Ethiologiaet pathogenesis
Специфічного етіологічного чинника шизофренії не виявлено. За даними ВООЗ, причини і механізми її розвитку доцільно розглядати, використовуючи мультифакторнйй підхід.
Значну роль відводять спадковій схильності. Так, конкордантність однояйцевих близнюків щодо шизофренії досягає 90 %, двояйцевих — 15 %, Діти, у котрих обидва батьки хворі на шизофренію, уражуються нею в 15—40 % випадків, якщо лише один із батьків — у 12 %, Передається схильність переважно за рецесивним типом.
Curatio.
Традиційно лікування шизофренії складається з основного та підтримувального курсів, якими передбачено застосування біологічної терапії (психофармакологічні, судомні та ін. шокові методи), психотерапії, загальнозміцнювальних заходів та заходів соціальної адаптації хворих.
Основний курс спрямований на купірування гострих психічних розладів. Найчастіше його проводять у стаціонарних умовах, рідше — в денних стаціонарах, інколи — амбулаторне. Підтримувальну терапію призначають з метою закріплення та розвинення досягнутих під час основного курсу лікування позитивних зрушень, а також недопущення рецидивів хвороби та її ускладнень.
Біологічна терапія переважно полягає у призначенні психотропних та інших лікарських засобів з урахуванням провідного патологічного синдрому (клінічної форми хвороби), стадії шизофренічного процесу, особливостей його перебігу та загального стану здоров'я хворого.
При параноїдній формі шизофренії, проявами якої є галю-цинаторні та маячні стани, використовують такі антипсихотич-ні препарати, як трифтазин (стелазин), галоперидол (галдол, еглоніл-сульпірид). У разі недостатньої їх ефективності призначають мажептил (тіопроперазин, цефалін), триседил (три-перидол, трифлуреридол), клопіксол, флюанксол, рисперидон (рисполент), зипрексу. Якщо переважають відхилення з боку рухальної сфери, ефективніші аміназин (хлорпромазин, мега-фен) татизерцин (левомепромазин). Показана також комбінація аміназину з трифтазином або галоперидолом. Коли пара-ноїд супроводжується депресивним синдромом, у лікувальний комплекс включають антидепресанти — амітриптилін (амізол, новотриптин, елівел), золофт, піразидол (пірліндол), ципраміл, прозак та ін., або призначають нейролептичні препарати із антидепресивною дією (карбідин, хлорпротиксен). За нашарування тривожно-депресивного настрою з іпохондричними переживаннями можна рекомендувати мелерил (санапакс). У разі переважання галюцинозу та ідеаторних автоматизмів показані високі дози етаперазину (перфеназину). За хронічного перебігу шизофренії ефективні лепонекс (азалентин, клоза-пін), зипрекса, рисперидон, які не дають тяжких ускладнень з боку екстрапірамідної системи. У разі затяжного галюцинатор-но-параноїдного синдрому з психомоторною загальмованістю показаний френолон (метофеназин). А за подальшої хронізації цієї симптоматики цілеспрямованою є комбінована нейролептична терапія: галоперидол — трифтазин, мажептил — галоперидол й т. ін. Слід акцентувати увагу на тому, що за використання значних доз зазначених вище препаратів обов'язковим є призначення так званих коректорів (паркопан, циклодол, юмекс, мемантин, рицинол та ін.) з метою недопущення розвитку нейролептичного синдрому. За особливої чутливості до нейролептичних препаратів і схильності до виникнення екс-трапірамідних розладів використовують лепонекс (клозапін). Атипові антипсихотичні засоби (зипрекса, рисперидон, соліан) коректорів практично не потребують, оскільки нейролептичного синдрому майже не зумовлюють. У комплексі основного курсу зручними і ефективними є антипсихотики пролонгованої дії клопіксол-депо, флюанксол-депо, модитен-депо, галопери-дол-деканоат. Їх уводять один-два рази на місяць.
При простій формі шизофренії найефективніші активізуючі нейролептики — френолон, семап (пенфлюридол), невеликі дози трифтазину.
При малопрогредієнтному (з в'ялим перебігом) шизофренічному процесі, коли переважають нав'язливі стани, призначають транквілізатори — седуксен (діазепам), феназепам, рела-ніум, еленіум та ін., малі дози нейролептиків — галоперидол, стелазин. У разі появи систематизованих нав'язливих ідей доцільно призначати пролонговані нейролептичні засоби — модитен-депо, флюанксол-депо, клопіксол-депо, флюшпірилен (ІМАП) та ін. При астено-іпохондричних переживаннях та істе-риформній симптоматиці використовують транквілізатори — седуксен, радедорм, тазепам (нозепам), оксазепам (або нейролептичні засоби у малих дозах), їхні комбінації з антидепресантами: седуксен — петиліл, трифтазин-амітриптилін. За наростання ознак шизоїдизації та інших психопатоподібних порушень призначають неулептил (периціазин), зипрексу, рисперидон, мо-дитен (ліоген), трифтазин, галоперидол.
Хворим на гебефренічну шизофренію призначають галоперидол, мажептил, триседил. Кататонічне збудження купірують аміназином, галоперидолом. При онейроїдній кататонії уводять тизерцин. При переважанні деперсоналізації комплексно використовують нейролептичні засоби — етаперазин (хлор піперазин, феназин), терален (аліменазин) та антидепресанти — амі-триптилін, ципраміл, прозак.
Лікування хворих на гіпертоксичну (фебрильну) шизофренію бажано проводити в палаті інтенсивної терапії або реанімаційному відділенні психіатричної лікарні. Призначають аміназин. Якщо не спостерігається позитивної динаміки, деякі автори рекомендують комбінувати його з електросудомною терапією. За тривалої гіпертермії призначають ін'єкції амідопірину або інших антипіретичних препаратів, регіональну гіпотермію (лід на судинні сплетення). У разі загрози набряку мозку вводять еуфілін, лазикс, сечовину, крапельно-літичну суміш (ізотонічний розчин натрію хлориду — 500 мл, новокаїн 0,5 % — 50 мл, димедрол 1 % — 2 мл, аскорбінова кислота 5 % — 10 мл), маніт, преднізолон або дексаметазон внутрішньовенне крапельне, мезатон (фенілефрин), норадреналін і т. ін. Для профілактики відповідних ускладнень призначають антибіотики.