Вторинна (спеціалізована) медична допомога
План
1.Спеціалізована медична допомога, мета й завдання.
2.Протичумний костюм, типи. Призначення, склад та порядок користування.
3.Список використаної літератури.
Спеціалізована медична допомога, мета й завдання
Вторинна (спеціалізована) медична допомога
Спеціалізована медична допомога - це найвищий, завершаючий вид медичної допомоги, який включає комплекс лікувально - профілактичних заходів, що виконуються лікарями-спеціалістами в спеціалізованих медичних закладах або спеціалізованих відділеннях багатопрофільних лікарень, перепрофільованих відділеннях і лікарнях з використанням сучасних технологій і обладнання з метою максимального відновлення втрачених функцій органів і систем, лікування постраждалих до кінцевих результатів, включаючи реабілітацію.
Термін надання спеціалізованої медичної допомоги може складати від 1-2 доби до 90 діб.
Спеціалізована медична допомога надається лікарями 12-15 спеціальностей на другому етапі медичної евакуації.
Основними завданнями другого етапу медичної евакуації є:
· прийом і реєстрація постраждалих;
· внутрішньо-пунктове медичне сортування;
· повна санітарна обробка уражених;
· надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги
· реабілітація постраждалих.
В спеціалізованих медичних закладах (на другому етапі медичної евакуації) передбачається надання спеціалізованої медичної допомоги таким контингентам постраждалих:
- з травмами хребта, голови, шиї;
- з травмами грудей, живота, таза;
- травмованим з переломами довгих трубчастих кісток і пошкодженням великих суглобів;
- обпеченим;
- ураженим іонізуючим випромінюванням;
- ураженим СДОР;
- неврологічним хворим, контуженим і особам з психічними розладами;
- загально соматичним хворим;
- жінкам з пораненнями і захворюваннями жіночих статевих органів;
- інфекційним хворим.
Для надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги на другому етапі медичної евакуації можуть використовуватись спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги центрального і територіального рівня.
Спеціалізовані медичні бригади утворюються, як правило вузько профільними:
· хірургічного профілю;
· нейрохірургічні;
· полі травматологічні;
· травматологічні;
· комбустіологічні;
· торакальні;
· терапевтичні;
· гематологічні;
· реанімаційні;
· токсико – терапевтичні;
· психоневрологічні,;
· педіатричні;
· акушерсько-гінекологічні.
Спеціалізовані медичні бригади постійної готовності ДСМК другої черги можуть бути штатними та позаштатними, входити в склад ДСМК центрального та територіального рівня.
Штатні спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги можуть утворюватись при територіальних центрах екстреної медичної допомоги, відомчих лікувальних закладах.
Склад цих бригад визначається їх призначенням:
· бригади хірургічного профілю:
· лікар-хірург – 2(в залежності від профілю бригади);
· лікар-анестезіолог – 1;
· фельдшер - 1 ;
· операційна медична сестра - 1 .
Одна бригада хірургічного профілю за 12 год. роботи може зробити 10 операцій.
Бригади терапевтичного профілю:
· лікар-терапевт - 1 ;
· медична-сестра стаціонару - 1 .
Позаштатні спеціалізовані медичні бригади постійної готовності ДСМК другої черги утворюються при лікарнях ШМД, міських та районних лікарнях та інших лікувальних закладах даної адміністративної території, військових госпіталях. Їх склад аналогічний складу штатних бригад. Мінімальна загальна кількість бригад постійної готовності другої черги визначається із розрахунку: одна бригада на 200 тис. населення.
За рахунок цих бригад проводиться перепрофілізація і посилення лікувальних закладів, в першу чергу тих, що включені до складу ДСМК.
Вторинна (спеціалізована) медична допомога – вид медичної допомоги, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах в плановому порядку або невідкладних випадках лікарями та іншими медичними працівниками закладу охорони здоров'я відповідного типу та спеціалізації і не включає високо спеціалізовані та високотехнологічні стаціонарні медичні послуги, що належать до третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.
Вторинна (спеціалізована) медична допомога в державних і комунальних закладах охорони здоров'я вперше надається лише за направленням лікаря загальної практики (сімейного лікаря), за винятком випадків звернень пацієнта за отриманням медичної допомоги до акушер-гінеколога, стоматолога, педіатра та у разі необхідності надання екстреної медичної допомоги.
Порядок надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги визначається спеціально уповноваженим центральним органам виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.
Надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги забезпечується:
- в стаціонарних умовах – багатопрофільними лікарнями інтенсивного, лікарнями відновлювального (реабілітаційного), планового лікування, закладами медико-соціальної допомоги (сестринського догляду), хоспісами;
- в амбулаторних умовах – центрами з медичних консультацій та діагностики (консультативно-діагностичними центрами), які можуть входити до складу лікарень відповідного типу або функціонувати як самостійні заклади.
З метою забезпечення належної якості та доступності вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги та ефективного використання ресурсів у сфері охорони здоров'я в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, створюються госпітальні округи.
Спеціалізована медична допомога являє собою найдосконалішу форму ме-дичної допомоги, має вичерпний характер, надається висококваліфікованими лікарями-спеціа-лістами вузького профілю з використанням спеціального лікувально-діагностичного оснащення й устаткування у спеціалізованих медичних закладах (міських, обласних, республіканських), в окремих спеціалізованих центрах регіонального і територіального рівнів, спеціалізованих від-діленнях багатопрофільних лікарень, перепрофільованих відділеннях і лікарнях з метою макси-мального відновлення втрачених функцій органів та систем, лікування потерпілих до повного видужання, включаючи реабілітацію. Перепрофілізація і посилення лікувальних закладів, в першу чергу тих, що включені до складу Державної служби медицини катастроф, проводяться за рахунок спеціалізованих бригад постійної готовності другої черги та спеціалізованих бригад посилення, що створюють з фахівців навчальних закладів і НДІ клінічного профілю. Крім того, хірургічна і терапевтична спеціалізована допомога не можлива без анестезіологічно-реанімато-логічної і нефрологічної допомоги.
Питання щодо терміну надання спеціалізованої медичної допомоги вирішується особисто з кожним потерпілим, однак, судячи з досвіду, вона повинна бути надана протягом перших двох-трьох діб з моменту ушкодження. Оптимальний термін надання спеціалізованої медичної допомоги – до 24 годин.
Лікуючим лікарем при наданні вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги є лікар закладу охорони здоров'я, в якому пацієнт отримує відповідну допомогу.
Лікуючий лікар при наданні пацієнту вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги визначається керівником відповідного закладу охорони здоров'я або уповноваженим ним на прийняття таких рішень керівником структурного підрозділу цього закладу.
Пацієнт має право вимагати заміни призначеного йому лікаря. Рішення про заміну лікаря за наявності обґрунтованих підстав може бути прийнято після розгляду відповідного звернення пацієнта чи його законного представника етичним комітетом, що утворюється і здійснює свою діяльність в порядку, встановленому спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.
Нормативи навантаження лікуючих лікарів, затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я.
Лікуючий лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта і не несе відповідальності за здоров'я пацієнта в разі відмови останнього від медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров'ю інших осіб.
Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому державному або комунальному закладі охорони здоров'я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.
Медичні і фармацевтичні працівники державних і комунальних закладів охорони здоров‘я мають право на встановлення додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що враховуватимуть обсяги та якість виконаної роботи на основі критеріїв, розроблених та затверджених центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
У лікувальних закладах, розташованих за межами осередку катастрофи, виникає необхідність у наданні спеціалізованої медичної допомоги таким категоріям потерпілих:
• з ушкодженням голови, шиї, хребта та периферичних нервів;
• з ушкодженням опорно-рухового апарату;
• з ушкодженням грудної клітки, черевної порожнини;
• з опіками;
• із променевою хворобою, із отруєнням СДОР;
• інфекційним хворим;
• особам з розладами психічної діяльності та іншим.
На другому етапі медичної евакуації, у польових і стаціонарних закладах, розташованих на межі або за межами зони НС, значна частина (25-30%) потерпілих, що надходять, буде потребувати постійної допомоги за життєвими показниками. Надалі основна маса потерпілих передається для надання спеціалізованої медичної допомоги і лікування в умовах стаціонару. Тому наявні ЛПЗ мають бути підготовлені до приймання потерпілих у лікарнях того чи іншого профілю. За необхідності передбачається розгортання додаткових профільних ліжок, лікарень (відділень). Так, уже в підготовчий період центральні районні і міські лікарні в залежності від їхньої потужності, місця розташування стосовно прогнозованої НС готують до розгортання в них травматологічних, опікових, токсикологічних або інших необхідних відділень.
У разі виникнення НС територіальні центри ЕМД і спеціалізовані клінічні й протиепіде-мічні заклади виконують роль головних в організації ЕМД потерпілим. На другому етапі медичної евакуації згідно з “Планами медико-санітарного забезпечення населення в надзвичай-них ситуаціях” розгортаються лікувальні заклади, сукупність яких повинна забезпечити надан-ня кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги всім потерпілим.
