Естетичні погляди античності

Лекція 5-6: Ґенеза естетичної думки в західноєвропейській культурі

План

1. Естетичні погляди Античності

2. Естетичні погляди Середньовіччя

3. Естетика доби Відродження

4. Естетичні стилі в Європі 17-18 ст. (бароко-класицизм)

5. Естетичні стилі в Європі 19 ст. (реалізм – романтизм)

6. Естетичні стилі в Європі кінця 19-початку 20 ст. (модерн, модернізм та його течії)

Первісна культура сприймала прекрасне в рамках міфологічного світогляду – цілісного і синкретичного, для якого притаманні єдність міфу і ритуалу, елементів релігії, філософії, науки і мистецтва.

Естетичні погляди античності

Для естетичних поглядів античної доби характерний підкреслений космологізм. Космос – гармонійний, домірний, слушно спрямований, сконструйований з фізичних елементів – вогонь, повітря, ефір, вода, земля. Пізніше (7-3 ст.) приходить інтерес до самої людини, яка пізнає цей космос. Античні мислителі сформулювали найголовніші проблеми естетики: питання про відношення естетичної свідомості до дійсності, про природу мистецтва, про сутність творчого процесу, про місце мистецтва в житті суспільства. Розробили теорію естетичного виховання, аналізували естетичні категорії. Вже Гомер і Гесіод міркували про такі поняття як “красота”, “прекрасне”, “гармонія”. Ґрунт для естетичних теорій підготували Фалес, Анаксимандр, Анаксимен.

Важливі естетичні поняття розробила піфагорійська школа (6 ст. до н.е.): число складає сутність речей, пізнання світу зводиться до пізнання чисел. Висувається концепція «протилежностей, які народжують гармонію». Гармонія чисел є об’єктивною закономірністю, яка діє в усіх явищах життя, в тому числі і в мистецтві. В космосі панують порядок і гармонія, що розглядається на прикладі музики. Своєрідність музичного тону залежить від довжини струни. Вчення про математичні основи музичних інтервалів. Музичні гармонії: октава 1: 2, квінта 2 : 3, кварта 3 : 4. Піфагорійці розуміли гармонію як примирення протилежностей –“згода незгодних”.

Геракліт Ефеський (520-460) вважав першоосновою існуючого – вогонь. Робив акцент не на примиренні протилежностей, а на їхній боротьбі. Основу прекрасного бачив не в числових відношеннях, а в якостях матеріальних речей, які являють собою модифікації вогню. Гармонія має універсальний характер, вона лежить в основі Космосу, людських відносин, в творах мистецтва. Міра – одна з найважливіших естетичних категорій. Вона має загальний характер.

Сократ(470-399) ставив в центрі всіх філософських питань людину. Вищим результатом її діяльності є абсолютне благо. Прекрасне не існує як абсолютна властивість предметів і явищ. Воно розкривається лише в їх відношеннях і у своїй сутності збігається з доцільним (целесообразным). Тобто прекрасне розглядав як відносне. Концепція духовної краси (єдність краси форми і краси душі). В пізніших естетичних системах це стало називатися калокагатія – єдність добра, краси і блага, прекрасної форми і внутрішньої досконалості.

Платон (427 – 347) наполягав на тому, що чуттєві речі мінливі. Справжнє буття властиве лише особливого роду духовним сутностям – “ідеям”. Прекрасна ідея протиставляється чуттєвому світу, вона поза часом і простором, незмінна. Вона осягається не почуттями, а розумом. Імітація чуттєвих речей є відбитками ідей. Митець, створюючи витвір мистецтва, лише копіює чуттєві речі, які, в свою чергу, є відбитками ідей. Тобто твір мистецтва – це копія копії, імітація імітації, тінь тіні – повторний відбиток. Тобто мистецтво позбавлене пізнавальної цінності. Більш того, воно брехливе і перешкоджає істинному пізнанню. Творчий процес Платон розглядав як ірраціональний, протирозумний. Художник творить в стані натхнення й одержимості. Мистецтву немає місця в ідеальній державі (крім гімнів богам, які збуджують громадянські почуття).

Аристотель (384 – 322) – в центр естетичних міркувань ставив проблему прекрасного. Основними видами прекрасного вважав злагодженість (согласованность), домірність (соразмерность) і певність (определенность). Завдання мистецтва бачив в імітації. Існує три різновиди імітації: у засобі, предметі й способі. Засоби імітації: звук – для музики і співу; фарби і форми – для живопису і скульптури; ритм – для танків; слова і метри – для поезії. Мистецтва прямування (поезія, музика, танок). Мистецтва спочинку (живопис, скульптура). Описував епос, лірику, драму. Драму поділяв на комедію і трагедію. Трагедія народжує катарсис (очищення). Катарсис є ціллю трагедії. Згідно з орфіко-піфагорейцями катарсис відбувався за допомогою музики. Аристотель класифікував тональності на етичні, практичні і надихаючи. Останні викликали катарсис. Творчий процес розглядав не як таємничий і містичний, а як інтелектуальний акт, який піддається контролю. Вказував на виховну роль мистецтва, його зв’язок з моральністю.

В після класичний період (елліністичний) космос розглядався як основний об’єкт античної думки. Міра, ритм, гармонія все більше перетворювалися на засоби самовивчення і внутрішнього влаштування людини (стоїки, епікурейці, скептики).