
У випадку припинення серцевої діяльності необхідно одночасно зі штучним диханням робити непрямий масаж серця. Для цього потерпілого вкладають на спину і той, хто надає допомогу, розташувавшись ліворуч, ритмічно натискає перехрещеними кістями рукна на нижню частину грудної клітини. Після натискання руки швидко прибирають, щоб надати можливість грудній клітці вільно розправитися. Натискання роблять ритмічно – 3-4 рази в момент видиху, а під час вдиху – пауза.
Штучне дихання найбільш повноцінне тоді, коли до легень потерпілого потрапляє достатня кількість атмосферного повітря (1000-1500 см3) або повітря, збагаченого киснем, що досягається при застосуванні апаратів штучного дихання. Крім того, за допомогою апаратів можна проводити штучне дихання більш тривалий час, при цьому не втомлюючи тих, хто надає допомогу.
В теперішній час застосовуються два види апаратів: ручні типу АДР та автоматичні типу "Гірничорятувальник".
Надання першої допомоги ручним портативним апаратом штучного дихання АДР-20
Апарат призначений для проведення штучного дихання при відсутності (або слабкому) диханні пацієнта і надання першої медичної допомоги на станціях та в машинах швидкої допомоги, сільських та фабрично-заводських медпунктах, поліклініках, а також у польових умовах – там, де виключена можливість застосовувати апарати,що працюють з приводом від електричної енергії або балонів зі стиснутим повітрям.
Штучне дихання за допомогою апарату виконується шляхом вдування в легені хворого атмосферного повітря або повітря, збагаченого киснем.
Апарат складається з резинового гофрованого мішку 3, маски 2, клапана нереверсивного 1, запобіжного клапану тиску 5, клапану забору повітря з атмосфери 4 та комплекту елементів для приєднання пацієнта до апарату (рис.1).
Резиновий гофрований мішок закріплений між верхньою та нижньою кришками. В нижній кришці розташований запобіжний клапан тиску 5, який можна регулювати. Положення, в якому при повернені верхньої кришки клапану за часовою стрілкою відбувається легке клацання, відповідає тиску 300 мм вод.ст.
При необхідності створити тиск більше 300 мм вод.ст. верхню кришку клапану продовжують повертати за часовою стрілкою.
В крайньому положенні запобіжний клапан закритий. В цьому випадку для уникнення створення надмірного тиску в легенях хворого необхідна більша обережність, оскільки тиск, створюваний апаратом не обмежується жодним прибором. Тут же розташований клапан 4 для забору свіжого повітря безпосередньо з атмосфери або через ввімкнений за допомогою конусного кутника очищувач повітря (при аваріях в шахтах, на підприємствах хімічної промисловості тощо). В центрі нижньої кришки є конусна втулка, в яку безпосередньо або за допомогою кутника 9 та шлангу гофрованого 6 вставляється клапан нереверсивний 1. 7
Рис.1. Схема роботи ручного портативного апарату штучного дихання АДР-20: 1 – клапан нереверсивний; 2 – маска; 3 – мішок; 4 – клапан забору повітря з атмосфери; 5 – запобіжний клапан забору повітря з атмосфери; 6 – шланг гофрований; 7 – ручка для розтягування мішку; 8 – скоба – основа; 9 – кутник.
Штучне дихання виконується стисненням та розтягуванням мішка 3. Розтягнення мішку здійснюється за допомогою ручки 7, закріпленої на верхній кришці мішку. При стисненні повітря потрапляє до нереверсивного клапану і далі в легені хворого через маску або інкубаційну трубку. При розтягнені мішка в ньому створюється розрідження. Повітря з легень завдяки еластичності грудної клітини вільно виходить назовні, відбувається пасивний видих. Одночасно об’єм мішка заповнюється свіжим повітрям через всмоктуючий клапан.
До нижньої кришки апарату приєднана скоба – основа 8, за допомогою якої апарат може кріпитися до ременя або поясу лікаря, а також встановлюватися на поверхні стола.
Для перенесення апарат вкладається до спеціального футляру.
Стерилізація. Маски і шланг після вживання слід промити теплою водою та просушити, шланг гофрований розтягти у вертикальному положенні і декілька раз стряхнути. Клапан нереверсивний (рис.2) після використання слід стерилізувати в мильній воді при температурі 30±2ºС та 70%-му розчині спирту або 10%-му розчині формаліну.
3
Рис. 2. Клапан нереверсивний: 1 – патрубок під'єднання апарату; 2 - резиновий грибковий клапан; 3 – патрубок приєднання пацієнта; 4 – перехідник; 5 – клапан; 6 – слюдяна пластинка.