Розповсюдження книгодрукування

Винахiд і соціальні наслідки

Усi видання вказаного перiоду, як вже відзначалось,

переписувались вручну. Праця писця була титаничною. Вона стала

перешкодою для широкого розповсюдження книг, потребу в яких

відчували не тiльки великосвiтськi люди, але i ремiсники та iншi

верстви суспiльства. Така перешкода була усунена винаходом

книгодрукування.

Книгодрукування почалось у Китаї на декiлька століть ранiше,

нiж у Європi. Тут був винайдений i папiр – вiдносно дешевий

матерiал, якому властивi усi потрiбнi для друку якостi. Цей винахiд

належить китайцю Цай-Луню (105 р. н.е.). У ІV ст. папір у Китаї

повністю витиснув бамбукові пластинки і шовк, які

використовувались раніше для письма. Цим винаходом зроблено

величезний внесок китайців у світову цивілізацію. До VІІ ст. папiр

залишався надбанням тiльки Китайської iмперiї. У VІІІ ст. вiн

з’явився у Самаркандi, який розташований на шляху з Китаю до

квiтучої у той час Арабської iмперiї. Папiр швидко

розповсюджувався по країнах Iсламу: Багдад (793 р.), Єгипет (900 р.)

i Марокко (1100 р.). Через Хрестові походи європейців мистецтво

виробництва паперу, яке трималось у таємниці, стало відомо в

Західній Європі. В Iспанiї – на стику арабської i європейської

цивiлiзацiй – папiр з’явився у 1150 р. 3 Iспанiї він проникнув у

Пiвденну Францiю (1189 р.). В Iталiї i Нiмеччині папiр з’явився

вiдповiдно у ХІІІ i ХІV ст.ст. Першi вiдомостi на Русi про написи на

паперi датуються першою половиною ХІV ст.

В процесi винаходу книгодрукування помiтно видiляються три

етапи. Спочатку друкували з дерев’яних форм. При цьому способi

тексти малювали на дошках, а потiм рiзальним iнструментом

поглиблювали тi мiсця, що не мали вiдбиватись на паперi. Цей спосiб

назвали ксилографiєю (він зберігся зараз ним друкують гроші).

Наступний етап – друкування рухомими лiтерами з дерева або

якогось iншого матерiалу. 3а допомогою декiлькох сот кожної лiтери

друкар мiг набирати з них цiлу сторiнку тексту в одну рамку. Потiм

вiн переходив до набору чергової сторiнки. I нарештi текст почали

набирати методом масового виробництва. 3 цiєю метою усi лiтери

вiдливали з металу в однiй формi.

Книгодрукування у Китаї з дерев’яних форм почалось у VІ ст.

Приблизно 1045 р. там почали використовувати глинянi форми,

винахідником яких був коваль Бі-Шен. За цим розповсюдились

дерев’янi лiтери. Вперше двома фарбами тут надруковано книгу у

1340 р. Металеві шрифти у Китаї з’явились у ХV ст.

У 1392 р. металеві лiтери методом лиття одержали у Кореї. У

1409 р. такими лiтерами тут була надрукована перша книга. З Китаю

i Кореї друкарство перейшло до Персiї. Протягом наступного

столiття в iнших країнах воно не розповсюджувалось.

Окремi частини друкарського мистецтва в Європї були вiдомi з

давнини. Тут були в наявностi прийоми та iнструменти. Бракувало

лише творчої, синтетичної сили розуму для того, щоб поєднати усi

вiдомi процеси в один. Мистецтво друкування з дошок у Європi

iснувало вже наприкiнцi ХІІІ ст. Воно широко використовувалось для

друку малюнкiв на тканинах, картин. У Єгиптi такий спосiб був

вiдомий ще у VІ ст. Час вiд часу на картинах друкувався i текст.

Друкарський прес замiняв валок або каток. Такий спосiб не годився

для друкування розбiрними лiтерами i його не можна було перенести

у друкарську справу. Якiсть фарб тут була вироблена традицiйною

роботою поколiнь.

