Тема 1. Предмет, завдання і методи патоморфології. Поняття про морфогенез, патогенез і нозологію

Загальна нозологія

Тема 1. Предмет, завдання і методи патоморфології. Поняття про морфогенез, патогенез і нозологію

Патологія – наука, яка вивчає захворювання, її суть і закономірності розвитку.

Патологія включає в себе два розділи: загальну і спеціальну патологію.

· Загальна патологія вивчає стереотипні патологічні процеси, які лежать в основі захворювань (дистрофія, некроз, гіпоксія, запалення, пухлини і т.д.)

· Спеціальна патологія вивчає закономірності виникнення і розвитку окремих захворювань, їх ускладнень та наслідки.

Основні розділи патології – це патологічна фізіологія та патологічна анатомія.

Патологічна анатомія - наука, яка вивчає порушення будови органів і тканин, які виникають підчас захворювання та після одужання.

Методи патологоанатомічного дослідження:

· розтин (аутопсія) трупів – проводиться для вияснення тих змін в органах і тканинах, які були викликані захворюванням, а також для встановлення причини смерті; після дослідження проводиться клініко-анатомічний аналіз.

· біопсія – прижиттєве діагностичне дослідження шматочків тканин з організму людини

Біоптати досліджуються:

1. гістологічним методом - дослідження тканин і клітин людини на гістологічних зрізах під світловим мікроскопом.

2. гістохімічний метод – дослідження хімічних сполук в тканинах людини на гістологічних зрізах під світловим та електронним мікроскопом.

3. електронномікроскопічний метод - дослідження ультраструктур клітини та міжклітинної речовини під електронним мікроскопом

· Експеримент – використовується для моделювання патологічних процесів (дає можливість більш глибоко вивчити морфогенез і патогенез окремих захворювань, дію на організм різноманітних лікарських препаратів, розробити методи оперативних втручань та вивчити їхні наслідки.

Патологічна фізіологія вивчає порушення функції у різних органах і системах при наявності в організмі патологічного процесу. Об’єктом вивчення патологічної фізіології є хвороба. Основним методом патфізіології є експериментальне (штучне) моделювання захворювань людини у дослідах на тваринах. Експерименти ділять на гострі (обмежені в часі) і хронічні (довготривала підготовка піддослідної тварини для відтворення патологічного процесу)

Основні експериментальні методики:

- методика виключення (видалення органу хірургічним шляхом чи іншим – тепло, холод, радіація, фармпрепарати і т.п.)

- методика подразнення (служить для того, щоб визвати зміну функції того чи іншого органу

- методика введення в організм різних речовин (гормони, ферменти, антигени, …)

- методика ізольованих органів і тканинних структур (наприклад анафілактичну реакцію можна визвати на окремій ділянці кишки дією на неї антигеном, яким був сенсибілізований організм тварини)

- порівняльно-еволюційний метод (наприклад, такий патологічний процес як запалення, гарячка виникли і ускладнилися в процесі еволюції в зв’язку з удосконаленням захисних і пристосувальних реакцій організму на зміну умов життя.

Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність захворювань чи фізичних вад (визначення ВООЗ). Здоров’я – це якість життєдіяльності людини, яка характеризується повною адаптацією до впливу на організм факторів природного середовища існування, здатністю до дітонародження з урахуванням віку і адекватністю психічного розвитку, яка забезпечується нормальним функціонуванням всіх органів і фізіологічних систем організму при відсутності прогресуючих порушень структури органів і проявляється станом фізичного і духовного благополуччя індивідуума при різних видах його активної, зокрема трудової діяльності.

Здоров’я – це стан організму, що характеризується відповідністю його структури і функції, а також властивістю регуляторних систем підтримувати сталість внутрішнього середовища (гомеостаз).

Фізіологічною мірою здоров’я – є норма.

Хвороба – це стан організму, який характеризується ушкодженням органів і тканин в результаті дії патогенних факторів, розгортанням захисних реакцій, направлених на ліквідацію ушкоджень; зазвичай супроводжується обмеженням пристосуванням організму до умов оточуючого середовища і зниженням чи втратою працездатності.

Патогенез – це механізм виникнення та розвитку захворювань.

