Тема: Захисна функція крові

Лекція № 3.

План: І. Лейкоцити. Кількість. Лейкоцитоз. Лейкопенія. Лейкоцитарна формула.

Функція різних видів лейкоцитів. Регуляція кількості лейкоцитів.

ІІ. Тромбоцити. Кількість. Функції.

ІІІ. Гемостаз. Види. Механізми розвитку. Коагулянти. Антикоагулянти.

І. Лейкоцити – повноцінні клітини, що містять ядро та органели, розміром 10-17 мкм. За формою ядра вони поділяються на 5 видів. В 1 л крові міститься 4-9 х 10 9 лейкоцитів. Збільшення їх кількості називається лейкоцитозом, а зменшення – лейкопеніею.

Лейкоцитоз поділяється на фізіологічний (м’язовий, травний) або патологічний (запалення, пухлини і т.п.). Місцем утворення лейкоцитів є червоний кістковий мозок, а в лімфатичних вузлах та селезінці вони дозрівають.

Лейкоцити виконують свої захисні функції переважно у сполучній тканині різних органів. У руслі крові лейкоцити циркулюють протягом кількох годин (4-72), потім вони виходять через стінку капілярів і розселюються по тканинах. У тканинах лейкоцити можуть перебувати протягом багатьох діб (8-10).

Властивості лейкоцитів:

1. Амебоподібна рухомість – лейкоцити завдяки псевдоніжки (виросток цитоплазми) можуть рухатися до патологічного фактора (хемотаксис).

2. Діапедез – проникнення крізь стінку капілярів.

3. Фагоцитоз – поглинання чужорідних речовин.

Лейкоцити поділяються на дві основні групи за властивостями цитоплазми:

1. Зернисті (гранулоцити) – мають в цитоплазмі дрібні зерна, які фарбуються різними фарбниками: нейтрофіли – нейтральними фарбниками у сине-фіолетовий колір, еозинофіли (ацидофіли) – кислими фарбниками у червоний колір, базофіли – лужними фарбниками у фіолетовий колір. Їх ядра теж різняться за формою: нейтрофіли мають паличкоподібні або сегментовані ядра (частіше 3-4 сегмента); еозинофіли – сегментовані ядра (2 сегмента); базофіли – сегментовані ядра без чіткого розділення на сегменти.

2. Незернисті (агранулоцити) – не мають в цитоплазмі зерен. Це моноцити (великі клітини з великим кулястим або бобоподібним ядром) і лімфоцити

(різних розмірів клітини з великим кулястим ядром).

Відсоткове співвідношення між окремими видами лейкоцитів зветься лейкоцитарною формулою. Визначення цієї формули має важливіше значення в клініці. Н-д, при запаленні збільшується кількість нейтрофілів, при глистах і алергіях – еозинофілів. При появі незрілих форм лейкоцитів – говорять про зсув формули ліворуч, при збільшенні зрілих форм лейкоцитів – праворуч.

1. Нейтрофіли – 65-75% (сегментоядерних – 45-72%, паличкоядерних – 1-5%).

2. Еозинофіли – 0,5-5 %

3. Базофіли – 0-1%

4. Моноцити – 3-11%

5. Лімфоцити – 18-37%.

Функції лейкоцитів:

1. Нейтрофіли:

а) захисна - фагоцитоз (мікрофаги). Травлення мікробів відбувається завдяки різних факторів в гранулах, лізосомних ферментів (фагоцитин, гідролази, поліпептидами). Нейтрофіли утворюють основу гною.

б) синтетична - утворення інтерферону (речовина, яка діє на віруси).

У руслі крові міститься незначна кількість зрілих клітин. У 20-40 разів більше їх є в органах-депо, зокрема кровотворних – кістковому мозку, селезінці, печінці, а також у капілярах легень. Після утворення зрілий нейтрофіл ще протягом 5-7 діб залишається в кістковому мозку. Звідси нейтрофіли можуть виходити і поповнювати пул циркулюючих клітин, що накопичилися біля місця ушкодження, в ділянці запалення.