Вважається, що друкарське мистецтво прийшло у Європу зi

Сходу. Але вiдомо i те, що спосiб виробництва лiтер з твердого

матерiалу знали ще у Київськiй Русi. Сини Ярослава Мудрого –

великого князя Київського – навчались грамотi за допомогою

дерев’яних паличок iз зображенням на них окремих букв. Такими ж

лiтерами тут витискували на шкiрянiй палiтурцi рукописних книг

iмена авторiв або власникiв манускриптiв.

Монгольська навала принесла з собою не лише руйнування. 3а

нею у Європейський 3ахiд проникнув ксилографiчний спосiб

друкування. Однак розвитку вiн довго не одержував. До середини

ХV ст. необхiднiсть книгодрукування настiльки визрiла, що багато

майстрiв почали пошук видавництва текстiв наборною формою.

Десятки винахiдникiв, підхопивши нову iдею, що вiтала в повiтрi,

намагались розв’язати це iсторичне завдання. Такий винахiд

органiчно пов’язаний із соцiальними умовами суспiльного розвитку

Західної Європи у ХV ст.

Одночасно з вiдкриттям книгодрукування рухомими літерами в

першiй половинi ХV ст. в майстернях Голландiї невiдомо ким був

започаткований спосiб гравiрування з металевих дошок.

Взаємозв’язок цього методу i книгодрукування очевидний. Як

першою, так i другою справою часто займались однi i тi ж майстри.

Шляхом металiчного гравiрування видавались книги без малюнкiв,

невеликi пiдручники, наприклад, граматика латинською мовою.

Щорiчно потреби в нiй доходили до декiлькох тисяч примiрникiв.

Європейськi методи друкування мали iстотну відмінність вiд

китайських. Тому є пiдстави стверджувати, що, незважаючи на

значне вiдставання у часовому вимiрi, вiдкриття книгодрукування не

просто запозичене Європою з Китаю. Ксилографiя для друкування

грошей, гральних карт, картинок з релiгiйною тематикою з’явилась у

Європi вже наприкiнцi ХІV ст. Коли на початку ХV ст. внаслiдок

оживлення торгових зв’язкiв з Китаєм i Монголiєю стало вiдомо про

подiбний спосiб i європейці побачили зразки видань, ксилографiчний

спосiб набув ще бiльшого розповсюдження.

Прiоритет творцiв книгодрукування оспорювався декiлька

столiть. У Францiї роль першодрукаря приписують Прокофiю

Вальдфогелю. Вiн переселився у стародавнє французьке мiсто

Авiньон з Праги. Був майстром срiбних справ. В iталiйському

мiстечку Фельтре стоїть пам’ятник першодрукарю Памфiлiо

Кастальдi. У Бельгiї роль першодрукаря вiдведено Iоганну Бритто.

Iсторичнi дослiдження показують, що батькiвщиною

книгодрукування є область ріки Рейн у Європі. Початковим центром

винаходу вважається Голландiя, мiсто Гаарлем i його найближча

мiсцевiсть. 3відси наприкiнцi 30-х – на початку 40-х рр. ХV ст. i

вийшли першi друкованi видання. Головним чином це були дешевi

народнi аркушi, книги для шкiл i релiгiйнi плакати. Iм’я першого

друкаря залишилось невiдомим. Але одним з них був Лоренц Костер,

громадянин Гаарлема. До згаданого перiоду вiн i був винахiдником

дукування рухомими лiтерами.

Безпосередньо з першим вiдкриттям книгодрукування у

Голландiї пов’язаний i другий рух, що розпочався через 15–20 років

пiзнiше у німецькому мiстi Майнсi. Тут досягнуто блискучої технiки

у книговидавництвi i започатковано сучасний розвиток цiєї справи.

Мiж мiстами Голландiї i рейнськими нiмецькими мiстами, мiськими

общинами i державами у цей час спостерiгається жвавий обмiн.

Голландськi видання розповсюджувались у сусідніх країнах.

