Тема: Культура і глобальні проблеми сучасності

План лекції

1.Проблеми, від яких залежить дальша доля цивілізації на планеті.

2.Становлення нового політичного мислення як фак­тор відвернення загрози термоядерної війни і забезпечення ми­ру між людьми.

3.Міфологічний, релігійний, філософський і науковий підходи до розв’язання

проблеми врятування люд­ства від екологічної катастрофи.

4.Культурологічні орієнтири у ви­користанні досягнень біотехніки й інформатики.

5. Демографічна проблема.

6.Подолання тоталітаризму та перехід до цивілізованого суспільства.

1.

Криза цивілізації, що настала в кінці XIX - на початку XX ст., знайшла своє завершення у двох страхітливих світових війнах, революційних потрясіннях, виникненні тоталітарних режимів світового масштабу.

Кінець XX ст. виявився чи не найбільш критичним періодом в історії людства: вкрай загострилася вся сукупність життєво важ­ливих проблем, від яких залежить дальша доля цивілізації на планеті. До них належать:

- відвернення загрози термоядерної вій­ни і збереження миру на землі;

- врятування навколишнього сере­довища від екологічної катастрофи;

- врегулювання динаміки де­мографічних процесів;

- подолання тоталітаризму як на рівні ін­ститутів влади, так і на рівні свідомості людей.

Причому, проб­леми ці взаємозв'язані, і успішне їх вирішення залежить від колективних зусиль людства.

Завдяки досягненням науково-технічного прогресу багато дер­жав володіють термоядерною, бактеріологічною і хімічною збро­єю, а також значно збільшеними потужностями звичайної зброї. Гонка озброєнь веде до прогресуючого забруднення навколиш­нього середовища та його збіднення. Сьогодні вже ні в кого не викликає сумніву те, що ядерна війна неминуче призвела б до екологічної катастрофи — так зва­ної «термоядерної ночі» і вимерзання всього живого на нашій планеті. Хоча свідоме розв'язання ядерної війни сьогодні мало­ймовірне, однак існує небезпека взаємного знищення в результа­ті трагічної помилки у роботі комп'ютерів, автоматики.

Ідея згуб­ності і безперспективності гонки озброєнь, а також здатності люд­ства протистояти розв'язанню термоядерної війни ще в 1955 р. знайшла свій вираз у маніфесті; Б. Рассела (1872—1970) і А. Ейн­штейна (1879—1955). В цьому документі наголошувалося, що лю­ди повинні думати не про те, які кроки зробити для воєнної пе­ремоги того чи іншого політичного угруповання, а про те, як за­побігти збройному зіткненню, результат якого буде катастрофіч­ним для всіх сторін.

2.

У міру посилення кризи соціалізму та загострення глобаль­них проблем цивілізації почало брати гору нове політичне мислення. Його характеризують такі ознаки:

- усвідомлення органічної єдності світової цивілізації, незважаючи на економічні, політичні, ідеологічні та культурні відмінності окремих регіонів і народів;

- деідеологізація міжнародних відносин і внутрішніх національних сфер суспільного життя;

- надання пріоритету міжнарод­ному праву над національним;

- розуміння свободи і демократії як вищої гуманістичної цінності;

- відмова від військової сили як способу вирішення будь-яких проблем на міжнародному і внутрішньому національному рівнях;

- визнання права на національне самовиз­начення як одного з основних пріоритетів міжнародної політики;

- міжнародний захист прав національних меншин у будь-якій точ­ці земної кулі;

- визнання допустимості втручання у внутрішні спра­ви будь-якої країни з приводу захисту прав людини;

- усвідомлен­ня необхідності створення загальносвітових і загальноєвропей­ських структур колективної безпеки для контролю над процесом роззброєння, а також приборкання всякої агресії, врегулювання міжнародних конфліктів.

Становлення нового політичного мислення слід розглядати як один із основних соціальних і культурних фак­торів відвернення загрози термоядерної війни і забезпечення ми­ру між людьми.

3.

Не менш важливою глобальною проблемою є врятування люд­ства від екологічної катастрофи. Якщо сучасні темпи зростання населення світу, індустріалізації, мілітаризації, забруднення нав­колишнього середовища і виснаження ресурсів будуть зберігати­ся, то в певний момент станеться екологіч­ний апокаліпсис.

