Логическая структура суждения

Форми мислення.

Це спосіб відображення предметів і явищ об’єктивної реальності.

Поняття-створюємо поєднуючи певні уявлення,сукупність загальних суттєвих властивостей ,присутнього у нашій свідомості образу того чи іншого предмета

Судження-думка в якій фіксується зв’язок предмета та його означення,відтворює його ознаки:

· суб'єкт(про що йдеться)

· предикат(що саме йдеться про суб’єкт)

· логічна розв’язка(логічний зв’язок між суб’єктом та предикатом)

· квантор(існування або загальності)

Умовивід-де з одного чи кількох суджень ми отримаємо нове судження

5.Чотири закони класичної логіки

1. Закон тотожності

У процесі конкретного міркування будь-яка думка про предмет має бути тотожною сама собі,тобто збігатися сама з собою за змістом стільки разів скільки б вона не повторювалась

2. Закон суперечності

Два судження ,що суперечать один одному не можуть бути обидва істинними в один і той же час,в одному і тому ж відношенні

Закон виключеного третього

У процесі міркування про один і той же предмет у той самий час і відношенні ,одне судження – правильне ,друге - хибне,а третього не дано

4. Закон достатньої підстави

Будь-яка думка може бути істинною тільки тоді якщо є на це підстави

Семиотический анализ и логика

Семио́тика, или семиоло́гия (греч. σημειωτική, от др.-греч. σημεῖον — «знак, признак»), — наука, исследующая свойства знаков и знаковых систем (естественных и искусственных языков).

В частности, Пирс создал базовую для семиотики классификацию знаков:

1. знаки-иконы (icon), изобразительные знаки, в которых означаемое и означающее связаны меж собой по подобию;

2. знаки-индексы (index), в которых означаемое и означающее связаны меж собой по расположенности во времени и/или пространстве;

3. знаки-символы (symbol), в которых означаемое и означающее связаны меж собой в рамках некоторой конвенции, то есть как бы по предварительной договоренности.

Семантика и логика

Логическая семантика — раздел металогики, в которой изучаются отношения между объектами и символами, используемыми для их обозначения.

Символ являеться термином лишь в том случае, если соблюдаются три основных условия:

· предметность (должен существовать сам объект обозначения),

· однозначность (единственность объекта обозначения)

· контекстуальность (должен быть указан прагматический контекст, конкретные «координаты обозначения» для используемого символа).

При этом в качестве значения (денотата) термина может рассматриваться любой объект (как материальный, так и абстрактный), а смысл термина заключается лишь в том, что он обозначает соответствующий объект.

Кроме терминов, к числу важных семантических разновидностей символов относятся также переменные, формулы и метаформулы. Разделение символов на различные семантические типы позволяет, в частности, устранить ряд логических затруднений (т.н. парадоксов отношения именования), возникающих в результате некорректного применения принципа взаимозаменимости в некоторых естественно-языковых контекстах.

Принцип:если два термина обозначают один и тот же объект, то при их взаимной замене в любом высказывании, в который входят данные термины, истинностное значение высказывания (т.е. его истинность или ложность) не изменяется.

9.Основні етапи історії логіки як науки

Як самостійна наука склалася в 4 ст. до н.е. Її засновник давньогрецький філософ Аристотель,котрий першим змістовно дослідив і описав основні форми умовиводів (особливо дедукцію) і доказів. Логіка Аристотеля - наука про доказовість до засобів обґрунтування істини. У середні віки сформувалась схоластична логіка. В цій логіці набули розвитку ідеї логіки висловлювань. Але в античні часи логіка була засобом пізнання навколишнього світу,а середньовічна ж засобом богослов’я і релігії. Подальший розвиток логіки проникся капіталістичними відносинами у суспільстві.Основи індуктивної логіки заклав Ф.Бекон,який розробив методи визначення причинних зв’язків між явищами.Рене Декарт започаткував формальну логіку і на відміну Бекону давав перевагу дедуктивній логіці,математичну логіку розвивав Г.Лейбніц,він вперше використав символи для позначення логічних постійних,дав чітке формулювання закону достатньої підстави.У середині 19 ст. поновився розвиток математичної логіки і він ділится на такі періоди:

· період алгебри логіки(Дж. Буль,Е. Шредер)- пристосування методів математики до логіки

· період з появою праці Г. Фреге «Обчислення понять»(1870) - логіка використовується для обґрунтування самої математики

· сучасний період розвитку математичної логіки(поява три томника Б.Рассела та А.Уайтхеда «Принцип математики»)

Поняття як форма мислення

Це такий спосіб відображення дійсності ,коли предмет розкривається через сукупність його суттєвих ознак. Ми створюємо поняття ,поєднуючи певними уявленнями сукупність загальних ,суттєвих властивостей присутнього у нашій свідомості образу того чи іншого предмета ,явища.

11.Обсяг та зміст поняття

Змістом поняття -називається сукупність ознак предметів, відображених у понятті. Зміст поняття становлять ознаки, які відтворюють якість предмета і відрізняють його від інших схожих предметів. Так, у понятті «паралелограм» мисляться такі ознаки: чотирикутність (родова ознака) і попарна паралельність сторін (видова ознака). Обсяг поняття — сукупність предметів або явищ, мислимих у понятті.
Обсяг поняття становить коло предметів, на котрі поширюється дане поняття. Наприклад, обсяг поняття "дерево" становить усі предмети, до яких належить це поняття, тобто усі дерева; обсяг поняття "держава" — усі держави; обсяг поняття "крадіжка" — всі злочини, що мають ознаки цього поняття. Окремими предметами (елементами обсягу), які мисляться в понятті «ліс», є не дерева, оскільки жодне з них не має ознак лісу, а окремі ліси — Чорний ліс, Овруцький ліс тощо.

12.Теорія множини у логіці

Множиною називається будь-яка сукупність визначених і розрізнюваних між собою об’єктів ,що мислять як єдине ціле. Множина-це абстракція, в якій кожний предмет,що входить до неї,розглядається лише з точки зору тієї ознаки,яка дозволила включити його до складу даної множини.

13.Типологія видів понять

Зміст-сукупність понять,які несуть інформацію про предмет ознаки

Ø порівнювальні поняття-це ті поняття ,які мають спільний рід

o сумісні поняття-поняття, обсяг яких збігається принаймні частково.

ü Тотожні (рівнозначні) поняття — поняття, які повністю збігаються за обсягом

ü Перехресні поняття — поняття, обсяг кожного з яких має лише частину спільних елементів.

ü Відношення підпорядкування-такі два поняття, обсяг одного з яких повністю входить до обсягу другого, а обсяг другого — лише частково до обсягу першого

o несумісні поняття-поняття, обсяг яких зовсім не збігається

ü Відношення протиріччя-поняття різні і вичерпують повністю обсяг поняття

ü Відношення протилежності-ті поняття ,які різні,але не вичерпують повністю обсяг поняття

ü Відношення супідрядності-весь обсяг не заповнюється,але й поняття не є протилежними

Ø не порівнювальні поняття-не мають спільних ознак

Обсяг-сукупність носіїв ознак,що мають поняття

Ø збірні поняття- поняття, в якому кожен елемент обсягу є сукупністю відносно самостійних предметів, що мисляться як один предмет

Ø незбірні поняття-кожен елемент,які мисляться як окремий предмет

14.Поділ понять

Логічна операція,за допомогою якої розкривається обсяг поняття. Розрізняють два види поділу понять:

· поділ за видозмінюваною ознакою-вид поділу.за допомогою якого розбивають длене поняття на види,на підставі специфічного прояву ознаки у різних видах діленого поняття

· дихотомічний поділ-поділ,за допомогою якого ділене поняття розбивають на два суперечливі поняття

Правила поділу понять

· поділ повинен бути домірним

· подцл здійснюється за однією ознакою

· частини поділу повинні виключати один одного

· члени поділу повинні бути видами одного порядку

Визначення поняття

Логічна процедура,за допомогою якої відшукується,будується який-небудь предмет,відрізняється від інших,а також формується значення вперше вживаного терміну чи уточнюються значення уже існуючого терміну.