Значною мiрою цим процесам сприяла своєрiдна мiська культура

Європи i тiсний зв’язок мiж культурою мiських общин, незалежних

вiд державного життя. Характер мiського управлiння i, зокрема,

навiть характер населення був багато в чому схожий – вiд України i

Бєлорусiї до кордонiв Францiї – на всьому Європейському

Друкарський верстат

Гутенберга

континентi. Таке положення пояснюється широким проникненням у

мiста нiмцiв. Це був час Магдебургського права. Якраз характер

мiського суспiльства того часу i позадержавна рухомiсть окремої

частини суспiльства вiдiграли велику роль в iсторiї початкового

розповсюдження книгодрукування.

Як вже згадувалось, прiоритет першого творця

книгодрукування довго оспорювався. Нарештi вiн визначився на

користь Iоганна Гутенберга (Гансфлейш-Ладенський). У серединi ХV

ст. цей збiднiлий патрицiй мiста Майнся заснував тут першу

друкарню i зробив ряд вiдкрить у друкарській справi. Гутенберг за

своїм покликанням був винахiдником. Його вiдкриття, як вважають

дослiдники, зроблено незалежно вiд голландських майстрiв.

Безперечно, вiн бачив першi видання, що розповсюджувались у

пiренейських мiсцевостях. Ремiсник за

професiєю, Гутенберг працював у

галузях, що вимагали освiти. Не

виключено, що вiн мав вiдношення до

майстерностi з золотими виробами i

належав до такого цеху. Займався

шлiфувальною справою дорогоцінного

каміння, виробництвом окулярiв. Став

винахiдником дзеркал особливого виду.

Для їх масового виробництва у

Страсбурзi, де він проживав деякий час,

заснував компанiю. Але більш за все його

цікавила таємна робота над

механізованим книгодрукуванням.

Мета Гутенберга полягала в тому, щоб з реалiзацiєю свого

винаходу досягти для себе багатства i впливу. Однак, захоплюючись

винаходом, вiн втрачав практичнiсть, матерiальну цiль свого

завдання. Над удосконаленням своїх iдей вiн працював довгi роки з

великою енергiєю. Створював моделі по декiлька разiв, кожного разу

втрачав свою справу і розпочинав усе спочатку. У його майстерні

працювало від 15 до 20 чоловік. Перша друкована книга Біблія (2

томи) була завершена у 1455 р. Зроблено 180 примірників. У кожній

книзі по 1282 сторінки, по 42 стрічки на сторінці, які надруковані у

два стовбці. Палітурка, розписування заголовків і першої букви

кожної глави здійснювалось вручну за межами майстерні Гутенберга.

Сьогодні встановлено, що у Європі і Північній Америці збереглось

49 Біблій Гутенберга, деякі з них не повністю. Помер винахідник у

1468 р., не скориставшись плодами своїх зусиль.

За вироком суду Гутенберг за борги вимушений був віддати

компаньйону Фусту, який фінансував його виробництво, друкарське

обладнання і шрифт для Біблій. Останній відкрив власну друкарню

«Фауст і Шеффер» разом з досвідченим помiчником Гутенберга

Петром Шеффером (1430-1503 рр.).

Шеффер був освiченою i обдарованою людиною з

унiверситетською освiтою, технiчними здiбностями. Він володів

способом друку декількома фарбами. І перші видання Шеффера були

виконано кольоровими фарбами. Цей спосіб було забуто і знову

винайдено Конгрівом лише на початку ХІХ ст. 3авдяки творчостi

Шеффера друкарська справа зберегла риси, якi вона мала протягом

багатьох столiть. Першi старовиннi видання ХV–ХVІ ст.ст. i сьогоднi

вважаються зразками друкарського мистецтва. Першi iстотнi змiни i

розвиток в ньому почались лише у ХVІІІ ст., а головним чином з

середини ХІХ ст.

Першi друкованi видання являють собою надзвичайно близьку

копiю рукописних книг. Вони не мають заголовку, нумерацiї

сторiнок. Тiльки згодом життя висунуло перед друкарями iншi цiлi i

розширило межi друкарської справи. Це i було справою вчених i

людей iдеї, одним з яких був Петро Шеффер.