Промисловість перетворює у непотріб 98 — 99% використовуваної сировини. За деякими підрахунками, у 50—70 рр. ХХ століття людство переробило стільки корисних копалин, скільки за всю попередню історію. На кожного жителя Землі припадає щороку понад 20т різноманітних відходів. Зни­щено багато екологічних та етнічних систем. Це різноманітні пле­мена і народності, види тварин та рослин, ріки, озера.

Крім то­го, людство зіткнулося з «парниковим ефектом», з «озоновими дір­ками», з відлигою в Арктиці і небезпекою забруднення Антаркти­ди, підвищенням температури поверхневих вод світового океану.

Загрозливих масштабів набула ерозія ґрунтів: тільки на Україні вже зіпсовано 60 відсотків чорноземів. Якщо в США лише один відсоток населення проживає на території, небезпеч­ній з точки зору санітарних вимог, то на Україні в таких умовах перебувають 20 відсотків; тут 12 відсотків шлюбів бездітних; смертність починає випереджати народжуваність .

Отже, людина все більше вступає у суперечність з природою, гублячи її й сама морально деградуючи. В цьому процесі мож­на виділити три аспекти:

- постійне зростання психічних депресій і стресів, які викликають негативні мутагенні наслідки;

- наявність вільного часу при розвинутій індустрії розваг робить людину пасивним споживачем масового мистецтва, а невміння заповнити своє дозвілля творчою діяльністю спонукає її до пошуку різно­манітних форм антигуманного і анти суспільного самовиражен­ня через наркотики й алкоголізм;

- спільне проживання великої маси людей в умовах однотипних, монотонних міських кварталів сприяє знеособленню людини, атрофії її почуттів.

Суворе екологічне законодавство, активна боротьба партій зелених і товариств споживачів за чистоту середовища й екологічно чисту продукцію — все це значною мірою сприяє поліпшенню екологічної обстанов­ки. Проте розв'язання цих проблем далеке від завер­шення. Альтернативою екологічній катастрофі може стати лише еко­логізація свідомості людей, що передбачає вироблення у кожно­го твердих понять, уявлень і переконань про взаємодію людини з природою. Основною ознакою екологічної свідомості є розу­міння того, що природа і суспільство еволюціонують спільно (про­цес коеволюції). В процесі формування екологічної свідомості необхідно глибоко осмислити в попередній культурній спадщині як ті течії й напрямки, що розглядали систему «людина і приро­да» в контексті сьогоднішнього звучання, так і ті, що заклали духовне підґрунтя для екологічної кризи, аби в підсумку виро­бити надійні методологічні орієнтири екологічного виховання, ви­користавши різні підходи — міфологічний, релігійний, філософський і науковий.

Екологічна свідомість сягнула високого рівня при міфологіч­ному типі світосприйняття. У міфі, цій найбільш ранній формі екологічного світогляду, природа і людина сприймаються як єди­не ціле. Багато міфологічних систем фіксують родинні зв'язки людини з навколишнім середовищем, виражаючи це через різні мотиви та образи, в тому числі й уявлення про походження всесвіту (космогонічні міфи), походження людини (антропологічні міфи). Таким чином, екоміфологічний тип свідомості характеризується цілісним сприйняттям світу і вклю­чає повагу до природи як до священної субстанції.

Християнська ідея любові до ближнього набуває в теперішніх умовах дещо ін­шого звучання, оскільки людина, завдаючи шкоди природі, чи­нить зло і своєму ближньому. На противагу цим принципам, у буд­дизмі ідея гармонійної єдності людини і природи виступає цен­тральною, чистота природного середовища проголошується одним із провідних принципів.

Філософськими основами формування екологічної свідомості можуть служити ідеї неоплатоніків про еманацію (від лат. emanatio — витікання), тобто розповсюдження божественного на всі ступені розвитку універсуму, а також Ф. Шеллінга — про тотожність духу і природи, романтиків — про співпрацю людини і при­роди, представників пантеїзму — про одухотвореність природи. Ці проблеми посідають важливе місце у творах Т. де Шардена (1881—1955). Філософ вперше формулює положення про ноосферу (розумну сферу). Він утверджує наявність духовного начала у всіх природних явищах.

Заслуговує пильної уваги ідея В. Вернадського (1863—1945) про закономірність переходу біосфери в ноо­сферу. В. Вернадського справедливо можна вважати засновни­ком антропокосмізму — системи, в якій історична, космічна і соціально-гуманітарна тенденції гармонійно зливаються в єдине ціле.

4.