Основні закономірності патогенезу:

· патогенез – це послідовність реакцій, в якій первинно діючій патогенний подразник уже не впливає на послідуючі прояви хвороби

· один і той же подразник викликає різні варіанти хвороб

· різні патогенні фактори можуть викликати близьку по характеру реакцію

· розвиток хвороби залежить не тільки від властивостей патогенного фактору, але і від стану організму

Патологічний процес – сукупність розладів структури і функції органів, які змінюються за часом.

Симптом – характерний клінічний прояв хвороби(суб’єктивний, об’єктивний).

Синдром - сукупність симптомів, характерній певній хворобі.

Патоморфоз – клініко-морфологічні зміни картини хвороби.

Патологічна реактивність – послаблення пристосувально-захисних реакцій під час захворювання.

Патологічний стан – стійкі структурні зміни після захворювань (рубці, нерухомість суглоба, кукса).

Організм людини має здатність підтримувати гомеостаз, що дає змогу існувати в умовах зовнішнього середовища. Гомеостаз – здатність організму підтримувати фізіологічні показники в рамках, які оптимально забезпечують життєдіяльність (сталість внутрішнього середовища).

Компенсаторно-пристосувальні - реакції, які забезпечують відновлення порушених структур та функцій організму.

Адаптація(пристосування)– це пристосування організму до умов середовища (гомеостаз збережений).

Компенсація – механізми забезпечення гомеостазу при дії патогенного фактора, коли розвивається хвороба; реакція організму в умовах хвороби.

Механізми компенсаторно-пристосувальних реакцій:

v саморегуляція (наприклад: підтримка рівня глюкози в крові, при гострій крововтраті затримка рідини і підтримка нормального рівня артеріального тиску)

v дублювання фізіологічних процесів – підтримка якогось із показників гомеостазу забезпечується не тільки одним органом або системою, а їх сукупністю(наприклад: виведення азотистих шлаків через нирки, шкіру і слизові оболонки)

Стадії компенсаторних реакцій:

1. Стадія становлення – в ушкодженому органі виникає збільшення функцій (гіперфункція) всіх його структур, а також компенсація діяльності уражено органа відбувається за рахунок функціональних резервів інших органів. На цій стадії структурної перебудови органу ще нема.
2. Стадія закріплення – характеризується морфологічною перебудовою всіх структур ушкодженого органу для забезпечення функцій органу. (Збільшення клітин, строми…). В результаті орган збільшується, розвивається його гіпертрофія.
3. Стадія декомпенсації – виснаження всіх компенсаторно-пристосувальних реакцій.

Форми компенсаторно-пристосувальних реакцій:

діляться на функціональні і морфологічні неспецифічні реакції.

Функціональні компенсаторно-пристосувальні реакції: гарячка, фагоцитоз, рефлекторні реакції; активація симпато-адреналової, гіпофізарно-наднирникової систем, системи зсідання крові, тощо.

Морфологічні компенсаторно-пристосувальні реакції:

1. Гіперплазія– збільшення числа структурних елементів тканини чи органа за рахунок поділу клітин (являється структурною основою гіпертрофії)
2. Гіпертрофія– компенсаторно-пристосувальне збільшення маси органу за рахунок збільшення маси кожної його структурної одиниці, супроводжується збільшенням функції органу.

§ компенсаторна-робоча – виникає при посиленій роботі органу і спостерігається у фізіологічних умовах (гіпертрофія міокарда і скелетних м’язів у спортсменів) і в патологічних умовах (гіпертрофія міокарда при пороках серця, гіпертонічні хвороби)

§ вікарна (заміщення) - розвивається при видаленні одного з парних органів (функція втраченого органу компенсується збереженим)

§ регенераційна загибелі частини органу і забезпечує його функцію (при інфаркті міокарду, гепатит)

§ нейрогуморальна гіпертрофія – виникає при зміні функції ендокринних залоз (фізіологічна – гіпертрофія матки і молочних залоз при вагітності, патологічна акромегалія, гіпертрофія ендометрію при порушенні гормональної функції яйників.

1. Організація- процес заміщення сполучною тканиною дільниць некрозу, тромбів, крововиливів, випотів, дефектів тканин (рани), чужорідних тіл.