Вміст нейтрофілов у крові може збільшуватися як за рахунок інтенсивного лейкопоезу, так і шляхом перерозподільної реакції, що виникає при емоціях, фізичному навантаженні, травленні, різноманітних стресах. Активний вихід лейкоцитів із кісткового мозку призводить до появи в руслі крові юних форм: паличко ядерних, і навіть мета мієлоцитів. Зростання їх кількості в крові свідчить про активізацію процесів творення і виходу нейтрофілів із кісткового мозку. Перерозподільний лейкоцитоз є наслідком не тільки виходу нейтрофілів з органів-депо, але й зміни засобу циркуляції. У звичайних умовах у тоці крові нейтрофіли діляться на дві частини – пул клітин, що циркулюють по центру судин, та пул пристінкових клітин. При вищезгаданих станах лейкоцити відходять від стінок і приєднуються до циркулюючих клітин.

2. Базофіли:

а) захисна - участь у запаленні (синтезують гістамін).

б) запобігають зсіданню крові –синтезують гепарин

в) синтетична - синтез БАВ і медіаторів: брадикінін, серотонін; вони беруть участь в алергічних реакціях. Тому базофілія є однією з ознак сенсибілізації організму при алергіях. Тобто базофіли сприяють розвитку запалення, а після ліквідації пат.процесу беруть участь у розсмоктуванні осередку запалення.

3. Еозинофіли:

а) захисна - фагоцитоз (мікрофаги) чужорідних білків і білкових токсинів.

б) адсорбують на своєї поверхні АГ і білкові токсини, потім їх руйнують.

в) попереджують розвиток алергій. Інактивують ряд субстанцій анафілаксії, зменшують виразність реакцій негайної гіперчутливості. Еозинофіли під впливом хемотаксичних факторів мігрують до місця появи невеликої кількості антигену, де відбувається реакція антиген-антитіло. Тут вони утворюють наче захисний вал у вигляді місцевого фіброзування, що затримує поширення даної реакції по організму.

г) цитотоксичний вплив на гельмінти та їх личинки (завдяки основного білка в гранулах).

Виходячи з кісткового мозку, еозинофіли у крові циркулюють недовго (2 г), після чого мігрують переважно у покривні тканини. Вміст їх у тканинах приблизно у 100 разів більший, ніж у кровотоці. При тривалому перебуванні у організмі гельмінтів, алергізації розвивається еозинофілія – збільшення кількості циркулюючих еозинофілів. Вона зумовлена виходом із кісткового мозку незрілих клітин, які після короткочасного первинного перебування в крові надходять у тканини. Звідси вони знову можуть повертатися у кровотік, де циркулюють тепер вже протягом багатьох діб, створюючи ефект еозинофілії.

4. Лімфоцити – на відміну від більшості інших клітин крові, зберегли здатність до проліферації і диференціюванні. Утворюються лімфоцити в кістковому мозку, виходять в кровотік. Але більшість з них мають повторно дозріти у лімфоїдних органах.

Розрізняють первинні лімфоїдні органи (тимус, кістковий мозок) і вторинні лімфоїдні органи (лімфатичні вузли, селезінка, лімфоїдна тканина ШКТ). У ці утворення лімфоцити надходять із кісткового мозку і тимусу (Т і В -лімфоцити). У вторинних ЛО відбувається проліферація лімфоцитів у відповідь на надходження у організм чужорідного білка-антигена. Вказані Т- л/ц здатні да рециркуляції: вони знову з’являються в крові і надходять до нових ділянок вторинних лімфоїдних органів, де утворюють колонії, що синтезують ці антитіла.

Т-лімфоцити. Формують тканинний імунітет(протипухлинний). Їх функції:

а) Імунний контролер – вступає в контакт з АГ, запам’ятовую його антигенну структуру і визначає програму біосинтезу АТ (імуноглобулінв). Синтез АТ виконує В-система.

б) синтез речовин, які активують фагоцитоз і захисні запальні реакції.

в) активують регенерацію, знешкоджують загиблі, старі клітини, пухлини.

г) регулюють кровотворні функціі – знешкоджують чужорідні стовбурові клітини кісткового мозку.

Т-лімфоцити поділяються на кілери, хелпери (помічники В-системи), супресори (пригнічують В-систему).

В-лімфоцити формують кров’яний імунітет. З них утворюються плазматичні клітини – фабрика антитіл. Антитіла з’єднуються з антигеном, утворюється імунний комплекс АГ-АТ, який виводиться через нирки.

