Руховий нейрон разом із м'язовими волокнами, які він іннервує, називають нервово-рухововою (нейромоториою), або руховою (моторною) одиницею (РО)

Всередині м'яза рухове нервове волокно, що відходить від тіла рухового нейрона, розгалужується й іннервує цілу групу м'я­зових клітин. Тому стимуляція одного ру­хового нейрона чи його аксона зумовлює одночасне збудження всієї групи м'язових волокон.

За будовою розрізняють :

- малі й

- великі РО.

Малі РО іннервуються тонким аксоном з кількома кінцевими гілочками, які охоплюють тільки 10-12 волокон м'яза, утворюючи в кожному з них лише одне нервово-м'язове сполучення. Вони входять до складу м'язів лиця, кистей, пальців рук і рідше — великих м'язів тулуба й кінцівок.

Великі РОіннервуються відносно товстими аксонами, які утворюють велику кількість розгалужень, що закінчуються на тисячах м'язових волокон, утворю­ючи на них численні нервово-м'язові сполучення. Великі РО входять переважно до складу великих м'язів тулуба й кінцівок, вони мають вищий поріг збудли­вості, стійку імпульсну активність, високу витривалість і розвивають значну силу. Великі РО здатні без зниження частоти імпульсів працювати десятки хвилин, тому їх називають нестомлюваними.

Практич­но кожен м'яз містить як великі, так і ма­лі РО.

За функцією розрізняють:

— тонічні (повільні) й

— фазні (швидкі).

— РО перехідного типу.

М'язові волокна у тонічних і фазних РО мають різну будову.

Фазні— товщі, мають більшу кількість міофібрил і тому розвивають більшу силу, ніж тонічні.

Тонічні волокна мають добре розвинену капілярну сітку, що забезпечує краще кровопостачання, підвищену кількість міо­глобіну в крові, який підтримує деякий час кисневий гомеостаз і після припинення надходження кисню.

Тонічні РО входять до складу червоних м'язів, а фазні РО переважають у білих м'язах.

Фазні РО вмика­ються на початку скорочення, що забезпе­чує швидке зростання м'язового напру­ження,.

Фазні й тонічні РО функціону­ють одночасно, коли потрібно розвинути велике напруження у разі статичних і ди­намічних м'язових зусиль.

Фазні м'язові волокна гірше постача­ються киснем крові, а тому мають високу активність гліколітичних процесів і підви­щений вміст глікогену. Вони не здатні до тривалої роботи, але пристосовані до сильних і швидких, хоча короткочасних, м'язо­вих скорочень.

Будова м'язів залежить від функції, яку вони виконують. У ссавців усі м'язи мають як тонічні, так і фазні волокна, але кількість їх визна­чається функцією. У людей з віком кіль­кість фазних м'язових волокон зменшу­ється.

Усі м'язові волокна мають три най­важливіші властивості:

- збудливість,

- про­відність і

- скоротливість.

У природних умовах збудження і скорочення м'я­зів викликаються нервовими імпульсами, що надходять до м'язових від рухових нейронів головного і спинного мозку.

Розрізняють поодинокий і множинний тини іннервації м'язів.

Поодинокий тип іннервації— це коли до кожного м'язово­го волокна підходить одне нервове закін­чення, формуючи кінцеву пластинку — нервово-м'язовий синапс. Такі м'язові волокна у відповідь на подразнення гене­рують поширювані по волокну ПД. Це фазні (швидкі) волокна.

Множинний тип іннервації— це коли до кожного м'язово­го волокна підходить кілька нервових за­кінчень від одного чи кількох малих ру­хових нейронів. Такі м'язові волокна (то­нічні — повільні) реагують на нервові імпульси тільки локальною деполяри­зацією у нервово-м'язових синапсах. ПД в них не генеруються у зв'язку з тим, що на мембрані цих волокон немає потенціалозалежних натрієвих каналів. Вод­ночас ці волокна мають великий вхід­ний опір, що забезпечує значний локаль­ний потенціал та електротонічне його по­ширення від кінцевих пластинок уздовж усього волокна. Скоротливий процес у і м'язах повільніший, ніж у фазних.

5. Енергетика м’язового скорочення, фази теплоутворення.