Ходіння богородиці по муках
На перший погляд цей слов’янський апокриф, переведений, принаймні, у XII столітті з грецької мови. У “Ходінні Богородиці” описуються муки, що чекають грішників у пеклі. Але головне полягає в ідеї заступництва Богородиці за кожного, навіть грішника, християнина, у її готовності пожертвувати собою за кожного з тих, хто «назвався чадами її сина». Господь, архангели помітно програють у милосерді, у справедливості.
<…> Тоді архістратиг велів з’явитися ангелам з півдня, і розверзлося пекло, і побачила Богородиця тих, хто мучився в пеклі, і було тут безліч чоловіків і жінок, і волали вони. І запитала благодатна архістратига: «Хто це такі?» І відповів архістратиг: «Це ті, хто не вірували в Батька й Сина й Святого Духа, забули Бога і вірували в те, що створив нам Бог для трудів наших, прозвавши це богами: сонце і місяць, землю і воду, і звірів, і гадів; усе це ті люди зробили з каменів, – Траяна, Хорса, Велеса, Перуна в богів перетворили, і були одержимі злим бісом, і вірували, і дотепер у мороці злому знаходяться, тому тут так мучаться».
В іншім місці вона побачила пітьму велику, і запитала свята Богородиця: «Що це за пітьма така і хто знаходиться там?» І відповів архістратиг: «Багато душ перебуває в тім місці». І сказала свята Богородиця: «Нехай розійдеться пітьма, щоб бачила я і ті мучення».
<…> Святая Богородиця глянула на них і гірко заплакала. І побачили мученики її, і сказали їй: «Чому ти прийшла до нас, свята Богородиця? Твій син благодатний приходив на землю і не запитав нас ні про що, ні прадід Авраам, ні пророк Мойсей, ні Іоанн Хреститель, ні апостол Павло, Божий улюбленець, але ти, пресвята Богородиця, заступниця, ти, стіна роду християнському, молиш Бога, як же ти прийшла до нас, бідних?» Тоді запитала свята Богородиця в архістратига Михайла: «У чому їхній гріх?» І відповів Михайло: «Це ті, хто не вірив у Батька й Сина й Святого Духа, і в тебе, свята Богородиця. Вони не хотіли проповідувати імені твого, і що народився від тебе наш Ісус Христос, втілився й освятив землю водохрещенням – от через це й мучаться вони там»…
<…> І побачила свята Богородиця чоловіка, що висить за ноги, якого поїдають хробаки, й запитала ангела: «Хто це? Який гріх він зробив?» І сказав їй архістратиг: «Це чоловік, що діставав прибуток за своє золото і срібло, за те він навіки мучиться».
Із «Фізіолога»
«Фізіологи», середньовічні збірники розповідей про різних тварин (реальних і фантастичних), виникли ще в ранньохристиянський період. Більшість відомостей і легенд було запозичено в античних письменників. Поряд з описами конкретних властивостей птахів і звірів тут обов’язково дається їх символіко-алегоричне тлумачення, моральні наставляння для читачів. І це закономірно: природничі уявлення середньовічної людини взагалі не можна вилучати із загальних уявлень про світ.
Про фенікса.
Фенікс найкрасивіший птах з усіх, і кращий павича. У павича зовні ні золота, ні срібла, а у фенікса – іякинфи і безцінні камені. Голова його прикрашена вінцем, а на ногах — чоботи, як у царя. Живе ж фенікс біля Індії, біля Сонячного міста. Лежить він років п’ятсот на кедрах ліванських без їжі. Харчується ж від Святого Духа. І по п’ятсот років наповнює крила свої пахощами. І б’є в било ієрей Сонячного міста, і той птах іде до ієрея і входить у церкву. Ієрей же сідає на солеї з птахом. І перетворюється птах на попіл. А назавтра приходить ієрей і знаходить птаха у вигляді малого пташеняти. А через два дні він знаходить його зрілим, яким був раніше. І цілує його ієрей, а він знову йде на своє місце.
А нерозумні іудеї не вірять у триденне воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. І що цього птаха він сам оживляє і, начебто сам себе не воскрешає. Через це пророк Давид говорить: «Праведник процвітає, як фенікс, як кедр ліванський, збільшиться насолода в домі Господньому».
Про Горгону.
У Горгони обличчя гарної жінки й блудниці. Волосся ж на її голові – змії. А погляд її – смерть. Грає вона й увесь час сміється. Живе вона в горах на заході. І коли приходить її шлюбна пора, устане вона й почне кликати. Починаючи від лева й інших звірів, від людини до домашніх тварин і птахів, і змій, кличе, говорячи: «Ідіть до мене!» Як тільки вони почують її клич, то йдуть до неї. А побачивши її, помирають.
И знає вона мову всіх звірів. Як же долає її волхв: він своєю мудрістю по зірках дізнається про день її шлюбного часу. І йде на місце її, волхвуючи здалеку. Вона стане кликати, починаючи від лева й усіх інших звірів.