5. Моноцити – клітини, які ще зберігають потенцію до подальшого розвитку. Моноцити циркулюють в крові від 30 хв до 72 годин, потім потрапляють в тканини і перетворюються на макрофаги. Макрофаги можуть трансформуватися в інші клітини (остеокласти).

Функції:

а) фагоцитоз бактерій, старих і ушкоджений клітин

б) синтезують деякі компоненти комплементу, інтерферону.

в)постачають у кровотік ендогенний піроген (білок, що діє на центр терморегуляції)

г) беруть участь у формуванні АТ, захист від пухлин, відторгнення трансплантату (функції тканинного імунітету).

Фагоцитоз –це поглинання чужорідних об’єктів. Здатністю до фагоцитозу володіють мікро- і макрофаги. Макрофаги утворюють моноцитарно-фагоцитарну систему фагоцитів. Ця система розміщена у різних органах і тканинах: у сполучній тканині, навколо базальних мембран кровоносних судин, у легенях (альвеолярні макрофаги), в печінці (клітини Купфера). Макрофаги здатні до міграції та цілеспрямованого хемотаксису. Речовини, що визначають напрямок руху макрофагів називають хемоантрактантами (лімфокіни, продукти деградації фібрину, колагену, клітин тощо). Поступово підключення різних хемоантрактантів забезпечує постійний приплив нових макрофагів із судинного русла. Велике значення для знешкодження чужорідного агента мають фактори, які гальмують міграцію макрофагів і затримують їх у вогнищі запалення: інтерферон, імунні комплекси, гепарин, глюкокортикоїди. Підсилюють міграцію макрофагів нуклеїнат натрію, левамізол.

Стадії фагоцитозу.

1) Наближення фагоцита і мікроба в результаті позитивного хемотаксису.

2) Адгезія мікроорганізму на поверхні фагоцита.

3) Утворення псевдоподій та поглинання мікроорганізму.

4) Внутрішньоклітинне перетравлення чужерідної частинки і виділення продуктів розпаду за межі клітини.

Імунна система – захист організму від чужерідних речовин живої і неживої природи. Вона сформована трьома системами: А-система (моноцити, перші контактують с антигеном), Т – система (протипухлинний імунітет), В – система (виробляе плазмоциди, антитіла). Антитіла бувають неспецифічні (до будь-якого антигену) і специфічні (до визначеного антигену). АТ (специфічне) підходить до АГ як ключ до замку. Утворюється імунний комплекс АГ-АТ. Він виводиться з організму через нирки.

ІІ. Тромбоцити, або кров’яні пластинки – без’ядерні бліді формені елементи крові, що мають розмір 2-3 мкм. Це фрагменти клітин – мегакаріоциту, яка в кістковому мозку розпадається на тисячі овальних частинок – кров’яних пластинок. Кількість Тц: 180-320 х 10 9 в 1 л. Тромбоцити циркулюють у крові і частково знаходяться у депо (кістковий мозок, селезінка, легені, печінка). Звідси при потребі вони виходять у кровоносне русло. Кількість тромбоцитів збільшується під час приймання їжі, м’язової роботи. Тц в крові циркулюють протягом 8-12 діб. Потім вони руйнуються у селезінці, печінці, легенях або прилипають до ендотелію кровоносних судин (там вони виконують ангіотрофічну функцію – стінка капілярів стає міцнішою).

Функції Тц:

І. Захисна - участь у згортанні крові (гемокоагуляція) і припиненні кровотечі завдяки наступним їх властивостям:

1) На мембрані і в гранулах цитоплазми Тц містять БАВ, які призводять до згортання: серотонін, адреналін, кальцій, фібриноген, ректрактозим, попередник тромбопластину (транспортна функція Тц).

2) Властивості Тц - здатні прилипати (адгезія) до ушкодженої стінки судин, скупчуватися і склеюватися (агрегація, аглютинація), формуючи таким чином згусток крові.

ІІ. Ангіотрофічна функція - живленні Тц ендотелію судин.

При тромбопенії (зменшенні кількості тромбоцитів) ця функція порушується, тому еритроцити виходять через ендотеліальні клітини судин і утворюються крововиливи.

ІІІ. Гемостаз.