Перш ніж розглянути проблему винаходу шрифту, давайте

спробуємо подивитись на стан хiмiчної науки першої половини ХV

ст. Саме певні знання з хімії допомогли Гутенбергу i Шефферу

створити гарт i виливку шрифту. Гутенберг витратив багато зусиль

на цю справу. Літери стирались, їх форма змiнювалась вже пiсля

першого вiдбитку. Цим втрачалась перевага рухомих літер перед

нерухомими, вирiзальними дошками. 3авдання виключити

деформацiю букв Гутенбергу вдалося розв’язати частково. Перш за

все нам невiдомо, який сплав для друкарських літер винайшов

Гутенберг. Для ливарної форми вiн використовував глину, землю i,

можливо, гiпс. Але таким шляхом неможливо було досягти тонкої

виробки літер. Разом з тим підкреслимо, що спосiб виплавки букв за

рецептом Гутенберга – це перша стандартна деталь в iсторiї

європейської технiки.

Помiчник Гутенберга Петро Шеффер 1450 року одержав сплав,

який задовольняв усi вимоги друкарського мистецтва. На той час

було вiдомо лише два легкосплавних метали – свинець i олово. Але

обидва вони, як найбiльш ковкi та м’якi, могли набути твердостi,

якщо до них добавити ще якусь складову. З такого сплаву літери

могли б давати чiтке i точне зображення. У серединi ХV ст. було

надзвичайно сладним завдання книгодрукування навiть для хiмiї. У

майстернях Нюрнберга вже застосовувалась латунь високої якостi

для виробництва наукових i вимiрювальних приладiв, астрономiчних

апаратiв. Її використання здiйснило цiлу революцiю у виготовленні

предметів домашнього вжитку. Бронзу майстери почали

використовувати як артилерiйський метал. Ремiсники проводили

експерименти, накопичували знання властивостей металевих сплавiв.

Шеффер, володіючи знаннями для надання твердостi друкарському

сплаву, у вiдповiднiй пропорцiї сплавив олово, свинець i сурму.

Такий сплав було названо hartblei (гарт). Для його виплавки вiн

використав металеву форму з мiдi. Цим було розв’язано завдання

легкого масового виробництва літер, забезпечення чiткостi при

друкуваннi вiдбиткiв, стiйкостi до деформацiй при багаторазовому їх

використаннi. Гарт, що винайдений Шеффером у книгодрукуваннi, в

принципi використовується i сьогоднi. Стержень з твердого металу,

на торцi якого вигравiрувана лiтера або iнший наборний знак, у

книгодрукуваннi одержав назву пуансон i матриця, в якiй штамп-

пуансон вибиває зображення наборного знака. Матрицю

використовують для лиття лiтер з гарту. Це, по сутi, головнi

елементи наборного книгодрукування.

У загальному виглядi книгодрукування, що винайдене

Iоганном Гутенбергом, є винахiд, який можна охарактеризувати

наступними положеннями. Перше – вiн зробив винахiд форм

металевих літер. Цi літери могли бути зiбранi в слова i розташованi у

рамi. Причому, кожне слово розбиралось на окремi незалежнi літери.

Друге положення винаходу: текст, який розмiщувався у рамах,

намазувався спецiального складу фарбою. I, нарештi, третє

положення: набраний з літер i розташований у рамi текст вставлявся

у прес, який вiдбивав фарбу на паперi. Усі три винаходи, незважаючи

на їх простоту, досягнутi багаторiчною кропiткою працею.

Удосконалення вони одержали, головним чином, завдяки творчостi

Петра Шеффера.

Книгодрукування розповсюдилось надзвичайно швидко по

країнах i континентах. До початку ХVІ ст. друкарські верстати були у

60 містах Німеччини і у 12 містах інших європейських країн. 3а 40–

50 рр. друкована книга стала звичною для культурного свiту. Не

зайве зауважити таке. Протягом середньовіччя можна було

спостерігати безплідну роботу окремих особистостей, постійне

знищення створеного ними, вічне бродіння думок. Особистість не

могла нічого створити, нічого передати – все наштовхувалось і

розбивалось навколо твердині пануючих вчень. У боротьбі

особистості не було ніяких засобів фіксувати свою думку в часі,

зберегти її і передати нащадкам. У руках ворогів були усі засоби її

знищення. Все стрімко змінилось з відкриттям книгодрукування. З

цієї епохи розпочинається зростання людської свідомості.