Реальною дефініцією назівається визначеня,яке ототожнює,розрізняє.будує,виділяє предмет.Іншими словами ,реальна дефініція визначає предмет.Номінвльною дефініцією назівається визначення,за допомогою якого розкривається,уточнюється,вводиться значення термінів

До реального визначення:

1) визначення через рід і найближчу видову відмінність

2) визначення через вказівку на протилежність

3) генетичне визначення

4) операціональне визначення

5) індуктивне визначення

Логическая структура суждения

Простое (атрибутивное) суждение —это суждение о принадлежности предметам свойств (атрибутов), а также суждения об отсутствии у предметов каких-либо свойств. В атрибутивном суждении могут быть выделены термины суждения — субъект, предикат, связка, квантор.

Субъект суждения— это мысль о каком-то предмете, понятие о предмете суждения (логическое подлежащее).

Предикат суждения —мысль об известной части содержания предмета, которое рассматривается в суждении (логическое сказуемое).

Логическая связка —мысль об отношении между предметом и выделенной частью его содержания (иногда только подразумевается).

Квантор —указывает, относится ли суждение ко всему объёму понятия, выражающего субъект, или только к его части: «некоторые», «все» и т. п.

17.Суждение Атрибутивное (от Лат. Attributum – Признак)

- простое суждение, в котором предикат является каким-либо атрибутом (свойством, признаком) субъекта. Любое простое суждение можно рассматривать как атрибутивное.

Модальность

Под модальностью в формальной логике понимают выраженную в суждении дополнительную оценочную информацию о связях между явлениями, о логическом статусе суждения, о регулятивных, временных и других его характеристиках.

Суждения возможности-модальное суждение,в котором изображено реально существующия,но не реализованная возможность.

Суждение действительности-вид модального суждения,в котором кое-что изображается как существующие в действительности

Структура умозаключений

Любое умозаключение состоит из посылок и заключения или вывода из посылок. Посылки - это исходные суждения, а заключение - новое суждение.

При выявлении логической формы умозаключения посылки и заключение принято записывать столбиком. Посылки отделяются от заключения горизонтальной чертой. Над ней записываются посылки, а под ней - заключение.

Дедуктивное и индуктивное умозаключение

Индукция — это вид обобщения, связанный с предвосхищением результатов наблюдений и экспериментов на основе данных опыта. В индукции данные опыта «наводят» на общее, поэтому индуктивные обобщения рассматриваются обычно как опытные истины или эмпирические законы. Изучая финансово-хозяйственную деятельность ряда типичных российских предприятий, можно делать, например, выводы о закономерностях развития совокупности предприятия.

Дедукция (лат. deductio — выведение) — метод мышления, при котором частное положение логическим путем выводится из общего, вывод по правилам логики; цепь умозаключений (рассуждений), звенья которой (высказывания) связаны отношением логического следования.

Умозаключения по аналогии

Анало́гия (др.-греч. ἀναλογἰα — соответствие, сходство) — подобие, равенство отношений; сходство предметов (явлений, процессов) в каких-либо свойствах, а также познание путём сравнения. Между сравниваемыми вещами должно иметься как различие, так и подобие; то, что является основой сравнения, должно быть более знакомым, чем то, что подлежит сравнению. Различие и подобие вещей должны существовать в единстве (метафизическая аналогия) или по крайней мере не должны быть разделяемы (физическая аналогия). В т. н. атрибутивной аналогии то, что является основанием подобия двух вещей, переносится с первого члена аналогии на второй (когда, напр., по аналогии с человеческим телом поступки, поведение человека рассматривают как «здоровые»). В т. н. пропорциональной аналогии каждый из членов аналогии содержит нечто, в чём он в одно и то же время подобен и не подобен другому

Правила аргументации

I. Аргументы должны быть истинными и доказанными положениями.

II. Аргументы должны быть суждениями, истинность которых обосновывается независимо от тезиса

III. Аргументы должны быть достаточными для тезиса.

· достоверность аргументов;

· автономное от тезиса обоснование;

· непротиворечивость;

· достаточность.