Будова гладкого м`яза

Непосмуговані м'язи розташовані у стінках внутрішніх органів, судин, шкірі. Структурною одиницею їх є клітина - міоцит, який має видовжену форму довжиною 20-400 мкм, шириною 2-10 мкм.

На мембранах гладком'язових клітин, на відміну від скелетних, є не тільки натрієві та калієві канали, але й велика кількість кальцієвих.

З фізіологічної точки зору міоцити гладких м`язів поділяють на:

а) поодинокі;

б) об'єднані у функціональний синцитій.

Поодинокі непосмугованом'язові клітини локалізовані у структурах ока (райдужка, війкові м'язи), артеріол, сім'яних проток, навколо волося­них цибулин. Їх мембрана містить колагенові та глікопротеїнові волокна, які додатково ізолюють клітини одна від одної. Ці клітини іннервуються автономними нервами, як і скелетні м'язові волокна.

Функціональні синцитії містяться у стінках більшості внутрішніх органів і судин. Їх мембрани місцями тісно прилягають одна до одної, утворюючи вставні диски, або нексуси, які мають низький елект­ричний опір. Тому ПД через нексуси поширюється від однієї м'язової клітини на іншу.

Пейсмекери.

Серед гладком'язових клітин, які утворюють функціональний синцитій, є такі, що володіють пейсмекерними власти­востями (від англ. Пейсмекер - той, що задає темп). Їх мембранам власти­ва висока спонтанна проникність для іонів (насамперед кальцію), тому в них фактично відсутній мембранний потенціал спокою.

Після періоду реполяризації спонтанно, без дії подразника, завдяки проникненню всереди­ну непосмугованом'язової клітини іонів кальцію починається поступова деполяризація мембрани. У разі досягнення критичного рівня цей місце­вий потенціал переходить у потенціал дії, який через нексуси

( вставні диски) передається до сусідніх клітин і викликає скорочення м'язових клітин.

Частота пейсмекерної активності визначається властивостями мембрани клітини. Така здатність спонтанно (без впливу сторонніх подразників) збуджуватися на­зивається автоматією непосмугованих м'язів.