Книгодрукування стало тією могутньою зброєю, яка охороняла

думку особистості, збільшувала її силу в сотні разів і надавало

можливість врешті-решт зламати чужий світогляд.

До Гутенберга у Європі було декілька тисяч рукописів. Через

50 років після його смерті було видано мільйони книг. До кiнця ХV

ст. були створенi друкарськi шрифти: готичний, латинський,

старослов’янський - глаголиця i кирилиця, єврейський.

Розповсюджувачами друкарської справи були нiмецькi ремiсники.

Вони таємно оберiгали ремісничi тонкощi друкарської справи.

Поступово ця справа переходила вiд центру її народження мiста

Майнся на периферiю. Уже до 1470 р. дукарні розповсюдились по

мiстах Голландiї, Нiмеччини, Iталiї. Потiм вони з’явились у Францiї,

Iспанiї, Англiї, Польщi. У 80-х рр. ХV ст. – у Данiї, Швецiї, Норвегiї i

Португалiї. Нарештi, на початку 90-х рокiв цього ж століття

з’являються першi друковані єврейськi книги у Турцiї. У 1483 р. у

Венецiї виходить перша слов’янська книга (глаголицею) "Миссал". Її

видав А.Пальташич.

3гадаємо ще про одне видання цього перiоду. Воно якнайкраще

характеризує змiст i рiвень видань середньовіччя. У 1483 р. в Римi

надруковано книгу Юрiя Котермака (Юрiй з Дрогобича)

«Прогностична оцiнка поточного 1483 р.». За формою i змiстом це

астрологiчний календар. На основi взаємного розташування небесних

свiтил i оцiнки рiзних небесних явищ у книзi прогнозуються земнi

явища. Це видання дуже високо цінилось європейськими

мислителями. У ХVІ–ХVІІ ст. такi видатнi мислителi i

природодослiдники, як Т.Браге, Ф.Бекон, Т.Кампанелла дивились на

астрологiю як на справжню науку. Вони вважали, що розташування

зiрок, планет має вплив на долю людини. Крiм традицiйних

астрологiчних побудов, у трактатi Ю.Котермака є вiдомостi про рiзнi

природничi науки. Так, з точнiстю до годин i навiть хвилин

визначено час мiсячних затемнень, фаз Мiсяця протягом усього року,

є вказiвки про видимий рух планет тощо. У книзi мiстяться матерiали

з географiї, спостереження автора i описання полiтичного життя

багатьох мiст i країн 3ахiдної Європи. Книга Ю.Котермака

«Прогностична оцiнка поточного 1483 р.» свiдчить про знайомство її

автора з творами Аристотеля i Птолемея. Але найбiльше посилань у

книзi зроблено на працi Аль-Бумазара – видатного арабського

астронома ІХ ст.

У 1490 р. Ю.Котермак видає ще одну працю. Це трактат про

способи оцiнки

наслiдкiв затемнень.

Вiн i тепер

зберiгається у

Парижi. В ньому

автор описав вплив

сузiр’я на рiзнi

географiчнi широти.

Значний за обсягом

матерiал вмiщує

вiдомостi з географiї

3ахiдної i Схiдної

Європи, Близького

Сходу.

Першi

слов’янськi книги

кирилицею були виданi у 1491 р. гуситом Святополком (Швайполт

Фiоль, або Фейль) у Краковi. В них мiстилось звернення до читачiв

малоросiйською (українською) мовою.