Для надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги під час НС розгор-таються лікувальні заклади другого етапу медичної евакуації, які визначаються Міністерством охорони здоров’я України за узгодженням з територіальними органами виконавчої влади і відомствами, незалежно від галузевої підпорядкованості лікарні, госпіталю, науково-практич-ного центру. Частина лікувальних закладів територіального рівня визначається МОЗ України як такі, що входять до складу державного рівня служби медицини катастроф.
Як уже відзначалося, у разі НС, незалежно від їх масштабу, першими для надання медичної допомоги до місця катастрофи прибувають і починають працювати відповідно до своїх професіональних обов’язків бригади швидкої медичної допомоги, що обслуговують місцеве населення в повсякденних умовах.
Якщо ліквідувати медико-санітарні наслідки НС силами штатної бригади швидкої медич-ної допомоги неможливо, згідно з чинними “Планами медико-санітарного забезпечення насе-лення в екстремальних ситуаціях” територіального рівня (якщо потребують обставини, то після цього – державного рівня) розгортаються сили першого етапу медичної евакуації, разом з ними лікувальні заклади другого етапу медичної евакуації. Організація госпіталізації потерпілих залежить від багатьох чинників, дію яких передбачити заздалегідь дуже складно. Це об’єктивні чинники: масштаби катастрофи, кількість потерпілих, що потребують екстреної медичної допомоги, наявність транспортних засобів, санітарно-епідеміологічний стан катастрофи, стан інфраструктури енергозабезпечення, стан лікувальних закладів, а також суб’єктивні чинники для кожного потерпілого: види ураження, стан транспортабельності тощо. Принципово після надання на першому етапі медичної евакуації лікарської медичної допомоги для транспорта-бельного потерпілого найбільш доцільна госпіталізація в стаціонарний медичний заклад, в яко-му він може отримати спеціалізовану медичну допомогу в повному обсязі і пройти курс ліку-вання. Нетранспортабельні потерпілі госпіталізуються в найближчій стаціонар, де їм надається кваліфікована медична допомога і частина з них потім буде переведена в інші лікувальні заклади для продовження лікування. Медична допомога потерпілим при цьому надається послідовно в осередку ураження і на етапах медичної евакуації і поєднується з подальшою доставкою потерпілого в лікувальний заклад, де він отримає адекватне ураженню лікування.
Ліжкофонд установ служби медицини катастроф, що розгортається додатково до штатного ліжкофонду, складається з ліжок, призначених для лікування хронічних хворих і тих, що видужують, які можуть бути виписані в разі НС для продовження лікування в інші лікувальні заклади, що не належать до служби медицини катастроф, у тому числі й для амбулаторного лікування, і з ліжок, що фактично розгортаються у відповідних відділеннях.
Ліжкофонд, що розгортається в установах служби медицини катастроф для госпіталізації потерпілих у НС, розраховується заздалегідь. Профіль виділених ліжок для цього в кожній області визначається місцевими органами охорони здоров’я в залежності від періоду медико-санітарних наслідків від можливих у даному регіоні НС.
Сили служби медицини катастроф на другому етапі медичної евакуації включають:
- мобільні госпіталі і медичні загони швидкого реагування (створюються за рахунок лікувальних установ служби медицини катастроф і відомств);
- спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги (штатні), що фор-муються при територіальних центрах служби медицини катастроф, відомчих лікувальних закладах, профільних науково-дослідних інститутах;
- спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги (позаштатні), що формуються при районних, міських лікарнях, відомчих лікувальних закладах, профільних науково-дослідних інститутах, з висококваліфікованих спеціалістів і направляються в лікуваль-ні заклади другого етапу медичної евакуації в разі надзвичайних ситуацій;
- міські і районні лікарні, визначені службою медицини катастроф;
- лікувальні заклади інших міністерств і відомств (незалежно від підпорядкованості);
- госпіталі (незалежно від підпорядкованості);
- науково-практичні центри (медичні);
- санітарно-епідеміологічні загони, сформовані при санітарно-епідеміологічних станціях; виконують функції пересувних санітарно-епідеміологічних станцій у зонах надзвичайних ситуацій;
- спеціалізовані протиепідемічні бригади, створені на базі науково-дослідних інститутів протиепідемічного профілю, використовуються для здійснення протиепідемічних заходів у зонах надзвичайних ситуацій у разі виникнення осередків особливо небезпечних інфекцій.