Тема 3. ОСНОВНІ ПАТОМОРФОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ. АЛЬТЕРАЦІЯ. ДИСТРОФІЇ. РЕГЕНЕРАЦІЯ
План лекції:
1.Альтерація (ушкодження).
2. Суть, причини, механізми виникнення та види ушкоджень.
3. Дистрофії — види, значення для організму. Класифікація дистрофій.
4. Регенерація, визначення, класифікація. Патологічна та фізіологічна регенерація. Регенерація різних видів тканин.
Альтерація – пошкодження, загальнопатологічний процес, що характеризується порушенням метаболізму та структурно-функціональної організації живої системи. В основі її розвитку лежать порушення процесів регуляції та саморегуляції живих систем на різних рівнях їх структурної організації.
Види альтерації – дистрофії, некроз виникають при різноманітних захворюваннях.
Альтерація – це пошкодження структури клітин, а також міжклітинної речовини, тканин і органів, що супроводжується порушенням їхніх функцій.
Етіологічні чинники, що спричиняють ушкодження найрізноманітніші: фізичні. хімічні, біологічні та інші. Ушкоджувальний чинник може діяти на клітину безпосередньо й опосередковано. Характер і ступінь ушкодження залежить від сили і природи патогенного чинника, а також від функціональних особливостей органів і систем.
Дистрофія- загальнопатологічний процес, що спостерігається при більшості захворювань залежно від їхньої етіології, патогенезу та клініко-морфологічних проявів. У її основі лежить порушення обміну речовин, що супроводжується змінами в організмі на різних рівнях його структурної організації.
Морфологічні зміни клітини, які розглядаються як дистрофічні, можуть відображати як її пошкодження та порушення її функції, так і, навпаки, виникати як результат підвищеної функціональної активності. Відповідно до цього в першому випадку виявлені зміни можна розглядати як "власне дистрофічні", у другому - як "дистрофічні" тільки формально, бо по суті це є процеси пристосувального характеру.
При нормальній життєдіяльності клітини два основні її компоненти — асиміляція та дисиміляція — не дуже помітні, в умовах же патології вони стають чітко вираженими. Це пов'язано з тим, що при будь-якій формі дистрофій поряд з пошкодженням ультраструктур клітини і появою в її цитоплазмі різноманітних речовин постійно можна спостерігати ознаки посиленого синтезу та новоутворення ультраструктур, що спрямовані на компенсацію тих порушень, які виникають.
Виділяють такі патогенетичні форми:
1. Пошкодження клітини в результаті генетично обумовлених дефектів її ферментних систем.
2. Пошкодження клітини в результаті дії різноманітних (фізичних, хімічних, біологічних) факторів.
3. Пошкодження клітини в результаті функціонального перенавантаження її ферментних систем (гіперсекреція).
4. Пошкодження клітини в результаті спотворення функції її ферментних систем (амілоїдоз).
I. Залежно від виду порушеного обміну речовин:
1. Білкові дистрофії (диспротеїнози);
2. Жирові дистрофії (ліпідози);
3. Вуглеводні дистрофії;
4. Мінеральні дистрофії.
II. Залежно від локалізації процесу:
1. Паренхіматозні (клітинні);
2. Мезенхімальні (стромально-судинні, позаклітинні);
3. Змішані.
III. Залежно від поширення процесу:
1. Загальні;
2. Місцеві.
IV. Залежно від походження:
1. Спадкові;
2. Набуті.
Основними механізмами дистрофій є:
· інфільтрація
· спотворений синтез
· трансформація
· декомпозиція
Інфільтрація – проникнення в клітину або позаклітинне середовище різноманітних речовин, що нагромаджуються в них у зв’язку з порушенням ферментативних систем, які не здатні забезпечити процеси їх утилізації (інфільтрація білками епітелію звивистих канальців при нефротичному синдромі, поява краплин жиру в гепатоцитах при жировому гепатозі).
Трансформація – це утворення продуктів одного виду обміну замість продуктів іншого виду обміну речовин (трансформація компонентів ліпідів та вуглеводів у білки, підвищення процесу полімеризації глюкози в глікоген).
Спотворений синтезхарактеризується порушенням внутрішньоклітинних синтетичних процесів, у результаті чого в клітинах та позаклітинному середовищі з’являються речовини, які в нормі тут не зустрічаються (поява тілець Малорі в гепатоцитах при алкогольному гепатиті).
Декомпозиція,в основі якої лежить порушення ультраструктурної організації клітини та позаклітинного середовища, що супроводжується нагромадженням у них продуктів розпаду (фібриноїдний набряк сполучної тканини при ревматичних хворобах).
Регенерація — відновлення структурних елементів пошкодженої тканини, внаслідок чого відновлюється її функція. Значення регенерації полягає у збереженні гомеостазу на різних рівнях структурної організації живої матерії (молекулярному, субклітинному, клітинному, тканинному та органному).