У Схiдну частину Європейського материка друкарська справа

проникла лише у першiй половинi ХVІ ст. Тут розпочинається

видавництво книг кирилицею для румун i сербiв. У 1525 р. у Празi i

Вiльно друкував книги вiдомий бiлоруський друкар Георгiй

/Франциск/ Скорина. У Московькiй державi книгодрукування

з’явилось у ХVІ ст. за часiв Iвана Грозного. Перша друкована книга,

яка зафiксована датою, надрукована у Москвi в 1564 р. пiд назвою

"Апостол". Її надрукував Iван Федоров i його помiчник Петро

Мстиславець. Утиски церкви примусили Федорова переселитись в

Україну. Вiн продовжував видавати книги у Львовi, Острозi. Майже

одночасно з книгодрукуванням у Московськiй Русi розпочали свою

дiяльнiсть щодо видання друкованої продукцiї друкарні Азiї та

Америки.

До початку ХV ст. книгодрукуванням був охоплений увесь

культурний свiт. Нове мистецтво все бiльше почало впливати на

розум людини. На цей період було видано бiля 25-30 тис. назв книг i

брошур. Загальний тираж становив майже 15 млн. примiрникiв.

Таким чином, книгодрукування стало засобом надзвичайно швидкого

фiксувания i розповсюдження знань, сприяло їх використанню у

життi. У європейському світі став більш вагомим новий чинник, який

значно збiльшив потужність людської особистостi. Він не дав

щезнути зачаткам нового наукового свiтогляду, який з’явився до

цього часу. Цей свiтогляд, насамперед, проявився у змiнi переконань

Друкарня-майстерня ХVІ століття

i поглядiв на форму, розмiри i положення земної кулi, мiсце людини

у Всесвiтi.

На прикладi винаходу книгодрукування ми можемо зробити

висновок, що у середньовiччi спостерiгався бурхливий прогрес

людської думки. Саме з цього перiоду людина почала iнтенсивно

наступати на Природу. Освоювати i пристосовувати навколишнiй її

свiт собi на службу.

Вiд часiв винаходу Гутенбергом книгодрукування з кожним

роком вдосконалювалось. В.I.Вернадський пророкував цьому

мистецтву вiчне iснування i розквiт. Цей вислів вченого вимушує

звернути увагу на таке. Ще не так давно в зарубiжнiй пресi можна

було зустрiти похмурi провiщання про те, що наступає перiод

занепаду «ери Гутенберга» («галактики Гутенберга»), книга вiдживає

свiй вiк. При цьому до свiдомості людей доводиться думка, що радiо,

телебачення, електроннi засоби iнформацiї вже витискують книгу.

Таке ствердження не лише суперечить фактам, але й шкiдливе, через

те воно штучно принижує роль книги як головного засобу iнформацiї

i духовного виховання людини. Її роль в життi iнформацiйного

суспiльства не можна розглядати у вiдривi вiд iнших засобiв

iнформацiї. Радiо i телебачення не замiняють друковане слово. Вони

його тiльки доповнюють. Адже добре вiдомо, що винахiд Луї-Жак

Дагером i Нiсефором Ньєпсом у ХІХ ст. фотографiї не витиснув

образотворчого мистецтва. Не збулось пророкування тих, хто вбачав

у винаходi фотографування могильника творiнь художникiв.

Таким же стимулом для розвитку i розповсюдження книги

стало стрiмке зростання масових випускiв газет i журналiв. Вони не

лише не витиснули попит читачiв на книги, а помножили його.

Великi вiдкриття – кiно, транзистори, магнiтофони, телебачення,

мiкрокопiювання i комп’ютери набувають все бiльшого

розповсюдження. А якщо говорити про радiо i телебачення, то вони

мають масову аудиторiю. Це є прогрес людської думки i соцiальна

потреба суспiльства.

Доля книги в майбутньому така, що вона назавжди залишиться

у людськiй цивiлiзацiї. Вона надає можливiсть читачеві звернутись

до прочитаного, помiркувати над ним, вникнути у зміст прочитаного

якнайглибше, всебiчно його розглянути. I нарештi, тiльки книга може

запропонувати читачевi те, з чим вiн хотiв би познайомитись або

поглибити свої знання в тiй чи iншiй галузi суспільного життя.__