Сьогодні важливо знайти культурологічні орієнтири у ви­користанні досягнень біотехніки й інформатики. Провідним складником біотехніки є генна інженерія, яка, переписуючи спадкові інформацію, шляхом рекомбінації елементів молекул створює но­ві гени, що відкриває можливості для появи нових живих істот; а тут криється небезпека виникнення організмів, небезпечних для людей. Враховуючи те, що розвиток біотехніки має необоротний процес, необхідно шукати такі гуманітарні наукові підходи, які мінімізували б можливі шкідливі наслідки.

Великий вплив на свідомість людей справляє інформаційна технологія, особливо у високо розвинутих країнах. Вчені далеко просунулись у дослід­женнях, спрямованих на створення штучного інтелекту, автоном­них роботів третього покоління. Створення роботів третього покоління дасть змогу скороти­ти витрати природних ресурсів, підняти інтелектуальний рівень людства.

5.

До числа важливих глобальних проблем належить проблема швидкого збільшення кількості і зміни структури населення. На сучасному етапі швидкий приріст населення спостерігаєть­ся, як правило, у слаборозвинутих у соціальному й економічному відношеннях країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Саме тут найгостріше відчувається дефіцит продовольства, житла, низь­кий рівень освіти і медичного обслуговування. Як наслідок, близь­ко третини населення планети живе в умовах хронічної бідності, близько 800 млн. — в умовах голоду або недоїдання. В той же час у високорозвинутих країнах показник народжуваності постій­но знижується.

І все ж приріст населення має певну межу, оскільки, по-перше, скоро­чуються запаси земель, придатних для сільського господарства, по-друге, зростають витрати, пов'язані з міжрегіональними і вну­трішніми конфліктами, по-третє, для засвоєння передових сільсь­когосподарських і промислових технологій, підготовки спеціалістів високого рівня потрібен тривалий час. Ця проблема не зможе бути вирішена без повноцінного діа­логу культур Сходу і Заходу.

6.

Виник­нення на початку нинішнього століття тоталітарних режимів штов­хнуло світ до шаленої гонки озброєнь, прискореного розвитку важ­кої індустрії з невиправдано великими енергетичними затратами, призвело до тотального відчуження людини від власності, влади, духовно-культурних цінностей.

Для тоталітарного режиму властиві такі атрибути:

- всеохоплююча ідеологія, звернення переважно не до розуму, а до інстин­ктів;

- монолітна масова партія як носій цієї ідеології й одночасно монопольно пануюча структура над державою і всіма сферами суспільного життя;

- сакралізація рис вождя і керівної еліти;

- апа­рат масового терору.

Найбільш небезпечної стадії тоталітаризм досяг у фашистсь­кій і комуністичній суспільних системах; у першій системі він мав своєю ідеологічною основою національну винятковість, у дру­гій — класову.

Фашизм, відверто проголосивши ідею світового панування і національної зверхності, не міг розраховувати на дов­готривалий успіх: він був приречений на поразку своїм ворожим протистоянням світові. Комунізм, на відміну від фашизму, зумів домогтися вищого рівня тоталітарності завдяки знищенню приватної власності і пов­ному підпорядкуванню державі всіх суспільних інститутів, у то­му числі й церкви. Комуністична ідеологія, проголосивши своєю базою соціальну справедливість і класову солідарність трудящих всього світу, виглядала значно привабливішою, ніж фашистська. Все це забезпечило комуністичному тоталітаризму певні перева­ги, продовжило його існування в світовій історії. Однак комуні­стична система, підірвавши остаточно стимули до праці та зруй­нувавши економічне й екологічне середовище, вичерпала свої мож­ливості і, як наслідок, також зазнала краху. Побу­дована на фундаменті комуністичного тоталітаризму радянська імперія розвалилася.

Небезпеку для розвитку світової цивілізації складають також існуючі в деяких країнах Азії й Африки тоталітарні теократичні режими, що базуються на принципах ісламського фундаменталізму і мають виразну тенденцію до поширення.

Подолання тоталітаризму в світовому масштабі у будь-якій формі вияву (комуністичній, фашистській, теократичній) є необ­хідною умовою відвернення ядерної й екологічної катастрофи.

Іта­лійський економіст і бізнесмен А. Печчеї (1908—1984) розглядає перспективи розвитку сучасного світу в контексті виховання лю­дини на засадах «нового гуманізму». На його думку, «новий гу­манізм» включає три аспекти: глобальність, любов до справедливості і відмову від насильства. Ці передбачення, отже, сфор­мульовані в напрямку розгортання світової інтеграції та плюра­лістичної демократії, що й має в кінцевому рахунку піднести на вищий рівень цивілізацію і культуру.