1. За морфологічним принципом:клітинна, внутрішньоклітинна.
2. За клініко-морфологічним принципом:фізіологічна, репаративна (повна, неповна), патологічна.
Відновлення структури та функції певних структур організму здійснюється за допомогою клітинних та внутрішньоклітинних гіперпластичних процесів. Згідно з цим виділяють два типи регенерації: внутрішньоклітинну та клітинну. Переважання тієї чи іншої форми зумовлено функціональними особливостями органа чи тканини. Так, наприклад, регенерація епідермісу здійснюється за рахунок клітинного типу, за якого відбувається поділ клітин. Той факт, що клітина в період поділу перестає функціонувати, не є суттєвим для функції епідермісу, а припинення функції нейронів головного мозку або кардіоміоцитів значно вплине на функцію цих органів і стан організму в цілому. Тому в цих органах спостерігається внутрішньоклітинна форма регенерації, яка має універсальний характер. Існує група органів (печінка, нирки, підшлункова залоза та ін.), де поряд із процесами внутрішньоклітинного оновлення структур змінюється і їхній клітинний склад шляхом поділу.
Фізіологічна регенераціявідбувається протягом усього життя організму і характеризується оновленням клітин слизових, серозних оболонок, внутрішніх органів залежно від зміни умов їхнього існування в процесі виконання тих або інших функцій. Немає таких структур, в яких не відбувалася б фізіологічна регенерація.
Репаративна регенераціяспостерігається при різних патологічних процесах, які призводять до пошкодження клітин та тканин. Розрізняють два типи репаративної регенерації. У першому випадку пошкоджена ділянка поступово заміщується тканиною, ідентичною тій, що загинула, і місце пошкодження зникає безслідно. Таку форму регенерації називають повною, або реституцією. Вона розвивається здебільшого в тканинах, де переважає клітинна регенерація. В інших випадках дефект заповнюється сполучною тканиною з розвитком рубця. Цей тип називається неповною регенерацією, або субституцією, частіше трапляється в органах, в яких переважає внутрішньоклітинна форма регенерації, або вона поєднується з клітинною регенерацією.
Патологічна регенераціяспостерігається тоді, коли з різних причин відбувається спотворення перебігу регенеративного процесу. Це спостерігається при порушенні харчування, нервової регуляції, гормональних змінах і характеризується недостатньою або надмірною регенерацією, а також перетворенням у процесі регенерації одного виду тканини на інший (метаплазія).
Гіпертрофія — збільшення в розмірах клітини, тканини або органа. Гіперплазія — збільшення кількості структурних елементів тканин та клітин. В одних клітинах та органах переважають процеси гіпертрофії з внутрішньо-клітинною гіперплазією (наприклад, скелетні м'язи, кардіоміоцити), в інших (наприклад, сполучна тканина, слизові оболонки) гіпертрофія клітин. Гіпертрофію, при якій збільшення маси органа (тканини) відбувається за рахунок його основної тканини, що забезпечує спеціалізовану функцію, називають справжньою гіпертрофією. У тих випадках, коли об'єм (маса) органа збільшується за рахунок сполучної (найчастіше жирової) тканини, говорять про несправжню гіпертрофію.
Залежно від механізму розвитку виділяють декілька видів гіпертрофії (гіперплазії):
• робоча (компенсаторна) гіпертрофія розвивається внаслідок посилення роботи органа, що виникає в умовах недостатньої функції тієї або іншої тканини, органа і визначає необхідність її компенсації. Цей вид гіпертрофії спостерігається при вадах органа. Фізіологічним прототипом робочої (компенсаторної) гіпертрофії є збільшення об'єму скелетних м'язів під час виконання фізичної роботи, а також у спортсменів;
• вікарна (замісна) гіпертрофія спостерігається в разі загибелі або оперативного видалення одного з парних органів. За цих умов орган, що залишився, компенсує порушення функції посиленням своєї роботи (нирки, легені);
• нейрогуморальна гіпертрофія може мати загальний або вогнищевий характер і виникає при порушенні нейрогуморальної регуляції функцій внутрішніх органів. Прикладом гіпертрофії загального характеру є акромегалія, а вогнищевого — гінекомастія (збільшення молочних залоз у чоловіків). Фізіологічним прототипом нейрогуморальної гіпертрофії може бути гіпертрофія матки та молочних залоз при вагітності та в період лактації;
• гіпертрофічні розростання виникають унаслідок різних причин, спостерігаються частіше при хронічному запаленні, порушенні лімфообігу тощо. До цього патологічного процесу належать також вакатна гіпертрофія, яка являє собою розростання сполучної або жирової тканини при атрофії паренхіми внутрішніх органів, розростання кісткової тканини черепа при атрофіях головного мозку тощо.
Значення гіпертрофії та гіперплазії для організму дуже велике, за їхній рахунок здійснюється компенсація порушених функцій органів та тканин. У той же час розростання тканин може зашкодити організму і призвести до розвитку пухлин.