Коли ж дійде до мови волхвів, він їй відгукнеться так: «Викопай на цьому місці яму і вклади в неї свою голову, щоб я не бачив її і не вмер. Тоді я прийду і ляжу з тобою». І вона зробить так. Тоді волхв, прийде, уб’є її, не дивлячись на неї і не бачачи голови її, тому і не вмирає. І ховає голову в посудину. А якщо він побачить змію, чи людини, чи звіра, то покаже їм голову Горгони, і негайно вони заціпнуть; й Олександр же мав цю голову й переміг усі народи. І ти, людино, май повагу до Господа і неодмінно здолаєш вражі сили.
Про змію.
Коли змія йде пити воду, то отруту свою в гнізді своєму залишає. Щоб не отруїти тих, хто питиме після неї.
І ти, людино, коли йдеш у церкву святу, всю злобу залиш вдома.
І ще: коли зістариться змія й не бачить, влізає у вузьку щілину в скелі, й поститься сорок днів, і затаїться, і полиняє, і знову стане молодою.
І ти, людино, постися сорок днів, щоб скинути з себе лестощі диявола й прийняти нову подобу, оновлену в Христі.
І ще: коли змія бачить одягнену людину, то втікає від неї. Якщо вона бачить її раздягнутою, то нападає й бореться з нею. Якщо ж вона захищена вірою, то вона втікає від неї.
Через це Господь говорив: «Будьте мудрими, як змія, й чистими, як голуби».
КИРИК НОВГОРОДЕЦЬ
Кирик Новгородец – видатний руський учений XII століття. «Учення» вважається найдавнішим руським науковим — математичним й агрономічним – трактатом. Присвячений він проблемам літозчислення. Кирик систематизує відомі йому способи рахунку років місяців, днів і годин, дає теоретичні основи календарного рахунку, проводить найскладніші для того часу математичні обчислення. Рівень математичних знань у Давній Русі виявляється досить високим. Кирик вільно оперує сумами в межах десятків мільйонів, дробами порядку 1/5, однак не обмежується «математичною» стороною справи. У центрі дослідження виявляється саме поняття часу, його «довжини» і циклічності .
Учення про числа
1. Бог споконвічно створив небо, й землю, й усю видиму твар, з тієї пори [рахуємо] дотепер 6644 років.
2. Знання кількості місяців. Від початку створення цього світу дотепер минуло календарних місяців 79 728. Якщо хочеш порахувати місяці від Адама дотепер, чи до якого часу хочеш, то вважай по 12 місяців у кожнім році.
4. Як довідатися кількість днів. Та буде відомо, що в тій же кількості років – 2426721 день. А якщо хочеш знати, скільки днів до нинішнього дня чи до якого, рахуй спочатку по 300, і по 60, і по 5 днів у році. І коли складеш усю цю кількість, рахуй ще, скільки в тебе високосних днів, і додай їх до всіх [раніше отриманих] днів, так ти можеш правильно вирахувати.
ВОЛОДИМИР МОНОМАХ
Жанр повчання був досить традиційним. У Володимира були особливі підстави для його написання: він став великим князем всупереч принципу майорату (старшинства), але потенційні суперники ніби-то змирилися з цим. Володимир змальовує образ ідеального правителя, підкріплюючи його епізодами з власного життя. Це ідеальний християнський володар. Але він не приймає тип монарха, що склався у Візантії й на Заході, з дарованими від Бога повноваженнями. Звертаючись до дітей і побічно до всіх руських князів, він закликає їх пам’ятати про обов’язки влади, про відповідальність за долю народу.
Поучення
<…> Усього ж паче — убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте [і] не повелівайте вбити його; якщо [хто] буде достоїн [навіть] смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської.
Річ мовлячи і лиху і добру, не клянітеся Богом, ні хрестітеся, бо немає ж [у сім] ніякої потреби. А якщо ви будете хреста цілувати братам чи [іншому] кому, то [робіть се], лише вивіривши серце своє
<…>Паче всього — гордості не майте в серці і в умі. А скажімо: «Смертні ми єсмо, нині — живі, а завтра — у гробі. Се все, що Ти нам, [Боже], дав єси,— не наше, а Твоє, [його] нам поручив Ти єси на небагато днів». І в землі не ховайте [нічого],— се нам великий єсть гріх.
Старих шануй, як отця, а молодих — як братів. У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь на тивуна\ ні отрока, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.
На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вбор-зі, не розгледівши [все] через лінощі, бо знагла людина поги-бає.
Лжі бережися, і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло. А куди ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях,— не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете,— напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде,— чи простий, чи знатний, чи посол,— якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. Вони бо, мимоходячи, прославлять чоловіка по всіх землях — або добрим, або лихим.
Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте; жону свою любіте, але не дайте їм, над собою власті. А се вам основа всього: страх Божий майте вище над усе...
ІЛАРІОН КИЇВСЬКИЙ
Іларіон Київський – найбільш визначна постать, що виходила далеко за межі своєї доби. Створене ним “Слово про закон і благодать” – це панегірик, похвала київським князям – Володимиру Святославовичу Великому та його сину Ярославу Мудрому.