Система гемостазу забезпечує збереження крові в рідкому стані, запобігає кровотечі і відповідає за структуру стінок кровоносних судин. У разі ушкодження судин завдяки цієї системи швидко зупиняється кровотеча. Система гемостазу бере участь в підтриманні об’єму крові на оптимальному рівні. Гемостаз здійснюється завдяки взаємодії стінок кровоносних судин, формених елементів крові, факторів (40), що містяться в плазмі крові. Фактори плазми поділяються на дві групи: ті, що забезпечують процес зсідання крові (коагулянти), і ті, що руйнують (антикоагулянти).

Згортальна система крові – це захисна реакція організму, яка попереджує значну втрату крові. Кров, яка вийшла із кровоносного русла, згортається протягом 3-4 хв і з рідкого стану переходить у драглистий згусток, закриваючи таким чином місце пошкодження судин.

Кровотеча зупиняється в два етапи :

1) Судинно-тромбоцитарний гемостаз (первинний) – рефлекторний спазм судин, адгезія тромбоцитів, агрегація (скупчення) тромбоцитів, ущільнення згустка крові (ретракція). Через кілька хвилин кровотеча з невеликих ран зупиняється. Цей гемостаз достатній для маленьких судин.

2) Тромбоцитарний гемостаз (коагуляційний, вторинний) – формування справжнього тромбу (з ниток фібрину). Цей етап йде одночасно з первинним гемостазом. Кров’яний згусток не витримує тиску крові (витискується з пошкодження), тому і включається вторинний гемостаз. Особливо це має значення у середніх і крупних судинах.

Згортання – складний ферментативний процес, в якому беруть участь не тільки тромбоцити і й так звані фактори згортання плазми.

Факторів згортання плазми нараховують тринадцять і їх позначають римськими цифрами.

І – фібриноген, ІІ- протромбін, ІІІ-тканинний тромбопластин, ІУ – іони кальцію,

У- Ас-глобулін (протромбіназа), УІ –проакцелерин, УІІ –проконвертив, УІІІ – антигемофільний глобулін, ІХ –плазматичний компонент тромбопластину, фактор Кристмаса, Х – фактор Стюарта-Прауера, протромбокіназа, ХІ – плазменний попередник тромбопластину, ХІІ – фактор Хагемана, ХІІІ – фібринстимабілізуючий фактор, фібриназа. Усі ці фактори поділяються на дві групи : ферменти (їх попередники) фактори ХІІ,ХІ,Х,ІХ,УІІ,ІІ; неферменти – фактори І,ІУ,У,УІІІ (І – білок, інші – активатори ферментативних процесів).

Стадії згортання крові:

І стадія –формування фермента проттромбокінази ( в його основі – ліпідний фактор), звільненого з мембран пошкоджених тканин, судин, тромбоцитів і еритроцитів. Для цього необхідні іони кальцію, фактори згортання. Процес триває 5- 7 хв.

ІІ стадія – утворюється із білка протромбіна фермент тромбін (за участю протромбокінази, віт К, іонів Са) за 2-5 с. Вітамін К необхідний для утворення протромбіна в печінці.

ІІІ стадія – розчинений білок крові фібриноген перетворюється в нерозчинний фібрин (під дією тромбіну). Для цього необхідні іони Са і фактори згортання. Фібрин – це нитки, які утворюють сітку. Під дією тромбостеніну, який виходить із пошкоджених еритроцитів, відбувається рефракція (стиснення) згустку крові, яка завершується через 2- 3 години (згусток не пропускає навіть сироватку).

Протизгортальна система (фібринолітична).

До антикоагулянтної системи належать антикоагулянти (антитромбін ІІІ, гепарин). Гладка поверхня судин теж сповільнює згортання крові. В крові існує також система, яка може розчинити фібрин, що утворюється під час згортання. До неї належить плазмін, а процес розщеплення фібрину називається фібриноліз.

Більшість людей помирає від захворювань, що пов’язані із підвищенням згортання крові. Підвищення згортання крові називається гіперкоагуляція, а зниження – гіпокоагуляція. Гіперкоагуляція супроводжується прискореним утворенням тромбів, а гіпокоагуляція – кровотечею. Гіперкоагуляція спостерігається при стресових ситуаціях, що пов’язано з надмірним виділенням адреналіну.